Державне регулювання зайнятості в процесі відтворення робочої сили

ВИСНОВКИ 

Україна знаходиться  у перехідному періоді: в економіці й соціальній сфері проводяться докорінні зміни щодо створення фундаментальних основ ринку. Вдала адаптація населення до нових умов життя і стабілізація процесів розвитку суспільства залежить від тривалості перехідного періоду, який можна скоротити лише піднесенням реального сектора економіки, тобто матеріального виробництва. А це, в свою чергу, здебільшого залежить від розвитку національного ринку праці.

Сфера зайнятості є однією з найважливіших сфер економіки. Будь-яка держава зацікавлена  у високій зайнятості робочої сили. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити усіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає безробіття.

Зростання масштабів  безробіття, розвиток вимушеної, неповної та неформальної зайнятості, зростає приховане безробіття, скорочується чисельність працюючих у галузях матеріального виробництва та науці на фоні збільшення зайнятості в більшості галузей невиробничої сфери, кваліфікований персонал змушений займатися не відповідними йому видами діяльності. нелегальної трудової міграції є свідченням того, що в умовах перехідної економіки в Україні ще не створено ефективних механізмів перерозподілу робочої сили, внаслідок чого формування національного ринку праці відбувається вкрай повільно. Причиною цього є недостатній рівень економічних реформ. Довгий час в Україні тривало зростання пропозиції праці та скорочення попиту на неї. Але за останній рік з'явилась тенденція до зростання попиту на робочу силу.

На ринку  праці існує тенденція до зменшення  пропозиції праці, яка перебуває під безпосереднім впливом рівня й структури оплати праці, адже рішення про участь в оплачуваній праці, форми, тривалість, інтенсивність цієї праці людина приймає багато в чому залежно від розмірів і умов одержання трудового винагородження.

Через низьку платоспроможність  багатьох підприємств та бюджетний  дефіцит виплати зарплати значно затримуються, відбувається їх натуралізація, що негативно відображається на мотивації  праці та стимулює нерегламентовану зайнятість. Заробітна плата майже  не виконує своїх функцій з відтворення, стимулювання перерозподілу робочої сили через недієвість заходів щодо її реформування.

Державна політика зайнятості має спрямовуватись на створення  нових продуктивних робочих місць. Навіть в умовах фінансової кризи  політику створення нових робочих місць можна було б реалізувати за допомогою використання непрямих економічних важелів – податкових пільг, розвитку малого й середнього бізнесу, залучення іноземних інвестицій тощо.

Таким чином, саморозвиток і пристосування ринку праці до сучасної економічної ситуації сформували досить суперечливі соціально-трудові відносини: тінізація доходів, галузева розбалансованість ринку праці, наявність значного прихованого безробіття. Регулювання ринку праці вимагає взаємопов¢язаного вирішення проблем у сфері макроекономічної стабілізації, структурної перебудови фінансово-кредитної, бюджетної і податкової політики, соціального захисту населення.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК