Конкурентоспроможнiсть в умовах глобалiзацii

     Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними  з причини формування системи  міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних  нововведень тощо, але й більш  вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності. 

     Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності  розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.

     Саме  тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному  та міждержавному рівнях. 

     Головне протиріччя глобальної економічної  системи пов’язане з формуванням  в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати  за такими напрямками: 1) концентрація в постіндустріальному світі  більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності  розвинених держав; 3) замикання інвестиційних  потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

     Перший  напрямок є найбільш очевидний. До 1990 р. країни “Великої сімки” контролювали 87% всіх зареєстрованих у світі патентів, а за таким показником як вкладення у розвиток наукоємких технологій, США в 36 разів випереджали Росію. Протягом 90-х років країни-члени ОЕСР витрачали на наукові дослідження і розробки в середньому близько 400 млрд. дол. США щорічно, з яких 44% припадало на США. Ці тенденції виражаються передусім у зростанні технологічної могутності постіндустріального світу. Вони проявляються і у їх все зростаючій інвестиційній привабливості, яка забезпечує притік іноземних капіталовкладень. 

     Другий  напрямок пов’язаний з випереджаючими темпами зростання світової торгівлі порівняно з темпами зростання  обсягів виробництва більшості  розвинених країн. Так, з 1870 до 1913 р. обсяги експорту європейських країн збільшилися  на 43% порівняно зі зростанням їх ВВП, а в 50-60-ті роки ХХ ст. – уже на 89%.

     Третій  напрямок пов’язаний з новою якістю інвестиційної активності в розвинених країнах. Зростання інвестиційних  потоків і їх зосередження в межах  постіндустріального світу на сьогодні помітні як ніколи раніше. Прикладом  може бути розподіл інвестицій США  і в США за окремими секторами  і джерелами. Якщо у Європу у 1970р. спрямовувалося близько 1/3 всіх американських  інвестицій, то на сьогодні – вже 50%, тоді як на долю Японії і нових індустріальних країн Азії припадає не більше 8, а  Мексики – менше 3%. Характерно, що компанії, які представляють розвинені  економіки (США і Європи), інвестують до 80% всіх коштів у галузі високотехнологічного виробництва, а також у банківський  і страховий бізнес. 

     Четвертий напрямок пов’язаний з відчутним  зменшенням міграційних потоків  всередині постіндустріального  світу з постійним зростанням кількості нелегальних іммігрантів  з країн “третього світу” з одночасним зростанням. Якщо в 50-ті роки в США 68% легальних іммігрантів прибувало з Європи або Канади і належали вони в основному до середнього класу, то у 80-90-ті роки більше 83% їх чисельності були азійського або латиноамериканського походження і як правило не мали достатнього рівня освіченості.

     За  умов глобалізації значно посилюється  не лише економічна, але і політична  та соціальна нерівність між країнами. Розрив у доходах між 1/5 частиною народонаселення, що проживає в найбільш заможних країнах і 1/5, що проживає в  найбідніших країнах у 1997 р. виражався  співвідношенням 74/1, порівняно з 60/1 в 1990 р. і 30/1 – в 1960 р. для порівняння – в 1900 р. цей розрив становив 3/1, у 1913 р. – 11/1.

     У країнах, що відстали у своєму соціально-економічному розвитку, щорічні втрати від невигідних умов торгівлі, а також різниці  в доступі до праці і фінансів становлять 500 млрд. дол.. США, що в 10 разів  перевищує обсяг державної іноземної  допомоги. 

     Таким чином, глобальної економіки на сьогодні не існує: має місце господарська система, в якій економічний і  соціальний розвиток більшої частини  людства знаходиться в жорсткій залежності від прогресу постіндустріального  світу і від його можливості впливати на події в решті регіонів планети. Безумовно, господарські і інформаційні зв’язки стають все більш інтенсивними, проте їх значення в рамках різних соціально-економічних систем залишаються  діаметрально протилежними. Всередині  постіндустріального світу глобальні  тенденції призводять в кінцевому  результаті до зближення рівнів розвитку окремих країн і їх жорсткого  протистояння з рештою світу. У всепланетарному  масштабі кожен новий прояв глобалізації каталізує формування однополюсного світу, в якому глобального значення може набувати лише його центр, як постіндустріальна складова.  
 
 
 
 

     5 Чинники розвитку  глобалізації, її  характерні ознаки 

     Що  ж до причин і рушійних сил глобалізації світової економіки, то в основі цього  явища лежать декілька чинників, що належать до ключових сфер сучасного  життя.

     По-перше, це економічний чинник. Величезна  концентрація і централізація капіталу, зростання великих компаній і  фінансових груп, які у своїй діяльності все більше виходять за межі національних кордонів, освоюючи світовий економічний  простір.

     По-друге, політичний чинник. Державні кордони  поступово втрачають своє значення, стають все більш прозорими, що створює  все більше можливостей для свободи  пересування.

     По-третє, міжнародний чинник. Динаміка глобалізації пов'язується з такими великими міжнародними подіями, як закінчення "холодної" війни між Сходом і Заходом, розпад РЕВ і Варшавського пакту, возз'єднання  Німеччини.

     По-четверте, це технічний чинник. Засоби транспорту і зв'язку створюють досі небачені можливості для швидкого поширення  ідей, товарів, фінансових ресурсів.

     По-п'яте, суспільний чинник. Послаблення ролі традицій, соціальних зв'язків і  звичаїв сприяє мобільності людей  в географічному, духовному й  емоційному значенні.

     По-шосте, лібералізація, дерегулювання ринків товарів і капіталу посилили тенденцію до інтернаціоналізації економічної діяльності.

     У сучасних умовах величезне значення для всієї світової економіки  й особливо її міжнародного сектору  набула інформація - економічна, фінансова, політична, науково-технічна. Зі зростанням масштабів економічної діяльності, з розширенням загальних рамок  світових ринків - товарних, фінансових, фондових, інтелектуальної власності, послуг - потрібен все більший обсяг  різноманітної інформації. Процеси  глобалізації охоплюють і цю специфічну галузь. Виникає не тільки швидко зростаючий світовий ринок інформаційних технологій, але й ринок міжнародної інформації (різні бази даних), яка сама по собі стає цінним товаром, і притому таким, що швидко втрачає актуальність і потребує постійного оновлення і поповнення. Нічого подібного, звичайно, не було раніше. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     6 Сучасні парадигми глобалізації та регіоналізації у конкурентному середовищі 

     Глобалізація  сьогодні супроводжується процесом, водночас аналогічним і протилежним, а саме: регіоналізацією економічної діяльності. Це, так би мовити, глобалізація в обмежених масштабах, що охоплює групу країн, які створюють об'єднання, в рамках яких відбуваються більша або менша лібералізація торгівлі, рух капіталу і робочої сили. В останні десятиріччя спостерігалося зростання інтеграційних процесів у світі, в процесі яких багато країн ставали все більш взаємозалежними і шукали вирішення проблем, що виходять за межі національних. Ці прагнення до спільного вирішення господарських завдань, до об'єднання зусиль для подолання труднощів регіонального чи глобального характеру привели до створення кількох десятків угруповань, що характеризуються різним рівнем інтеграції господарського життя.

     Найбільш  розвиненим представником інтеграційного угруповання є Європейський Союз (ЄС), який об'єднує сьогодні 27 країн-членів. Його створення стало поштовхом для хвилі регіоналізму, що охопив увесь світ. У процеси регіоналізації включилися майже всі "головні діючі" особи планети. Канада, Мексика та США сформували Північноамериканську зону вільної торгівлі. В Азії почала успішно діяти Асоціація держав Південно-Східної Азії. Подібні процеси спостерігалися й на інших континентах. Країни Латинської Америки створили декілька регіональних об'єднань: Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі, Центральноамериканський спільний ринок, Карибський спільний ринок, Латиноамериканську асоціацію інтеграції, Спільний ринок країн Південної Америки. 
Зазначені вище процеси привели до якісної трансформації міжнародної економіки, появи у неї низки нових ознак:

     - вона дедалі більше стає глобальною  цілісністю, в якій посилюється  взаємозалежність національних  економік на основі поглиблення  транснаціоналізації виробництва та обігу, всього господарського життя;

     - зростає інтенсивність регіональних  інтеграційних процесів, що веде, з одного боку, до виникнення  великих економічних просторів  та отримання відповідного ефекту  за рахунок зростання масштабів  виробництва, а з іншого 

- до сегментації світового ринку, до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створення порівняно замкнутих торгово-економічних блоків та інтеграційних угруповань;

     - глобальна економіка як міжнародна  господарська система характеризується  циклічністю розвитку, яка впливає  на динаміку, темпи та пропорції  економічного поступу окремих  країн як її елементів та  ланок;

     - домінуючими факторами і світового,  і національного економічного  розвитку стають інтелектуально-інформаційні  складові, які отримують могутній  поштовх внаслідок науково-технічної  революції;

     - поступово змінюється економічна  основа сучасної цивілізації.  Постіндустріальна модель розвитку  визначається пріоритетом знань,  людського капіталу.

     Хоча  глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях (мікро- і макроекономічному), основні процеси в ринковій економіці ініціюються і розвиваються передусім на рівні самостійних суб'єктів господарювання. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси і синдикати.

     Головною  особливістю глобалізації на мікроекономічному  рівні є передусім загальна стратегічна  орієнтація компаній на ринки збуту  по всьому світі, на такі ж джерела  постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різних країнах. Цей  перелік основних рушійних сил глобалізації відображає переважаючу послідовність у розвитку цього процесу: збут - постачання - виробництво.

     Процес  глобалізації в процесі свого  розвитку потребує підтримки державної  влади, її макроекономічної політики. Головний (хоч і не єдиний) зміст  цієї підтримки в державній зовнішньоекономічній політиці полягає в понятті "лібералізація". Глобалізація економічної діяльності наполегливо вимагає її лібералізації, тобто скорочення або усунення обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, іноземних  інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це і відбувається протягом останніх десятиріч, саме цим передусім  займається Світова організація  торгівлі (СОТ).

     До  останнього часу вважалося, що головними  суб'єктами глобалізації є країни. Але  дослідження останнього десятиріччя  показали, що реальний контроль над  процесами глобалізації все більше переходить до світової промислово-фінансової еліти в особі глобальних корпорацій і глобальних банків. Так, за даними Світового банку, до 100 найбільших суб'єктів  міжнародної економіки за розмірами  ВПП (доданої вартості) належать 51 транснаціональна корпорація та 49 держав. Оборот найбільших з ТНК можна порівняти із ВВП  таких розвинених країн, як Франція, Нідерланди, Швеція, Австралія, Канада. Отже, міжнародні економічні відносини  в сучасних умовах глобалізації все  більше набувають форми транснаціоналізації, розвиваються на мікрорівні, тобто рівні міжнародних корпорацій. Саме підприємство, а не держава стає головним суб'єктом зовнішньої економіки.