Кредит, його функції та роль у ринковій економіці

Становлення ринкових умов господарювання в Україні зумовило перехід до дворівневої банківської  системи, а банки є практично  найважливішою складовою кредитної  системи (Рис. 2.2.1).

Рис. 2.2.1 Кредитна система України [13]

Першим  рівнем являється Національний банк України (НБУ). Завдання, які стоять перед НБУ, визначають його роль та місце в кредитній системі України. Головною задачею центрального банку є забезпечення стійкості грошово-кредитної системи, стабільного функціонування комерційних банків. Основна функція центрального банку – реалізація монетарної політики держави (стабільність цін, стійкість національної валют, стабільність грошової маси та інше). НБУ є без сумніву «банком банків» і відіграє дуже важливу роль в регулюванні банківської системи зокрема, та кредитної системи в цілому.

На другому рівні кредитної  системи держави знаходяться  комерційні банки. Це багатопрофільні кредитні інститути, що здійснюють фінансові операції та послуги, пов’язані з обслуговуванням клієнтів у всіх секторах економіки та населення. Вони здійснюють свою діяльність на основі ліцензій на ведення банківських операцій, отриманих від Національного банку України.

Спеціалізовані кредитно-фінансові  інститути включають банківські і небанківські організації, що спеціалізуються  на певних видах кредитування. Найважливішою їх ознакою є вузька спеціалізація, обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де потрібні спеціальні знання й особливі технічні прийоми, які з різних причин не достатньо якісно обслуговуються комерційними банками. Так, зовнішньоторговельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорту і імпорту товарів, а іпотечні банки і компанії – на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості. До спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів відносяться лізингові, факторингові, інвестиційні, страхові, фінансові  компанії, пенсійні фонди, ломбарди, іпотечні банки, каси взаємної допомоги. [12, с. 312]

Нестабільність у фінансовому секторі найчастіше розпочинається з дестабілізації у кредитній сфері та проявляється у «різкому зростанні відсотка, частки проблемних банків і небанківських фінансових інститутів, боргів, які зростають; істотному скороченні кредитів, наданих економіці і домашнім господарствам; ланцюгових банкрутствах; переході до збиткової моделі банківської й іншої фінансової діяльності...» [11, с. 57]. Саме такі тенденції характеризували функціонування кредитного ринку в Україні у кризовий період (2008-2009 рр.), коли кредит був практично недоступним як для корпоративного сектору, так і для домашніх господарств. Істотне зменшення банками обсягів кредитування національної економіки поглиблювало економічний спад в Україні, а його показники стали чи не найбільшими у світі і сягнули за підсумками 2009 року 15,1% [7].

Вище сказане знаходить підтвердження на практиці у кредитній діяльності вітчизняної банківської системи на сучасному етапі кризових явищ у національній економіці. Так, упродовж 2008-2010 років динаміка сукупного кредитного портфеля вітчизняної банківської системи була низхідною. (Додаток Б)

У Додатку Б показано, що упродовж кризового 2009-го та першого кварталу 2010 року кредитний портфель вітчизняної банківської системи характеризувався «кредитним стисненням» за всіма сегментами галузевої структури позичальників. Проте з другого кварталу 2010 року спостерігається певна активізація кредитної діяльності банків, причому лише у сегменті корпоративного кредитування, де приріст кредитного портфеля за квітень — жовтень 2010-го становив 35 659 млн. гривень. Однак зменшення кредитної заборгованості у банках за іншими сегментами кредитування, особливо за кредитами домашніх господарств (упродовж 2009-го - жовтня 2010 року на 61 503 млн. гривень), не дало змоги в цілому вийти на позитивну динаміку кредитної діяльності банків. Тому впродовж аналізованого періоду кредитний портфель банківської системи зменшився на 842 млн. гривень порівняно з докризовим періодом.

Такий незадовільний стан функціонування кредитного ринку в Україні характеризується низкою чинників. Головними з них є:

1. Зростання частки проблемних кредитів у сукупному кредитному портфелі банківської системи України, що, у свою чергу, призводить до зростання непрацюючих активів та скорочує можливості фінансування національної економіки (Рис. 2.2.3).

Рис. 2.2.3 Динаміка проблемної кредитної заборгованості комерційних банків упродовж 2008–2010 рр. [7]

Із Рис. 2.2.3 випливає, що з 2008 по 2010 рік динамічно зростали обсяги проблемної кредитної заборгованості у вітчизняних банках (з 1,3% загальної кредитної заборгованості на 01.01.2008 р. до 9,4 % на 01.01.2010 р.). Слід зазначити, що проблемна кредитна заборгованість продовжувала зростати і надалі й за станом на 01.10.2010 р. становила 85 230 млн. гривень, тобто 11,7% [7]. Причому, на думку експертів, реальна картина з проблемною кредитною заборгованістю є значно гіршою порівняно з офіційною статистикою і може сягати 30-40%.

Очевидно, що наявність значних  обсягів проблемної кредитної заборгованості відволікає у банків значні обсяги фінансових і людських ресурсів, що в підсумку негативно впливає на фінансові результати їх діяльності. Так, за станом на 01.01.2010 р. банки сформували резерви на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями в обсязі 99 238 млн. гривень та зазнали збитків у розмірі 38 450 млн. гривень (на 01.09.2010 р. банками сформовано резервів на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями в обсязі 110 078 млн. гривень, а збитки банків становили 8 945 млн. гривень) [10]. У цій ситуації зрозуміло, що банки значну увагу приділяють оздоровленню своїх балансів, очищенню їх від непрацюючих активів, а тому і з великою обережністю надають нові кредити.

Значні обсяги проблемних кредитів, які зумовили величезні збитки банків, та обсяги отриманих кредитів рефінансування, які банки мають повернути, свідчать про недостатню фінансову стійкість банківської системи в посткризовий період та обмежені можливості кредитування, необхідність реформування банківської системи, підвищення ефективності капіталізації банків за участі держави і переходу до нової моделі нагляду.

2. Слабка ресурсна база кредитування, що характеризується низькою часткою довготермінових ресурсів у депозитному портфелі банківської системи України (Рис. 2.2.4).

Рис. 2.2.4 Структура депозитного портфеля банківської системи України за станом на 01.10.2010 р. [7]

На Рис. 2.2.4 видно, що депозитний портфель вітчизняної банківської системи в основному (на 70,3%) складається з депозитів на вимогу та до одного року. Водночас частка довгострокових ресурсів (більше одного року) поки що залишається незначною – лише 29,7%, з яких 23,9% становлять депозити від одного до двох років та 5,8% - депозити більше двох років.

Така структура депозитного портфеля не стимулює кредитної діяльності банків. Потенційні позичальники мають, як правило, потребу в кредитах терміном від двох до п'яти років, під які практично відсутнє ресурсне забезпечення.

Загальновідомо, що проблема залучення депозитів банками, особливо довготермінових, лежить у суспільній довірі до національної банківської системи. Відрадно відзначити позитивні тенденції – обсяги банківських депозитів упродовж січня – жовтня 2010 року зросли на 73 073 млн. гривень, тобто на 22,1%. [9].

Про відновлення довіри до банків та поповнення ресурсної бази свідчать данні з Рис. 2.2.5, а саме зростання (починаючи з II півріччя 2009 року) обсягів коштів, залучених банками від фізичних осіб. Із початку 2010 року їх обсяг збільшився на 22,6 млрд. грн., або на 10,8% і за станом на 01.06.2010 р. становив 232,7 млрд. грн., або 30,7% від зобов’язань банків. Спостерігаємо зростання обсягів коштів на поточних рахунках суб’єктів господарювання – з початку 2010 року на 8,7 млрд. грн., або на 7,6%.[8]

Рис. 2.2.5 Динаміка кредитів, надана банками фізичним особам, та обсяги коштів, залучених від фізичних осіб [8]

Однак структура депозитного  портфеля засвідчує, що повернення довіри до банківської системи відбувається повільно, а отже, й можливості банків кредитувати довготермінові інвестиційні проекти залишаються вкрай обмеженими.

3. Ще один важливий стримуючий фактор кредитної активності банків — зростання їхніх вкладень у облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), які є низькоризиковими та високоприбутковими активами (Рис. 2.2.6).

Рисунок 2.2.6 Динаміка вкладень банків України у цінні папери впродовж 2009 – серпня 2010 рр. [7]

Як видно з Рис. 2.2.6, відбувається динамічне зростання вкладень вітчизняних банків у ОВДП упродовж аналізованого періоду, що, з одного боку, сприяє покриттю дефіциту державного бюджету, а з другого - стримує кредитування банками реального сектору економіки. Тобто йдеться про так званий «ефект витіснення», коли банкам вигідніше вкладати кошти у безризикові високодохідні фінансові інструменти, ніж брати на себе ризики і кредитувати реальну економіку.

