Міжнародна економічна діяльність України

Засобами міжнародного економічного регулювання урядові структури макрорівня можуть впливати на абсолютні й відносні рівні доходів у країні. Для цього існують митні збори, якими обкладається передусім імпорт (хоча інколи практикується й оподаткування експорту – експортні збори), податки, пов’язані з експортно-виробничою діяльністю, спеціальні зовнішньоекономічні ціни та коефіцієнти. Ці інструменти (докладніше вони розглядатимуться пізніше), крім того, що вони можуть виконувати різні функції – захисту національних товаровиробників, наповнення держбюджету, – використовуються і з метою перерозподілу коштів. «У виграші» можуть опинятися як виробники, на котрих поширюється політика підтримки з боку уряду (переважно експортні, технологічно авангардні галузі), так і громадяни країни, зокрема бюджетники, які отримують фіксовану зарплату, соціальні виплати завдяки мобілізації коштів.

Функція макросуб’єктів з перерозподілу коштів є ще вагомішою в умовах централізованої економіки, як це було, наприклад, у колишньому СРСР. Адже за таких умов перерозподіл має роль абсолютного регулятора й вимагає диверсифікації форм. У Радянському Союзі це була система цінових коефіцієнтів і компенсацій. Завдяки цьому дорогі імпортні товари могли продаватися на внутрішньому ринку за низькими цінами (або навпаки), а ціни вітчизняного експорту приводилися до рівня світових.

Частково задля цього самого перерозподілу, а ще більшою мірою – з метою фінансової стабілізації всередині країни уряд (у широкому розумінні – в синтезі виконавчої та законодавчої гілок влади) може вдатися до примусу експортерів продавати валюту (всю валютну виручку, або її частину), яку вони заробляють на зовнішніх ринках. Подібні заходи на різних історичних етапах вживалися різними за рівнями соціально-економічного розвитку та моделями регулювання країнами. На перших етапах реформування вони типові для пострадянських, посткомуністичних держав, таких як Україна, Росія та ін.

Важливе питання підприємницька діяльність держави. Тут треба згадати централізовані економіки, де макрорівневі суб’єкти – держава та її організаційні представники – є виключними учасниками міжнародного співробітництва. Обумовлено це законодавчим принципом монополії ЗТ (або ширше: монополії ЗЕД). Виробники, які виходять на зовнішні ринки безпосередньо через посередницькі структури – ЗТ-організації – мають обмежені повноваження щодо цінової політики, використання отриманого прибутку тощо та фактично є представниками держави – єдиного та виключного «підприємця».

Макрорівневий рівень прямої міжнародної економічної суб’єктності за умов ринку реалізується в діяльності органів, які відповідно до національно-адміністративного устрою та конституційних, законодавчих норм укладають рамкові ЗТ-договори, контракти щодо здійснення масштабних проектів на компенсаційній основі та ін. Цей напрям економічної діяльності держави в Україні – реалізацію компенсаційних проектів – слід розглядати як один із пріоритетів зовнішньої політики.

Актуальною є зміна політичного ставлення до цих проблем на всіх ланках господарювання та суспільної діяльності. І хоча це завдання фактично стосується усього людства та всіх верств населення, найбільша відповідальність покладається на урядові структури, органи публічної влади. На міжнародному рівні співробітництва це означає потребу в реформі самого світового економічного порядку, надання процесу глобального виробництва рис більшої керованості та приведення його у відповідність до потреб виживання людства, забезпечення прийнятних умов життя для прийдешніх поколінь.

Особлива група суб’єктів МЕД – місцеві органи влади. В Україні – місцеві ради та виконавчі органи, що можуть брати участь у МЕД як суб’єкти, що формують режим співробітництва на мікрорівні, утворюючи структури-юрособи, що користуються правами ведення комерційної діяльності. Важливу роль місцеві органи влади грають в організації прикордонного або міжрегіонального співробітництва, можуть брати участь у спільних проектах з однорівневими партнерами. Такі проекти реалізуються, як правило, під егідою центральної влади в державі.

1.4. Між- або наддержавний рівень

Сучасний розвиток світогосподарської системи зумовлює більше перенесення регулятивних, управлінських повноважень на між- або наддержавний рівень МЕД. Відбувається делегування повноважень, які раніше належали до компетенції національних урядів, до міжнародних структур.

Перенесення повноважень від національних до міжнародних регулятивних структур відбувається відповідно до міжнародно-правового режиму, який утворюється дво- та багатосторонніми угодами між країнами як суверенами міжнародних відносин, а також статутними документами міжнародних організацій.

Саме це мало місце в процесі становлення та диверсифікації організаційної структури ЄС, що привело до ліквідації взаємних митних обмежень і прикордонного контролю для Шенгенської зони. Об’єктивно нормативною базою для поступового зниження навантаження на національні органи експортно-імпортного регулювання є статутні документи, настановні цілі та характер діяльності СОТ, яка прагне встановити безмитний та безлімітний режим міжнародної торгівлі.

На даному етапі перенесення функцій макроекономічного регулювання на наддержавний рівень поки що не притаманні Україні. Співробітництво країн, хоча і має на меті створення сприятливого клімату міжнародної господарської діяльності, поширюється і на сферу прийняття рішень щодо цін, обсягів та технічних умов торгівлі. Відомий приклад такого суб’єкта –ОПЕК.

Створення заінтересованими державами певних організаційних структур на практиці не просто породжує додаткові інструменти досягнення тих або інших цілей цих держав, а ще й веде до виникнення нових інтересів. Сам факт існування суспільних структур, зокрема й міжнародного характеру, породжує власну логіку їх життєдіяльності, автономні інтереси заінтересованих функціонерів та громадських, підприємницьких об’єднань. А це, у свою чергу, дає підстави утвореним на міжнародному рівні структурам використовувати повноваження з метою досягнення власних цілей.

Приклад перетворення міжнародної організації на впливового суб’єкта економічного життя – МВФ. Від його рішень про надання або, навпаки, ненадання кредитів чи відстрочень за виплатами, а також від його рекомендацій (правильних чи помилкових) залежить економічний стан країн, доля реформ або програм реформ і соціального розвитку. Щоправда, дії МВФ диктуються його провідними членами-донорами, передусім США та ФРН. Утім, реальність є складнішою, тим більше не серйозними були б твердження, що особиста позиція керівництва Фонду не має значення під час прийняття тих або інших принципових рішень.

Негативний приклад неприпустимої політики міжнародної економічної організації – діяльність МАГАТЕ, яка фактично є лобістським центром, що життєво заінтересований в якомога більшому поширенні атомних електростанцій у світі, спочатку проігнорувала можливі небезпеки застосування реакторів типу РБМК, а потім, після Чорнобильської катастрофи 1986 р., замовчувала її масштаби.

Інститут наддержавної суб’єктності МЕД – угруповання держав відповідно до прийнятих ними режимів взаємної кооперації. Такими у послідовності глибини об’єднання країн, є: преференційна торговельна угода, ЗВТ, митний союз (МС), спільний ринок, повний економічний, соціально-політичний союз. Причому чим глибшим є інтеграційне об’єднання, тим більшу суб’єктну вираженість воно становить. Наприклад, ЄС, який після Маастрихтських домовленостей з 1993 р. «доріс» до стадії спільного ринку, став відігравати значно активнішу міжнародну роль.

Особливою сферою міжнародного співробітництва, яка тісно пов’язана з макрорівнем регулюванням, є діяльність двосторонніх міжнародних інститутів економічного співробітництва.

Важливу роль у регулюванні Міжурядового українсько-канадського економічного співробітництва відіграє Міжурядова українсько-канадська комісія з питань економічного співробітництва, у рамках якої діють секторальні робочі групи з питань енергетики, сільського господарства, будівництва, з питань науки і технології. За сприяння урядових структур представниками бізнесу утворено так звану Канадсько-Українську ділову iніціативу.

Розділ 2.

Стан міжнародної економічної діяльності України на сучасному етапі

 2.1. Характеристика стану міжнародної економічної діяльності України на прикладі товарної торгівлі

За 9 місяців 2012 р. експорт товарів склав $50,8, імпорт – $62,3 млрд. До відповідного періоду 2011р. експорт зріс на 1,8%, імпорт – на 4,7%. Від’ємне сальдо становило –$-11,5 млрд. (за 9 місяців 2011р. також від’ємне – $9,6 млрд.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,82 (за 9 місяців 2011р. – 0,84).

ЗТ-операції проводились з партнерами з 210 країн. Обсяги експорту товарів до країн СНД становили 37% обсягу експорту, Азії – 26,7%, Європи – 24,7%, у т.ч. до країн ЄС – 24,1%, Африки – 7,7%, Америки – 3,8%, Австралії і Океанії – 0,1%. Найсуттєвіші експортні поставки здійснювались до РФ – 25,8% від загального обсягу експорту (залізничні локомотиви, чорні метали, механічні машини), Туреччини – 5,5% (чорні метали, насіння і плоди олійних рослин, жири та олії тваринного або рослинного походження), Єгипту – 3,9% (зернові культури, чорні метали, жири та олії тваринного або рослинного походження), Польщі – 3,8% (чорні метали, руди, шлак і зола, насіння і плоди олійних рослин), Казахстану – 3,7% (залізничні локомотиви, вироби з чорних металів, механічні машини), Індії (жири та олії тваринного або рослинного походження, палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, чорні метали) та Італії (чорні метали, насіння і плоди олійних рослин, добрива) – по 3,3%.

Серед найбільших країн-партнерів експорт товарів зріс до Єгипту у 2,8 раза, Казахстану – на 50% та Індії – на 14%. Одночасно скоротився до Італії на 28,8%, РФ – на 10,7%, Польщі – на 7,7% та Туреччини – на 1,7%.

Основу товарної структури українського експорту складали чорні метали та вироби з них – 27,9% від загального обсягу експорту (впав на 11,7% проти 9 місяців 2011р.). Продукти рослинного походження становили 11,8% (зріс на 69,9%), мінеральні продукти – 11,7% (впав на 20,6%), механічні та електричні машини – 9,9% (зріс на 3,5%), засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби – 8,9% (зріс на 23,9%), продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості – 7,5% (впав на 1,5%), жири та олії тваринного або рослинного походження – 5,9% (зріс на 24%), готові харчові продукти – 4,7% (зріс на 15,1%) (Таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Товарна структура зовнішньої торгівлі за 9 місяців 2012 р.

У обсязі експорту товарів до відповідного періоду 2011 р. зросла частка зернових з 4,5% до 8,9%, залізничних локомотивів – з 5,7% до 6,2%, жирів та олій тваринного або рослинного походження – з 4,9% до 5,9%, механічних машин – з 5,2% до 5,5%. Натомість впала з 27,9% до 23,6% частка чорних металів, палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки – з 8,4% до 5,5%, руд, шлаку і золи - з 5,7% до 5,2%, електричних машин – з 4,6% до 4,4%.

У звітному періоді зріс експорт окремих товарів: цукру білого у 161,2 раза (Казахстан, Киргизстан, Молдова, Республіка), кукурудзи – у 2,8 раза (Єгипет, Іспанія, Іран, Ісламська Республіка), пшениці – на 59,3% (Єгипет, Іспанія, Ізраїль), тепловозів – на 31,1% (Російська Федерація, Естонiя), олії соняшникової – на 27,8% (Індія, Єгипет, Іран, Ісламська Республіка), сигарет з тютюну і його замінників – на 10,3% (Грузія, Молдова, Республіка, Азербайджан), добрив азотних – на 9,4% (Бразілiя, Індія, Туреччина), хлібу, кондитерських виробів – на 7,7% (Російська Федерація, Казахстан, Азербайджан), моніторів та телепроекторів – на 6,6% (Угорщина, РФ, Молдова, Республіка), ячменю – на 6,3% (Саудівська Аравія, Іран, Ісламська Республіка, Йорданія) та чавуну переробного – на 3,3% (Туреччина, Італія, США).

Найбільші експортні поставки здійснювали підприємства металургійного виробництва – 26,6% від загального обсягу експорту (впав на 9,6%), оптової торгівлі і посередництва в оптовій торгівлі – 20,1% (зріс на 26,7%), з виробництва інших транспортних засобів – 7% (зріс на 8,4%), хімічного виробництва – 6,1% (зріс на 3,9%), з добування металевих руд – 4,6% (впав на 8,3%) та з виробництва харчових продуктів, напоїв – 4,4% (зріс на 0,2%).

Найактивніше здійснювали експортні операції з товарами підприємства Донецької області – 21,7% від загального обсягу експорту (впав на 14%), м. Києва – 17,1% (зріс на 37%), Дніпропетровської – 15,2% (зріс на 0,4%), Луганської – 6,5% (впав на 31%), Запорізької – 5,9% (впав на 1,2%) областей.

Імпорт з країн СНД становив 41,6% від обсягу, Європи - 31,9%, у т.ч. з ЄС - 30,3%, Азії - 19,7%, Америки – 5,5%, Африки – 1%, Австралії і Океанії – 0,3%.

В обсязі імпорту найбільші надходження здійснювались з РФ - 32,9% (палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, механічні машини, чорні метали), Китаю - 9,2% (електричні та механічні машини, взуття), Німеччини - 7,9% (механічні машини, засоби наземного транспорту, крім залізничного, фармацевтична продукція), Білорусі – 6,4% (палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, засоби наземного транспорту, крім залізничного, добрива), Польщі – 4,1% (палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, пластмаси, полімерні матеріали, папір та картон), США – 3,7% (палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, механічні машини, засоби наземного транспорту, крім залізничного) та Італії – 2,6% (механічні та електричні машини, пластмаси, полімерні матеріали). Зросли імпортні поставки з Білорусі на 37,7%, Китаю – на 28,3%, США – на 20%, Італії – на 18,7%, Польщі – на 10,4%, Німеччини – на 3,4%. Поставки з РФ впали на 5,1%.