Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

— захист інтересів суб'єктів  ЗЕД. Цей принцип полягає в  тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів усіх суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно із законами України, а також рівний захист усіх українських суб'єктів ЗЕД за межами України згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України, як на її території, так і за її межами лише відповідно до її законів, умов підписання нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

— еквівалентність обміну, неприпустимість демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

 

 

 

 

 

 

2. Основні суб'єкти  та види ЗЕД

До основних суб'єктів  ЗЕД відносяться:

— фізичні особи —  громадяни України, іноземні громадяни  та особи без громадянства, які  мають цивільну правоздатність і  дієздатність згідно із законами України  і постійно проживають на території  України;

— юридичні особи, зареєстровані  як такі в Україні і які мають  постійне місцезнаходження на її території;

— об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які  не є юридичними особами згідно із законами України, але які мають  постійне місцезнаходження на території  України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

— структурні одиниці суб'єктів  господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення тощо), але  мають постійне місцезнаходження на території України;

— інші суб'єкти господарської  діяльності, передбачені законами України.

Відповідно до чинного законодавства, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати такі її види:

— експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

— надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам  господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, юридичних, туристських та інших, а  також надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської  діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна  та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;

— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

— кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних  та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської  діяльності зазначених установ на території  України у випадках, передбачених її законом;

— спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

— підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності. Аналогічна діяльність суб'єктів за межами України;

— організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, здійснюваних на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

— організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у випадках, передбачених законодавством України;

— товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між  суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської  діяльності;

— орендні, в тому числі  лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

— роботи на контрактній  основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

— робота іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі із суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Характерні риси сучасної системи ЗЕД

Сучасну систему ЗЕД характеризують певні риси.

1. Посилення взаємозв'язку  між кон'юнктурою на світових  ринках товарів та послуг і  внутрішніх ринках окремих держав. Широкий розвиток набувають такі  форми та елементи в системі  ЗЕД, як інформаційний обмін,  послуги зв'язку, транспортне обслуговування, консалтінг, франчайзинг, ноу-хау,  лізинг, страхування тощо.

2. Новий міжнародний поділ  праці, який склався останніми  роками, характеризується відносним  зниженням частки сировини та  матеріалів у світовій торгівлі. Швидшими темпами розвиваються  наукоємні, високотехнологічні галузі: хімія, приладобудування, електроніка,  авіакосмічна промисловість. На  цих напрямах будують свої  експортні стратегії США, країни  ЄС, Японія.

Новою стратегією ТНК є  переведення в нові індустріальні  країни, де відносно дешева робоча сила та сировина, виробництво одягу, взуття, суднобудування, автомобілебудування  тощо.

3. Розвиток інтеграційних  процесів. Поступово ліквідуються  економічні кордони між країнами  і створюється єдиний регіональний  економічний простір, який підпорядковується  загальному регулюванню.

4. Вивезення капіталу. Це  створює фундамент для утворення  ТНК, які, як правило, бувають  національними за капіталом та  інтернаціональними за сферою  діяльності.

5. Переміщення робочої  сили із країни в країну, що  є наслідком відмінностей у  людських, сировинних та фінансових  ресурсах. Щорічно в пошуках роботи  в світі переміщується до 25 млн.  людей.

6. Зростання обсягів зовнішньої  торгівлі, що сприяє зниженню  витрат виробництва.

7. Активна та цілеспрямована  роль держави щодо втягнення  країни в систему глобальної  світової економіки. Метою державного  регулювання є створення сприятливих  правових, економічних та політичних  умов, які забезпечують ефективну з точки зору інтересів країни та окремого підприємця зовнішньоекономічну діяльність на всіх рівнях.

8. Жорстке міжнародне  регулювання ЗЕД. Кожна двостороння  міжнародна економічна угода  стає багатосторонньою, оскільки  повинна відповідати положенням  СОТ, виконувати вимоги близько  40 міжнародних організацій у цій  галузі.

Практичні заходи щодо створення  нового механізму зовнішньоекономічних зв’язків передбачають вирішення трьох  основних блоків проблем:

— формування необхідної законодавчої бази;

— створення відповідного економічного середовища;

— розвиток інституційних  структур, що регулюють зовнішньоекономічні  зв’язки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Форми та методи державного регулювання ЗЕД

Швидке розширення ЗЕЗ  держав, яке відбиває поглиблення  міжнародного поділу праці, обумовило  розвиток і вдосконалення зовнішньоекономічної політики. З часу становлення капіталістичних держав, зовнішньоекономічна політика як складова частина зовнішньої політики набуває дедалі більшого значення. Підвищення її ролі відбиває розвиток світогосподарських зв'язків в умовах інтернаціоналізації виробництва та капіталу, поглиблення міжнародного поділу праці та зростання залежності національних економік від зовнішнього ринку.

За допомогою зовнішньоекономічної політики держава регулює різноманітні аспекти її економічних відносин з іншими країнами. Об'єктами регулювання  є зовнішньо-торговельні відносини, рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародний туризм, валютно-кредитні відносини  і т.п. Розвиток форм МЕВ, диверсифікація ЗЕЗ  у процесі інтернаціоналізації  господарського життя визначають підвищення регулюючої ролі держави в цій  важливій сфері економіки.

