Міжнародна економічна діяльність України

Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Февраля 2013 в 20:43, курсовая работа

Описание работы

Формування інтеграційних механізмів, нові реалії, які породжуються науково-технічним прогресом (НТП), поширенням мережі Інтернет практично на всі аспекти життя суспільства, обумовлюють таке самоусвідомлення людства, яке принципово відрізняється від тих уявлень, що були достатніми для його життєдіяльності та відтворення в минулому. Нині жодна країна світу, навіть найбільші та економічно найпотужніші держави, не можуть забезпечити скільки-небудь задовільних умов своєї участі в системі міжнародної кооперації та міжнародного поділу праці, не беручи участі в тих інтеграційних механізмах, які визначають геополітичні, геоекономічні передумови світової розстановки сил, глобальної конкуренції.

Содержание

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ 4
1.1. Цілі учасників міжнародної економічної діяльності України 4
1.2. Мікроекономічний рівень міжнародної економічної діяльності України 5
1.3. Макроекономічний рівень міжнародної економічної діяльності України 8
1.4. Між- або наддержавний рівень 17
РОЗДІЛ 2. СТАН МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ 20
2.1. Характеристика стану міжнародної економічної діяльності України на прикладі товарної торгівлі 20
2.2. Характеристика стану міжнародної економічної діяльності України на прикладі торгівлі послугами 24
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ МЕД УКРАЇНИ 28
3.1. Проблеми регулювання відкритої економіки 28
3.2. Напрями підвищення конкурентоспроможності української економіки 32
3.3. Традиційні засоби підтримки національного товаровиробника у сфері міжнародної торгівлі: тарифно-нетарифне регулювання 36
3.4. Удосконалення митного тарифу 38
3.4. Антидемпінг як фактор у конкурентній боротьбі 41
ВИСНОВКИ 43
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 45

Работа содержит 1 файл

Курс-Шаповал.doc

— 502.00 Кб (Скачать)

Інші вимушені обмеження на проведення міжнародних економічних операцій з боку державних структур можуть бути викликані тим, що в країні з розбалансованою соціально-розподільчою сферою використовуються дотації, наприклад на виробництво хліба, інших продуктів масового вжитку широких малозабезпечених верств населення. Тоді вивезення готових виробів може означати державні дотації не національним, а закордонним споживачам. У країні з хронічними фінансовими дефіцитами та взаємними неплатежами, як в Україні певний час тому, було поширене комерційних експортно-імпортних угод бартерного типу,  що призводило до зменшення митних зборів через ускладнення контролю, а також до зловживань. У перехідних економіках, що актуально для України, застосовуються і деякі специфічні засоби фінансових обмежень, зокрема обмеження на здійснення інвестицій за кордон.

Різнотипних макросуб’єктів МЕД можна поділити на складові (Таблиця 1.3). Основним цільовим призначенням інститутів макрорівня є встановлення «правил гри», адекватних режиму МЕД.

Завдання, на розв’язання яких спрямовується МЕД суб’єктів макрорівня, подані в схемі на рис. 1.3.

 

 Таблиця 1.3.

Макросуб’єкти МЕД України

Недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу), діють на підставі їх статутних документів.

У структурі держапарату

  • загальнодержавні

Верховна Рада – вищий орган законодавчої влади, ухвалює закони соціально-економічного життя, у т.ч. МЕД, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики, регламентує бюджет, обіг кредитних ресурсів, не передбачений держбюджетом, ратифікує міжнародні договори, здійснює інші повноваження, які можуть впливати на умови МЕД.

Президент України – представляє Україну в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, здійснює інші повноваження, які можуть впливати на умови МЕД.

Кабінет Міністрів України – оперативно регулює МЕД, організовує і забезпечує ЗЕД України, митну справу, координує роботу міністерств, ін. органів виконавчої влади.