Варто зазначити, що розуміючи  критичність ситуації щодо незадовільного кредитування банками реальної економіки, Міністерство фінансів України з травня 2010 року динамічно знижує процентні ставки за ОВДП, щоб зменшити «ефект витіснення» та стимулювати розширення банками обсягів кредитних операцій.    [5,с. 28-33]

Що стосується спеціалізованих  кредитно-фінансових інститутів, то у  нашій державі така ланка кредитної  системи розвинена ще досить слабо. Це підтверджується фактом дуже незначної  величини їх активів у сукупному  ВВП. Так, за даними звіту, зробленого Світовим банком на 2007р., активи спеціалізованих  кредитно-фінансових установ в Україні  складали тільки 1,5% від ВВП, а в 2008р. – 1,8%. Це дуже замало, бо навіть у Росії  відповідний показник становить 4%, не говорячи вже про високорозвинені  країни, до рівня яких нам дуже далеко. Становлення ринкової економіки  в Україні й гострота проблеми інвестиційних ресурсів обумовлюють  необхідність розвитку інвестиційних  інститутів.

В Україні їх у 2007р. було зареєстровано  більш ніж 900 інвестиційних компаній та фондів. Але всі вони виявились  малопотужними. Їх активи склали на 2007р. тільки 0,21% від ВВП, тоді як в інших  країнах з перехідною економікою цей рівень сягає 5-12% від ВВП.

Перспектива розвитку трастових  компаній у нашій країні, безсумнівно, є. Потреба в трастових компаніях  пов’язана також із вступом України  до СОТ, адже це помітно посилює конкуренцію, а наші підприємства дуже часто ще не готові до цих нових викликів часу.

 Щодо пенсійних фондів, то вони відіграють величезну  роль у забезпеченні процесу  інвестування, що забезпечується  великою часткою їх активів  у ВВП. Але наявна система пенсійного забезпечення, яка дісталась нам у спадщину від СРСР, практично повністю вичерпала свої можливості. Це підтверджується тим, що середньомісячний розмір пенсій невеликий. У 2002 р. він становив усього 122,5 грн., в 2007 р. середня пенсія склала 590,7 грн., а в 2008р. – 820,5 грн., але її співвідношення до середньої заробітної плати майже не змінилось. [Економічна енциклопедія: У 3 т. / Відп. ред. С. В. Мочерний та ін. – К.: Академія, 2002. – Т. 3. – 952 с.] 

2.3 Проблеми кредитної системи України

Період 2008-2009 рр. характеризувався надзвичайно складними і негативними процесами в кредитній сфері економіки України. Враховуючи, що криза поглибила існуючі суперечності і проблеми в розвитку кредитних відносин в українському суспільстві, це суттєво ускладнює як функціонування кредитного ринку та банківської системи на етапі посткризового відновлення, так і обмежує їх стимулюючу роль для збалансованого оздоровлення економіки. Для стабілізації кредитного ринку, налагодити правильне його функціонування важливо спочатку визначити і проаналізувати проблеми, що виникли з кредитної системою в Україні.

Ще до недавнього часу, кредити  надавалися в дуже великих обсягах, не враховуючи наявні кредитні ресурси, використовувалися для покриття збитків  неефективно працюючих  підприємств. Кредит не виконував свою функцію відтворювального процесу. Темпи зростання обсягів активних операцій чи не вдвічі перевищували темпи  зростання банківського капіталу. Не завжди виконувався принцип строковості  кредиту. Така практика кредитування суперечить взагалі властивостям кредиту, вона перешкоджала реалізацїї його далі в  розвитку і підвищенні ефективності економіки, нормальному відтворенні  ВНП. Це є що не найважливішим чинником проблемного функціонування кредитної системи в Україні.

Зрозуміло, що багато проблем, котрі впливають на розвиток банківської системи, знаходяться поза її площиною. Проте розвиток банківської системи обмежується і через проблеми, притаманні самій банківській системі. Основними серед них є:

1. низький рівень капіталізації банків, як наслідок – нездатність банківської системи забезпечити економічне зростання необхідними за обсягами, ціною і термінами ресурсами;
2. низька якість та конкурентоспроможність банківських послуг;
3. невідповідність принципів корпоративного управління банків міжнародним стандартам;
4. недостатній рівень управління банківськими ризиками.

Важливим є те, що в  Україні є недосить розвинута  інституційна основа кредитної системи, роботи банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів. Серед проблем кредитної системи України слід назвати і те, що Національний банк України вносить зміни і доповнення до існуючих правил та інструкції, замість того, щоб розробляти нові правила та інструкції. Такий невиважений підхід до організації роботи банківської системи лише ускладнює роботу банків, потребуючи від них безперервних змін. Саме дії Національного банку України як регулятора грошово-кредитних відносин в країні і недосконалість його нормативно-правових актів значною мірою спотворили передкризову ситуацію в кредитній системі України, обмеживши вільну конкуренцію банку і дозволивши їм в останні роки суттєво зменшити свою ліквідність чи втратити її взагалі. А важливим стимулом для банків є саме конкурентна боротьба за залучення кредитних коштів на ринку кредитних ресурсів.