МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ, НАУКИ,

      СІМ'Ї  ТА МОЛОДІ УКРАЇНИ

      ДОНБАСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

      ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ І ФІНАНСІВ

      КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 

      ЛЕКЦІЇ

      з дисципліни

      "УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ"

      на  тему

      "КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ" 
 

      Керівник  Бєлозерцев Р.В._________________________________________

      Виконала  студентка гр. ЕП-07мз Хижинська О.Ю.____________________ 
 
 
 

      Алчевськ, 2011

     ЗМІСТ 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ  В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 

     1 Сутність та основні ознаки процесу глобалізації сучасного світового господарства 

     Однією  з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання  процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних  економічних відносин, трансформують  напрями і визначають тенденції  розвитку національних економік. 

     Глобалізація (від англ. “globe” – земна куля) – складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби. Існують такі визначення:

     Глобалізація  – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання  глобальних проблем людства.

     Глобалізація  – складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв’язку  з обміном товарів і послуг та потоками капіталів.

     Глобалізація  – процес, завдяки якому досягнення, рішення і діяльність людей в  одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих людей  і їхні спільноти в усіх частинах світу.

     Глобалізація  – сукупність викликів і проблем  сьогодення.

     Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку  національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в  утворенні світового ринку товарів  і послуг, фінансів; становленні  глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент  суспільного багатства, виході бізнесу  за національні кордони через  формування ТНК, впровадженні і домінуванні  в повсякденній практиці міжнародних  відносин і внутрішньополітичного  життя народів принципово нових  і універсальних ліберально-демократичних  цінностей тощо.

     Теоретичне  осмислення сутності процесу глобалізації  
Перші спроби осмислення і оптимізації суспільного розвитку різного рівня тісно пов’язані з появою і розвитком перших релігійних і філософських систем людства. Найбільш конкретними були так звані утопії, починаючи від утопій Платона, Томаса Мора, Томазо Кампанели та закінчуючи утопіями Маркса, Леніна та їх послідовників. 

     Вже, починаючи з XVII-XVIII ст. повільно, але  послідовно йшла робота, спрямована на об’єктивізацію інтуїтивних та суб’єктивних за своєю природою теорій і моделей  суспільного розвитку. Велику роль в цьому процесі відіграли  розвиток природничих наук, спеціальних  математичних та економетричних методів, статистики, демографії і, особливо, прикладної соціології, прогностики та загальної теорії вимірів.

     В середині ХХ ст. фактично була завершена  розробка засад аналізу і прогнозування  основних процесів соціального розвитку регіонального рівня. Футурологічна  література цього періоду стимулювала  розвиток системного мислення та системного підходу до розгляду процесів глобального  і регіонального рівнів. 

     Якщо  в перших глобальних моделях Дж. Форестера (1971) і Медуза зі співавторами (1972), заснованих на спрощенні екстраполяції п’яти параметрів розвитку сучасного світу – росту народонаселення, прискорення індустріалізації, погіршення рівня харчування, вичерпання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища основна увага надається фізичним, демографічним і екологічним чинникам розвитку, а соціально-політичні, культурні і навіть науково-технічні чинники практично ігнорувалися, то для наступних розробок був характерний набагато об’єктивніший підхід до опису глобальних і регіональних процесів.

     Вже в другій доповіді Римського Клубу  “Людство біля поворотного пункту” (1974) її автори М. Месарович і Е. Пестель зробили спробу врахування специфіки соціально-політичного розвитку різних регіонів. У зв’язку з цим світ було поділено умовно на 10 регіонів. Ієрархічна система моделей складається з 3-х рівнів: причинного, організаційного та рівня формування норм, цінностей і цілей суспільства. Підхід Месаровича і Пестеля виявився дуже продуктивним і був покладений в основу значної кількості інших моделей і розробок, зокрема моделі, спрямованої на дослідження проблем урбанізації Мехіко, моделі “Китай-2000” і модельного комплексу “Форкаст”. 

     Багаторівнева ієрархічна структуризація моделі відтворення  світу як сукупності взаємопов’язаних регіонів, а головне, введення факторів управління за рахунок перебирання  альтернативних сценаріїв розвитку надійно увійшли до методичного  арсеналу розробників моделей і  стратегій глобального і регіонального  розвитку і використовувалися, зокрема, при розробці великого класу економетричних і макроекономічних моделей останніх десятиліть. Серед них слід назвати моделі ООН В. Леонтьєва “майбутнє світової економіки”, Л. Клейна “УОРТОН”, моделі японського центру економічних досліджень, моделі ЮНКТАД та інші, Департаменту ООН з міжнародних, економічних і соціальних питань, періодичні моделі ОЕСР, “Чейз Манхеттен Бенк”, Світового банку тощо. Сьогодні ці моделі і розробки є важливим інструментом аналізу і формування регіональної і світової політики не тільки в галузі економічних, але й більш широких міжнародних питань. Проте саме успіхи в розробці досить адекватних моделей економічних і екологічних процесів зробили цілком очевидним штучність і безпорадність спроб формалізації політичних і соціальних процесів. 

