Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Сучасна держава намагається  за допомогою відповідної зовнішньоекономічної політики уникнути негативних наслідків  зовнішньоторговельних зв'язків  для зайнятості всередині країни, руху цін на внутрішньому ринку. Інакше кажучи, держава прагне протистояти  загостренню соціальної напруженості, яка може бути спричинена посиленням іноземної конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

У зовнішньоекономічній політиці країн, що розвиваються, переважає протекціонізм. Вона відбиває інтереси народів цих  країн, спрямовані на здійснення індустріалізації, вирішення проблем зовнішньої заборгованості, мобілізації та економії іноземної  валюти,  проблем розвитку в цілому. Навпаки, деякі з цих країн, такі як нові індустріальні країни, заінтересовані в лібералізації міжнародної  торгівлі.

В процесі регулювання  зовнішньоекономічних зв'язків держава  застосовує різноманітні засоби. Одні з них мають багатовікову історію, інші виникли пізніше, деякі дістали  поширення в останні десятиліття. В цілому сьогодні арсенал засобів, що застосовуються державами для  регулювання своїх зовнішньоекономічних відносин, значно ширший, ніж це було в минулому.

Засоби зовнішньоекономічної політики поділяються на такі п'ять  груп: митні тарифи, кількісні обмеження, інші нетарифні заходи, торгово-політичні  засоби стимулювання експорту, торгові  договори та угоди.

Митні тарифи, кількісні  обмеження та інші нетарифні заходи використовуються з метою регулювання  імпорту. Серед цих інструментів регулювання центральне місце посідає  митно-тарифна система.

Державні митно-тарифні  системи регулюють як доступ іноземних  товарів на внутрішній ринок, так  і експортно-імпортні операції в  цілому. У ході розвитку міжнародної  торгівлі відбувався процес певної ''стандартизації'' митно-тарифних систем, що було необхідно для підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків і в чому були зацікавленні всі країни-учасниці міжнародного поділу праці. Однак і сьогодні в митно-тарифних системах держав існують ще певні відмінності.

Мита можуть бути фіскальними  або протекціоністськими. Перші  мають суто фіскальну мету, тобто  забезпечення надходжень у державний  бюджет. У сучасних умовах фіскальні  мита, як правило, не високі й охоплюють  невелику групу товарів. Протекціоністські  мита застосовуються для захисту  національної промисловості та сільського господарства від іноземної конкуренції. Будучи ціноутворюючим фактором, мита дозволяють державі впливати як на обсяг імпорту, так і на його структуру. Якщо мито досить високе, воно робить невигідним імпорт даного товару, оскільки його ціна плюс мито перевищують ціну внутрішнього ринку. Такі мита називають виховальними або заступницькими; вони мають цільове призначення - захист того чи іншого національного виробника від іноземної конкуренції.

Мита розрізняються за способом збору. Ті мита, які збираються з ціни товару, називаються адвалорними. Вони найбільш поширені, бо безпосередньо  враховують зміну ціни імпортованого  товару. Мита, що збираються з ваги, обсягу або одиниці товару, називаються  специфічними. Вони були поширені в  часи, коли ціни на світовому ринку  були відносно стабільними, хоча подекуди практикуються й досі. Інколи застосовуються мита змішаного типу, тобто товар  оподатковується одночасно й  адвалорним, і специфічним митами.

Один і той же товар  може оподатковуватися різними за величиною  митами в залежності від країни походження товару і характеру відносин з цією країною. В цьому плані розрізняють максимальні (генеральні) та мінімальні ставки оподаткування. Останні встановлюються на товари з тих країн, яким надано режим найбільшого сприяння. Крім того, ще є преферанційні, пільові мита. Раніше вони використовувались у торгових відносинах між метрополіями та їхніми калоніями (наприклад, Британська система імперських преференцій). В сучасних умовах преференційні мита застосовуються економічно розвинутими країнами щодо певних товарів, імпортованих з країн, що розвиваються.

Ускладнення проблеми реалізації товарів з розвитком міжнародних  економічних відносин обумовило  появу й інших видів мит. Антидемпінговими митами оподатковуються товари, які  продаються за цінами нижче їх нормальної вартості. Компенсаційні мита збираються з товарів, при виробництві яких у країні походження використані  державні субсидії або спеціальні пільги, що підвищують конкурентоспроможність цих товарів. Практикуються і  так звані каральні мита. Вони носять відверто дискримінаційний характер, переслідують, як правило, політичні  цілі й ведуть до згортання відносин між країнами.

Класичним інструментом зовнішньоторговельної  політики держав є митний тариф - систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони опдатковуються. Практична доцільність вимагає певної уніфікації митних тарифів різних держав. Однак у порядку їх складення існують значні відмінності. Широко розповсюджені двоколонні тарифи із зазначенням максимальних і мінімальних ставок мит на імпортовані товари. В той же час у багатьох країнах використовуються багатоколонні митні тарифи, в яких митні ставки на імпортовані товари деталізуються залежно від характеру відносин з країною походження товару. Зустрічаються, хоча й рідко, одноколонні митні тарифи.

Особливо небажані розбіжності  в характері класифікації товарів, що перелічуються в митному тарифі. Вони гальмують процес реалізації торгових угод, ускладнюють проходження товарів  через митні кордони.

В післявоєнний період більшість  країн світу керувалися при складанні  митних тарифів так званою Брюссельською  митною номенклатурою, прийнятою в 1951р. В її основу покладено принцип ступеня обробки товарів. Спочатку Брюссельська митна номенклатура включала 21 розділ, 99 товарних груп і 1097 базових товарних позицій. Надалі кількість базових товарних позицій змінювалася. Кожна товарна група має свої шифри.

Брюссельська митна номенклатура відіграла важливу роль у процесі  уніфікації національних миних номенклатур  переважної більшості країн. Однак  вона не дістала повсюдного визнання. 14 держав, у тому числі США, Канада, СРСР, Китай, до неї не приєдналися.

В основу товарної номенклатури США, Канади та ряду інших країн покладена  Стандартна міжнародна торгова класифікація ООН. Для цієї номенклатури характерний досить довільний розподіл товарів по розділах. Так, є розділи, які включають товари за ознакою матеріалу, з якого вони виготовлені, в деяких розділах товари групуються за ознакою їх призначення.Стандартна міжнародна торгова класифікація має 10 розділів, 56 товарних груп, 177 товарних підгруп і більше 1300 базових товарних позицій( ці показники час від часу дещо змінювалися).

Країни РЕВ у взаємній торгівлі користувалися Єдиною товарною номенклатурою зовнішньої торгівлі країн - членів Ради Економічної Взаємодопомоги. В класифікаційній схемі цієї номенклатури товари розподілялися по групах. які відображали рух суспільного продукту, тобто починаючи з предметів і знарядь праці і завершуючи споживчими товарами. Вона мала 9 розділів, 58 товарних груп, 307 товарних підгруп і близько 4000 товарних позицій.

Наявність різних товарних номенклатур утруднювала міжнародний  обмін товарами. Поглиблення міжнародного поділу праці під впливом НТР, високі темпи розвитку міжнародної  торгівлі, надзвичайне розширення товарної номенклатури, зміни якісних характеристик  товарів привели до необхідності розробки уніфікованої та більш деталізованої  міжнародної товарної номенклатури.

Протягом останніх десятиліть міжнародний обмін наштовхувався  на дедалі серйозніші труднощі у зв'язку з використанням різних класифікаційних  систем і розбіжностей у національних митних тарифах. Збільшувалися накладні витрати по рекласифікації та перекодуванню  товарів з однієї системи в  іншу, обмежувалися можливості машинної обробки зовнішньоторгової документації, комп'ютеризації комерційних угод. Внаслідок розбіжностей у методиці ведення статистики в різних країнах  утруднювався економічний аналіз тенденцій  розвитку міжнародної торгівлі.

В 70-ті роки почалася робота по створенню нової міжнародної товарної номенклатури у межах Ради митного співробітництва(заснована на початку 50-х років,більше 100 держав-учасниць). Ця робота завершилась у 1983р. прийняттям Гармонізованої системи опису і кодування товарів. В основу номенклатури цієї системи покладений один з варіантів Брюссельської митної номенклатури(1978). Однак Гармонізована система відрізняється значним збільшенням і деталізацією товарних груп. На думку багатьох спеціалістів з проблем міжнародних економічних відносин, нова система відображає реальну номенклатуру сучасної міжнародної торгівлі.

В той же час звертається  увага на те, що розділи Гармонізованої системи (всього 21) складені досить штучно за різними ознаками, головні з  яких: призначення товару, ступінь  його обробки, характер матеріалу, питома вага товару в світовій торгівлі. Зазначають також, що розділи системи непропорційно  відбивають структуру сучасної міжнародної  торгівлі.Так, за деякими оцінками, 11 розділів з 21 охоплюють товарну  масу, яка становить близько 90% світового  експорту.

Проте розробка Гармонізованої системи являє важливий крок до вдосконалення  технічних засобів регулювання  міжнародної торгівлі.Вона може стати  реальною основою для уніфікації національних систем митного та статистичного  обліку і в кінцевому підсумку сприяти підвищенню ефективності міжнародного товарообігу та вдосконаленню його статистичного обліку.

Практичний перехід переважної більшості держав до застосування Гармонізованої системи розпочався в 1988-1989 рр. В  новому митному тарифі США, що набрав сили з 1 січня 1988р., товари згруповані згідно з номенклатурою Гармонізованої системи опису і кодування  товарів. Проводиться активна підготовча робота щодо переходу до нової системи  і в інших країнах, які раніше не застосовували Брюссельську митну  номенклатуру.

Встановлення високих  мит на іноземні товари є важливим засобом захисту внутрішнього ринку  від напливу імпортних товарів. Однак в умовах загострення конкурентної боротьби на світовому ринку цей  засіб може виявитися недостатньо  ефективним. У такому разі вдаються до інших засобів, до використання всіляких нетарифних бар'єрів. Серед них особливе місце посідають кількісні обмеження. Загострення проблеми реалізації в умовах кризи, скорочення міжнародної торгівлі, падіння цін, широке використання демпінгу для подолання митних бар'єрів вимагали застосування більш радикальних засобів охорони внутрішніх ринків, ніж система мит.

Основними формами кількісних обмежень є контингентування та ліцензування. Контингентування означає дозвіл на ввіз іноземних товарів лише у  певній кількості(в натуральному або  вартісному виразі) на певний період часу. Імпорт іноземних товарів, що перевищує  оголошений контингент, заборонений. При  ліцензуванні імпортер або експортер  має одержати від державного органу, що контролює зовнішньоторговельні операції, спеціальний дозвіл - ліцензію на ввіз або вивіз товарів. Існують два основних типи ліцензій – генеральна(автоматична) та індивідуальна(разова). Перша дозволяє ввіз або вивіз даного товару на певний строк, протягом якого зовнішньоторгові операції можуть здійснюватися без перешкод. Друга означає разовий дозвіл на імпорт або експорт товару певної кількості та вартості з фіксацією країни-експортера(при імпорті) або країни, куди експортується товар.

В сучасних умовах у торгівлі розвинутих капіталістичних країн  кількісні обмеження зведені  до мінімуму. Однак виникають і  широко використовуються деякі нові їх різновиди. Так, фактично засобом  кількісного обмеження стали "добровільні" обмеження експорту, що поширилися останнім часом. Вони полягають у  вимушеній "добровільній" згоді  іноземного постачальника під тиском країни-імпортера на обмеження експорту даного товару на певний період часу в  обумовлених розмірах.

Слід зазначити,що провідні капіталістичні країни в післявоєнний період використовували ліцензійну систему в дискримінаційних цілях  у торгових відносинах з СРСР та іншими країнами РЕВ. Це один з факторів, що гальмував розвиток економічних  відносин Схід-Захід.

На відміну від кількісних обмежень інші нетарифні заходи в  умовах зростання міжнародної торгівлі починають відігравати дедалі важливішу  роль серед засобів зовнішньоторговельної  політики. Їх більше 600, і вони дуже різноманітні.

Серед таких засобів - ускладнення митних процедур, необхідної документації, підвищення вимог до якості пакування, маркірування товарів, екологічний контроль тощо. Важливу роль у регулюванні імпорту відіграють санітарний та ветеринарний контроль, введення в певних випадках карантинів і т.п. Деякі з цих заходів обумовлені об'єктивними потребами, наприклад збереження навколишнього середовища або охорони здоров'я, але на практиці багато з них носять відверто дискримінаційний характер і свідомо використовуються для утруднення імпорту тих чи інших товарів з певних країн.

Широко запроваджуються  заходи, що підвищують ціну імпортних  товарів. Це імпортні податки (зверх  мита), імпортні депозити(попередня  застава, що робиться імпортером перед  купівлею іноземного товару), внутрішні  податки на імпортні товари, численні адміністративні, прикордонні та інші збори з імпорту.

В певні періоди(наприклад, у 30-ті та в перші повоєнні роки) часто  застосовувалися валютні обмеження, рівнозначні кількісним обмеженням імпорту. В сучасних умовах цей засіб  стримування імпорту використовується в багатьох країнах, що розвиваються.

Застосування нетарифних бар'єрів виявилося настільки ефективним засобом обмеження імпорту і  боротьби з іноземними конкурентами, що вони перетворилися у 70-80-ті роки на один з основних засобів зовнішньоторговельної  політики. Повсюдне їх використання призвело до загострення суперечностей у  сфері міжнародної торгівлі й  обумовило необхідність пошуків  шляхів урегулювання цієї проблеми.