Кредитрнi операцii комерцiйних банкiв

      - предмет договору (надання кредиту чи відкриття кредитної 
              лінії);

      -  суму кредиту (ліміт кредитної лінії);

      -  строк користування кредитом;

      -  розмір процентної ставки;

      -  дата  (число, місяць, рік ) повернення кредиту;

      -  дати нарахування та сплати відсотків;

      -  права та обов'язки сторін;

      -  посилання на договір забезпечення виконання обов'язків по кредитному договору;

      -  відповідальність сторін;

            -  штрафні санкції;

      -  порядок розгляду спорів;

      -  термін дії договору,

            -  юридичні адреси та банківські реквізити сторін;

       - підписи уповноважених представників сторін, які укладають договір.

      Рішення щодо внесення будь-яких змін до умов кредитування (пролонгації  кредиту, зміни плати за користування кредитом тощо) оформляється шляхом укладення додаткової угоди до цього договору.

      Для  укладення додаткової угоди необхідно направити позичальнику письмову пропозицію щодо зміни умов кредитного договору або отримати таку пропозицію від позичальника. Позичальник розглядає пропозицію і дає відповідь у зумовлений пропозицією ініціатора строк. Зміни і доповнення умов кредитного договору оформлюються у тому ж порядку, в якому оформлений сам договір, тобто письмово - додатковою угодою сторін.

      Додаткова угода до кредитного договору може укладатися в період його дії.

      З метою безпомилкового укладення додаткової до кредитного договору необхідно точно вказати реквізити кредитного договору, умови якого змінюються (номер договору, назва договору, дата укладання, сторони договору, сума договору). 

      2.3.2. Договір застави.

      При оформленні договору застави необхідно:

      - забезпечити наявність в договорі застави детального посилання на кредитний договір, який забезпечується заставою, тобто вказати дату та номер кредитного договору, сторони кредитного договору, суму кредиту (ліміт кредитної лінії);

      - вказати в договорі застави, що цим договором забезпечується не тільки повернення кредиту, а й сплата відсотків за користування ним, а також сплата штрафних санкцій у розмірах та випадках, передбачених кредитним договором та договором застави;

      - отримати погодження (дозвіл) відповідних органів на укладення договору застави у випадках, передбачених ст. 11 Закону України “Про заставу”, а саме:

• при заставі цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд необхідно отримати дозвіл органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Таким органом, як правило, виступає відповідне міністерство чи державний комітет.
• відкрите акціонерне товариство, створене в процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства.
• з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.

      - нотаріально посвідчити договір застави нерухомого майна, транспортних засобів чи космічних об'єктів. Відсутність нотаріального посвідчення  призведе до визнання  недійсними  таких договорів застави;

          - уникати прийняття майна та майнових прав заставодавця у заставу при наявності заборгованості заставодавця перед бюджетом на момент надання кредиту. В окремих випадках, договір застави може бути оформлено тільки за наявності письмового дозволу органу державної податкової служби на передачу конкретно визначених в дозволі майна (майнових прав) у заставу банку під конкретний кредит та на їх можливу подальшу реалізацію з направленням коштів від реалізації на погашення заборгованості за кредитним договором переважно перед іншими кредиторами.

      Невід'ємною частиною договору застави повинен бути опис майна, що передається у заставу, який підписується представниками сторін і скріпляється печатками банку та заставодавця.

      В описі вказується:

      - повне найменування майна;

      - кількість одиниць та їх вартість;

      - характеристика предмету застави: марка, модель, заводський номер, державний стандарт та технічні умови (при їх наявності), рік випуску, строк експлуатації, процент зношення, тощо;

      - балансова та оціночна вартість;

      - місце та умови зберігання.

      Такий опис робиться незалежно від визначення зазначеної інформації в договорі застави.

      В договорі застави обов'язково передбачається можливість переоцінки заставленого майна в зв'язку із змінами кон'юнктури ринку.

      При укладенні договору застави майнових прав  по депозитному договору необхідно передбачати наступне:

      - заставодавець до моменту повного виконання зобовўязань по кредитному договору не має права вимагати дострокового повернення депозиту (у відповідності до ст. 17 Закону України “Про заставу”);

      - право банку без окремого дозволу заставодавця списувати кошти з депозитного рахунку на погашення заборгованості по кредитному договору. 

      2.3.3 Договір поруки або гарантії.

      При укладенні договору поруки або гарантії з метою забезпечення виконання обов'язків позичальника за кредитним договором, треба враховувати наступне:

      - договори поруки і гарантії укладаються в простій письмовій формі;

      - в договорах робиться детальне посилання на кредитний договір, виконання обов'язків по якому забезпечується порукою чи гарантією;

      - якщо законом або договором поруки не встановлено інше, позичальник та поручитель виступають як солідарні боржники;

      -  гарант несе субсидіарну відповідальність і відповідає тільки у разі неможливості позичальника погасити кредит та сплатити відсотки;

      - враховуючи, що Законом України “Про підприємства” державним підприємствам заборонено виступати гарантами, необхідно уникати укладення як договорів гарантії, так і договорів поруки, де гарантами чи поручителями виступають державні підприємства, оскільки порука і гарантія мають  однакову правову природу. 
 

      РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

      3.1 Удосконалення фінансового аналізу банківських операцій

Сучасні умови розвитку банківського сектору обумовлюють необхідність вдосконалення методів економічного аналізу, планування і контролю. Діяльність комерційних банків аналізується з боку Центрального банку, податкових органів і органів статистики, аудиторських фірм, партнерів і контрагентів. Розроблені державними регулюючими органами аналітичні показники і форми звітності, що включають бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, розрахунок економічних нормативів максимального ризику на одного позичальника та інші показники, є основою зовнішнього аналізу діяльності банку і дозволяють мати уявлення про його фінансовий стан. Однак такий аналіз охоплює лише найбільш загальні сторони діяльності банку, оскільки доступні тільки зведені звітні дані.

 Для ефективного вирішення безпосередньо управлінських завдань, досягнення стійкого і прибуткового функціонування банку необхідний глибокий аналіз усіх сторін його діяльності на основі внутрішньої інформації: рентабельності комплексу послуг і операцій, окупності витрат, прибутковості функціонування окремих підрозділів та ін. Особливого значення подібний аналіз набуває в умовах конкуренції, що загострилася на банківських ринках, посилення регулюючих обмежень з боку державних органів, збільшення кількості банкрутств і відкликань ліцензій комерційних банків.

 Застосовувані в зарубіжних банках методики аналізу не можуть повною мірою використовуватися вітчизняними банками, оскільки умови їх функціонування кардинально відрізняються. Для української банківської системи характерні нестабільність і високий рівень всіх видів ризиків - від фінансового до політичного.

 Зросла ризикованість кредитних операцій, посилилась конкуренція на ринку банківських послуг. Актуальною для кожного банку стала проблема пошуку

можливостей підвищення доходності шляхом вдосконалення структури активних операцій.

 Для банків, особливо для тих, що залучають і запозичують значний обсяг коштів від юридичних та фізичних осіб, основний вид витрат складає обслуговування пасивних операцій, за рахунок яких переважно одержуються ресурси для формування кредитного портфеля.

 Банки як фінансові посередники, виробляючи (надаючи) кінцевий активний продукт (послугу), використовують не певний конкретний ресурс, джерелом якого є пасивні операції, а будь-який наявний. Пояснення цього полягає в змісті і функціях грошей як загального товарного еквівалента, їхній мобільності, універсальності, можливості використання для безготівкового обороту. Не буде перебільшенням висновок, що банки виробляють "нові" гроші з наявних у них. Тому для них не має значення, які із залучених чи запозичених ресурсів, незалежно від власників їх, використані саме для здійснення даної кредитної операції або виготовлення певного продукту. Значення має "ціна" цих ресурсів і умови їх повернення.

 Банківські пасивні операції, таким чином, утворюють єдиний обсяг грошової маси, що переважно формує кредитний портфель. Незважаючи на те що всі джерела і результати здійснення пасивних операцій банку відображаються на його рахунках, вони зливаються в загальному обсязі банківських ресурсів, які використовуються в різноманітних активних операціях, насамперед, у кредитуванні. Можна сказати, що джерелом усіх активів банку є один і той же вид сукупних грошових ресурсів, унаслідок чого і ціна їх залучення й запозичення, яка враховується в затратах на проведення кредитних операцій, усереднюється.

 Очевидно, що банк як підприємницька структура не може і не повинен, формуючи ціну на окремий вид свого продукту чи послуги, орієнтуватися лише на окупність своїх затрат, ігноруючи прибуток. Тут для банку важливо оцінити собівартість банківських операцій на основі операційно-вартісного аналізу.

 Оцінка собівартості банківських операцій включається в операційно-вартісний аналіз не лише активних, а й пасивних операцій, у всякому разі в певній частині їх, у якій пасивні операції безпосередньо беруть участь у формуванні кредитного портфеля. Зазначимо, що не існує принципових труднощів розподілу банківських витрат, пов'язаних із здійсненням пасивних і активних операцій, відповідно на дві частини. Це дасть змогу витрати, обумовлені операціями із залучення й запозичення коштів, включити у вартість пасивів, що дозволить відображати витрати у вартості "невласних" ресурсів банку, розрахованій із врахуванням цих витрат.

 Щодо активних і пасивних банківських операцій операційно-вартісний аналіз є лише складовою частиною аналізу ціноутворення на банківські продукти (послуги). Разом з тим він не зводиться до всього механізму ціноутворення, бо не враховує дії суто ринкових факторів, насамперед, конкуренції, попиту й пропозиції па грошово-кредитному ринку. При його проведенні не враховуються й макро- та мікроекономічні фактори, стадії промислового циклу тощо. Але і в межах його можливостей на основі операційно-вартісного аналізу створюються умови для виявлення показника мінімально допустимої доходності для банку, що й надає змогу визначати мінімально прийнятну процентну ставку за кредитними операціями.

 Сукупний (укрупнений) операційно-вартісний і локальний аналізи доцільно розрізняти за цілями, об'єктами і порядком проведення. За допомогою першого охоплюються всі основні активні операції банку або переважна більшість їх. Об'єктом локального аналізу є певна група активних операцій або навіть одна, яка становить істотну частину кредитного портфеля.

 Метою сукупного (укрупненого) операційно-вартісного аналізу є розрахунок коефіцієнта собівартості банківських операцій.

 Для розрахунку собівартості банківських операцій правомірним є застосування методу калькулювання окремих елементів витрат або ж в цілому витрат на відповідну операцію. При цьому доцільного виходити з загальноприйнятого принципу розмежування витрат на прямі й непрямі.

 До першої групи належать витрати, безпосередньо обумовлені реалізацією банківської послуги чи певної сукупності їх. Витрати другої групи за своєю економічною природою є загальнобанківськими і включаються в собівартість будь-якої банківської операції.