Міжнародна економічна діяльність України

Інакше кажучи, обмеження, що їх створює політика підтримки  національного виробництва, мають  як юридичну, так і геополітичну природу. Юридичні обмеження містять міжнародні договори щодо торгівлі, які були підписані Україною, а також національні законодавчі акти – адже ратифікація міжнародних угод Верховною Радою означає, що вони стають невід’ємною частиною національного законодавства. Геополітичні обмеження пов’язані з намаганням враховувати інтереси партнерів, які, у свою чергу, можуть вжити обмежувальних заходів проти вітчизняного експорту, та вимоги кредиторів. Причому в останньому випадку значення мають не тільки кредити як такі, а й те, що певний стан співробітництва з міжнародними валютно-фінансовими організаціями є індикатором їхньої довіри до країни та формує підприємницький рейтинг останньої. А це є важливим як з погляду забезпечення припливу іноземних інвестицій, запобігання відпливу власних капіталів, сприяння інтеграції національних підприємств, банків, фінансово-промислових груп у процесі міжнародного співробітництва.

Отже, рамкові умови  щодо політики підтримки національного  товаровиробника не можуть виходити за ті межі міжнародної торговельної політики, які встановлюються як обов’язкові правила гри на світових ринках або як певні компроміси, що є вартими для наслідування у процесі формування моделі державної поведінки.

Серед цих умов виділимо такі:

• запровадження цілісної та економічно обґрунтованої системи тарифного регулювання імпорту при встановленні припустимої відповідно до міжнародних угод максимальної ставки (на рівні 30 %) за деякими винятками;
• розроблення графіків поступового зниження ставок митного обкладання імпорту з доведенням їх протягом п’яти–семи років до рівнів, обумовлених домовленостями в рамках ГАТТ/СОТ (це не стосується лікеро-горілчаних та тютюнових виробів, для яких доцільні специфічні ставки ввізного мита);
• запровадження уніфікованих ставок акцизного збору стосовно всіх без винятку товарів – як вітчизняного виробництва, так і імпортних, а також єдиного порядку сплати акцизів і ПДВ;
• скасування порядку обчислення акцизу і ПДВ, який передбачає сплату «податків із податків»; податки мають нараховуватись безпосередньо на вартість товару без податків, а стосовно акцизу на окремі товари – на фізичну одиницю виміру товару;
• спрощення структури імпортних тарифів та процедури оформлення митної документації;
• урахування міждержавних угод щодо взаємного надання національного режиму та режиму найбільшого сприяння в торгівлі, а також статутних документів міжнародних організацій та угод з ними;
• якомога послідовніша відмова від кількісних обмежень імпорту, які мають застосовуватись лише за критичного стану окремих секторів економіки, причому відповідно до чітко визначеної процедури (зокрема передбаченої ГАТТ/СОТ, яку ефективно використовують сусідні Польща та Росія);
• диверсифікація митного тарифу – використання різних ставок для тих товарів, що становлять конкуренцію національному товаровиробнику, та тих, що таку конкуренцію не створюють;
• урахування в системі тарифного та нетарифного регулювання імпорту значення товарів, що ввозяться, для розвитку високотехнологічного виробництва в Україні, прискорення науково-технічного прогресу, для охорони здоров’я населення;
• ефективніше використання митного тарифу та нетарифних інструментів з метою попередження проникнення на вітчизняний ринок недоброякісної продукції, передусім такої, що загрожує життю та здоров’ю людини, стану навколишнього середовища.

3.4. Удосконалення митного тарифу

Захист національного ринку від іноземної конкуренції є предметом наукових дискусій. А сьогодні, як ніколи раніше, такий захист перебуває в центрі прискіпливої уваги урядів, міжнародних організацій. Таким чином, застосування певних акцій або, навпаки, утримання від них залежать від міжнародних зобов’язань країн, а також пов’язаних з усвідомленням наслідків – зворотних дій інших країн або санкцій відповідних спеціалізованих міжнародних структур.

Цей вид тарифу, як правило, застосовується тільки щодо імпорту. Тариф дає змогу (принаймні в короткостроковій перспективі) забезпечити:

• зростання кількості робочих місць (що пов’язує економічні цілі із розв’язанням соціальних завдань);
• збільшення обсягів національного виробництва завдяки перенаціленню сегмента національного попиту із закордонної на внутрішню пропозицію;
• можливість протягом певного терміну розвиватися молодим галузям національного виробництва, або галузям, які перебувають у стані трансформації чи виходу з кризи (що називається «ковток повітря»); за сучасних умов подібні міркування можуть стосуватися технологічно стратегічних галузей.