     Цілком  об’єктивним є виникнення та формування в останнє десятиліття минулого століття нової галузі наукового  знання, яка отримала назву “глобалістика”. Вона намагається систематизувати і узагальнено представити сукупність досліджень з даної проблематики. Глобалізація як одна з самих молодих соціологічних конструкцій потребує ґрунтовного її осмислення щодо всіх галузей життєдіяльності людської спільноти. В науковий обіг термін “глобалізація” була введена Р.Робертсоном, який вперше його застосував в 1983р.; в 1985р. він дав детальне його тлумачення, а в 1992р. виклав основи цієї концепції у спеціальному дослідженні. 

     На  думку А. Неклесса, в сучасному глобальному світі формуються світова конструкція – мета інфраструктура – в якій “перерозподіляється увесь сукупний світовий дохід між геоекономічними персонажами, тісно пов’язаними різними видами господарської діяльності. На засадах останнього класу технологій формується домінуюча глобальна інфраструктура, сприйнятлива для певного класу економічних суб’єктів і набагато менш дружня по відношенню до інших. Інфраструктура, сутність якої не виробництво, а розподіл і перерозподіл ресурсів, доходів, прибутку. Такий перерозподіл зорієнтований на країни півночі ... є своєрідним глобальним податком на економічну діяльність”. 
На думку М. Кастельса, “архітектура глобальної економіки відображає асиметрично взаємозалежний світ, що організований навколо трьох головних економічних регіонів і все більше поляризується по осі протистояння між продуктивними, процвітаючими, багатими інформацією галузями і галузями знедоленими, економічно і соціально знеціненими”. Глобалізація набуває різного значення залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, чи про світове господарство. Для окремої компанії глобалізація визначається тим, наскільки компанія розширила географію надходження своїх доходів і в яких масштабах і пропорціях розподілила свої активи у різних країнах, а також тим, наскільки вона залучена до експорту капіталу, товарів та ноу-хау через структури, що їй належать. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2 Підходи до аналізу  сучасного розвитку  економічної інтернаціоналізації

 

 

     Важливою  особливістю сучасності є зростання  взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів, інтенсивний  перехід цивілізованих країн  від замкнутих національних господарств  до економіки відкритого типу.

     У процесі глобальної інтернаціоналізації  світового господарства, розвитку нової  “архітектури” геоекономічного простору сформувалася специфічна форма взаємин – міжнародні економічні відносини. Найбільш характерною рисою ХХ – початку ХХІ століття є зростаюча інтернаціоналізація соціально-економічних процесів.

     Під інтернаціоналізацією розуміють зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів робочої сили між країнами.

     З середини 70-х років ХІХ ст. поряд  з товарним експортом важливого  значення набуває вивіз капіталу. Переливи капіталу із країни в країну стали одним із головних факторів світового економічного розвитку. В  останній чверті ХІХ ст. обороти  міжнародної торгівлі збільшсь у 2,1 рази, а іноземні капіталовкладення  – у 2,3 рази. В 1900 – 1913 рр. світове  виробництво зросло більше ніж на 40%, фізичні обороти світової торгівлі – на 62%, а обсяги іноземних капіталовкладень подвоїлися.

     Виділяють три основні етапи розвитку інтернаціоналізації  господарського життя.

     Перший  етап (кінець ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) –  інтернаціоналізація виробництва ґрунтується переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації.  Головним каналом взаємного “обміну речовин” були найпростіші форми міжнародних економічних зв’язків і передусім зовнішня торгівля.  Інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства.

     Другий  етап (кінець ХІХ – середина ХХ ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, яка пов’язана з розвитком складної кооперації. Характерною ознакою складної кооперації є її базування на міжнародному поділі праці. МПП стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства.

     Третій  етап (розпочався із середини ХХ ст.) характеризується комплексністю інтернаціоналізації виробництва (охоплює усі підсистеми господарства, поширюючись практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер). Саме завдяки інтернаціоналізації виконуються головні умові збалансованого економічного розвитку: реалізація у матеріально-речовій та вартісній формах валового національного продукту (ВНП), піднесення якості людського розвитку тощо.

     У зв´язку з цим можна виділити такі напрями інтернаціоналізації господарського життя: