Обґрунтування заходів щодо зниження господарського ризику

• відмову від будь-яких дій, спрямованих на компенсацію збитку (без фінансування);
• створення спеціальних резервних фондів у натуральній або грошовій формі (фондів самострахування або фондів ризику) безпосередньо на підприємстві для оперативного подолання тимчасових ускладнень фінансово-комерційної діяльності, здійснення компенсації збитків за настання несприятливих кліматичних і погодних умов, покриття кредиторської заборгованості, витрат з ліквідації суб’єкта господарювання;
• отримання кредитів і позик, державних дотацій для компенсації збитків та відновлення виробництва.

           Таким чином, за прийняття ризику основне завдання для підприємства — пошук необхідних ресурсів для покриття можливих утрат. Під час вибору кредитування підприємство може зіткнутися з недоступністю кредитів і високими процентними виплатами. Основною проблемою під час створення резервів на покриття непередбачених втрат є оцінка можливих наслідків ризику. Для визначення останніх можуть бути використані викладені вище методи якісного та кількісного аналізу.

         Передача ризику має на меті передачу відповідальності за нього третім особам за збереження наявного рівня ризику. Даний напрям включає такі методи: страхування; передача ризиків через укладання договорів факторингу, поручительства; передача ризику через укладання біржових угод (хеджування). 
Страхування — передача ризику страховій компанії за певну плату. Страхування передбачає зобов’язання страхувальника щодо страхових виплат у розмірі повної або часткової компенсації втрат прибутків суб’єкта господарювання, на користь якого укладена угода, у разі виникнення за такими напрямами, як: зупинка виробництва чи скорочення його обсягів, банкрутство, невиконання договірних зобов’язань контрагентом, судові витрати. Сторона, що передає ризик (трансфер), і сторона, що його приймає (трансфері), зацікавлені у передачі (трансферті) ризику в тих випадках, коли: втрати, великі для трансфера, можуть бути незначні для сторони, що приймає ризик; трансфері може знати кращі варіанти та можливості скорочення втрат, ніж трансфер; трансфері може знаходитися в кращій позиції для скорочення втрат і контролю за господарським ризиком. У страхування є й обмеження: ціна страхування може не влаштовувати клієнта страхової компанії; застрахувати можна далеко не всі ризики.

Методи  зниження ступеня ризику спрямовані на скорочення ймовірності та обсягу непередбачених утрат. Найпоширенішим серед сукупності цих методів є диверсифікація — процес розподілу інвестованих коштів між різними об’єктами вкладення, безпосередньо не пов’язаними між собою. Існує багато різновидів диверсифікацій:

• диверсифікацію діяльності (збільшення кількості придатних до використання технологій, розширення асортименту продукції чи спектра послуг, орієнтація на різні соціальні групи споживачів, на підприємства різних регіонів);
• диверсифікацію ринків збуту (діяльність одночасно на кількох ринках збуту, розподіл поставок між значною кількістю споживачів);
• диверсифікація закупівлі сировини та матеріалів (взаємодія з великою кількістю постачальників).

         Розрізняють виробничу (збільшення асортименту продукції (послуг)) та фінансову (купівля частки, акцій чи інших цінних паперів підприємств; придбання цінних паперів або частки у фінансових інститутах (банках, інвестиційних фондах), відкриття в них депозитних рахунків) види диверсифікації . При цьому виробнича може відбуватися за одним із таких напрямів: однорідна диверсифікація (виробництво продукції, аналогічної тій, що випускається, за винятком деяких незначних параметрів); відносно-однорідна (однорідність техніко-технологічних ознак виробниц- 
тва продукції, ідентичність споживчої вартості товарів); умовно-однорідна (відсутність спільних техніко-технологічних характеристик, відносна ідентичність споживчої вартості); різнорідна (повна або майже повна відсутність будь-яких зв’язків між базовим і новим продуктами) диверсифікації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Таким чином, цінова політика полягає в тім, щоб встановлювати на товари такі ціни, так варіювати ними, залежно від ситуації на ринку, щоб опанувати його максимально можливу частку, домогтися запланованого обсягу прибутку й успішно вирішувати всі стратегічні й тактичні завдання.

Згідно даним проведених досліджень цінова політика ПСК « Корецький хлібокомбінат» полягає в тім, щоб покрити витрати й отримати задовільний прибуток.

Підприємство повинно поставити перед собою наступні цілі:

-   максимізація поточного  прибутку;

- завоювання лідерства  по показниках частки ринку  або по показниках якості товару;

Залежно від сфери діяльності, від частки займаного ринку підприємство повинно вибрати один з наступних методів ціноутворення:

- "середні витрати плюс  прибуток";

- аналіз беззбитковості  й забезпечення цільового прибутку;

- установлення ціни на  основі рівня поточних цін, 

Підприємство також повинно враховувати, що встановлення остаточної ціни на товар залежить від: психологічного сприйняття з обов'язковою перевіркою; від того, що ціна ця повинна відповідати установкам практикованої фірмою політики цін і, що вона буде сприятливо сприйнята дистрибютерами й дилерами, власним торговельним персоналом підприємства, конкурентами, постачальниками й державними органами.