В системі зовнішньоекономічної діяльності держав  провідне місце  належить зовнішньоторговельній політиці. Це відображає місце і роль зовнішньої торгівлі в системі світогосподарських зв'язків. Саме зовнішня торгівля, яка  опосередковує міжнародний поділ  праці, була початковою формою міжнародного господарського спілкування, що стимулювала  розвиток інших його форм. З установленням  світового ринку і зростанням залежності від нього національних господарств, зовнішньоторговельна політика стає життєво важливою для дедалі більшої кількості країн, що втягуються у міжнародний поділ праці.

Зовнішньоекономічна політика здійснюється державою з метою регулювання  своєї зовнішньої торгівлі. При цьому  заходи, що вживаються, стосуються як зовнішнього  так і внутрішнього ринків. Всередині  країни держава прагне за допомогою  відповідної політики забезпечити  найсприятливіші умови для реалізації на внутрішньому ринку товарів національних виробників. Для цього використовуються різноманітні заходи, спрямовані на зниження конкурентоздатності іноземних товарів, на обмеження або повне недопущення їх на внутрішній ринок. Такі заходи дозволяють національним виробникам ефективно експлуатувати внутрішній ринок. Звичайно, при вживанні такого роду заходів кожна держава змушена враховувати можливість застосування у відповідь таких же заходів іноземними конкурентами. Таким чином, намагання створити для власних виробників найсприятливіші умови реалізації товарів на внутрішньому ринку має узгоджуватись з не менш важливим завданням створення необхідних умов для вивозу національних товарів на ринки інших країн. З метою зміцнення позицій національних виробників на зовнішніх ринках держава застосовує численні засоби, спрямовані на підвищення їх конкурентоздатності. Основними типами зовнішньоекономічної політики, що сформувалися в період капіталізму (вільної конкуренції) є протекціонізм і політика вільної торгівлі (фрітредерство).

Протекціонізм -це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів щодо зниження конкурентоздатності іноземних товарів. Це сприяє розвиткові місцевої промисловості та сільського господарства. В той же час політика жорсткого протекціонізму, захищаючи національне виробництво від конкурентної боротьби, може призвести до застійних явищ і падіння конкурентоздатності національних товарів, до посилення монополізації на внутрішньому ринку.

Політика вільної торгівлі, навпаки, базується на скасуванні будь-яких перешкод на шляху ввозу іноземних  товарів. Однак треба зауважити, що на практиці повного усунення обмежень у зовнішній торгівлі ніколи не було.Як правило, за проведення політики вільної  торгівлі виступають країни з високим  рівнем розвитку продуктивних сил і, відповідно, високою конкурентоспроможністю вироблених товарів.

Протекціонізм панував у  зовнішній торгівлі до середини ХІХст. Потім почався перехід до політики вільної торгівлі, але вже на початку ХХст. у зовнішньоторговельній політиці держав знову переважає протекціонізм, який у роки кризи 1929-1933рр. та другої світвої війни досяг граничної межі.

В післявоєнний період зовнішньоторговельна політика зазнала суттєвих змін,спричинених  серйозними зрушеннями в сфері світогосподарських зв'язків. Науково-технічна революція  значно прискорила процес поглиблення  міжнародного поділу праці. Інтернаціоналізація  господарського життя просунулася  далеко вперед, різко зросла взаємозалежність країн. У результаті транснаціоналізації  капіталу основними суб'єктами міжнародних економічних відносин стали ТНК, заінтересовані в усуненні бар'єрів на шляху своєї експансії. Зовнішньоторгова політика мала адаптуватися до нових умов. Настала пора лібералізації зовнішньої торгівлі. В перші два післявоєнні десятиріччя були в основному усунені кількісні обмеження у взаємній торгівлі розвинутих капіталістичних країн, істотно знижені митні бар'єри. Темпи розвитку міжнародної торгівлі випереджали темпи зростання виробництва, що свідчить про інтенсивне поглиблення міжнародного поділу праці.

Надалі міжнародна торгівля продовжувала розвиватися досить високими темпами. Однак становище на світовому  ринку загострилося, посилилася конкурентна  боротьба між основними центрами капіталізму, яка супроводжується  сполохами ''нового протекціонізму''. В  сучасних умовах використовується широке коло торгово-політичних заходів у  боротьбі за ринки збуту, що значною  мірою підриває процес лібералізації.

На сучасному етапі  зовнішньоторговельна політика розвинутих капіталістичних країн відображає інтереси передусім транснаціональних  корпорацій.  Транснаціоналізація капіталу, як підкреслювалося вище, стала одним з факторів адаптації зовнішньо-торговельної політики до потреб розвитку міжнародної торгівлі в нових умовах.

Але це питання не таке просте, як може здатися на перший погляд. Державно- монополістичний капіталізм, здійснюючи ту чи іншу політику в сфері торгівлі, змушений рахуватись і з інтересами середнього та дрібного бізнесу, зокрема сільскогосподарських виробників.