Макроекономічна рівновага та економічна стабільність в Україні

     2) відносний виробників обмежуються зв'язками з державою на натуральній основі "ресурси - продукти". Це гарантує стабільність їх діяльності та виключає можливість банкрутства;

     3) кругообіг планової економіки  гарантує рівність розподілу  доходів і продуктів в межах,  визначених державою, але він  не забезпечує еквівалентності  обміну, оскільки позбавлений механізму  об'єктивної оцінки. Виробники, які,  отримуючи від держави ресурси, повністю реалізують свої можливості, опиняються в гіршому стані, ніж ті, хто їх приховує. Централізоване визначення доходів працівників і частини безоплатних послуг потенційно містить в собі можливість необґрунтованої диференціації в споживанні;

     4) відносини споживачів з державою  ґрунтуються на обміні: праця - заробітна плата і безоплатні послуги.

     Виділимо  основні переваги командної економіки. Вона може швидко накопичувати виробничі ресурси і перерозподіляти їх на користь деяких пріоритетних напрямків чи галузей, може позбавитись від явного безробіття, забезпечити всім певний рівень освіти і медичного обслуговування.

     Звичайно  переваги не компенсують недоліків  такої системи: неспроможності забезпечити технічний прогрес і раціональне використання ресурсів, несвобода у виробництві та споживанні, низький рівень задоволення потреб.

     Багато  країн світу мають економічну систему змішаного типу. Це означає, що в ній ринкові принципи реалізуються не в чистому вигляді. Причиною цього є недоліки ринкової економіки, негативний вплив яких може компенсуватись державним регулюванням. При цьому держава бере на себе ті функції, які притаманні йому в командній економіці:

     а) перерозподіляє доходи за допомогою  податків і формує фонд централізованих коштів;

     б) стає власником частини виробничих ресурсів і підтримує підприємства державного сектора;

     в) фінансує освіту, культуру, фундаментальні дослідження, забезпечення суспільного порядку, впливає на перерозподіл ресурсів між галузями для уникнення спадів виробництва і безробіття.

     Для пояснення явищ, які виникають  на макроекономічному рівні, слід опиратись  на особливості функціонування різних економічних систем, загострюючи увагу на співвідношенні витрати/доходи. Відповідність доходів і витрат на макрорівні впливає на обсяги сукупного виробництва країни, на темпи економічного зростання, зайнятість населення, рівень цін.

      Кругообіг сукупних доходів і втрат можна представити  у вигляді спрощеної схеми (рис. 1.3). До сукупних доходів відносять: заробітну плату, процент, ренту, прибуток, амортизацію; до сукупних витрат - особисті потреби і державні витрати, інвестиції та чистий експорт. Прибутки перетворюються на витрати в результаті їх особливого використання домашніми господарствами, підприємцями і державою. На формування витрат впливають також закордонні споживачі та виробники.

     

     

     

     

     

       

       

     

                            Рис. 1.3 Кругообіг на макроекономічному рівні

     Кожний  суб'єкт макроекономічних відносин має свої доходи (первинні та отримані в результаті перерозподілу) і здійснює витрати в особливій, притаманній лише йому формі.

     Домашні господарства одержують доходи у  вигляді заробітної плати, ренти і процента. Частина цих доходів надходить державі у вигляді податків. Заощадження у формі кредитів надходять до підприємницького сектора за посередництвом банків та інших фінансово-кредитних організацій. Третя частина прибутків, а також соціальна допомога від держави (соціальні трансферти) використовуються для споживчих витрат, тобто на придбання товарів особистого споживання та послуг.

     Підприємці  одержують дохід у вигляді  прибутку, частина якого надходить до державного бюджету (податки). До підприємницького сектора надходять і щорічні амортизаційні відрахування (амортизація), призначені для відшкодування спожитих засобів виробництва. Підприємці одержують особисті заощадження домашніх господарств у вигляді кредитів банків та інших фінансово-кредитних організацій. Всі засоби підприємці використовують як інвестиційні витрати (інвестиції) на придбання машин і устаткування, на будівництво і формування виробничих запасів.

     Держава одержує прибутки, обкладаючи податками  прибуток підприємців і прибутки домашніх господарств. Вона витрачає їх на допомогу малозабезпеченим, непрацюючим у вигляді соціальних трансфертів, а також на придбання готової продукції та ресурсів для державного сектора.

     Іноземні  споживачі та постачальники беруть участь в кругообігу національної економіки через експорт (витрати закордонних споживачів на придбання продукції) та імпорт (витрати домашніх господарств, державного і підприємницького секторів на придбання іноземних товарів і послуг).

     Чистий  експорт - це різниця між експортом  та імпортом, тобто між закордонними витратами на придбання продуктів національного виробництва і витратами вітчизняних споживачів на закордонну продукцію.

     Отже, нормальна економіка передбачає відповідність сукупних прибутків і витрат.

     Яким  чином ця відповідність досягається? На це запитання економічна наука  дає дві різних відповіді:

     1. У ринковій економіці рівновага  між сукупними прибутками і  витратами встановлюється автоматично.

     2. Для забезпечення рівноваги між  сукупними витратами і прибутками  необхідне втручання держави.

     Представники  наукового напрямку, що називається класичною школою, ще в XIX ст. розробили аргументацію положення про те, що рівновага в економіці відновлюється автоматично завдяки коливанням норми позичкового відсотка і змінам рівня цін і заробітної плати. Логіка їх міркувань така.

     По-перше, якщо домашні господарства зменшать споживчі витрати, то рівновага відновиться  завдяки збільшенню інвестицій з боку підприємців. Роль регулятора, що забезпечує перетворення накопичених домашніми господарствами коштів в інвестиційні витрати підприємців, відіграє позичковий відсоток.