  • координаційні

Міністерство економічного розвитку та торгівлі (МЕРТ) - регулює МЕД, відповідає за реалізацію економічних рішень інститутів загальнодержавної влади,  прямо або опосередковано регулює МЕД України та виконує функції:

  • забезпечує реалізацію державної зовнішньоекономічної політики, розробляє концепцію, стратегію розвитку зовнішньоекономічного потенціалу України, механізмів державного регулювання зовнішніх економічних зв’язків; аналізує стан і прогнозує тенденції розвитку вітчизняних товарних ринків та вплив на них світових ринків;
  • проводить постійний моніторинг розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, аналізує ефективність експорту та імпорту товарів (робіт, послуг), розробляє та забезпечує реалізацію заходів щодо розвитку і поліпшення структури експорту та імпорту товарів (робіт, послуг); розробляє рекомендації для відповідних галузей економіки з урахуванням кон’юнктурних змін світового ринку;
  • готує пропозиції та здійснює заходи щодо встановлення системи тарифного та нетарифного регулювання ЗЕД, обліку (реєстрації) окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів), укладених суб’єктами ЗЕД України всіх форм власності;
  • виконує регуляторні та реєстраційно-дозвільні функції у сфері експорту, імпорту товарів, робіт, послуг, здійснює відповідно до законодавства ліцензування ЗЕД, певних видів господарської діяльності;
  • застосовує до суб’єктів ЗЕД України та іноземних суб’єктів господарської діяльності спеціальні санкції, передбачені Ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;
  • проводить у встановленому порядку реєстрацію представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та узагальнює інформацію про їх діяльність;
  • забезпечує держрегулювання у сфері здійснення українських інвестицій у негрошовій формі за кордон;
  • забезпечує захист економічних прав і законних інтересів України, суб’єктів її ЗЕД, готує пропозиції щодо вдосконалення порядку експорту, імпорту товарів (робіт, послуг); здійснює заходи, спрямовані на захист інтересів суб’єктів підприємницької діяльності України від недобросовісної конкуренції та запобігання їй;
  • виявляє та розслідує факти застосування або загрози застосування органами іноземних держав, економічними угрупованнями або митними союзами до товарів, вироблених в Україні, антидемпінгових та компенсаційних заходів; вживає заходів щодо врегулювання торговельних спорів та захисту інтересів суб’єктів господарювання України в антидемпінгових, антисубсидиційних та спеціальних розслідуваннях;
  • проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування, готує пропозиції щодо застосування односторонніх обмежень імпорту відповідно до норм та принципів СОТ;
  • аналізує стан розрахунків за зовнішньоекономічними операціями та вносить пропозиції з вдосконалення механізму проведення зазначених розрахунків і порядку контролю за їх здійсненням;
  • виконує комплекс робіт щодо забезпечення входження України у світовий економічний простір через налагодження співробітництва зі Світовою організацією торгівлі, МВФ, МБРР, ЄБРР, ЄЕК, ЄС, НАТО, ін. міжнародними організаціями, співтовариствами, союзами, об’єднаннями;
  • бере участь у підготовці пропозицій щодо стратегії розвитку економічного співробітництва України з державами – учасницями СНД;
  • вносить пропозиції щодо укладення, денонсації міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру; контролює у межах своїх повноважень додержання суб’єктами господарювання зобов’язань, що випливають з міжнародних договорів України;
  • організовує роботу торговельно-економічних місій у складі диппредставництв України за кордоном; здійснює керівництво діяльністю торговельно-економічних місій у складі дипломатичних представництв України за кордоном, у встановленому порядку призначає на посади та звільняє з посад співробітників таких місій;
  • проводить інформаційну та консультаційну роботу з питань, що належать до його компетенції, бере участь у підготовці та проведенні конференцій, симпозіумів, семінарів, міжнародних та національних виставок тощо;
  • забезпечує разом з іншими центральними органами виконавчої влади реалізацію державної політики у сфері економічного та технічного співробітництва з міжнародними організаціями, іноземними державами, відповідними міждержавними і регіональними організаціями, уповноваженими установами іноземних держав щодо реалізації економічних програм та проектів;

Продовження Таблиці

  • вносить пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів та організовує в межах своїх повноважень роботу із залучення в економіку України іноземних кредитів, іноземних інвестицій, грантів, міжнародної технічної допомоги; координує заходи з розроблення і реалізації програм та проектів міжнародної технічної допомоги;
  • розробляє основні напрями та забезпечує проведення державної інвестиційної політики;
  • готує пропозиції щодо створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; аналізує соціально-економічні результати функціонування спеціальних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку; забезпечує в межах наданих йому повноважень захист правових та економічних інтересів держави в цій сфері;
  • координує діяльність органів виконавчої влади з підготовки та впровадження проектів, що передбачають залучення іноземних кредитів під державні гарантії, а також виконує інші функції.

