Іноземні інвестиції в сучасній економіці

     Для дослідження був обраний період 1998-2007 рр., який поділяється на період економічної кризи (1998—2000 рр.) та період економічного підйому (2001-2007 рр.), в якому  спостерігається зростання всіх макроекономічних показників.

     В досліджені використовувались такі макроекономічні показники: валовий  внутрішній продукт (ВВП), обсяги промислового виробництва, грошові доходи населення, обсяги роздрібного товарообігу, облікова ставка НБУ, обсяг експорту товарів  та послуг, обсяг імпорту товарів  та послуг і фінансові результати підприємств від звичайної діяльності до оподаткування.

     В даному досліджені обсяги прямих іноземних  інвестицій є результативним, залежним чинником, а перелік макроекономічних показників - незалежні чинники.

     Вихідні данні, які використовуються в дослідженні, зібрані зі Статистичних щорічників України за 2003-2007 рр. та приведені  в порівняльних цінах 1998 р. з урахуванням  рівня інфляції та змін цін виробників промислової продукції (табл. 2.2).

     Таблиця 2.2. Показники економічного стану України  за 1998-2007 роки[5]

     ¹ Перераховано за середніми річними обмінними курсами НБУ 

     У ході розрахунків, ми отримали наступні результати за період 1998—2007 років. Коефіцієнт кореляції між прямими іноземними інвестиціями та реальною річною зміною валового внутрішнього продукту дорівнює 0,9613, що свідчить про тісний прямо-пропорційний зв'язок між показниками, тобто за досліджуваний період стабільні  темпи зростання ВВП забезпечили  зростання обсягів прямих іноземних  інвестицій[12, c. 15-18].

     Коефіцієнт  кореляції між обсягом залучених  прямих іноземних інвестицій та реальною річною зміною промислового виробництва  дорівнює 0,9247, що свідчить про їх тісний зв'язок, а саме стабілізація промислового виробництва дозволила залучати прямі іноземні інвестиції у більших  обсягах.

     Коефіцієнт  кореляції між результативним чинником та реальною зміною наявних доходів  населення дорівнює 0,866, а з реальною зміною роздрібного товарообігу - 0,855. Це свідчить про те, що нерезиденти  при інвестуванні приймають до уваги  коливання внутрішнього споживчого ринку України, а також про  мультиплікативний ефект прямих іноземних інвестицій в економіку країни: збільшення прямих іноземних інвестицій у галузі економіки спричиняє збільшення доходів та рівня життя населення.

     Коефіцієнт  кореляції між результативним чинником та обліковою ставкою НБУ дорівнює 0,9543, що свідчить про збереження тісного  зворотно-пропорційного зв'язку, тобто  зменшення облікової ставки НБУ  сприяє залученню прямих іноземних  інвестицій в Україну.

     Сукупність  показників, які характеризують зовнішньоекономічний сектор - реальні річні зміни експорту товарів та послуг і реальні річні  зміни імпорту товарів та послуг — мають значний вплив на надходження  прямих іноземних інвестицій, що підтверджують  коефіцієнти кореляції 0,992 та 0,975 відповідно. На нашу думку, стійка тенденція залежності від імпорту не сприяє економічному розвитку країни та залученню іноземних  інвестицій.

     Показник, який характеризує прибутковість діяльності підприємств України — фінансовий результат підприємств від звичайної  діяльності до оподаткування — знаходиться  в менш тісному зв'язку з обсягами прямих іноземних інвестицій, ніж  показники зовнішньоекономічного  сектора України. Позитивний вплив  даного показника на іноземні інвестиції підтверджує коефіцієнт кореляції, який дорівнює 0,886.

     Отже, аналіз одержаних результатів показує, що стале економічне зростання країни сприяє залученню прямих іноземних  інвестицій до її економіки. Нерезидент, приймаючи рішення про інвестування, бере до уваги усі перелічені макроекономічні  показники, особливо реагує на коливання  ВВП, промислового виробництва, динаміки облікової ставки НБУ та обсягів  зовнішньої торгівлі. Однак в даному досліджені не здійснено розглянута впливу політичної ситуації в країні на рішення інвестора.

     Практичним  підтвердженням отриманих результатів  є позитивні тенденції припливу іноземних інвестицій на економіку  України за 1998-2007 роки. Стабільне  зростання макроекономічних показників, особливо ВВП, за період економічного піднесення України (2001—2007 рр.) відбивається на обсягах прямих іноземних інвестицій. Відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП України коливається на рівні 1,21—2,39%. Однак, аналізуючи світовий досвід розвитку, для макроекономічної стабілізації крани з перехідною економікою, її інтеграції у світову економіку та соціального добробуту необхідно забезпечити щорічні темпи зростання обсягів інвестицій на рівні 10—12% ВВП або на кожен відсоток приросту ВВП країна повинна виділити на інвестиції у реальний сектор економіки не менш 3% ВВП.

     За  оцінками економістів загальна потреба  в інвестиціях у виробничу  сферу України складає не менше 40 млрд. дол. Насправді іноземними інвесторами  у вітчизняну економіку було вкладено менше 5,53% від загальної потреби, тобто спостерігається великий  розрив між попитом на інвестиції і їх пропозицією, і поки йтиме  слабке зростання виробництва, доти розраховувати на збільшення капіталовкладень не доводиться[9, c. 65-68].