     По-друге, якщо споживчі витрати скорочуються, скорочення виробництва можна запобігти, знижуючи рівень цін. Резервом для зниження цін є зменшення заробітної плати. Робітники змушені погоджуватись на таке зменшення під загрозою втрати роботи у зв'язку із скороченням виробництва.

     Класична  школа теоретично довела можливість автоматичного встановлення макроекономічної рівноваги в ринковій економіці. Але реальна дійсність змусила переглянути це твердження. Починаючи з XIX ст., порушення рівноваги у вигляді спадів виробництва стало хронічним явищем. І якщо деякі спади можна було пояснити зовнішніми чинниками: політичними кризами, війнами, стихійним лихом, то для більшості з них таке пояснення було недостатнім. Періодичність у порушеннях макроекономічної рівноваги змусила подивитися на цю проблему з інших позицій[10].

     У 30-х роках XX ст. виникло кейнсіанство (від прізвища англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса) - теорія, що сформулювала нове уявлення про макроекономічну рівновагу.

     По-перше, кейнсіанці відкинули аргументацію класичної школи. Вони висловили сумнів про те, що норма відсотка може бути регулятором, який забезпечує перетворення заощаджень домашніх господарств в інвестиції підприємств. Фактором накопичення заощаджень та інвестицій, стверджували вони, виступає не тільки і не стільки норма відсотка, але й інші явища. Адже люди накопичують заощадження і тому, що вони хочуть забезпечити добробут своєї сім'ї в майбутньому або придбати дорогі речі. Підприємці збільшують або зменшують інвестиції під впливом ринкової кон'юнктури з метою одержання прибутку.

     По-друге, кейнсіанці не визнавали здатність  зарплати бути значним резервом зниження цін, тому що зниження зарплати обмежує платоспроможність споживачів і зменшує можливості реалізації створених в суспільстві товарів і послуг.

     Головні  розходження  в поглядах представників  класичної школи і кейнсіанства зводились до наступного:

     1. Для класиків сукупні витрати є стабільною величиною: зменшення витрат домашніх господарств компенсується ростом інвестицій. Для кейнсіанців сукупні витрати - явище змінне, і тому вони акцентують увагу на елементах сукупних втрат і досліджують їх фактори.

     2. Класики цілком покладаються  на еластичність цін, за допомогою яких, як вони вважають, підтримується рівновага і функціонування економіки на рівні її потенційних можливостей. Кейнсіанці виходять з того, що ціни нееластичні та неспроможні регулювати економіку.

     3. Класики визнають спроможність  економіки до саморегулювання, тому вважають зовнішнє втручання непотрібним. Кейнсіанці підтверджують, що економіка неспроможна власними силами переборювати порушення рівноваги, скорочення виробництва і безробіття, тому державне втручання необхідне.

     Засобами  державного втручання з метою  встановлення рівноваги можуть бути:

     а) оподатковування прибутків;

     б) вплив на норму відсотка за кредит;

     в) зміна розміру витрат із державного бюджету.

     Сьогодні  необхідність державного регулювання  економіки визнають усі. Навіть сучасні  послідовники класичної теорії - неокласики - не заперечують цього, але роль державного регулювання вони розуміють по-своєму. Зокрема, головними сферами державного втручання неокласики вважають:

     а) створення суспільних благ (суспільний порядок, безпека, освіта, культура тощо);

     б) обмеженім негативних наслідків  визначених видів підприємницької діяльності дня товариства і навколишнього середовища;

     в) упорядкування взаємозв'язків між  суб'єктами ринкових відносин за допомогою введення відповідних законів, процедур, санкцій;

     г) підтримка конкуренції між виробниками  та усунення бар'єрів, що виникають на її шляху.

     Як  бачимо, з приводу регулювання  економіки існують різні, іноді  протилежні погляди. Вони виникали і розвивались в процесі економічної діяльності, в боротьбі різних наукових шкіл.

     Сьогодні  в Україні відбувається зміна  уявлень про доцільність, завдання та межі державного регулювання економіки. Уряд, різні політичні партії та рухи, професійні спілки пропонують своє розуміння цих питань, свої програми. Щоб розібратися в них, мати можливість їх оцінити, варто пам'ятати, що наша країна не перша вирішує проблему подолання спаду економіки і забезпечення її збалансованого розвитку. Необхідно ознайомитися з досягненнями світової економічної думки і практики.

     Загальна  економічна рівновага - це деякою мірою  абстракція, ідеал економіки. У реальній дійсності відбуваються її порушення, тому розвиток економіки має циклічний характер[11]. 
 
 
 
 

     1.2 Сукупний попит  і сукупна пропозиція  як модель економічної  рівноваги

     Оптимізація макроекономічних пропорцій досягається  через механізм попиту і пропозиції у взаємозв'язку з власниками капіталу і робочої сили.

     Фірми виготовляють продукцію, виручають  за неї кошти і пред'являють  попит на робочу силу. На основі взаємодії  фірм і домогосподарств на ринку  товарів і послуг складають пропорції поділу ВНП на споживання та заощадження.

     Вартісна  форма споживання означає ту суму грошей, які витрачаються населенням на придбання матеріальних благ та послуг. Фірми здійснюють заощадження для проведення інвестицій, розширення виробництва і збільшення прибутку. Домогосподарства заощаджують для забезпечення старості, утворення спадку, придбання землі, нерухомості та іншого тривалого використання.

     В будь-якій національній економіці виникає  необхідність постійно синхронізувати в часі та економічному просторі заходи і дії, направлені на розвиток і регулювання усіх ринків, активно формувати їх адекватну структуру. Щоб успішно вирішити зазначені проблеми, слід спеціально виділити і аналізувати стан часткової та загальної рівноваги економічної системи.