НБУ – провідний інститут національної грошово-кредитної політики, регулювання курсу гривні, забезпечення її купівельної спроможності. Він є ключовим гравцем на міжнародних валютно-кредитних ринках та на ринках дорогоцінних металів. НБУ здійснює операції в іноземній валюті в Україні та за кордоном, представляє інтереси держави в інших центральних банках, міжнародних банках та інших кредитно-фінансових установах, керує золотовалютними резервами, видає ліцензії на валютні операції комерційних банків та здійснює інші функції.

Мінфін  - розробляє та впроваджує фінансову політику держави. Йдеться передусім про діяльність у галузі кредитних та валютно-фінансових операцій, контроль за реалізацією платіжного балансу. Мінфін вивчає валютно-фінансові умови міжнародного співробітництва України, здійснює регулювання валютних резервів держави.

  • галузеві

Державний митний комітет здійснює митне регулювання та контроль за перетинанням товарами українських кордонів. До єдиної системи державної митної служби, крім цього центрального органу, входять регіональні митні управління, митниці та підприємства й організації, що є підлеглими Держмиткому.

Галузеві органи – це міністерства та відомства України, які в межах своєї компетенції здійснюють регулювання міжнародного співробітництва галузевих виробничо-комерційних структур, вживають заходів щодо сприяння експорту, іноземним інвестиціям, координують заходи, які покликані стимулювати просування продукції тощо.

  • територіальні

Територіальні органи (обласні та інші управління зовнішніх економічних зв’язків) – розташовані в регіонах апарати регулювання МЕД, які усіляко сприяють їй на відповідних територіях у взаємодії з місцевими адміністраціями, іншими адміністративними структурами, органами сприяння. Такі територіальні органи покликані здійснювати контроль та регулювання міжнародного співробітництва на певних територіях, поліпшувати його умови. Вони ж сприяють ефективності діяльності комерційних структур цих територій за кордоном, а також використовують інші способи сприяння економічному піднесенню потенціалу регіону.

  • спеціалізовані функціональні інститути

Торгово-промислова палата України (ТППУ) за ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» є недержавною неприбутковою самокерованою організацією, яка на добровільних засадах об’єднує юридичних осіб та громадян України.

За тим самим законом завданнями ТППУ є: сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, експорту вітчизняних товарів та послуг, надання практичної допомоги підприємцям під час проведення торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, опанування нових форм співробітництва, представлення інтересів членів палати з питань господарської діяльності як в Україні, так і за її межами, організація взаємодії суб’єктів підприємницької діяльності, координація їхніх відносин з державою в особі її органів, участь у навчанні та стажуванні спеціалістів – громадян України, надання інформаційних та довідкових послуг, інформування про можливості міжнародного співробітництва, надання послуг, які є необхідними для здійснення такого співробітництва, участь у роботі міжнародних неурядових організацій, сприяння етичній поведінці у бізнесі та ін.

ТПП України має регіональні відділення – Вінницьку, Донецьку, Житомирську, Запорізьку, Київську, Кіровоградську, Луганську, Львівську, Одеську, Полтавську, Тернопільську, Харківську, Херсонську, Хмельницьку, Черкаську, Чернігівську торгово-промислові палати, Торгово-промислову палату Криму, РТПП Миколаївської області та інші структури.

Рада експортерів при Кабінеті Міністрів України була створена в листопаді 1999 р. з метою вдосконалення законодавчого забезпечення українського експорту і координації дій експортерів України на зовнішніх ринках.

Рада обговорює та пропонує заходи щодо створення сприятливішого середовища для експорту українських товарів і послуг, наприклад, розглядає питання збільшення експорту наукомісткої продукції української промисловості, металургії і машинобудування.

