Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

7.    Активізація    процесів    конвергенції,    що    базуються   на    універсальних еко-номічних, культурних, моральних, правових, гуманітарних  ціннісних орієнтаціях, визнаних  світовим товариством кінця XX століття.

8.  Нераціональна господарська  діяльність і виснаження природних  ресурсів як наслідок суцільної  комерціалізації суспільного життя.

9.   Лібералізація   світової  торгівлі  та   введення  у  зв'язку  з  цим   політики  обмежень, пов'язаних з правовими  вимогами.

10. Надмірний рівень зовнішньої  заборгованості та фінансова  залежність країн.

11. Національний егоїзм  розвинутих країн та універсальний  протекціонізм.

12.  Економічні блокади,  ембарго і санкції, непередбачені  рішенням Органі-зації Об'єднаних  Націй, що вживаються розвинутими  країнами, в тому числі США  та Великою Британією.

13.   Відсутність доступу  країн,  що  розвиваються, до  новітніх  технологій  і свободи вибору  економічної політики.

14. Протиріччя суспільних  інтересів та економічних інтересів.

Окрім наведених економічних  факторів не можна не враховувати  міжнародні політичні фактори, що впливають  так ми інакше на державне регулювання  зовнішньоекономічної діяльності, в  тому числі на відповідні правові  засоби реалізації зовнішньоекономічної політики як частини зовнішньої політики держави:

-  розпад світової соціалістичної  системи і поява нових держав, які остаточно не   визначилися   із  своєю  політикою,  не  усвідомили   політичні  та  національні економічні інтереси, виборюють власний суверенітет  чи власне місце у світовому  економічному співтоваристві [68, с. 452];

-  посилення протистояння  на стику мусульманської та  християнської культур завдяки  розквіту екстремальних рухів;

- міжнародний тероризм  та засоби боротьби з ним;

- зміцнення політичної  і соціальної єдності Європейського  Союзу та стратегічні перспективи  його розширення;

-  інтенсивність і характер  зусиль, спрямованих на вироблення  як глобальних, так і регіональних, угод з питань військової, політичної  та економічної безпеки.

-  роль США та НАТО  в глобальній політиці, оскільки  їх домінуючі позиції в сучасному  одно  полюсному світі дають  змогу значно  впливати  на  динаміку світового політичного  процесу і розвиток світогосподарських  процесів;

-  намагання таких країн,  як Китай та Російська Федерація  утворити паритет військових, демографічних, соціальних та політичних інтересів на противагу НАТО, США та країнам Західної Європи.

Вступ України до Світової організації торгівлі е важливим кроком на шляху інтеграції країни у світогосподарські структури  та реалізації стратегії євроінтеграції.

Значну увагу шляхам розвитку зовнішньоекономічної діяльності було приділено на науково-практичної конференції, що відбулась в Києві та мала за мету визначити перспективи та проблеми участі України в Світовій організації  торгівлі у контексті економічної  безпеки.

В рішенні конференції  зазначалось, що необхідно чітко  усвідомлювати, що без створення  відповідних умов підвищення конкурентоспроможності продукції національного виробництва, передусім на внутрішньому ринку, ми не зможемо після вступу до Світової Організації Торгівлі протистояти  експансії більш досвідчених  гравців на міжнародних ринках товарів, послуг і технологій, насамперед розвинених країн і транснаціональних компаній.

Реформи зовнішньоекономічної діяльності в Україні відбуваються за відсутності виваженої і послідовної  стратегії, яка б базувалась на органічному  поєднанні загальносвітових тенденцій  становлення багатонаціональної системи  регулювання міжнародної торгівлі із національною специфікою, врахуванням  стартових умов трансформації економіки  країни.

Соціально-економічні процеси, що відбувалися в Україні протягом останнього десятилптя, у тому числі  у зовнішньоекономічній діяльності, дозволяють зробити висновок - подальший  розвиток країни багато у чому буде залежати від узгодженості тенденцій  внутрішнього економічного розвитку із загальносвітовими. Цьому має сприяти  приведення національного законодав-ства у відповідність до норм та правил Світової Організації Торгівлі.

Ключове значення для ефективної зовнішньоекономічної стратегії має  структурно-інвестиційна політика держави, у якій повинні бути чітко визначені  галузеві, міжгалузеві і регіональні  пріоритети, що мають життєво важливе  значення для розвитку країни, забезпечення її незалежності й економічної безпеки. В цьому аспекті вступ до Світової Організації Торгівлі має сприяти вдосконаленню структурної політики й одночасно стати надійним інструментом її реалізації. Зовнішньоекономічна стратегія повинна бути звернена у майбутнє і активно сприяти побудові ринкової економіки відкритого типу з високорозвиненим науково-виробничим та інноваційним потенціалом. Саме це дасть змогу найбільш ефективно використати національні конкурентні переваги.

Неодмінними передумовами для  ефективної зовнішньоекономічної політики є створення в країні сприятливих  умов для підприємницької діяльності, забезпечення росту купівельної  спроможності населення як необхідного  фактора пожвавлення виробництва  і споживання, розвитку внутрішнього ринку [73, с 358].

Основні функції державного управління, виходячи із досвіду окремих  країн, повинні забезпечувати:

а) узгодженість інтересів: суспільство - регіон - підприємство - працівник;

б)   структурну   перебудову   національного   господарства   з   орієнтацію   на інноваційну модель розвитку економіки;

в) контроль за якістю продукції, впровадження міжнародних стандартів;

г) реалізацію стимулюючої  кредитної, грошової, податкової і валютної політики.

В України при реалізації цих функцій слід враховувати  і певні особливості, зокрема:

-  низьку кваліфікацію  та неготовність управлінського  персоналу до реалізації стратегії   щодо   підвищення   конкурентоспроможності   вироблюваної  продукції; правову,  економічну і політичну нестабільність  ситуації в Україні і пов'язані  з цим високі ризики для  підприємницької діяльності;

- високий рівень тМзації  та корумпованість економічних  відносин.

Реалізація зовнішньоекономічної стратегії, особливо для України, як члена Світової Організації Торгівлі, є неможливою без істотного підвищення ролі держави в організації і  здійсненні реформи зовнішньоекономічної діяльності, гармонізації національного  законодавства відповідно до норм та правил угод Світової Організації Торгівлі з метою утвердження моделі соціальне  орієнтованого і водночас структурно-інноваційного  розвитку української економіки.

Для перетворення у життя  намічених стратегічних цілей і  завдань необхідно розробити  і реалізувати комплекс заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності продукції національного виробництва  і розвиток внутрішнього ринку. При  цьому слід враховувати наступні положення:

1)     зміцнення     позиції    України    у    світовому    господарстві    вимагає цілеспрямованого   зовнішньополітичного   забезпечення,   у   тому   числі   щодо формування позитивного  іміджу країни, спираючись на  дані динаміки економічного зростання.  Потребує зовнішньополітичних консультацій  і узагальнення, досвід (проблеми) вступу  до Світової Організації Торгівлі  країн Центральної і Східної  Європи, країн Союзу Незалежних  Держав (Киргизстану, Грузії і  Молдови) та оцінки наслідків  для їх економіки [78, с.17-27].

2) доцільним вбачається  вироблення спільної позиції  у переговорному процесі з  Росією та іншими країнами  Союзу Незалежних Держав, зважаючи  на схожість проблемних питань, зокрема у сфері оподаткування,  підтримки і захисту сільського  господарства та окремих галузей  економіки, нерозвиненості сфери  послуг, дотримання норм угоди  Світової Організації Торгівлі  «Про торговельні аспекти прав  інтелектуальної власності».

3)  ступінь зовнішньої  відкритості української економіки  повинна визначатися, насамперед, виваженістю оцінки підготовленості  основних секторів її виробничого  потенціалу до конкуренції на  світовому і  внутрішньому  ринках.  Такий  підхід зумовлює  ретельно вивірене, взаємопов'язане сполучення курсу на лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності відповідно до норм та правил Світової Організації Торгівлі з вибірковими протекціоністськими заходами.

4)  підвищення рівня  митного захисту, введення квот  на імпорт не завжди є стимулом  для поліпшення якості і зростання  конкурентоспроможності вітчизняної  продукції,  нарощування  масштабів  її виробництва.  Існують й   інші масштабні економічні, фінансові  і технічні заходи, здійснення  яких передбачає акумулювання  в руках держави фінансових  ресурсів з метою сприяння  вирішенню цих завдань. У противному  випадку країна знову зіштовхнеться  з проблемами товарного дефіциту  і інфляції.

5)  інтеграційні процеси  мають органічно поєднувати відкритість  української економіки  та  елементи протекціонізму,  які  не  суперечать принципам  Світової  організації торгівлі. Об'єктом протекціоністського  захисту повинні стати, у першу  чергу, ті галузі і види виробництв, які за дієвої державної підтримки  могли б у короткий термін  перетворитися на конкурентноздатні,  чи замінити (потіснити) на внутрішньому  ринку окремі види імпортної  продукції. Особливу увагу в  ході цієї роботи варто приділити  сприянню розвитку експортних  виробництв, що здатні поповнити  валютні надходження країни, необхідні  для відновлення та відтворення  її науково-виробничого потенціалу [84, с.143].

6)    підвищення    ефективності    митного    регулювання    експортно-імпортних  операцій необхідно узгоджено  поєднувати із завданнями структурної  перебудови національної економіки.  Відповідно потрібна цілеспрямована  диференціація ставок митного  тарифу з метою сприяння вирішенню  зазначених завдань. У той же  час, до використання тарифних  і нетарифних  засобів регулювання   імпорту необхідно підходити  обережно, проводити в кожному  конкретному випадку ретельний  аналіз можливостей вітчизняного  виробництва замінити іноземну  продукцію за якісними параметрами.

7)  безвідкладно розробити  і затвердити програму галузевої  та інноваційної' політики України.  Виділити пріоритетні галузі  і виробництва для тимчасового  протекціоністського   захисту   та   для  стимулювання   промислового   експорту  і  експорту   послуг.    Забезпечити    розроблення   галузевих    програм    підвищення конкурентоспроможності    вироблюваної    продукції.    В    рамках    цих    програм передбачити систему  заходів стимулюючого характеру,  що не суперечать нормам і  правилам угод Світової Організаці  Торгівлі, щодо оновлення основних  фондів та впровадження сучасних  технологій виробництва товарів  масового вжитку.

8)  формування  постійно  діючих механізмів  регулювання  підприємницького середовища з  метою адаптації важливих галузей  економіки чи видів виробництв, малого і середнього бізнесу  (з урахуванням регіональних аспектів) до зростаючої конкуренції з  імпортною продукцією а також  для стимулювання промислового  і особливо наукомісткого експорту, включаючи бюджетну підтримку.

9)   стимулювання   впровадження   на   промислових   підприємствах   систем сертифікації  якості згідно з міжнародними  стандартами.

10)  завершення законотворчої  роботи, необхідної для приєднання  України до Світової Організації  Торгівлі  і  захисту  вітчизняних   підприємств.  Забезпечення професійної  експертизи законопроектів на  їх відповідність нормам і  правилам Світової Організації  Торгівлі.

11)  реалізація наукового  супроводження інтеграційних процесів, насамперед євроінтеграції, в контексті  гармонізації торговельного режиму  відповідно до норм і правил  Світової Організації Торгівлі. Створення умов для тісної  співпраці фахівців у галузі  міжнародних  економічних   відносин  та  зовнішньоекономічної  діяльності (Національної Академії  Наук України, галузевої науки  і вищої школи) з метою вироблення  ефективного механізму входження  України до Світової Організації  Торгівлі, який би інтефував би  правові, економічні та соціальні  чинники. Доцільно створення на  базі науково-дослідних інститутів  міністерств Центру експертного  супроводження вступу до Світової Організації Торгівлі із залученням проектного фінансування Міністерства освіти і науки України.

12) формування ефективної системи захисту зовнішньоекономічних інтересів України [81, с.288].

Дуже важливу роль у  розвитку зовнішньоекономічної діяльності на ре-гіональному рівні має стати  розробка облдержадміністраціями разом  з уп-равліннями митної служби планів, спільних заходів по відкриттю нових  митних пунктів (переходів), створення  спеціальних фондів розвитку інфра-структури, відкоригування режимів оформлення декларацій для низки крупних  підприємств тощо. Водночас у зовнішньоекономічних відносинах вітчизняних парт-нерів  особливе значення також має вирішення  низки питань щодо страхування експортно-імпортних  операцій, надання гарантій зарубіжним інвесторам, кредитів для вітчизняних  експортерів, розвитку інфраструктури, інформа-ційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності тощо.