Формування кластерів у рекраційно-туристичному комплексі

Сучасна економіка України  перебуває на трансформаційному  етапі розвитку, який характеризується високим ступенем монополізації  та державного регулювання, нерозвиненістю соціального капіталу та громадянського суспільства, і більшість ідентифікованих  в Україні кластерів є потенційними, а не реальними. Сприяли такі причини, що перешкоджають створенню реальних кластерів в Україні: відсутність відносин співробітництва між конкурентами в галузі наукових досліджень, освіти, маркетингу; необізнаність бізнесу і влади про переваги кластерних зв’язків, мережевої співпраці та державно-приватного  співробітництва, не розвиненість партнерських відносин з місцевими органами державного управління; слабкі зв’язки між підприємствами та вищими навчальними та науковими установами; відсутність в Україні законодавчої бази, що регулює відносини державно-приватного співробітництва, низька ефективність профспілкових організацій і відсутність некомерційної організації, що об’єднує суб’єктів кластера в регіоні.

Аналіз історії формування будь-якого кластера не дозволяє говорити про суто природні або штучні процеси. Формування кластера – це досить довгий процес, який передбачає значні зусилля  з боку багатьох суб’єктів. У зв’язку  з цим, важливим є не питання принципової  участі або неучасті держави (і навіть не  в масштабі такої участі), а  вибору  тих сфер, в яких державі  доцільно проявити свою активність, і  використати інструменти управління. При цьому роль державних і  регіональних органів влади в  активізації та розвитку кластера є вирішальною. Формування кластера тоді можна визначити як поєднання еволюційної (інерції) та цілеспрямованої перетворювальної дії [11].

Якщо говорити про цілеспрямовану дію держави, зауважимо, що під нею рідко коли мається на увазі реалізація  лише  одного плану. Держава повинна виконувати роль посередника, допомагаючи зменшити інформаційну асиметрію і знизити трансакційні витрати за рахунок формування майданчиків для взаємодії, виступаючи в деяких випадках гарантом виконання зобов’язань, приймаючи участь безпосередньо у проектах, приймаючи на себе частину ризиків та формуючи й уточнюючи правила гри тощо. Дані заходи дозволяють учасникам кластера інтенсифікувати взаємодії один з одним і більш повно використовувати потенціал позитивних екстерналій.

Дослідження теоретичних  аспектів формування кластерних систем, за врахування їхніх недоліків та переваг, дозволяє розробити комплексну методику формування виробничих кластерів у регіоні, яка включає в себе три послідовні етапи.

На першому етапі  обґрунтовується  доцільність створення кластера в регіоні, оцінюється потенціал  кластеризації, можливість об’єднання даних переваг, використовуючи їх для підвищення його конкурентоспроможності та розробляються програми зі створення та розвитку кластерів у регіоні.

Другий етап полягає у  реалізації програми розвитку кластерів  у регіоні, до змісту якої входить  наступне: формування координаційної ради з реалізації кластерних проектів, координація діяльності, сприяння розвитку, визначення складу основних учасників кластера, розвиток комунікацій між основними учасниками кластера.

На третьому етапі оцінюється ефективність функціонування  кластерів і коригуються форми і методи державної підтримки їх розвитку. Необхідність чітко сформульованої державної кластерної політики в Україні зумовлена проблемами розвитку кластерного підходу, спотвореним розумінням природи територіально-виробничого кластера, зокрема, внаслідок термінологічної невизначеності, що призводить до застосування неефективних і часом згубних для розвитку кластерних ініціатив інструментів.

Інструменти реалізації кластерної політики, на думку провідних експертів, інтегрують в собі наступні основні дійові  заходи соціально-економічного розвитку країни:

– програми підтримки малого бізнесу, технопарків, промпарків, особливих економічних зон, центрів “трансферу” технологій;

– інвестиційні та венчурні фонди; – національні проекти;

– цільові й адресні  інвестиційні програми.

Основним же інструментом реалізації кластерної політики, як на державному, так і на регіональному рівні, слід визнати комплекс освітніх та консультаційних заходів, здійснюваних із залученням зацікавлених сторін та провідних фахівців. Ці заходи можуть проходити у форматі семінарів та конференцій, “круглих столів”,  нарад, а також повинні включати в себе серії тематичних публікацій та освітніх курсів.

Для впровадження кластерів  в Україні доцільно створити формальні інституційні структури, які б координували розвиток кластера за участю вертикально інтегрованих бізнес-груп та мережевих компаній, які входять до кластеру. Це говорить про те, що процеси кластеризації, розвитку мереж та вертикальних бізнес-груп будуть не  виключати, а доповнювати один одного, при адаптації кластерного підходу. Інституційна сукупність суб’єктів бізнесу утворить нову структуру з новим змістом фінансових зв’язків, які нададуть їй більш динамічний аспект, оскільки  це  дозволить маневрувати ресурсами.

Відповідно до цього регіональні  кластери, які інтегруються у стратегію  соціально-економічного розвитку території, будуть змушені проводити адекватну  модернізацію в економіці регіону, важливим елементом якої буде моделювання раціонального складу учасників з ідентифікацією їхніх ключових функцій, а також інвестиційних та інноваційно-виробничих взаємодій у складі кластера.

Принципова сутність механізму  управління формуванням і розвитком  кластерів у регіоні представлена на рисунку 1. Координаційний рада виступає як інфраструктура, що створює сприятливі параметри факторів діяльності кластеру. Даний вид підтримки полягає  у формуванні матеріальних і нематеріальних умов, що створюють конкурентні переваги у господарюючих суб’єктів у  межах структури кластера. Серед  таких факторів можна виділити: виробничо-технологічні (центри колективного користування обладнанням, оптимальні схеми лізингу коштовного обладнання, технологічна інфраструктура), орендні (пільгова оренда виробничих і  офісних приміщень), нематеріальні (консалтингова допомога із захисту  інтелектуальної власності, юридичні та інші консалтингові послуги).

Рис. 1 - Елементи механізму управління формуванням і розвитком кластерів

Наступним стратегічним напрямком  діяльності координаційної ради в межах  даного механізму є координація  стратегій різних господарюючих  суб’єктів, що діють в кластері, а також інформаційна підтримка  топ-менеджменту господарюючих суб’єктів  кластера. Це дозволяє забезпечити  більш систематизоване  й ефективне  спільне функціонування та конкуренцію як усередині кластера, так і в межах регіону або за його межами. Інформаційна підтримка включає консалтингову допомогу при формуванні структури суб’єктів господарювання, їх зв’язки з іншими елементами кластера. Сприяння формуванню  бажаних параметрів попиту передбачає пошук нових та розширення вже наявних ринків збуту продукції.

Реалізація державними органами влади політики сприяння економічного розвитку території, в тому числі кластерної політики, потребує формування адекватних інститутів її реалізації, включаючи формування агентств регіонального та муніципального розвитку, основними функціями яких мають бути: створення структур моніторингу та аналізу економічного розвитку; проведення обстежень підприємств; проведень прогнозних досліджень; розробка і реалізація стратегічних програм розвитку регіонів; консультаційна підтримка створення нових підприємств; сприяння реструктуризації підприємств-банкрутів, або підприємств, що опинилися в скрутному фінансовому становищі; сприяння інноваціям та трансферу технологій; аналіз наявних і прогноз майбутніх потреб в спеціальностях для установ освіти; залучення іноземних інвесторів, просування підприємств на міжнародні ринки тощо.

Переваги застосування кластерної політики для органів державної і регіональної влади полягає в тому, що вона дозволяє комплексно, системним чином розглядати ситуацію в групі взаємопов’язаних підприємств, що належать до різних галузей. Для держави це, насамперед, найбільш сучасний, зручний інструмент в економічній і податковій політиці. Це повною мірою узгоджується з тим, що однією з цілей кластера є або створення, або освоєння нових технологій, продуктів, послуг. Переваги кластера для його учасників носять об’єктивний характер, тобто не залежать конкретно ні від одного з них, тому потенційно вони більш стійкі, ніж об’єднання іншого типу.

До числа найбільш суттєвих характеристик кластерів, як особливого об’єкта державного впливу, можна віднести наступне:

– Для отримання синергетичного ефекту від кластера вихідними системотворчими зв’язками між учасниками мають бути функціональні (учасники функціонально доповнюють один одного);

– Технологічні зв’язки  формуються між учасниками кластера у двох різних напрямках – вертикальному  і горизонтальному.  Якщо розміри  бізнес-одиниць достатні для реалізації конкретної конкурентної переваги території, то державі немає потреби посилювати горизонтальні зв’язки. В іншому випадку вплив держави на цей  процес виправданий, хоча існують і  обмеження, пов’язані з допустимими  масштабами монополізації галузевого ринку.

1.2. Особливості  формування кластерних об’єднань і умови їх ефективного функціонування

Вирішенню проблем науково-технічної  складової конкурентоспроможності українських підприємств на сучасному  етапі могло б сприяти створення  своєрідної форми конкурентної боротьби, яка полягає в об’єднанні зусиль декількох підприємств з метою  спільної виробничо-комерційної діяльності. Метою такого об’єднання може бути, наприклад, стимулювання збуту одного продукту як доповнення до іншого. Цей  вид узгодженої конкурентної протидії поки що нерозвинений в Україні, становлення  і формування удосконалених механізмів ринкової економіки тільки відбувається, однак на досвіді розвинених країн  можна побачити, що саме такі об’єднання, або будь який вид концепції кластера представляє новий спосіб бачення  національної економіки та економіки  регіону, а також вказує на нові ролі підприємств і організацій, що прагнуть до підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку.

При формуванні конкурентних стратегій особлива увага приділяється обґрунтуванню управлінських рішень. При цьому важливими елементами аналізу є дослідження і системний  аналіз конкурентів, який відіграє подвійну роль в діяльності підприємства: по-перше, дозволяє зрозуміти тенденції і  пріоритети розвитку бізнесу та напрями успішних конкурентних рішень. 
Вважається, що дії конкурентних переваг залежать від можливості конкурентів копіювати досвід лідерів галузі. Проте такий підхід є неефективним, що часто пов'язано з незаконними діями і формуванням негативного іміджу.

Кластерний підхід дозволяє підвищити якість продукту і результативність підприємницької діяльності завдяки іншим факторам, а саме, шляхом об'єднання зусиль різних підприємств та обміну інформацією і вміннями, і відповідного зростання зацікавленості у подальшій взаємодії та інтенсифікації її форм і методів.

Відзначимо, що досить суттєвою відмінною рисою, яка відрізняє  кластер від формального об'єднання  підприємств є наявність повного  ланцюжка створення додаткової вартості від постачальників до кінцевих споживачів за умови забезпеченості учасників  кластера спеціалізованими ресурсами, послугами, інфраструктурою. При цьому  між підприємствами кластеру зберігаються конкурентні відносини, а зв'язок є заснованим на спільному використанні наявних конкурентних переваг, що відрізняє  кластерні утворення від фінансово-промислових груп, у яких основою зв'язків виступає насамперед спільний власник.

Від об'єднань підприємств  кооперативного типу кластер насамперед відрізняє відсутність зв'язків, які засновані на перехресній  участі підприємств у капіталі один одного, та майнових зв'язків, відсутній  також контроль з боку головних компаній за діяльністю інших, як це має місце  у холдингах. 
Ще однією з конкурентною перевагою, що формується за умов успішного функціонування кластеру, є його територіально-регіональна рамкова структура. Концентрація кластерів у географічному просторі сприяє посиленню багатьох переваг централізованого підвищення продуктивності праці, удосконалення виробничо-комерційної діяльності та запровадження управлінських інновацій. Знижуються витрати при підписанні і реалізації угод, поліпшується підприємницький клімат, прискорюється обмін інформацією, місцеві організації з більшою готовністю реагують на спеціалізовані потреби кластеру.

Кластерні об’єднання мають очевидні переваги у витратах при здійсненні угод у порівнянні з іншими формами ринкової централізації і можуть істотно поліпшувати вирішення багатьох проблем стимулювання.  
Можна зробити висновок, що конкурентна перевага кластерного об'єднання, насамперед - це здатність економічних суб'єктів якнайкраще розподілити свої певною мірою обмежені ресурси, досягаючи більш стійкого і тривалого положення на ринку ніж конкуренти. Спрямованість ресурсів у кластерні об'єднання є найактуальнішим рішень для багатьох галузей сьогодні.

Для забезпечення реальних конкурентних переваг шляхом розвитку кластерної взаємодії економічних суб’єктів необхідно дослідити та ефективно використати потенціал суспільного поділу праці (в межах підприємницьких структур, національних економік, світових товарних ринків), спеціалізації і кооперування економічної діяльності. Крім того, реалізація даної концепції полягає в забезпеченні п'яти необхідних умов, які забезпечують функціонування кластерів як життєздатних, успішних і ефективних об'єднань підприємницьких структур у різних галузях суспільного виробництва. Основними з них є: