Економічна сутність підприємницької діяльності

Прибутковість вкладень

Рівень витрат на виробництво

Швидкість обороту капіталу

Ринкова ціна.

Щодо джерела прибутку серед  економістів різних шкіл та напрямів немає єдиної думки. Різні теорії по-різному трактують джерело  прибутку. Однією з перших була теорія прибутку меркантилістів, згідно з  якою прибуток виникає в зовнішній  торгівлі в результаті продажу товарів  за межами країни за вищими цінами, ніж  ті, за якими товар куплено.

Класична політична економіка  в особі А. Сміта і Д. Рікардо  джерело прибутку вбачала у виробництві. А. Сміт прибуток трактував як вирахування  підприємця з продукту праці найманого  робітника і як результат функціонування капіталу .

Д. Рікардо розкрив залежність між  прибутком і заробітною платою, яка  полягає в тому, що збільшення прибутку призводить до зменшення заробітної плати і навпаки. Цим були обґрунтовані економічні засади суперечностей інтересів  підприємців і найманих робітників. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, що спотворює сутність капіталістичних  відносин, маскуючи справжнє джерело  прибутку, яким є неоплачена праця  найманих робітників.

Сучасна немарксистська економічна теорія найчастіше пов’язує прибуток з капіталом, трактуючи його як винагороду за підприємницьку діяльність, тобто пов’язує його з  таким чинником виробництва, як підприємницький  талант, підприємницькі здібності.

Багато західних економістів при  поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів виробництва  Ж. Б. Сея, за якою участь у створенні  вартості беруть, праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають  як доход від використання засобів  виробництва (капіталу) та як плата  за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняють  від підприємницького доходу.

Не вдаючись до детального аналізу  теорій прибутку, слід зазначити, що ближче до істини ті теорії, які джерело  прибутку вбачають у безпосередньому  виробництві й пов’язують його з  додатковим продуктом. Дійсно, на поверхні економічних явищ прибуток виступає як надлишок над витратами виготовлення товару. Реалізовуючи товар, підприємець  одержує певну суму грошей, що становить  валову виручку або суму продаж. Якщо з цієї суми вирахувати загальні витрати виробництва, то це і буде прибуток, або чиста виручка.

Оскільки ця виручка надходить  лише після того, як реалізується виготовлений товар, створюється враження, що саме процес реалізації (обігу) і створює  прибуток. Проте це поверхове уявлення про прибуток. Лише в сфері обігу  прибуток виникнути не може. При  продажу товару втілена в ньому  вартість додаткового продукту реалізується як надлишок грошей над витратами  на виготовлення товару, тобто виступає як прибуток. При цьому прибуток і вартість додаткового продукту, як правило, не збігаються, що пов’язано  з тим, що ціни, за якими реалізовуються товари, під впливом ринкової кон’юнктури  відхиляється від вартості товару. Недоодержану одним суб’єктом частину  вартості додаткового прибутку ринок  перерозподілить іншому, на продукцію  якого на цей час склався високий  попит. У зв’язку з цим  останній реалізовує як прибуток і свою, і  частину чужої вартості додаткового  продукту. Це дає підстави для висновку, що прибуток є формою додаткового  продукту. 

Сутність прибутку повніше виявляється  через функції, які він виконує. Як уже зазначалося, прибуток є головною метою діяльності підприємця. Чим  більший обсяг прибутку, який отримує  підприємець, тим ефективніша робота підприємця, повніше реалізується мета підприємницької діяльності. Отже, однією з функцій прибутку є та, що прибуток є показником оцінки діяльності підприємця. В Законі України «Про підприємства в Україні» зазначається, що на всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток.

Другою функцією прибутку є регулювання  розподілу ресурсів між суб’єктами підприємництва, галузями і сферами  виробництва. Підприємці прагнуть одержати прибуток і уникнути збитків. Кожен  з них намагається вкласти  свої капітали туди, де є можливість одержати найвищі прибутки. Високі прибутки є сигналом для підприємця, що в суспільстві є зацікавленість у розширенні цієї галузі. І сюди спрямовуються капітали, а отже, й інші ресурси. Водночас зниження прибутків  свідчить про намагання суспільства  скоротити виробництво товарів  та послуг, що виготовляються в цих  галузях.