Водночас штучне зниження іноземної конкуренції послаблює  конкурентний тиск та зменшує стимули  до оптимізації умов виробництва  й підвищення його ефективності. Відтак звичні до тепличних умов національні  виробники потребуватимуть опікування й надалі (причому, можливо, ще більшого) з боку влади та захисту від іноземних конкурентів.

Стягнення мита з метою отримання коштів до державного бюджету є іншим функціональним призначенням митного тарифу. Але за спроби досягти цієї нібито корисної для уряду мети слід пам’ятати, що фактично в такому випадку йдеться про перерозподіл коштів між економічними суб’єктами всередині країни, адже майже всі отримувані до бюджету кошти від іноземних експортерів компенсують їм внутрішньонаціональні споживачі.

Даний вид тарифу застосовується як щодо імпорту, так і щодо експорту.

Тому постає питання: кому серед національних економічних суб’єктів, яким прошаркам суспільства вигідно, а кому – не вигідно застосовувати митний тариф? Зважимо й на те, що одна й та сама людина, згідно з різними підходами, може належати як до однієї, так і до іншої страти, інколи з принципово відмінними характеристиками (наприклад, робітник, тобто людина, яка зацікавлена в пільговому функціонуванні виробництва з низькими податками, є водночас і об’єктом соціальної політики, фінансовим джерелом якої є саме податки).

Розглянемо наслідки запровадження митного тарифу для  основних суспільних угруповань а) у випадку з імпортним та б) у випадку з експортним тарифом.

Митний тариф як базовий інструмент регулювання ввезення може відігравати активну стимулюючу роль. За його допомогою держави диференціюють товари, що підлягають ввезенню на більш або менш «бажані». Так, при загальному порівняно невисокому рівні тарифу в ЄС (у торговельних відносинах країн – членів ЄС з третіми країнами діє єдиний митний тариф, який базується на гармонізованій системі опису і кодування товарів) стосовно великої кількості товарів, які конкурують з товарами місцевих виробників, застосовується високе мито, що досягає в деяких випадках 20 %.

В Україні відповідно до Закону України «Єдиний митний тариф» 1992 р. (з пізнішими поправками та доповненнями) застосовується уніфікований підхід до митного регулювання міжнародної торгівлі. Згідно зі Ст. 3 цього правового акта, Єдиний митний тариф України – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієї території. Закон наголошує на тому, що ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб’єктів ЗЕД незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами. Єдиний митний тариф затверджується Верховною Радою України за поданням Кабміну.

Основними «подіями»  у процесі становлення системи митно-тарифного регулювання після здобуття незалежності України були Закон від 5 лютого 1992 р. № 2098-XII «Про Єдиний митний тариф», власне прийняття Єдиного митного тарифу України, який було затверджено Декретом Кабінету Міністрів України № 4-93 від 11.01.1993 р. «Про Єдиний митний тариф України». Нарешті, важливе методологічне значення мав Указ Президента України від 6 квітня 1996 р. № 255 «Про концепцію трансформації митного тарифу України на 1996–2005 рр. відповідно до системи ГАТТ-СОТ», яким було закладено довгострокові орієнтири тарифної політики держави.

На базі зазначених документів Кабінет Міністрів України здійснював оперативне тарифне регулювання. Часом приймалися рішення щодо запровадження підвищених ставок ввізного мита на нову продукцію, яку освоювали та випускали українські підприємства (зокрема на товари легкої та харчової промисловості, сільського господарства, окремих видів комп’ютерної техніки, медпрепаратів тощо).

При визначенні характеру  та ставок митного регулювання важливими є з’ясування та формальна ідентифікація країни походження товару. Ці питання також регламентуються Законом України «Єдиний митний тариф» (Ст. 18).

3.4. Антидемпінг як фактор у конкурентній боротьбі

Формою протекціонізму є антидемпінгова практика, до якої вдаються як провідні ринкові країни, так і країни, що розвиваються, у тих випадках, коли вважається, що певні закордонні виробники або відповідні національні уряди застосовують проти них інструменти нечесної конкуренції.

Проти України застосовувалися і такі принципово некоректні підходи (зокрема, Індією та Мексикою), згідно з якими вона відносилася до митного простору СНД. Відтак виникала можливість прецедентного поширення санкцій, які було порушено проти однієї з країн СНД, на інші, зокрема на Україну.

