Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

В сучасних умовах особливо важливого значення набули економічні та адміністративні заходи впливу на експорт. До найважливіших економічних  заходів належить передусім пряме  та непряме субсидування експорту, яке веде до підвищення конкурентоспроможності національних товарів на світовому  ринку. Пряме субсидування - головний інструмент стимулювання експорту - являє собою державну підтримку експортерів певних товарів шляхом надання їм експортних премій, які покривають різницю між високими цінами внутрішнього ринку і низькими цінами світового ринку. Однак не менш важливою є роль прихованих, непрямих форм субсидування експорту. Це насамперед заходи податкового та кредитного сприяння експорту. Великі податкові пільги надаються експортерам у Сполучених Штатах, у країнах Західної Європи, в Японії. Значного поширення набула практика субсидування державою тих галузей промисловості, які виробляють товари на експорт, субсидування науково-дослідних робіт у цих галузях. Все це спрямовано на зміцнення позицій національних виробників на світовому ринку.

Неабияке значення для  стимулювання експорту має практика надання державних експортних кредитів та державного страхування приватних  експортних, яка набула широкого розвитку в післявоєнний період. В сучасних умовах експорт, наприклад, машин та обладнання практично неможливий без відповідного державного кредитування.

В останні десятиріччя  поширилося державне фінансування експорту шляхом надання допомоги країнам, що розвиваються. Це явище обумовлене розпадом колоніальної системи і  загостренням суперечностей між країнами що звільнилися, та розвинутими капіталістичними державами. В 70-ті роки понад 1/10 експорту розвинутих капіталістичних країн в країни, що розвиваються, покривалося за рахунок різноманітних видів допомоги.

Серед засобів боротьби за зовнішні ринки слід зазначити також  державну підтримку вивозу капіталів, який в свою чергу, сприяє вивозу товарів. Для стимулювання експорту товарів  використовуються також різноманітні валютні важелі - від надання експортерам пільгових умов обміну валюти до застосування такої дійової зброї, як валютний демпінг.

Зростає також значення адміністративних заходів заохочення експорту. В сучасних умовах державні органи беруть активну  участь в укладанні торгових угод, надають допомогу національним виробникам в освоєнні зовнішніх ринків шляхом вивчення кон'юнктури на них, проведення певних дослідницьких робіт з  метою складання прогнозів і  т.п. За кордоном створюються торгово-економічні служби, держава надає допомогу в  організації за рубежем виставок. Законодавством багатьох країн передбачається вживання заходів у відповідь  на дії інших держав щодо обмеження  імпорту, які суперечать міжнародним  нормам. Американський закон про  торгівлю 1974р. надав президентові США  спеціальні повноваження  на введення у відповідь економічних санкцій, у тому числі припинення дії укладених  Сполученими Штатами торгових угод, відмову в наданих пільгах, підвищення мит або використання інших імпортних  обмежень, запровадження додаткових митних зборів. Країни ЄЕС прийняли у 1984р. постанову про захист від незаконної торгової політики. Вона передбачає широке коло заходів - від підвищення мит до введення кількісних обмежень.

Свої торгові відносини  з іншими країнами держава регулює  за допомогою торгових договорів  та угод, в яких фіксуються принципи зовнішньоторговельної політики, що застосовуються у взаємних відносинах. Одним з таких принципів є  принцип найбільшого сприяння.

Формально принцип найбільшого  сприяння визнається всіма державами. Він зафіксований у Генеральній  угоді по тарифах та торгівлі (ГАТТ), учасниками якої є більшість країн  світу. Однак значення його істотно  знижується тим, що сучасна практика допускає численні вилучення з цього  принципу. Виняток робиться у випадках надання пільг при укладанні  митного союзу, при так званій традиційній торгівлі якоїсь групи  країн, при заохоченні прикордонної торгівлі, при запровадженні преферанційних мит та в деяких інших випадках. Наскільки при цьому звужується застосування принципу найбільшого  сприяння, видно на прикладі Європейського  Економічного Співтовариства. Країни ЄЕС усунули митні бар'єри у  взаємній торгівлі, яка складає більше 1/2 їхнього зовнішньоторговельного обороту. Ці пільги не поширюються на треті країни, хоч їм і наданий  режим найбільшого сприяння. Треба  зауважити, що на країни ЄЕС припадало  в кінці 80-х років більше 36% світового  імпорту.

