Кейнсіанці вважали, що уряд може сприяти зростанню ВНП і зростанню зайнятості, збільшуючи урядові витрати, що підвищить попит до положення DD₁, а ціни майже не зміняться, бо буде збільшений обсяг виробництва. Збіль шення ВНП складе ВВ₁,. При збільшенні обсягу ВНП буде спостерігатись підвищення зайнятості населення. 

     Рис. 1.9 Кейнсіанська модель сукупної пропозиції

     Виникає запитання: яка ж з двох розглянутих  концепцій найбільш прийнятна для економічного розвитку? Видно, що жодну з них не можна розглядати в прямому значенні, оскільки кожна з них спрощує реальні процеси. Навряд чи є прийнятним твердження про те, що ринок сам все відрегулює без будь-якого втручання держави. Заслуга Кейнса в тому, що він показав, як держава може здійснювати вплив на ринкову економіку і має інструменти для такого впливу[1].

 

     

2 Економічна стабільність

     2.1 Макроекономічна  стабілізація

     Макроекономічний  аналіз функціонування змішаної економіки  є основою для включення в число економічних функцій держави, яка бере участь у макрорегулюванні через захист конкуренції, виробництво суспільних благ, перерозподіл національного доходу, здійснення стабілізаційної політики, метою якої є підтримка загальної економічної рівноваги за повної зайнятості, стійкого зростання економіки, стабільного рівня цін і збалансованого платіжного балансу шляхом впливу на сукупний попит або сукупну пропозицію. Категорія "стабілізаційна політика" нерозривно пов'язана з поняттям "стабільність економіки" — такий стан економічної системи в її національних, регіональних та глобальних межах, який передбачає достатньо стійке зростання і збалансований розвиток, відсутність глибоких криз, руйнівних шоків та іманентних ризиків. Проте стабілізаційна політика використовується урядом не лише в ситуаціях кризи, але й у разі необхідності закріплення досягнутого (бажаного) стану, запобігання небажаного виходу параметрів економіки за допустимі межі. У періоди депресії держава застосовує стимулюючу (експансивну) стабілізаційну політику, а в періоди підйому — стримуючу (контрактивну) стабілізаційну політику.

     Сутність  макроекономічної стабілізації полягає  в подоланні макроекономічної незбалансованості, яка характеризується коливанням обігу національного продукту, рівнів цін і зайнятості та браком умов для впевненого зростання обсягу ВВП. У традиційній ринковій економіці коливання цих величин має в основному циклічний характер, тому макроекономічна стабілізація зводиться до скорочення амплітуди відхилень і зменшення глибини спаду. Конкретного змісту вона набуває в економічній політиці, яка сприяє наближенню фактичного рівня ВВП до його потенційного рівня і на цьому підґрунті досягненню повної зайнятості та стабільних цін. За цих умов у економіці циклічного безробіття практично немає, а рівень інфляції стабільно мінімальний.

     Макроекономічна стабілізація — це система економічних заходів держави, спрямованих на отримання зростання безробіття та інфляції стимулювання економічного зростання і забезпечення стабільності платіжного балансу країни. Особливого значення макроекономічна стабілізація набуває в країнах з перехідною економікою, які стикаються із низкою специфічних проблем на шляху до формування ефективної ринкової економіки. Перехідна економіка — це стан розвитку економічної системи саме у конкретний історичний момент, коли суспільство (країна) здійснює перехід від однієї цілісної системи до іншої. Головна мета такого руху передбачає не просто формування ринку — ринкова економіка постає лише як засіб для створення більш ефективної економічної системи. Досвід провідних країн світу довів, що системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання. динамічний розвиток і високу якість життя, є соціальне орієнтована економіка.