Антидемпінгові процедури, що включають розслідування, тимчасові  санкції, судові процеси, підвищення митних тарифів на товари, які визнано  предметами демпінгу, відчутно погіршують умови міжнародної торгівлі багатьох виробників та цілих країн. Особливо це стосується країн з економіками перехідного типу. Адже, з одного боку, вони «дають привід» для антидемпінгу, оскільки об’єктивно є не в змозі одразу забезпечити суто ринкові механізми відтворення в експортних та пов’язаних з ними галузях та виробництвах, а з іншого – антидемпінг є для них особливо болючим, оскільки вони перебувають у стані формування геоекономічних моделей збуту та в умовах фінансових дефіцитів потребують валютних надходжень.

Так, наприклад, антидемпінгові санкції значно уповільнили формування відкритої економіки України через значні і переважно необґрунтовані перешкоди для вітчизняної металопродукції, феросплавів, текстилю та інших видів продукції. У грошовому виразі ці антидемпінгові санкції призводять до багатомільярдних втрат – за різними оцінками, сумарний обсяг таких збитків для України становить близько 3–5 млрд дол. щорічно. На зламі століть типовою стала ситуація, за якої від 10 до 15 країн проводять проти України антидемпінгові розслідування, загальна кількість яких може сягати сотні. Причому протягом другої половини 90-х років відбулася географічна «диверсифікація» демпінгових претензій до України. До відповідних розслідувань проти вітчизняних виробників вдаються не тільки провідні ринкові потуги – США, ЄС, Канада, а й такі держави, як Таїланд, Мексика, Індія.

Посилення антидемпінгового тиску на українських виробників частково пов’язано із позитивною динамікою вітчизняного експорту та небажанням бачити в особі нашої країни ефективного конкурента. Особливо постраждали відомі вітчизняні підприємства, такі як «Криворіжсталь», «Запоріжсталь», «Азовсталь», Маріупольський комбінат у металургії, Запорізький та Нікопольський заводи, які виготовляють феросплави та феросиліцій, а також інші провідні виробники. Демпінгові митні стягнення на окремі види продукції можуть перевищувати 100 %, а в окремих випадках і 200 %, що значно ускладнює, якщо не унеможливлює взагалі, здійснення експорту.

ВИСНОВКИ

Міжнародна економічна діяльність України становить неоднорідний та багатоаспектний предмет вивчення. Її можна розглядати і в контексті національних інтересів, і в регіональному та глобальному масштабах. У першому аспекті така діяльність є засобом досягнення підприємницьких і загальнодержавних цілей у процесі співробітництва із зарубіжними партнерами. У другому — весь господарський механізм України постає невід’ємною складовою світової економіки, елементом більш загальної системної цілісності, інтернаціональних ринкових структур.

Системна трансформація  в Україні, основним змістом якої є формування ринкового середовища та демократизація усіх ланок соціального життя, справедливо розглядається як важлива передумова розширення та підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності в комплексі її макро- та мікроекономічних форм. Одним із ключових елементів концепції державного розвитку, метою якого є забезпечення високих щорічних темпів економічного зростання, розглядається оптимізація та збільшення позитивного впливу з боку механізмів міжнародної економічної діяльності України. При цьому транснаціоналізація української економіки, зорієнтована на підвищення міжнародної конкурентоспроможності, дедалі більшою мірою визначатиме глобальну перспективу держави.

Міжнародні господарські зв’язки для нашої країни є  одним із ключових факторів розвитку. Але практика довела безпідставність уявлень про автоматичне розв’язання цих завдань тільки завдяки обмеженим заходам фінансового та структурного характеру (антиінфляційних, жорстких монетарних обмежень, формальних роздержавлення, демонополізації та приватизації). Необхідним є проведення активної державної політики, забезпечення сприятливих нормативних та організаційних передумов міжнародної економічної діяльності. Передусім стоїть завдання подолати такі головні перешкоди:

• недосконалість та нестабільність законодавчої бази міжнародної економічної діяльності, відсутність внутрішньо узгодженої системи митного, податкового регулювання, механізмів банкрутства;
• нерозвиненість або відсутність багатьох важливих інституцій регулювання міжнародної економічної діяльності, сприяння їй, передусім у банківській, страхувальній, кредитній, фінансовій сферах;
• адміністративні і фінансові обмеження, несприятливі для експортно-імпортних та інвестиційних операцій умови митного та податкового регулювання;
• дефіцит інституцій і організаційних структур підтримки та обслуговування міжнародної економічної діяльності, зокрема інформаційних, маркетингових, дослідних, аналітичних центрів, консалтингових та інжинірингових служб.