У минулому при укладанні  договорів між капіталістичними та залежними від них країнами застосовувався принцип національного  режиму. Він передбачав, що іноземні юридичні та фізичні особи користуються на території даної країни тими ж  перевагами та пільгами, що й місцеві  виробники. Це дозволяло іноземним  монополіям захоплювати внутрішні  ринки у залежних країнах та напівколоніях. У післявоєнний період, в умовах ломки нерівноправних міжнародних  відносин можливості нав'язування цього  принципу зведені до мінімуму.

5.Аналіз державного  регулювання ЗЕД в Україні

Україна завжди мала економічні зв’язки з країнами світового  співтовариства. Але її включення  у систему світового господарства на сучасному етапі має свої особливості, які головним чином зумовлені  тим, що Україна стала незалежною державою. Це знайшло відображення у політичних актах, затверджено  у відповідних нормативно-правових документах. Останні становлять правову  передумову розвитку світогосподарських зв’язків України.

Головним економіко-правовим документом, що регламентує розвиток зовнішньоекономічної політики України  і відповідно включення її у систему  світового господарства, є Закон  про зовнішньоекономічну діяльність України, що був прийнятий у квітні 1991 року. Він передбачає, що суб’єктами міжнародних економічних відносин можуть бути юридичні особи на території  України. У законі докладно розроблені принципи та види зовнішньоекономічної діяльності, права й обов’язки суб’єктів міжнародних економічних відносин, механізм управління зовнішньоекономічною діяльністю, питання використання товарно-грошових відносин при експортно-імпортних операціях тощо.

Стимулювання розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України передбачене Указом Президента України. Цей нормативний  акт наголошує, що всі господарські суб’єкти незалежної України мають  право виходу на зовнішній ринок. Їм дозволяється проводити зовнішньоторговельні операції у валюті. Цим рішенням скасовуються значна частина обмежень на імпорт товарів, обов’язкова реєстрація номенклатури товарів і послуг, які  передбачається експортувати та надавати зарубіжним партнерам господарськими суб’єктами України.

Серед інших законодавчих актів, які значно посилюють економічно-правові  основи здійснення зовнішньогосподарської діяльності України та сприяють інтеграції національної економіки у світове господарство є закони “Про захист іноземних інвестицій на Україні”, “Про загальні основи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, декрети Кабінету міністрів України про нові митні правила, оподаткування бартерних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, постанови Верховної Ради України про формування валютних фондів, положення про проведення міжнародних торгів (тендерів) на території України. Ці документи забезпечують реалізацію конкретних заходів, спрямованих на залучення в економіку України іноземних капіталовкладень, націлюють на раціональне використання валютних надходжень, адаптацію національних виробників до умов функціонування світового ринку.

Правові та нормативні документи, що регулюють зовнішньоекономічну  діяльність України, спираються на об’єктивні можливості господарського розвитку нашої  держави. Україна традиційно займає провідне місце серед держав СНД  щодо розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Це зумовлено тим, що у нашій державі  реальні вагомі об’єктивні матеріальні  передумови, які сприяють розвитку зовнішньоекономічних зв’язків: а)природні ресурси; б)виробничі потужності; в)науково-технічний  потенціал; г)трудові ресурси; д)географічне  положення; є)транспортне забезпечення; ж)фінансові засоби. Спираючись на ці передумови Україна досягла певних результатів у розвитку експортного  виробництва.