     У перехідній економіці макроекономічна стабілізація має такі ознаки:

     • проводиться в умовах надзвичайної глибини та всеосяжності макроекономічної незбалансованості;

     • спрямована не на пом'якшення циклічних  коливань, а насамперед на подолання системної кризи, яка охопила всі сторони суспільного життя — економічну, соціальну, політичну, духовну — і яка має різні причини;

     • полягає у формуванні нової системи  економічних відносин, а не зводиться до якогось вдалого набору економічних заходів для збалансування тих чи інших економічних показників;

     • здійснюється ринковими інституціями, які або щойно сформувалися, або  яких взагалі ще немає.

     В умовах перехідного періоду економіки  зазнають комплексних трансформаційних перетворень, які складаються, окрім макроекономічної стабілізації, ще з двох основних блоків: інституційних перетворень і мікроекономічної стабілізації. Усі три блоки реформування економіки взаємозумовлені (рис. 2.1).

     

     

     

                               

     Рис. 2.1 Основні складові трансформаційних перетворень

2.2 Основні варіанти  трансформування  економіки

       Вибір пріоритетних напрямів перетворень у кожному з блоків тісно пов'язаний із вибором тієї чи іншої моделі трансформації економіки. Загальновідомо, що головними напрямами трансформування економіки є "шокова терапія" та "політика градуалізму" (рис. 2.2).

     "Політика  градуалізму" передбачає поступове проведення послідовних реформ за умови, що на державу покладено основні функції щодо формування ринкових відносин, і ґрунтується на лібералізації цін, послідовній, а за можливості, найкращій приватизації, фінансовій стабілізації монетарними методами.

     "Шокова  терапія" передбачає блискавичні разові заходи і безповоротне руйнування попередньої економічної системи, тобто застосування методів короткострокового соціально-економічного "струсу" суспільства.

     Послідовність заходів макроекономічної стабілізації великою мірою визначається вибраною моделлю трансформації. Так, за "шокової терапії" основний акцент робиться на фінансовій стабілізації, а "політика градуалізму" в основу перехідних процесів ставить розвиток виробничого потенціалу на перебудованій структурі. Тому її ще називають виробничо-структурним варіантом, котрий допускає перехід до економічного пожвавлення без фінансової стабілізації.

     У варіанті "шокової терапії" макроекономічна  стабілізація практично ототожнюється з фінансовою стабілізацією. Цьому радикальному варіанту відповідає здійснення антиінфляційної політики та досягнення стабільності цін, що стане достатньою умовою для ефективної роботи ринкових механізмів (попиту, пропозиції, рівноважної ціни, конкуренції тощо) і формування в цілому ринкової економіки.

     "Шокова  терапія" може здійснюватись  на основі ортодоксального або гетеродоксального підходів, які висувають на перший план антиінфляційну політику, але з декотрими відмінностями.

     Ортодоксальний  підхід передбачає скорочення дефіциту державного бюджету за рахунок зменшення державних витрат (на державне втручання в економіку, соціальний захист і забезпечення, управління, оборону тощо) і збільшення дохідної бази бюджету (скорочення податкових пільг, підвищення рівня обирання податків, ліквідація позабюджетних фондів тощо). Одночасно проводиться жорстка грошово-кредитна лінія, яка реалізується в політиці “дорогих грошей ”: обмеження грошової емісії, підвищення облікової ставки процента, підвищення норми резервування, скорочення кредитів центрального банку, продаж державних цінних паперів тощо.

     У свою чергу ортодоксальний підхід поділяється  на два підвиди залежно від  вибору економічних стабілізаторів (так званих якорів). За грошового  якоря монетаристські методи ґрунтуються  на жорсткій бюджетній, податковій, грошово-кредитній політиці за "плаваючого" обмінного курсу. У другому випадку вибирається валютний якір, за яким акцент робиться на стабілізації валютного курсу.

     Гетеродоксальний  підхід ґрунтується на підтвердженні інверційної природи інфляції. За своєю природою інфляція породжує високі очікування знецінення грошей, і це робить малоефективною жорстку монетарну та фіскальну політику. Щоб зупинити вплив минулої інфляції на стабілізацію цін, передбачається застосування певної політики доходів. Сутність її полягає у прямому контролі за заробітною платою та цінами і включає: повне замороження цін і заробітної плати, законодавчі обмеження рівня приросту цін і заробітної плати, укладення угод між урядом, роботодавцями та профспілками стосовно цін і зарплати тощо.

     Названий  підхід не обмежується політикою  доходів. Для досягнення позитивного результату контрольоване зростання цін і доходів має доповнюватись інфляційними заходами податково-бюджетної та грошово-кредитної політики.

     В умовах української економіки використовувались  лише окремі елементи моделі "шокової терапії", оскільки вона може запроваджуватися лише за наявності бездефіцитного бюджету, а він був дефіцитним продовж усього попереднього десятиліття. Не мала успіху в Україні й лібералізація цін, оскільки за умов відсутності відповідного ринкового середовища та за наявності виробників-монополістів це призвело до глибокої платіжної кризи, перманентної інфляції, розбалансованості фінансово-кредитних відносин, масового зубожіння населення та інших негативних наслідків.

      У варіанті "політики градуалізму” макроекономічна стабілізація практично ототожнюється зі структурно-виробничою стабілізацією. У структурно-виробничому варіанті макроекономічної стабілізації на противагу "шоковій терапії" надається менш важливого значення приватизації, лібералізації цін і зовнішній торгівлі. Фінансова стабілізація у названій моделі є похідним елементом від виробничої стабілізації. Передбачається, що активна виробнича, інвестиційна, структурна політика сприятиме швидкій модернізації продуктивних сил, забезпечить зниження витрат, підвищення якості, зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної продукції і приведе до фінансової стабілізації.

     

     

       

       
 
 
 
 

     

     

     

       

       
 

     Рис. 2.2 Основні варіанти трансформування економіки 

     Вибір моделі ринкових перетворень багато в чому залежить від вихідного соціально-економічного та політичного стану кожної країни, але за будь-якого варіанта здійснення реформ істотне значення має здатність і сила держави після ліквідації старих органів управління й формування нових, досягти реалізації обраної економічної політики. У практиці трансформаційних змін жоден із варіантів і підходів не реалізовувався у чистому вигляді. Разом із тим поширюється думка про те, що настав час інтегрувати обидва підходи. Акцент на піднесення виробництва мають доповнювати заходи фінансової стабілізації. Оптимальним варіантом були б методи фінансової стабілізації, стимулювання виробництва і структурних змін та інституціональних перетворень, які б застосовувалися разом із самого початку реформ. Досягнення економічної стабілізації та перехід до економічного зростання забезпечить переважно фінансова та грошово-кредитна політика[8]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3 Основні інструменти  стабілізаційної  політики

     Залежно від набору інструментів стабілізаційну політику поділяють на фіскальну, монетарну та комбіновану (рис. 2.3).

     Фіскальна політика — це вплив держави на економічну кон'юнктуру шляхом зміни обсягів державних видатків і рівня оподаткування.

     Оскільки  державні видатки здійснюються на основі державного бюджету, вони не можуть перевищувати величину грошових надходжень до бюджету. У ході реалізації фіскальної політики може виникнути дефіцит або надлишок державного бюджету. Фінансувати державний бюджет можна двома шляхами: позичити у населення (продати йому облігації) або позичити у центрального банку. У першому випадку зростуть активи центрального банку та збільшиться грошова база, тобто відбудеться монетаризація державного боргу. У другому вигадку позика в центрального банку приведе до зростання відстрочених платежів. Якщо відстрочені платежі нагромаджуються відносно підприємств державного сектору, то це приводить до зростання дефіциту державного бюджету. Хоча відстрочені платежі, на відміну від монетаризації, офіційно вважаються неінфляційним засобом фінансування бюджетного дефіциту, на практиці це слугує поштовхом до підвищення загального рівня цін і рівня інфляції.