Вирішуючи питання про  ініціативну зміну цін, підприємство повинно ретельно вивчити ймовірні реакції споживачів і конкурентів. Реакція споживачів залежить від того, який зміст убачають вони в зміні цін. Реакції конкурентів є або наслідком чітких установок політики реагування, або результатом конкретної оцінки кожної знову виникаючої ситуації. Підприємство, що планує ініціативну зміну цін, повинна також передбачати найбільш імовірні реакції постачальників, дистрибьютеров і державних установ..

 

З огляду на складність даної  проблеми, необхідним є придбання  знань у цій галузі для вибору правильного підходу у встановленні цін при виході на ринок. З метою  досягнення задовільних результатів  у виробничій і комерційній діяльності необхідно подальше поглиблення  такого роду знань на основі вивчення світового досвіду, специфіки економіки  України й інших країн.

В умовах ринку зберігається необхідність державного регулювання  ціноутворення. Це пояснюється необхідністю контролю за цінами галузей і підприємств, прагненням держави забезпечити  соціальний захист населення.

Ціна на продукцію залежить від багатьох факторів: попиту на продукцію, державного регулювання цін, витрат, конкуренції й інші.

У перші роки переходу на ринкові відносини найбільш сильнодіючим фактором ціноутворення в українській  економіці був, і багато в чому залишається зараз, фактор витрат. Фірми  прагнули будь-яке збільшення витрат перекласти на покупця. Але зараз, у  міру насичення ринку й в умовах конкуренції, підприємствам всі  частіше, щоб реалізувати продукцію  й забезпечити стійке фінансове  становище, доводиться вишукувати резерви  по зниженню витрат.

На початку даної роботи була поставлена мета - розгляд одного з найважливіших важелів підвищення ефективності виробництва, тобто  ціни, і ціноутворення в організації, а також вироблення на цій основі практичних рекомендацій і висновків по поліпшенню фінансового стану підприємства.

У ході проведеної роботи були виявлені заходи щодо збільшення обсягу збуту. Також було встановлено, що рекламні кампанії повинні сприяюти залученню покупців для чого був запропонований ряд заходів:

1)вибір стратегії охоплення  ринку на основі сегметування.

2)Удосконалення системи ціноутворення шляхом оптимізації витрат (як виробничих, так і адміністративних.

Список використаної літератури

1. Клименко С. М., Дуброва  О. С. Обґрунтування господарських  рішень та оцінка ризиків: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2005. — 252 с.

2. О. Є. Кузьмін, Г.  Л. Вербицька, О. Г. Мельник.  Обґрунтування господарських рішень  і оцінювання ризиків. Навч. Посібник -  Львів: Видавництво Львівської  політехніки, 2008. 212 с.

3. Смирнов Э. А. Разработка управленческих решений: Учеб. для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. — 271 с.

4. Василенко В. А. Теорія і практика розробки управлінських рішень: Навч. посіб. — К: ЦУЛ, 2002. — 420 с.

5. Машина Н. І. Економічний ризик і методи його вимірювання: Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2003. — 188 с.

6. Вітлінський В.В., Великоіваненко  Г.І. Ризикологія в економіці  та підприємництві: Монографія. - К.: КНЕУ, 2004. – 480 с.

7. Дубинин Е. Риск в бизнесе / Е. Дубинин // Финансовый директор. – 2007. – № 11. – С. 6–12.

8. Матвійчук А. В. Аналіз і управління економічними ризиками : навч. посіб. / А. В. Матвійчук. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с.

9. Бланк І.А. Управління використанням капіталу. - Київ: Ніка-Центр: Ельга, 2000. - 651 с.

10. Сучасна економіка Єщенко И. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. иосіб. — К.. Вища шк., 2005. — 327 с.

11. Петруня Ю.Є., Маркетинг: Навч. посібник. - К.: Знання, 2007. - 325 с.

12. Колесников О.В. Ціноутворення  : навч. посіб. / О.В. Колесников. —  К. : Центр навч. л-ри, 2006. — 144 с.

13. Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення / Я.В. Литвиненко. — К. : МАУП, 2003.-223c.

14. Шкварчук П.О. Ціни і ціноутворення : навч. посіб. / П.О. Шкварчук. — Луцьк [Б. в.]. — 2002. — 273 с.

15. http://www.rusnauka.com/5_SWMN_2011/Economics/6_79678.doc.htm