Макроекономічна рівновага та економічна стабільність в Україні

     Ринок товарів знаходиться в стані  рівноваги, якщо при діючому рівні цін величина випуску продукції, що передбачається, дорівнює сукупному попиту чи сукупним витратам, що плануються.

     Сукупний  попит має дві форми: натурально-речову і вартісну.

     Натурально-речова форма сукупного попиту відображає суспільну потребу населення, фірм і держави в товарах і послугах. Його структура може бути представлена: по-перше, певними видами продуктів і послуг невиробничого споживання, що задовольняють особисті та інші невиробничі потреби; по-друге, сукупністю усіх засобів виробництва і виробничих послуг (наукові дослідження та розробки, направлені на удосконалення технології; обслуговуюча виробництво інформація; зв'язок тощо).

     Вартісний зміст сукупного попиту може бути визначений сумою витрат на вітчизняні товари і послуги, що плануються, для кожного з рівнів сукупного доходу. 

      Рис. 1.4 Пропорції поділу ВНП на споживання та заощадження

     Поряд з побудовою структурованих по ринках моделей загальної економічної рівноваги в останні десятиріччя особливий розвиток отримав підхід, який докладно розглядає умови забезпечення рівності між сукупним попитом АD і сукупною пропозицією АS в національній економіці. Перед тим, як перейти до докладного розгляду АD-АS- аналізу при розв'язанні проблем загальної економічної рівноваги, сформулюємо поняття сукупного попиту і сукупної пропозиції з врахуванням факторів, що їх визначають, їх взаємодія визначає динаміку і пропорції відтворення, в тому числі цін, заробітної плати, податків, грошового обігу тощо.

     Сукупний  попит АD - це потреба, представлена на ринку в грошовій формі населенням, підприємствами і державою. Методично доцільно поділити АD на чотири групи, у відповідності до розподілу сукупного попиту за секторами економіки:

     споживання  С - сукупний попит домогосподарств;

     інвестиції  І - попит на капітальне обладнання з боку підприємців;

     державні  закупівлі G - попит на товари і послуги  з боку держави;

     чистий  експорт X - різниця між попитом іноземців на вітчизняні товари і вітчизняним попитом на іноземні товари.

     Іншими  словами, АD дорівнює загальній сумі попитів на кінцеву продукцію:

     АD = С + І + G + X.

     Тепер розглянемо фактори, які, визначаючи конкретний попит на окремий товар, водночас спричиняють вплив і на рівні цілісної економіки. Якщо дохід покупця зростає, то його попит па конкретний товар також збільшується. Однак перед тим, як описувати відношення АD і ВНП, доцільно вияснити, що впливає на зміну ВНП.

     Одна  з фундаментальних пропорцій макроекономіки полягає в тому, що вартісна величина усіх продаж за певний період часу повинна дорівнювати добутку пропозиції грошей на число обертів цих грошей між всіма секторами економіки за період. Тобто, якщо протягом року вся грошова маса здійснить 5 повних обертів або кожна грошова одиниця в середньому п'ять разів перейде з одного сектора економіки в інший, то обсяг річних продаж кінцевих товарів в країні буде дорівнювати: 5 помножено на пропозицію грошей.

     Число повних обертів грошей називають  швидкістю V продаж кінцевих товарів. В нашому прикладі V = 5 обертів за рік.

     Будемо  умовно вважати, що пропозиція грошей М дорівнює 200 млрд. гр. од., тоді:

     М • V = 200 • 5 = 1000 млрд. гр. од. =

     = Вартість усіх продаж / Вартість кінцевих товарів за рік;

     М • V - Рівень цін • Q = ВНП,

     де Q - обсяг товарів і послуг, вироблених протягом року.

     Остаточно маємо:

     М • V= Р • Q,

     де  Р - рівень цін.

     З цієї рівності можна зробити висновок, що величина валового національного продукту може збільшуватись тільки у випадку зміни або пропозиції грошей, або швидкості їх обороту. Якщо ВНП зростає, то при кожному рівні цін буде пред'являтись сукупний попит на більшу кількість товарів і послуг, тобто збільшиться сукупний попит.

     Отже, крива попиту АD пересунеться в положення  А₁-D₁, тобто пересунеться праворуч (рис. 1.5). Аналогічно падіння ВНП призведе до зменшення сукупного попиту і зсуву кривої АD вліво.

     Таким чином, можна зробити висновок, що на сукупний попит впливають величина грошової маси і швидкість обігу між секторами економіки. АD є функцією М і V: АD = f (М, V). Вплив усіх інших факторів (інфляційні очікування, смаки споживачів, ціпи на товари-замінники) на сукупний попит, врешті-решт, можна звести до змін грошової маси і швидкості обігу.

     Отже, на рівень сукупного попиту, тобто  на положення кривої АD впливають тільки два основних фактори - М і V.

     Сукупна пропозиція АS визначається кількістю  матеріальних благ і послуг, які підприємці пропонують на ринку. При цьому вони прагнуть досягти потенційного обсягу виробництва, оскільки будь-яка економічна система прагне до такої мети. Але це визначається розміром виробничих витрат, серед яких важливе місце належить праці та капіталу. В такому випадку сукупна пропозиція може бути прирівнена до величини ВНП. Іншими словами:

     AS = ВНП = Рівень цін • Q;

     АS = Зарплата + Рента + Відсоток + Прибуток.

     Розглянемо  фактори, що впливають на сукупну  пропозицію. Це - технологія виробництва, витрати, що викликають зміну пропозиції па ринку окремого товару. Рівень агрегативності в цьому значенні не відіграє суттєвої ролі. У зв'язку з цим крива АS мас висхідний вигляд.

     Графічно  взаємодія сукупного попиту і  сукупної пропозиції представлена на рис. 1.5. На осі абсцис відкладений обсяг виробництва, представлений реальним ВНП, на осі ординат загальний рівень цін. Лінія, що спускається зліва направо крива сукупного попиту АD, лінія, що піднімається зліва направо крива сукупної пропозиції АS. Співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції визначає рівні реального ВНП і цін, що встановились в даний період. Загальна рівновага досягається в точці Е - точці перетину АD і АS, і означає, що продавці та покупці задоволені, тобто рівень цін такий, що покупці готові купувати рівно стільки, скільки продавці готові виробити і продати.

      Крива сукупного попиту нахилена донизу, показуючи, що обсяги витрат зростають, якщо загальний рівень цін падає; низький рівень цін призводить до підвищення загального рівня споживання. Крива сукупної пропозиції веде себе по-різному в короткостроковому і довгостроковому періодах.

     Рис. 1.5 Попит і пропозиція

     Крива сукупної пропозиції в короткостроковому  періоді, звичайно протягом року, плавно підіймається догори, показуючи, що при зростанні попиту фірми також збільшують ціни і обсяг виробництва. Відбувається це тому, що існують тимчасово фіксовані елементи витрат - зарплата, рента тощо. Найбільш важливою з цих тимчасово фіксованих витрат є заробітна плата.

     Таким чином, якщо споживачі будуть вимагати більше товарів, фірми в свою чергу реагують підвищенням цін, одержуючи високі прибутки і виробляючи більше продукції (рис. 1.6).

     В довгостроковому періоді зміна  цін призводить до того, що крива  сукупної пропозиції буде вертикальною, оскільки в певний час фіксована зарплата незабаром пересунеться догори, реагуючи на зростання цін. В результаті в довгостроковому періоді підприємства відповідно не будуть збільшувати обсягу виробництва.

     Таким чином, в довгостроковому періоді  крива сукупної пропозиції прийме вигляд вертикальної прямої, що відображає реальний обсяг ВНП, рівний потенційному обсягу (рис. 1.7).

      Форма кривої сукупної пропозиції має  ключове значення для визначення обсягу виробництва в цих періодах. В міру подовження термінів обсяг виробництва наближається до потенційного, а короткостроковий його рух відображається в основному у видатках.

      Рис. 1.6 Короткостроковий період

     Рис. 1.7 Довгостроковий період

     В довгостроковому періоді сукупний попит стає менш важливим фактором для реального обсягу виробництва. Якщо лінія сукупної пропозиції с вертикальною, то реальний обсяг виробництва визначається рівнем потенційного обсягу виробництва. Сукупний попит змінює рівень цін, але не рівень реального обсягу ВНП. Виходячи з цього, неважко зрозуміти, що головне завдання уряду на макрорівні - правильно визначити фактори, які впливають па сукупний попит і сукупну пропозицію, та прийняти відповідні заходи.

     У світовій економічній літературі можна  виділити два основних напрямки механізму  регулювання національного виробництва в умовах ринку: перший - класичний напрямок автоматичного саморегулювання ринкової системи (його представники Д.Рікардо, Д.Стюарт-Мілль. Ф.Еджворт, А.Маршалл і А.Лігу); другий кейнсіанський, який виходить з необхідності обов’язкового втручання держави в ринкову систему, особливо в умовах депресії.

     Економісти-класики  виходили з гнучкості цін, заробітної плати процентної ставки. тобто з того, що зарплата і ціни можуть вільно пересуватись догори і донизу, відображаючи баланс між попитом і пропозицією. На їх думку, сукупна пропозиція АS має вигляд вертикальної прямої, що відображає потенційний обсяг виробництва ВНП. Зниження ціни тягне за собою зниження зарплати, і тому повна зайнятість зберігається. Скорочення величини реального ВНП не відбувається. Тут вся продукція буде проданою за іншими цінами. Іншими словами, зниження сукупного попиту веде не до зниження ВНП і зайнятості, а лише до зниження цін.

      Таким чином, класична теорія вважає, що економічна політика держави може впливати лише на рівень цін, а не на обсяг виробництва і зайнятість. Тому її втручання в регулювання обсягу виробництва і зайнятості є небажаним (рис. 1.8).

     Рис. 1.8 Регулювання цін державою

     Розглянемо  кейнсіанський підхід економічної  рівноваги.

     Класицизм панував в економічній науці  до 30-х років, коли англійський економіст Д.М. Кейнс видав роботу "Общая теория занятости, процента й денег". В ній він критикував основні положення класичної теорії, яка, на його думку, досить часто входила в протиріччя з реальним життям. По-перше, доводив Кейнс, економіка розвивається не так гладко, а заробітна плата і ціни не настільки гнучкі, як це представлено в неокласичних моделях. По-друге, викликали сумніви основоположні взаємозв'язки інвестицій, заощаджень та процентної ставки. В результаті Кейнс вважав неможливим автоматичне досягнення рівноваги без втручання держави. Кейнс не вірив у можливість досягнення рівня повної зайнятості за рахунок скорочення зарплати. Він вважав, що, не дивлячись на безробіття, заробітна плата зменшуватись не буде, і ринок прані залишиться в неврівноважному стані. Внаслідок існування нижніх меж заробітної плати завжди буде певний відсоток безробітних, і для усунення такого безробіття необхідно розширити сукупний попит, що викличе збільшення попиту па працю.

     Серйозні  сумніви викликали у Кейнса можливості застосування гнучких цін. Він доводив, що зниження цін не може автоматично вивести економіку зі спаду, і що рівень процентної ставки визначається не в точці перетину кривих заощаджень та інвестицій, а залежить від попиту і пропозиції готівкових грошей. Тобто споживачі приймають рішення про заощадження частини доходу з його величини і розмірів, що визначають величину споживання. Якою б гнучкою не була процентна ставка, вона не може зупинити зменшення сукупного попиту. Тому рівновага може бути досягнута при неповній зайнятості.

     При побудові кривої сукупної пропозиції Кейнс виходив з припущення незмінності  рівня заробітної плати. Оскільки її величина незмінна, то підприємці не можуть зменшити витрати виробництва. Отже, в цій ситуації зниження цін навряд чи відбудеться. В результаті крива пропозиції АS має L-подібний вигляд (рис. 1.9).

     Дана  модель відображає негнучкий характер цін і заробітної плати в короткостроковому періоді та наявність незайнятих ресурсів, зокрема, безробіття. Лінія сукупного попиту перетинає лінію сукупної пропозиції в точці К, де обсяг ВНП рівний 0В. Якщо попит зросте і графік попиту пересунеться в положення А₁D₁, то ціни майже не зміняться, бо буде збільшений обсяг виробництва, тобто ВНП збільшиться па величину ВВ₁.