Кредит, його функції та роль у ринковій економіці

Мiнiстерство освiти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра економічної  теорії та конкурентної політики

 

Отримано

Реєстраційний номер №

від «       »                                                  2011р

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Політична економія», «Макроекономіка»

 та «Мікроекономіка»

 

на тему № 103 «Кредит, його функції та роль у ринковій економіці»

 

Виконала студентка

2 курсу, 9 групи

ФЕМП

Савченко Любов Сергіївна

Науковий керівник:

Кандидат економічних  наук,

професор кафедри економічної  теорії

Гриценко Олена Георгіївна

Результати перевірки:

 

 

 

 

Київ 2011

Зміст

 

                                                

Вступ ………………………………………………………………………….…………...3

 

Розділ 1. Економічна природа кредиту

1.1 Теорії кредиту.……………………………………………….…………….………….5

1.2 Суть та необхідність кредиту……………………...…………………………………9

1.3 Функції та роль кредиту...…………………………………………………………...12

1.4 Форми та види кредиту…………...…………………………………………………16

 

Розділ 2. Кредитна система України

2.1 Значення кредиту в ринковій економіці.………...…………………………………21

2.2 Характеристика кредитної системі України.………..…….…………………….....25

2.3 Проблеми кредитної системи України………………………………………….….32

 

Розділ 3. Шляхи розвитку кредиту в Україні з урахуванням досвіду країн Європейського союзу

3.1 Кредитні системи країн Європейського союзу………………..…………………...37

3.2 Шляхи та напрями розвитку кредиту в Україні……..…………………………….42

 

Висновок…………………………………………………….……………………………47

Список використаної літератури….…………………………………………………….49

 

Додатки……………………………………………………………………..…………….52 

Вступ

Кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

Кредит (від лат. сreditum - позика, борг) є однією з найскладніших  економічних категорій. Передумовою  його історичного генезису було майнове  розшарування суспільства в період розкладу первісно-общинного ладу. Але характеру об'єктивної необхідності він набув лише за умов становлення  і розвитку товарно-грошових відносин. Ця необхідність була зумовлена особливими взаємовідносинами між товаровиробниками: коли продавцю потрібно було продавати  товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити, виникала потреба  у передачі продавцем покупцеві  товару з відстрочкою платежу, в  кредит. Ще більшою мірою, чим функціонуючим  виробникам, кредит був необхідним тим, хто тільки прагнув організувати виробництво, але не мав для цього  власних коштів. 

Таким чином, кредит виник  і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням  гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому  й полягає найбільш поширена причина  необхідності кредиту. Але пізніше  кредит розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного  відтворення – виробництва, споживання.

В сучасних умовах переходу до ринкової економіки по-новому слід підходити до висвітлення суті кредиту, зародження та розвитку його форм і функцій, напрямків розвитку, особливостей побудови кредитної системи, ролі кредиту в ринковій економіці.

Рівень розвитку кредитних  відносин в Україні в сучасних умовах містить в собі значну кількість  протиріч і недосконалостей, що виявляється  у нецілеспрямованому русі кредитних  ресурсів в країні, а також в  нерозвиненості деяких форм кредиту  внаслідок заборони їх застосування в колишньому СРСР. Кризові явища в економіці ще більше ускладнюють ситуацію. Ринкова трансформація національної економіки відкрила новий етап у розвитку кредитної справи. У зв'язку з цим гостро постала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері кредитування, розуміння їх змісту, природи і сутності, розробки ефективних схем і технологій кредитного процесу та їх використання на практиці.

Теоретичне значення роботи полягає у визначенні теоретичних  основ виникнення, сутності, форм та видів, функцій, ролі кредиту у ринковій економіці.

Практичне значення роботи – аналіз показників, тенденцій  та інших особливостей функціонування кредиту та кредитної системи  в Україні на сучасному етапі, застосовуючи теоретичну базу.

Мета роботи: виявлення  сутності, ролі та призначення кредиту  в ринковій економіці.

Відповідно до мети в курсовій роботі було поставлено та вирішено наступні завдання:

Проаналізована економічна природа кредиту, формування наукової теорії кредиту;

1. оцінено сучасний стан кредитної системи в Україні;
2. визначені проблеми кредитної системи країни;
3. проаналізований стан кредитних систем країн Європейського Союзу;
4. визначені ефективні заходи держави щодо забезпечення ефективного функціонування кредитної системи в Україні та напрями розвитку кредиту, використовуючи досвід країн Європейського Союзу.

Мета та завдання курсової роботи визначили її структуру. Структурно робота складається зі вступу, трьох  розділів, висновку, списку використаної літератури та додатку.

 

 

 

Розділ 1. Економічна природа кредиту

1.1. Теорії кредиту

У міру розвитку кредитних  відносин і підвищення їх ролі в  житті суспільства кредит все  більше привертав до себе увагу науковців. Спочатку економічна думка зосереджувалася  переважно на самому понятті кредиту  та на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму  зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для  формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

Суть натуралістичної  теорії кредиту можна охарактеризувати такими положеннями:

1. Об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому;
2. Кредит – форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;
3. Позичковий капітал є реальним капіталом;
4. Банки виступають лише як посередники в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх як позику;
5. Пасивні операції є первинними порівняно з активними.

Основоположниками натуралістичної  теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль.

А. Сміт і Д. Рікардо вважали, що об’єктом кредиту є не позичковий капітал, а капітал у його речовій  формі. Гроші, які позичаються, ¾ це лише технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого. Він підкреслював: «Кредит є засобом, який чергово переноситься від однієї особи до іншої для використання фактично наявного капіталу; він не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований».

 На думку А. Сміта, банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності в суспільстві не тим, що збільшують капітал, а перетворенням більшої частини існуючого капіталу в активний і продуктивний капітал, чого не було б при відсутності банку.

Заслугою натуралістичної  теорії було те, що її представники не просто визнавали зв'язок кредиту  з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і  вторинності кредиту. Вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати додаткової вартості, що остання виникає лише в процесі виробництва. Все це було кроком уперед у вивченні кредиту, сприяло розкриттю утопічності концепцій про його чудодійну силу в створенні капіталу, в розвитку суспільного виробництва. Проте  натуралістичному підходу був властивий ряд помилок, пов'язаних із тим, що його представники не спромоглися до кінця провести межу між позичковим і реальним капіталом.

По мірі зростання ролі кредиту та банків у процесі суспільного  відтворення, заміни реальних грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту  і банків у цілях державного регулювання  економіки виникають нові погляди  щодо суті та ролі кредиту у процесі  розширеного відтворення. Цей період характеризується появою та розвитком  так званої капіталотворчої теорії кредиту, найбільш яскравими представниками якої виступили: Дж. Ло, Г. Маклеод, Й. Шумпетер, А. Ган, Дж. Кейнс, М. Фрідмен.

Суть капіталотворчої  теорії кредиту можна окреслити  такими основними положеннями:

1. Кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, а тому, розширення кредиту означає нагромадження капіталу;
2. Банки відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні кредитних відносин. Це не посередники в кредиті, а «фабрика кредиту», творці капіталу;
3. Активні операції банків є первинними щодо пасивних.

Основоположником капіталотворчої  теорії кредиту був англійський  економіст Дж. Ло. Згідно його поглядів кредит не залежить від процесу відтворення, і йому належить важлива роль в розвитку економіки.

Поняття кредиту поєднувалось з грошима і багатством. На думку  Ло, за допомогою кредиту можна  залучити і привести в рух всі  невикористані виробничі можливості країни, створити багатство і капітал.

Головною заслугою представників  капіталотворчої теорії кредиту  є те, що вони вдало відмітили  різницю між позичковим та реальним капіталом: як стверджував Г. Маклеод, кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки дає прибуток у вигляді процента. Також відзначили провідну роль банків на ринку позичкового капіталу, їх значення та ролі у суспільному виробництві, при цьому відзначаючи первинність активних операцій щодо пасивних.

Визначальним у процесі  вивчення суті кредиту стало дослідження  можливостей та методів кредитного регулювання економіки країни. Серед  вчених, що всіляко сприяли цьому: Й. Шумпетер, А. Ган, Дж. Кейнс. Ці вчені відзначали, що кредит як явище здатне збільшувати «купівельну силу» суб'єктів господарювання, тобто формувати «ефективний попит». Було визначено, що норма позичкового проценту формується під впливом багатьох факторів, одним з яких є обсяг попиту та пропозиції позичкового капіталу. Таким чином, збільшуючи чи зменшуючи обсяги позичкового капіталу, можна впливати на величину процента і, таким чином, стимулювати або стримувати ділову активність суб'єктів господарювання. Проте така можливість існує лише до певної межі, за якою процент перестає реагувати на кількість грошей в обігу, а збільшення кредитної експансії набирає інфляційного характеру. В наслідок таких висновків, радилося поряд з кредитними інструментами регулювання економіки широко використовувати і інші заходи.

Отже, кредит відіграє дуже важливу роль в процесі суспільного  відтворення.

Накопичений досвід теоретичного аналізу кредиту та практичного його використання в політиці макроекономічного регулювання свідчить про те, що в тривалому спорі представників натуралістичної та капіталотворчої теорій жодна зі сторін не перемогла. Істина, як завжди, знаходиться посередині. Банки виявилися і посередниками, і «фабриками» грошового капіталу, їх активні операції хоч і є первинними відносно пасивних, але держави чітко обмежують обсяги цих операцій. Позичковий капітал хоч і здійснює самостійний рух, проте він не може зовсім відірватися від реального капіталу і самостійність його має відносний характер. Тому сучасна наукова думка з теорії кредиту розвивається теж по шляху синтезу окремих ідей натуралістичної та капіталотворчої теорій.

 

 

1.2. Суть та необхідність кредиту

За своєю сутністю кредит — це суспільні відносини, що виникають  між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове  користування вільних коштів на засадах  зворотності, платності, строковості  та добровільності. Кредитні відносини  мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію – кредит.

 За своєю сутністю  та механізмом впливу на процес  суспільного відтворення кредит  є однією з найскладніших економічних  категорій. Тому в економічній  теорії протягом кількох століть  ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю  кредиту. Ці дискусії тривають  і досі. Найбільш поширеними в  економічній літературі є два  підходи до визначення сутності  кредиту:

1. ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює виокремлення з кредиту його економічного змісту;
2. ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

Кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу перерозподілу вартості на умовах повернення із виплатою процента. Сторони, які беруть участь у цих економічних відносинах, називаються їхніми суб’єктами, а ті грошові чи товарно-матеріальні цінності, затрати чи виконані роботи та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об’єктом кредиту.