     Пріоритетними напрямами для залучення і  підтримки стратегічних інвесторів можуть бути визначені ті галузі, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом  і формує значну потребу ринку  у відповідній продукції, а саме: виробництво легкових і вантажних  автомобілів; тракторо- і комбайнобудування; авіа- і ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл виробництва палива для АЕС; розвиток енергогенеруючих потужностей; нафтогазовидобування, зокрема на Чорноморському шельфі; упровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій; переробка сільгосппродукції; транспортна інфраструктура.

     Загальна  потреба економіки України складає  більше 40 млрд. дол. Інвестицій потребують практично всі галузі економіки, і в правильності їх використання залежить майбутнє нашої країни.

     Функціонування  інвестиційної сфери України  ускладнюються такими проблемами:

     • капітальні вкладення все ще складають незначну частину у ВВП;

     • дефіцит власних інвестиційних ресурсів підприємстві;

     • відсутній дієвий інститут коротко-, середньо-, довгострокового кредитування;

     • встановлені високі %-і ставки;

     • недосконалий ринок капіталів;

     • недосконала амортизаційна політика;

     • відсутні чіткі пріоритети в державній політиці.

     Серед інших проблем необхідно наголосити на таких: застаріле обладнання, політична  нестабільність.

     Фінансування  проектів і стратегічні інвестиції в країнах, що розвиваються, мають  одну дуже істотну відмінність від  інвестицій в країнах з розвиненою економікою. І йдеться не тільки про розміри інвестицій, хоча і  тут спостерігаються серйозні відмінності, не дивлячись на те, що всі пишуть і говорять про ринки, що розвиваються, але на ринках розвинених країн грошові  потоки в інвестиційному секторі  набагато перевищують потоки в країни, що розвиваються. Відмінність полягає  в двох речах: по-перше, в ринках, що розвиваються, застосовується дуже обмежений спектр інструментів фінансування, в порівнянні з десятками різних методів, які можна зустріти в  розвинених країнах. З другого боку, якщо подивитися на історію приходу  іноземного капіталу в країни, що розвиваються, то можна помітити чітко виражену етапність і послідовність, з  якою іноземні інвестори починають  приходити в країну.

     Істотно реорганізувати інвестиційну діяльність в Україні неможливо без вирішення  питань фінансового забезпечення його розвитку. Задача активізації процесу  промисловості підприємств останнім часом стає проблемою акумуляції накопичень, їх збереження і цільового  використання.

     У основі ефективної організації інвестиційної  діяльності лежить державне регулювання:

     • пільгова податкова політика;

     • фінансова підтримка і цільове стимулювання пріоритетних економічних напрямів.

     Стійке  пожвавлення інвестиційної активності є ознакою початку стабілізації економічного зростання.

     Структура інвестицій в основний капітал також  була значно деформована в порівнянні з 1990 роком. Істотно скоротилася  частка сільського господарства (більш  ніж в 6 разів ) і будівництва об'єктів  соціальної сфери (на 40%). В структурі  капітальних вкладень в промисловість  виросла частка низько-технологічних  галузей; електроенергетики на 90%, нафтогазової промисловості на 124%, чорної металургії в 2 рази, харчової промисловості на 60%, а частка машинобудування скоротилася  майже в 5 разів[2, c. 30-34].

     Україна має значний економічний потенціал, який ще не використовується належним чином, зокрема, великий внутрішній ринок. Кваліфікована і некваліфікована  робоча сила порівняно дешеві, тоді як загальний рівень освіти і підготовки — високі.

     Проте, не дивлячись на ці переваги, іноземці не поспішають вкладати свої капітали в Українську економіку. На даний  момент через припинення інвестиційних  надходжень з державного бюджету  і недостатності грошових коштів на підприємствах, українська економіка  дійсно вимагає припливу іноземного капіталу.

     Серед інших проблем необхідно відзначити такі: недосконале законодавство  і непередбачені зміни в оподаткуванні, застаріле устаткування і політичну  нестабільність.

     Іноземні  капітали в процесі приватизації необхідні перш за все в таких  сферах економіки, активізація нарощування  виробничого потенціалу яких сприятиме  виведенню України з кризи, усуненню соціальної напруги в суспільстві  і подоланню залежності України  від імпорту.

     Результати  проведених досліджень указують на те, що фінансування інвестицій частіше  за все здійснюється за рахунок власних  засобів підприємств і розглядається  як найнадійніше джерело. В той же час фінансування інвестицій з власних  засобів підприємств ускладнено в наслідок їх обмеженості, унаслідок недосконалої системи оподаткування. В механізмі оподаткування прибутку повинні були б міститися головні стимули до інвестування. Проте аналіз Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не тільки не дозволяє знайти в ньому таких стимулів, але, навпаки, наштовхує на низку сумних міркувань.

     Зокрема, згідно статті 8.7.1. Закону, платники податків мають право впродовж звітного періоду  віднести до валових витрат будь-які  витрати, пов'язані з поліпшенням  основних фондів, що підлягають амортизації, в сумі, яка не перевищує 10% сукупної балансової вартості основних фондів станом на початок такого звітного періоду. В той же час, згідно статті 5.3.2. Закону, не включається у валові витрати, витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт і інше поліпшення основних фондів, а також з придбанням нематеріальних активів, що підлягають амортизації.