Конкурентоспроможнiсть в умовах глобалiзацii

     Успіх західноєвропейської інтеграції за цілком зрозумілими причинами не може не турбувати їхніх конкурентів. Перш за все торкається США, які в  останній час роблять у все  більшій мірі ставку на пріоритетну співпрацю з сусідами по контракту поряд з всебічним економічним і політичним співробітництвом з країнами гігантського басейну Тихого океану. В порядку здійснення цих ідей був підготовлений і укладений договір про Південноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА), що набрав силу з 1 січня 1994 р. НАФТА об’єднала три країни - США, Мексику і Канаду з величезною за європейськими масштабами територією, з населенням у 370 млн. чоловік та досить потужним, особливо завдяки США, економічним потенціалом.

     Розвиток  регіоналізму привів до створення різного роду економічних союзів на всіх континентах. Серед них можна назвати Союз Незалежних держав (СНД) на Євроазіатському просторі; Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); організацію Азіатсько- Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС); торговий пакт “Меркосур”, що укладений Аргентиною, Бразилією, Уругваєм та Парагваєм з метою утворення митного союзу та “зони вільної торгівлі”; Асоціацію країн Південо-Східної Азії (АСЕАН); Організацію економічного співробітництва центральноазіатських держав (ОЕС-ЕКЮ).

     У сучасних умовах існує єдиний міжнародний  економічний простір, до якого доцільно інтегруватися Україні - Європейський Союз. Про це свідчать такі аргументи:

     По-перше, Україна традиційно має міцні  зв’язки з країнами цього регіону (особливо з Німеччиною), що зумовлено їхнім географічним положенням.

     По-друге, Україна має багато спільного  з країнами Європейського Союзу, особливо відносно культури. До того ж  в останні роки сталися великі зміни у правовій системі та державному управлінні, які суттєво знівелювали  відмінності між Україною та ЄС.

     По-третє, Європейський Союз є єдиним регіоном, що динамічно розвивається та інтегрується у міжнародну економіку, у якому  всі економічні одиниці повинні  пройти важливий етап пристосування  один до одного внаслідок змін, що відбулися  і відбуватимуться за Маастріською угодою, особливо після створення Єдиного Ринку та завершення акцій щодо формування Європейської Валютної Системи. Аналогічні процеси відбуваються в Україні, яка створила вперше і запровадила національну валюту і, як нова держава, має дилему партнерства у світовій економіці та політиці.

     По-четверте, західні країни не зацікавлені у  формуванні в Європі іншого регіонального  об`єднання на зразок Європейського  Союзу, яке може виникнути на терені колишнього Радянського Союзу.

     По-п`яте, Україна є державою з поліетнічним складом населення. На її території проживають представники понад ста національностей. Питома вага національних менших в населенні України становить 27%, що дорівнює 14 млн. осіб. Серед них є представники всіх корінних національностей країн Європейського Союзу. В той же час за межами України проживає понад 12 млн. українців і велика кількість колишніх громадян України, а в самій Україні поширюються міграційні процеси. Інтеграція України і ЄС вирішила б багато проблем, пов`язаних із задоволенням потреб національних меншин в Україні й української діаспори - в Європі.

     По-шосте, Європейський Союз зараз перебуває  на піднесенні і має притягальну  силу. Це переконує, що народи України  в даний час висловилися б  за вступ до Європейського Союзу. Тобто, нині існує історичний шанс до об`єднання України з Європейським Союзом.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     7 Тенденції глобалізації та регіоналізації у розвитку світової економіки та їх оцінка

     На   думку   західних   вчених,   основою   глобалізації   економіки   стала інтернаціонаціоналізація не  обміну,  а виробництва,  інституційною формою якої виступають транснаціональні  корпорації  (ТНК);  їх  стрімкий  розвиток відбувається якраз в останні десятиріччя. Злиття, взаємні купівлі реальних активів чи  часток  капіталу  – характерна  риса   глобальної   стратегії.

     Глобальні ТНК все більш виразно виявляють  тенденцію  до  утворення  великих  груп, що об'єднують промислові, торгові  і  фінансові  компанії.  Результатом  глобальних  стратегій  стає  формування  інтегрованої  міжнародної  торгово-індустріальної  системи,  у  порівнянні  з  якою  національні  території  та держави  іноді виступають  як  другорядні  величини.  Справді,  річні  обсяги продаж деяких ТНК – величини одного порядку  у  порівнянні  з  обсягами  ВНП деяких країн.

     Регіоналізація   являє   собою   процес,   аналогічний   глобалізації,   але протилежний їй за напрямком. Його  суть  полягає у розвитку  інтеграційних процесів у межах окремих угрупувань країн.

     Останні два десятиліття спостерігалося зростання  інтеграційних  процесів  у світі,  розвиток   тенденцій   до   спільного   вирішення   країнами   своїх господарських  завдань. Ці тенденції привели до появи  ще у  першій  половині XX  століття  декількох  десятків  регіональних  міжурядових  та  неурядових організацій. У другій половині століття їх кількість стала стрімко  зростати і  склала  приблизно  3  тис.  Разом  з  цим  виникла  і   ціла   сукупність регіональних торгових угод. Так у другій половині XX століття  виник  “новий регіоналізм”. Важливим моментом у цьому питанні є вигоди від регіоналізації для країн,  що розвиваються. Адже вони переважно мають досить  ліберальні  торгові режими.

     Тому  існують   побоювання,   що   регіоналізація   може   призвести   через використання   регіональними   блоками   практики   активного    нетарифного регулювання  до  порушення   основ   вільної   торгівлі,   які   так   важко впроваджуються.. Регіоналізація показала, що вона  є більш млявою  та  менш ефективною, ніж система багатосторонньої торгівлі. Це підтверджує той факт, що ЄС вже більше 40 років йде до побудови спільного ринку. Другим  недоліком є те, що регіоналізація не спроможна принести більш вагомі  результати,  ніж система багатосторонньої  торгівлі.  Прикладом може  служити   угода   між Мексикою та США про захист авторських прав. Незважаючи  на  факт  підписання угоди,  Мексика не  змогла   забезпечити   адекватний   захист   права   на інтелектуальну  власність,  оскільки  ця  країна,  що  розвивається,  значно відстала від технологічного лідера світу.

     Таким чином,  регіоналізація,  з одного  боку,  стимулює  (у своїх межах) процеси економічного  зближення країн,  але,  з іншого  боку,  уповільнює процеси глобалізації,  посилюючи відокремленість економічних   угрупувань країн, а також суперечності та конкуренцію між ними. Реальність полягає у тому,  що  глобалізація  являє собою об'єктивне та абсолютно невідворотне явище сучасності,  яке можна уповільнити засобами економічної політики (що і відбувається  у ряді  випадків),  але не  можна зупинити  або “відмінити”,  оскільки  це   імперативна   вимога   сучасного суспільства та науково-технічного прогресу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     8 Глобальна компанія і глобальна конкуренція 

     Важливою  особливістю стану ринку сьогодні є безперервне збільшення ролі інновацій  для досягнення успіху: зміна ситуації в зовнішньому середовищі вимагає  перегляду ролі і місця інновацій  в діяльності компаній. Аналіз тенденції  розвитку світового ринку в XX столітті, проведений у роботах, виявив головну особливість: розвиток ринку полягає в безперервному збільшення мінливості, нестабільності і непередбачуваності.

     До  кінця ХХ століття відзначалися наступні тенденції:

     - інтернаціоналізація ринків;

     - розвиток комп'ютерних мереж,  практичне змикання маркетингу  і торгівлі в реальному масштабі  часу;

     - бізнес набуває стратегічний  характер (важливі інновації, глобалізація  бізнесу, забезпечення сервісу,  інформація і т.д.);

     - конкуренція між компаніями виходить  на новий рівень і набуває  глобального характеру;

     - міжнародне співробітництво все  більше складається з натурального  обміну технологіями або "ноу-хау".

     С. А. Нехаєв в роботі доводить, що в даний час відбувається системна інтеграція світових ринків і регіональних економік, всіх сфер людської діяльності, в результаті чого спостерігається прискорене економічне зростання, прискорення впровадження сучасних технологій і методів управління. На думку С. А. Нехаева, основні процеси, що відбуваються в даний час, наступні:

     - інтеграція держав у світову  економічну систему;

     - глобалізація засобів комунікацій;

     - зростання валових міжнародних  фінансових потоків і глобалізація  фінансових ринків;

     - глобалізація діяльності компаній  і перетворення їх в транснаціональні  корпорації з очевидною орієнтацією  на інформаційний ринок і ринок  передових технологій;

     - конкурентна перевага тепер визначається  якістю людського капіталу, станом  освіти і ступенем використання  науки і техніки у виробництві;  достаток робочої сили і сировинних  матеріалів вже не розцінюється  як конкурентна перевага.

     С. Глазьєв переконаний, що ключовою особливістю  світової економічної системи стає міжнародна концентрація капіталу і  глобалізація господарської діяльності. Концентрація транснаціонального капіталу і виробництва досягла якісно нового рівня, що дозволяє говорити про  становлення нового світового порядку, в якому визначальну роль починають  відігравати міжнародний капітал, транснаціональні корпорації та міжнародні організації.

     Сучасний  економічний розвиток характеризується провідним значенням науково-технічного прогресу і інтелектуалізацією основних факторів виробництва. На частку нових знань, втілюваних у технології, обладнання, освіта кадрів, організації виробництва в розвинених країнах припадає від 80 до 95 % приросту ВВП. Впровадження нових технологій стало ключовим фактором успіху в ринковій конкуренції, основним засобом підвищення ефективності виробництва і поліпшення якості товарів і послуг. Нововведення є необхідною умовою успіху в конкурентній боротьбі, дозволяючи передовим фірмам домагатися надприбутків за рахунок монопольного присвоєння інтелектуальної ренти, що утворюється при освоєнні нових продуктів і технологій.

     Важливою  особливістю сучасного економічного зростання став перехід до безперервного  інноваційного процесу. Інтенсивність НДДКР багато в чому визначає сьогодні рівень економічного розвитку. У глобальної економічної конкуренції виграють ті країни, які забезпечують сприятливі умови для наукових досліджень і науково-технічного прогресу. Тому успіх у глобальній конкуренції тих чи інших фірм безпосередньо пов'язаний з державною науково-технічною політикою країн їх базування.

     У XXI столітті, як вважає С. Глазьєв, глобальна конкуренція буде вестися не стільки між країнами, скільки між транснаціональними системами, кожна з яких об'єднує національні системи освіти населення, накопичення капіталу, організації науки та виробничо-підприємницькі структури, які працюють у масштабах світового ринку. Світову економіку буде формувати кілька таких систем, тісно пов'язаних один з одним і визначають глобальний економічний розвиток.

     Те, що компанії починають діяти в  масштабах світової економічної  системи, виходячи на міжнародні ринки  збуту і залучаючи міжнародні ресурси, свідчить про її глобалізації. Однак не всі такі компанії, як уточнює  М. Портер в можна вважати глобальними.

     Під терміном "транснаціональна", взагалі  кажучи, описується компанія, істотна  частка діяльності і ринкові інтереси якої знаходяться за її межами власної  країни. Життєвий простір цих компаній величезний і різноманітний; він включає різні типи організацій, що діють у різних галузях. Зі стратегічної точки зору, проте, існує два типи галузей, в яких конкурують транснаціональні компанії: мультилокальна і глобальна. Вони розрізняються по своїй економіці і умов досягнення успіху.

     У разі мультилокальних галузей компанія слідує незалежним стратегіям на кожному зі своїх зарубіжних ринків; в той же час проблеми конкуренції вона розглядає безвідносно якого-то конкретного ринку. Кожен закордонний філіал являє собою стратегічно незалежний підрозділ, а його оперативна діяльність є, по суті, автономною. Штаб-квартири транснаціональних компаній координують фінансові важелі управління і маркетингову політику в глобальному масштабі; вони можуть централізувати яку частину НДДКР і виробництво окремих компонентів. Але вироблення стратегії і оперативна діяльність залишаються повністю децентралізованими. Кожна філія є центром отримання прибутку; передбачається, що його внесок у розвиток компанії повинен відповідати конкретним ринкових можливостей.