Економічна сутність підприємницької діяльності

 

ЗМІСТ

ВСТУП 6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ 8

1.1. Економічна сутність підприємницької діяльності 8

1.2. Прибуток, як економічна категорія 12

1.3. Теоретичні особливості оподаткування прибутку підприємств в Україні 17

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА СТАНУ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 22

2.1. Аналіз стану податкового навантаження на підприємство 22

2.2. Аналіз та оцінка оподаткування прибутку підприємств в Україні 25

2.3. Аналіз використання податкових пільг підприємством 28

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ 34

3.1. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою у використанні механізму оподаткування прибутку 34

3.2. Проблеми в оподаткуванні прибутку підприємств 38

3.3. Шляхи удосконалення системи оподаткування прибутку підприємств 41

Макрорівень 45

ВИСНОВКИ 48

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 52

 

 

 

 

 

ВСТУП

Поняття прибутку в економічній системі існує  у зв’язку наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

На сучасному  етапі економіка України опинилася  перед вирішальним вибором своєї  спрямованості, а саме перед інтегруванням  до Європейського Союзу. Тому дуже актуальним постає питання щодо оподаткування підприємницької діяльності, від якої залежить добробут держави на політичному, економічному та соціальному рівнях.

Досконале знання системи оподаткування підприємств  є обов'язковим для ведення  бухгалтерського обліку. Реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності підприємств відповідно до міжнародних стандартів здійснюється одночасно з удосконаленням системи оподаткування. Тому тема данної дипломної роботи спрямована на висвітлення певних специфічних проблем оподаткування прибутку підприємств України і можливі шляхи їх вирішення, що є достатньо актуальним.

Податкові стягнення  повинні бути в таких розмірах, щоб з однієї сторони платники могли їх сплатити і не ухилятися  від сплати податків, а з другої - держава могла виконувати свої функції.

Предметом курсової роботи є теоретичні і практичні  аспекти оподаткування прибутку підприємств в Україні.

Об’єктом  курсової роботи є економічні відносини між державою та юридичними особами в процесі справляння податку на прибуток підприємств, що діють на території України.

Мета дослідження  полягає в аналізі функціонування системи оподаткування суб’єктів  підприємницької діяльності податком на прибуток. Мета курсової роботи зумовила наступні завдання дослідження:

• дослідити економічну сутність та призначення податку на прибуток у ринковій економіці;
• розглянути питання становлення податку на прибуток в Україні та визначити його роль у формуванні державних доходів;
• встановити ступінь впливу податку на прибуток на фінансово-господарську діяльність підприємств;
• розробити теоретичні та практичні рекомендації по вдосконаленню оподаткування податку на прибуток в Україні.

Стратегічними задачами розробки рекомендацій були: оптимізація оподаткування прибутку підприємства, застосування міжнародної  практики для покращення рівня податкового  навантаження, адаптація підприємств  до Податкового кодексу.

Проблему  оподаткування податку на прибуток у своїх працях досліджувало багато вчених, зокрема серед вітчизняних дослідників цієї проблеми слід назвати В. Вишневського[1], Д. Мельник[14], П. Мельника[15], О. Тимошенко[23], Т. Ткаченко[24], та багато інших. При написанні курсової роботи були використані такі інформаційні джерела: Конституція України, Податковий Кодекс України, монографії, підручники, навчальні посібники, періодичні, електронні ресурси,  офіційні сайти міністерств та відомств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ  ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

 

1.1. Економічна сутність підприємницької  діяльності

Будь-яке  суспільство для забезпечення  нормального створення (достатньо  комфортного) рівня своєї життєдіяльності  займається безліччю видів конкретної праці. З цією метою працездатні  люди створюють певні організації, тобто організаційні формування (трудові колективи), які спільно  виконують ту чи іншу місію (організують  програму або мету) і діють на основі певних правил і процедур. Проте  мета і характер діяльності таких  численних організацій різні. За цією ознакою усі організації  можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності являють собою підприємства.

Підприємницька  діяльність — самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання  робіт, надання послуг та заняття  торгівлею з метою одержання  прибутку [26, с. 142].

У західних країнах підприємництво розглядається  як особливий тип господарювання, в основі якого — пошук нових  можливостей виробництва товарів  і послуг на основі інновацій та уміння залучення ресурсів із найрізноманітніших джерел [26, с. 241].

Американські вчені К.Макконнелл і С.Брю, автори відомого підручника «Економікс», розглядають підприємництво як особливий вид діяльності, в основі якої лежить ряд неодмінних умов і вимог. По-перше, підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару, послуги. Виконуючи роль свічки запалювання і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою. По-друге, підприємець бере на себе важке завдання прийняття основних рішень у процесі виробництва чи товарів, послуг, ті не рутинні рішення, які й визначають курс діяльності підприємства. По-третє, підприємець — це новатор, особа, яка прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації підприємства. Нарешті, по-четверте, підприємець — це людина, що йде на ризик. Він ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою репутацією, але й вкладеними коштами — своїми власними і або компаньйонів-акціонерів [5, с. 51].

У вітчизняній  економічній науці, найбільш повно дає визначення підприємництва д. е. н., професор З. С. Варналій: «Підприємництво як економічна категорія — є особливий тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, який раціонально поєднує (комбінує) фактори виробництва на інноваційній основі і власній відповідальності, організує і керує виробництвом з метою одержання підприємницького доходу» [5, с. 42].

Головна цінність цього визначення полягає в тому, що в ньому називається дві  головні ознаки підприємництва: по-перше, це особливий тип господарника за своїми новаторськими здібностями; по-друге, успіх побудовано на інноваційній діяльності. Такий підхід вигідно  відрізняється, на нашу думку, від усіх варіантів дефініцій, даних в  останніх вітчизняних і російських виданнях.

Розвиток  підприємництва — це один із найпотужніших  ресурсів зайнятості та доходів територій  і населення при неспроможності держави забезпечити централізовану підтримку розвитку регіонів [15, с. 254].

На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загально

фірмові цілі. Останні повинні відповідати  певним вимогам:

- цілі підприємства  мають бути конкретними і вимірюваними. Формулювання цілей в конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень;

- цілі підприємства  повинні бути орієнтовані у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу;

- цілі підприємства мають бути досяжними, аби слугувати підвищенню ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють певні негативні   наслідки,   зокрема   блокування   прагнення працівників ефективно господарювати і зменшення рівня їх мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку.

- з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для  досягнення однієї мети, мають не перешкоджати реалізації інших цілей. Супротивне може привести до виникнення конфліктної ситуації  між підрозділами підприємства, (фірми), відповідальними за досягнення встановлених цілей.

Серед всієї  сукупності постійно здійснюваних заходів, що складають виробничу діяльність, найважливішими треба вважати: обґрунтування  обсягу  виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, забезпечення виробництва необхідними матеріально технічними ресурсами; розробка і дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції [26, с. 217].

Отже, підприємництвом  можна визначити будь-яку діяльність з надання послуг, або виготовлення продуктів, яка ставить за мету комерційний  ефект. Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві, визначається рівнем його комерційної діяльності, значущість якої в умовах ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від масштабів і якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку.

 

 

1.2. Прибуток, як економічна категорія

Прибуток – це перетворена форма  додаткового продукту й додаткової вартості, яка виражає відносини  між власниками засобів виробництва  і найманими працівниками з приводу  його створення і привласнення. Термін «перетворена форма» означає, що прибуток приховує справжнє джерело свого  виникнення і створює враження, що участь у його створенні брали  не лише працівники, а й засоби виробництва.

Власник землі одержує ренту, працівник  – заробітну плату, власник грошового  капіталу – процент, а підприємець  винагороджується прибутком. Це плата  за те, що він організовує виробництво, управляє ним, упроваджує інновації, ризикує. Виконуючи свої функції, підприємець  забезпечує перевищення виручки (доходу) від реалізації продукції над  витратами на виробництво.

Джерелом такого перевищення може бути, по-перше, досконалість організації  виробництва та кваліфікованість управління. Завдяки цьому підприємець може навіть без додаткових інвестицій скоротити  витрати на виробництво. Частка продукту в ціні продукції збільшиться. По-друге, реалізація нових ідей у процесі  виробництва сприяє зниженню витрат, поліпшенню якості товарів та послуг, появі на ринку нової продукції, збільшенню обсягів продажу, що забезпечує додатковий дохід фірмі. По-третє, прибуток є платою за ризик, який бере на себе підприємець. Але підприємець отримує  прибуток не просто за те, що ризикує, а  за те, що вміє своєчасно запобігти  можливим втратам, реально оцінити  варіанти виробничо-торгівельних операцій, обрати кращі. Ризик, на який свідомо  йде підприємець, упереджуючи всі  негативні наслідки, є розумним. Це – гідна підстава для винагороди. По-четверте, прибуток може включати відшкодування  за виняткове становище виробника  в певній галузі.

Прибуток тим більший, чим менші  витрати виробництва і навпаки. Кількісно прибуток – це різниця  між доходом від реалізації продукції  та сукупними витратами на її виробництво.

В умовах ринкової економіки він  на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлена  іманентно притаманною капіталу тенденцією до самозростання. Тому основним завданням кожного підприємства є максимілізація прибутку, а така максимілізація є водночас – провідний, безальтернативний шлях до підвищення ефективності виробництва, зростання  добробуту населення, поліпшення соціального  клімату в суспільстві. Прибуток – це дохід, який має кілька елементів. Його частиною є заробітна плата  підприємця за управління певною справою. Вона подібна до плати, яку отримує  звичайний службовець. Другою частиною прибутку є так званий нормальний прибуток. Його відзначають як прийнятне  відшкодування капіталовкладень. Кожний підприємець, вклавши у справу капітал, сподівається на розумне відшкодування  інвестицій у певній галузі. Третя  частина прибутку – це так звана  квазі-рента. Вона є прибутком, що тимчасово  виникає у підприємців певної галузі через ускладнення із входженням у неї конкурентів. Четвертим  елементом прибутку може бути монопольна рента. Вона виникає тоді, коли комусь із підприємців удається подолати своїх  конкурентів і мати монополію  у галузі.

Прибутки, які одержують окремі підприємці, розрізняються за своєю  величиною, їхня диференціація зумовлюється різними факторами:

Кількість залучених до виробництва  коштів