Тому через прибуток здійснюється регулювання розподілу капіталів  і трудових ресурсів між галузями і сферами економіки.

Прибуток виконує і стимулюючу функцію. Саме прибуток, його очікування змушує підприємця здійснювати нововведення, які ведуть до зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції. А нововведення стимулюють інвестиції, запровадження  нової техніки і технології. У  такий спосіб реалізуються стимулююча функція прибутку.

В процесі господарської діяльності підприємству доводиться мати справу з різними видами прибутку, але  найбільш узагальнюючими поняттями  є валовий (балансовий) прибуток і  чистий прибуток.

Валовий прибуток являє собою прибуток, який отримано від реалізації:

Продукції (робіт, послуг);

Основних фондів та іншого майна  підприємства;

Позареалізаційних операцій (участі у діяльності інших підприємств, здачі майна в оренду, отримання  дивідендів і процентів за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, сум, отриманих у вигляді відшкодування  збитків, а також інших операцій, безпосередньо не пов’язаних з діяльністю підприємства).

Величина валового прибутку визначається як різниця між загальною виручкою підприємства від реалізації продукції  та інших прибуткових операцій, витратами, які це підприємство мало за цей  період часу. З одержаного балансового  прибутку вносять передбачені чинним законодавством податки та інші обов’язкові  платежі до бюджету.

Якщо з суми валового прибутку сплатити податки та інші обов’язкові платежі, то отримаємо чистий прибуток підприємства, який відповідно до ст. 5 Закону України  «Про підприємництво» залишається  у вільному розпорядженні підприємства. Його спрямовують насамперед на формування резервного (страхового) фонду. Кошти  цього фонду використовують для  стабілізації фінансових зв’язків з  державним бюджетом, банками, партнерами, на позапланове придбання устаткування та нової техніки тощо.

Оскільки прибуток є практично  різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, абсолютна величина прибутку прямо пропорційна кількості  виготовленої та реалізованої продукції  й обернено пропорційна її повній собівартості. Зростання прибутку забезпечується насамперед через зниження собівартості продукції. На собівартість продукції впливають продуктивність праці, економія матеріалів і сировини, рівень накладних (постійних) витрат. Собівартість залежить також від обсягу реалізованої продукції. Саме тут виявляються результати маркетингової діяльності підприємства.

Категорія «прибуток», як і всі  інші економічні категорії, має історичний характер, який, по-перше, полягає в  тому, що вона з’являється лише за капіталізму; по-друге, - в конкретизації категорії  «прибуток» у процесі еволюції самого капіталістичного способу виробництва.

1.3. Теоретичні особливості оподаткування прибутку підприємств в Україні

Податок на прибуток підприємств — одна із найрозвиненіших форм оподаткування, яка має багатовікову історію. Цей  податок — продукт цілої епохи  економічного і політичного розвитку суспільства, фіскальний інститут, який властивий високій культурі державності  з витонченим механізмом функціонування, що потребує від платників усвідомленого  ставлення до своїх прав та обов'язків. Усвідомлення того, що цей податок  є платою з боку виробництва за сприятливі умови господарювання, тобто  вилучаючи частину доходів юридичних  осіб держава гарантує їм ефективніше  використання капіталу, що залишається  в їх розпорядженні. Податок на прибуток має чітко виражений регулювальний  характер. Цей аспект податку потребує дуже уважного ставлення при його запровадженні в умовах переходу до ринку [34].

Податок на прибуток за своєю економічною сутністю є прямим податком. Його розмір прямо  залежить від розміру прибутку платника. Цим самим його вплив на результати господарської діяльності досить істотний.