  • Інформаційну підтримку експортерам надає Державний інформаційно-аналітичний центр «Держзовнішінформ». Центр володіє базою даних щодо міжнародних тендерів і надає експортерам інформацію відносно участі в міжнародних торгах. «Держзовнішінформ» був створений для здійснення інформаційної підтримки ЗЕД, зокрема він надає українським експортерам інформацію про стан ринків України і зарубіжних країн. Центр надає інформацію щодо проведення міжнародних тендерів, отриману з вітчизняних та іноземних джерел. Інформація щодо ринків готується також за спеціальними запитами підприємств.

 

 

 

 

Головна мета – максимізація випуску продукції, відповідає пріоритету господарювання на мікроекономічному рівні – максимізації прибутку. Втім, поняття індивідуального прибутку в масштабах держави модифікується. На цьому рівні воно являє собою чистий продукт (ВВП мінус витрати на амортизацію), який може обчислюватися як у поточних, так і в порівнянних цінах для оцінювання динаміки зростання.

 

  • максимізація випуску продукції засобами структурного вдосконалення виробництва, сприяння більш глибокій національній спеціалізації, розширенню коопераційної бази господарювання;
  • гарантування довгострокової міжнародної конкурентоспроможності та економічної безпеки країни – забезпечення достатньо динамічного технологічного, промислового розвитку, доступу до джерел сировини;
  • контроль за станом внутрішнього ринку через стимулювання його засобами зовнішньої конкуренції, недопущення проникнення на нього недоброякісних товарів;
  • зниження абсолютних витрат та корекція вартісних пропорцій у національній економіці;
  • збільшення зайнятості як фактор зростання виробництва та поліпшення результатів участі в міжнародному співробітництві;
  • використання механізмів міжнародної кооперації як інструмента поліпшення якості життя та розв’язання інших соціальних проблем;
  • поліпшення умов формування бюджету за рахунок позитивного сальдо поточних операцій або руху капітальних активів;
  • оптимізація розподілу доходів у масштабах економіки в цілому засобами тарифної, цінової політики, запровадження валютних обмежень;
  • гарантування дотримання екологічних, гуманітарних норм економічної діяльності.

Рис. 1.3. Завдання суб’єктів макрорівня МЕД

 

Саме коопераційний підхід, який засновується на ідеї максимізації випуску продукції внаслідок поглиблення спеціалізації та забезпечення стійкого макроекономічного балансу, можна вважати найбільш конструктивним, реалістичним, сучасним та придатним до використання в умовах ринкової реформи в Україні. Його важливим компонентом, а також засобом реалізації має стати програма сприяння розвитку технологічних авангардних експортних галузей.

В Україні протягом періоду незалежності кілька раз приймалися урядові, галузеві документи, які декларували необхідність пріоритетного розвитку точного машинобудування, електроніки, перспективних технологій. Однак нічого більше, крім декларацій, не було.

Більш вдалі приклади реалізації цілей макросуб’єктами МЕД становлять країни, які протягом періоду після Другої світової війни наполегливо здійснювали комплексні реформи з метою створення ефективного ринкового середовища.

Значний практичний інтерес становить реформаторський досвід ФРН (кінець 40-х – середина 60-х років). Основним функціональним елементом застосованої тоді ордоліберальної теорії та заснованої на ній економічної моделі «соціальної ринкової економіки» стало конкурентне середовище як необхідна умова нормального господарського життя з властивим йому вмонтованим механізмом цінових сигналів і зворотних зв’язків. Особлива роль у цій моделі відводилася державі як макроекономічному джерелу регулюючого впливу, що пом’якшує стихійні за своєю природою економічні процеси. Ця роль була не нав’язливою, а скоріше стимулюючою, вона спрямовувалася на надання можливості господарським агентам – домогосподарствам, підприємствам промисловості, торгівлі та транспорту, а також банкам – максимально реалізувати свої підприємницькі інтереси. Тоді вдалося досягти різних цілей регулювання відкритої економіки – фінансової стабілізації, збільшення внутрішнього попиту через підвищення зарплати та соціальних виплат, закласти базу сталого зростання експорту.

Китай протягом періоду реформ у 80–90-х роках демонстрував приклад демонополізації власності та управління, зокрема й у сфері МЕД. Відбувалося делегування повноважень макрорівневих суб’єктів МЕД мікрорівневим. На тлі певної лібералізації експортно-імпортної торгівлі в КНР проводилася ефективна «мала» приватизація, причому особливо активно – у сфері торгівлі.

Значний позитивний досвід більш ліберального макроекономічного регулювання нагромаджено країнами Центральної та Східної Європи – Польщею, Угорщиною, Чехією, яким вдалося забезпечити економічне зростання за умов загострення конкуренції з боку західних виробників після лібералізації ЗТ. І значною мірою цього успіху було досягнуто не «всупереч», а «завдяки» зовнішнім конкурентам, які стимулювали до радикального поліпшення якості виробництва. Але при цьому важливим завданням урядових структур є запобігання проникненню на територію країни товарів недоброякісних, таких, які не відповідають технічним, екологічним, медичним вимогам. Це є актуальним для України, ринок якої руйнується, а споживачі страждають через недостатність вжиття заходів щодо сертифікації імпорту та контролю за якістю продукції, що ввозиться.

У цьому зв’язку, а також у більш широкому контексті, слід зазначити, що до компетенції та прямих обов’язків макросуб’єктів регулювання міжнародної кооперації належить гарантування економічної безпеки країни. Національною особливістю гарантування такої безпеки в Україні є необхідність зважати на однобічну залежність від поставок енергоносіїв. Країна отримує переважну частину імпортованих вуглеводневих енергоносіїв (нафти й газу) фактично за одним географічним вектором – з Росії. І навіть коли йдеться про закупівлю туркменського газу, надходження його відбувається російською територією. Це дає змогу російській стороні вдаватися до силових методів ведення переговорів щодо цін на нафто- та газопродукти, а також їх транзиту, до заборони на транзит туркменського газу, як це не раз відбувалося протягом 90-х років.

Розв’язання цієї проблеми для України пов’язане зі зменшенням енерговитратності економіки, будівництвом альтернативних трубопроводів. Одним із таких заходів стало введення в дію нафтопроводу територією Грузії з виходом до Чорного моря біля м. Супса. Цей нафтопровід разом із танкерним сполученням із терміналом біля Одеси на початку ХХІ ст. забезпечує доступ України до покладів Каспійської нафти, значна частина яких контролюється Азербайджаном.

Усі наведені цілі та проблеми макроекономічної політики пов’язані між собою: наприклад, збільшення ВВП залежить від забезпечення зростання зайнятості. Водночас збільшення багатства і на рівні країни, і на рівні родин, члени яких отримали внаслідок кращих умов міжнародного співробітництва робочі місця, є ключовим засобом розв’язання соціальних завдань.

МЕД – важливий чинник бюджетної політики, процесів нагромадження, мобілізації коштів та їх витрачання. Хронічне негативне сальдо зовнішньої торгівлі України прирікає її населення на напівжебрацьке існування, оскільки кошти витрачаються на виплати за критичним імпортом, передусім імпортом енергоносіїв. Водночас уряди країн, які мають стабільні надходження нафто- та газодоларів, мають змогу спрямовувати їх на реалізацію проектів соціально-економічного розвитку, на освіту, поліпшення медичного обслуговування, підвищення заробітної плати. Прикладом цього може бути конструктивна та націлена на перспективу діяльність урядових структур у Кувейті, Норвегії.

Звичайно, сам по собі факт наявності великої кількості високоліквідних корисних копалин не є гарантією того, що зазначені завдання будуть вирішуватися. У сусідньому з Кувейтом Іраку зі схожими умовами розвитку панує бідність, оскільки уряд цієї країни витратив мільярди доларів на війну з Іраном. Крім того, після своєї агресії проти Кувейту Ірак зазнав значних втрат уна- слідок військової операції під назвою «Буря в пустелі», здійсненої в 1991 р. США та їхніми союзниками (Велика Британія та Саудівська Аравія). Російський уряд на зламі століть на тлі дуже слабкого національного виробництва, але значного позитивного сальдо поточних операцій, передусім за рахунок поставок на захід енергоносіїв, вдався до двох не тільки кривавих, а й надвитратних кавказьких війн, що було б для нього економічно неможливим за інших умов.

Информация о работе Міжнародна економічна діяльність України