В Українi митна справа регулюється  Митним кодексом України  i Законом  України  "Про  єдиний митний тариф".  Цi документи  визначають принципи органiзацiї  митної справи в Українi з метою  створення умов для формування ринкової економiки та зростання активностi зовнiшньоекономiчної  дiяльностi  на  основi   митної територiї,  мит та митних зборiв. Цi документи спрямованi на забезпечення додержання  митними, iншими державними органами, суб`єктами   зовнiшньоекономiчної і господарської   дiяльностi а також громадянами прав та  обов`язкiв  у  галузi   митної справи. В Українi застосовуються такi  види  мита:  адвалoрне,що   нараховується у вiдсотках до митної вартостi товарiв та iнших предметiв,якi обкладаються митом;специфiчне, що нараховується  у встановленому грошовому розмiрi на одиницю товарiв та iнших предметiв, якi обкладаються  митами;  комбiноване,що  поєднує  обидва цi види митного обкладення. Важливо розрiзняти ввiзне мито i вивiзне мито.Перше  нараховується на  товари та iншi предмети при ввезеннi на митну територiю України.  Друге нараховується на товари та iншi предмети при вивезенi за межi митної територiї України. На окремi товари та iншi предмети  може  встановлюватися  сезонне ввiзне  i  вивiзне  мито  на строк не бiльше чотирьох мiсяцiв з моменту їх встановлення.  В  окремих  випадках  при  ввезеннi на  митну територiю України i вивезеннi за межi цiєї територiї товарiв незалежно вiд iнших видiв мит можуть застосовуватися: спецiальне  мито;  антидемпiнгове  мито; компенсацiйне мито.  Спецiальне мито застосовується:

- як захисний захiд,  якщо товари ввозяться на митну  територiю у таких кiлькостях  або на таких умовах,  якi завдають  чи можуть завдавати шкоди  вiтчизняним виробникам подiбних  або   безпосередньо конкуруючих  товарiв;

- як  запобiжних  захiд   щодо  учасникiв   зовнiшньоекономiчної  дiяльностi, якi порушують загальнодержавнi iнтереси    в цiй галузi,  а також захiд для  припинення  недобросовiсної   конкуренцiї  у випадках, передбачених законом;

- як захiд у вiдповiдь  на дискримiнацiйнi  дiї  та  (чи)  недружнi дiї  з  боку  iноземних  держав  проти України  або у вiдповiдь на дiї окремих  країн та їхнiх союзiв, якi обмежують  здiйснення законних прав та iнтересiв  суб`єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi  України.

Антидемпiнгове мито  застосовується  в  разi ввезення на митну територiю  товарiв за цiною, значно нижчою за конкурентну  цiну в країнi експорту на момент цього  експорту, якщо таке   ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вiтчизняним  виробникам подiбних  чи  безпосередньо конкуруючих товарiв або перешкоджає органiзацiї чи розширенню виробництва подiбних  товарiв в Українi. Цей вид мита застосовується також в разi вивезення за межi митної територiї України  товарiв  за  цiною,  значно нижчою за цiни iнших експортерiв подiбних або безпосередньо конкуруючих товарiв на момент  цього  вивезення,  якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди загальнодержавним iнтересам.

Компенсаційне мито застосовується передусiм в разi ввезення на митну  територiю товарiв,  виробництво  або експорт яких прямо чи побiчно  субсидувалися, якщо  таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди  вiтчизняним виробникам подiбних чи безпосередньо конкуруючих товарiв  або перешкоджає органiзацiї чи розширенню виробництва подiбних товарiв  в Українi.  Цей вид мита  застосовується також  у  випадку  вивезення за межi митної територiї  товарiв, виробництво або експорт  яких прямо чи побiчно субсидувалися, якщо  таке  вивезення  завдає  або загрожує завдати шкоди державним iнтересам України.  Ставка компенсацiйного  мита не може перевищувати розмiру виявлених  субсидiй.

З допомогою iмпортних  квот  встановлюються  максимальнi  обсяги товарiв,  якi можуть бути iмпортованi протягом певного перiоду часу.  Часто iмпортнi квоти виявляються  ефективнiшим засобом стримування  мiжнародної торгiвлi, нiж мито. Незважаючи на високе мито,  певний вирiб може iмпортуватися у великих  кiлькостях. Низькi  ж iмпортнi  квоти повнiстю забороняють   iмпорт товарiв понад визначену кiлькiсть.

Пiд нетарифними  бар`єрами  розумiється система лiцензування, створення невиправданих  стандартiв  якостi  продукцiї або просто  бюрократичнi заборони в митних процедурах.  В Українi цi процеси регулюються  Декретом уряду "Про квотування i лiцензування експорту товарiв (робiт, послуг)" та Положенням "Про порядок реалiзацiї квот i видачi лiцензiй на експорт товарiв у 1993 роцi", що затвердженi Кабнетом мiнiстрiв України   12 сiчня 1993р.

Новою формую  торгових  бар`єрiв є добровiльне експортне  обмеження. У цьому випадку iноземнi фiрми "добровiльно" обмежують  обсяг свого експорту в певнi країни.  Експортери дають  згоду на добровiльнi експортнi обмеження (аналогiчно  iмпортним квотам)  в  надiї  уникнути жорсткiших  торгових бар`єрiв. У той час як країни в цiлому виграють вiд вiльної  мiжнародної торгiвлi, окремi  галузi  i групи постачальникiв ресурсiв можуть виявитися в числi тих,  хто постраждав. Легко зрозумiти, чому групи пiдприємцiв,  зайнятих  вiдповiдним виробництвом, намаються зберегти або пiдвищити свої економiчнi позицiї, переконуючи уряд  ввести  тарифи  або квоти для їхнього захисту вiд шкiдливого впливу вiльної торгiвлi. Слiд зазначити,  що  витрати  протекцiонiзму  прихованi,  оскiльки тарифи i квоти включенi в цiни товарiв. Таким чином, полiтичнi дiячi стараються з меншими полiтичними обмеженнями,  йдучи назустрiч вимогам  ввести  протекцiонiстськi  санкцiї. Аналiз попиту i пропозицiї виявляє, що захиснi мита приводять до  пiдвищення цiн i знижують обсягти товарiв,  на якi   цi мита поширюються.  Iноземнi експерти виявляють,  що продаж  їхнiх товарi  може  скоротитися.  Мiсцевi виробники,  одначе,   виграють вiд зростання цiн i збiльшення обсягу продажу.  Мита  ведуть до  менш  ефективного  розподiлу внутрiшнiх i свiтових  ресурсiв. Хоча бiльшiсть економiстiв захищає вiльну торгiвлю,але iнодi домiнують протекцiонiсти.  Їхнi аргументи носять швидше воєнно-полiтичний, нiж екомiчний  характер:  захиснi  мита потрiбнi для збереження i посилення  галузей,  що  випускають стратегiчнi товари i матерiали, необхiднi для оборони або ведення вiйни. Вони  вважають,  що  в   нестабiльному   свiтi   воєнно-полiтичнi цiлi (самозабезпеченнiсть) повиннi переважати над економiчними (ефективнiсть розташування свiтових  ресурсiв).

Посилення нацiональної безпеки, з одного боку, i послаблення економiчної ефективностi, з iншого, супроводжуються  перерозподiлом ресурсiв на  користь  стратегiчних  галузей.  Це  яскраво  проявлялось у колишньому СРСР. Досягнення самозабезпеченностi з допомогою мита породжує   витрати в формi  вищих внутрiшнiх цiн на продукцiю захищених галузей. Витрати вирослої обороноздатностi  розподiляються в обов`язковому порядку мiж тими споживачами,  якi купують продукцiю цих галузей.  Практично всi економiсти погоджуються  з   тим, що прямi сусидiї стратегiчним галузям,  якi фiнансуються iз спiльних податкових надходжень,  спричинили б рiвномiрний розподiл цих витрат. Бiльшiсть iнших  аргументiв на користь протекцiонiзму (збiльшення внутрiшньоїзайнятостi,   диверсифiкацiя задля стабiльностi, захист  молодих галузей) є   напiвправдою, емоцiйними закликами або   помилковими   твердженнями,якi здебiльшого, пiдкреслюють миттєвий ефект вiд введення  торгових бар`єрiв та iгнорують довгостроковi наслiдки.  Можна навести чимало iсторичних прикладiв,  якi показують,  що  тодi, коли вiльна  торгiвля стимулює  економiчне зростання,  протекцiонiзм цьому процесу не сприяє.Важливим засобом лiбералiзацiї торгiвлi  є економiчна iнтеграцiя. Найяскравiшим прикладом її ефективностi є  європейський "Спiльний  ринок",  в якому вiдмiненi внутрiшнi торговi бар`єри,  застосовується загальна митна система стосовно до третiх  країн i передбачається свобода руху робочої сили i капiталу. Хоча в останнi роки спостерiгається  певне  вiдродження протекцiонiзму, однак емпiричнi данi показують, що витрати протекцiонiстської полiтики переважають її вигоди.