В Україні  цей податок почали застосовувати  з 1991 року, проте в окремі періоди перевага надавалась податку на доходи. Підтвердженням цього є розвиток податкового законодавства України в 1991—1995 pp. Протягом цього періоду відповідний фінансово-правовий акт неодноразово удосконалювався, вносилися певні корективи в об'єкт оподаткування. Існувало дві точки зору: одна — щодо оподаткування доходу, інша — прибутку. Прихильники першої вбачають в податку на прибуток одну із причин нестабільності надходжень до бюджету, можливість ухилення від оподаткування тощо. Інші, навпаки, надавали перевагу саме такому податку і вказували на його значні переваги як у фіскальному, так і в регулювальному планах. Головною його позитивною стороною є те, що він ставить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплати податків — доходу. Всі інші види податків можуть лише наближатись до прямої залежності. Велике значення цього податку також в реалізації принципу справедливості та в регулювальному його впливі на економіку. Справедливість і регулювальний механізм прямого прибуткового оподаткування реалізується через помірковані ставки й надання пільг. З прийняттям Податкового Кодексу оподаткування прибутку підприємств регламентується виключно їм. Зміни зазнала лише ставка і порядок визначення доходів і витрат.

Оподаткування прибутку здійснюється за допомогою  відповідного механізму, який може бути охарактеризований як система спеціально розроблених і законодавчо закріплених  форм і методів оподаткування  юридичних і фізичних осіб для  забезпечення економічного зростання  та матеріального добробуту громадян. При цьому механізм прямого оподаткування  включає комплекс правових, організаційних і методичних заходів, які забезпечують перехід частини новоствореного продукту із власності окремих платників  у власність усієї держави  для досягнення певних завдань і  цілей, що стоять перед державою в  той чи інший історичний період [34].

Слід враховувати, що саме прямі податки становлять фіскальну основу держави і тому є найвагомішими фінансовими  регуляторами як доходів суб'єктів  національної економіки, так і певних економічних процесів: нагромадження  капіталу, інвестицій, підприємницької  активності, сукупного споживання тощо. Тобто механізм прямого оподаткування не лише здійснює мобілізацію фінансових ресурсів держави, а й суттєво впливає на різні види господарської діяльності.

Мобілізація фінансових ресурсів здійснюється на основі відповідних законодавчих актів, які є нормативною базою для  розробки методичних положень. Ці положення  визначають техніку оподаткування, види, форми податків та управління ними. Кожний із названих елементів  має свою особливість практичного  застосування і потребує чіткої визначеності та взаємодії. Весь податковий механізм спрацьовує ефективно, якщо функціонують усі його елементи. Тому нехтувати  ними чи застосовувати без взаємозв'язку з іншими елементами не можна. Воднораз деякі елементи цього механізму  можна вважати основними. Це, зокрема, об'єкти та ставки оподаткування, податкові  пільги. Застосовуючи їх, держава може стимулювати розвиток таких виробництв, які в умовах ринкової економіки  не можуть самостійно забезпечити свій прогрес або навпаки, локалізувати ті чи інші негативні економічні явища.

Світова практика підтверджує, що в розвинених країнах  найсуттєвіші надходження до бюджету  здійснюються за рахунок прогресивного  особистого прибуткового податку і  технічно удосконалених податків на товари та послуги, а податок на прибуток корпорацій становить незначну питому вагу в доходах бюджетів. Це зумовлено  такими причинами: податок на прибуток тією чи іншою мірою обтяжує підприємницьку діяльність, у результаті чого в  кінцевому підсумку зменшує доходи і майно платника. А має бути навпаки: підприємницька діяльність вільно розвивається, доходи і майно зростають, розширюючи тим самим базу для  прямого особистого і непрямого  оподаткування; податок на прибуток, з одного боку, різко скорочує обсяг  коштів, що залишаються у розпорядженні  господарюючих суб'єктів, які могли  б бути інвестовані. З іншого боку, податок на прибуток знижує зацікавленість в інвестиційній діяльності.

Методологія розрахунку податку на прибуток дуже складна і потребує застосування великої кількості правил, що пов'язані  з необхідністю визначення валових  доходів і валових витрат. Проблемною є оцінка доходів у результаті зміни цін фінансових і реальних активів у періоди інфляції та амортизації основних виробничих фондів [34].

Платниками  податку на прибуток є резиденти  — суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання  прибутку як на території України, так  і за її межами. Платниками є також  нерезиденти — фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій формі, які  отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний  статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України.