Державне регулювання зайнятості в процесі відтворення робочої сили

         Пасивна політика зайнятості - сукупність  заходів, що проводяться державою, спрямованих на згладжування  негативних наслідків безробіття. Основні напрямки: виплата допомоги  безробітним і надання послуг  з підбору робочого місця через державну службу зайнятості, надання іншої матеріальної допомоги, здійснення негрошових форм підтримки безробітних, оформлення дострокового виходу на пенсію.

         Переважна більшість розвинених  країн з соціально орієнтованою  ринковою економікою головною метою в області політики зайнятості проголошує активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Мається на увазі, що держава створює умови і прагне до наступного: роботі для всіх, хто її шукає і готовий приступити до неї; до найбільшої продуктивності такої роботи; до свободи вибору зайнятості.

         Крім того, політика в галузі  зайнятості повинна враховувати  стадію і рівень економічного  розвитку країни і зв'язок між  цілями в галузі зайнятості  та іншими економічними та соціальними цілями. Вона повинна здійснюватися за допомогою методів, що відповідають національним умовам і практиці. Заходи для досягнення згаданих цілей повинні бути визначені і періодично переглядатися в рамках координованої економічної та соціальної політики. При цьому прийняття рішень в сфері зайнятості вимагає узгоджених дій як з боку держави, так і з боку роботодавців і найманих працівників.

Держава, будучи роботодавцем на державних підприємствах, виступає в якості інвестора, фінансуючи соціально значущі проекти та програми. Але головна функція держави полягає в тому, що воно формує, визначає і контролює правила поведінки і регулювання інтересів партнерів на ринку праці.

         Відповідно до чинного законодавства  про зайнятість населення держава проводить політику сприяння реалізації прав громадян на повну, продуктивну і вільно обрану зайнятість. З метою сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості населення держава здійснює:

         - розробку планів і програм  соціально-економічного розвитку, заходів фінансово-кредитної, інвестиційної та податкової політики;

         - правове регулювання у сфері  зайнятості на основі дотримання  законних прав та інтересів  громадян і відповідних державних  гарантій, подальше вдосконалення законодавства про зайнятість населення;

         - розробку і реалізацію федеральних  і територіальних програм, які  передбачають заходи щодо сприяння  зайнятості населення;

         - створення державної служби  зайнятості населення;

         - впровадження ефективних механізмів проведення активної політики зайнятості населення;

         - надання соціальної підтримки  громадянам, визнаним у встановленому  порядку безробітними.

    Для  реалізації політики зайнятості  населення і забезпечення громадянам  відповідних соціальних гарантій у сфері зайнятості в Україні створена в 1991 р. державна служба зайнятості. Вона виконує такі функції:

- аналізує і  прогнозує попит і пропозицію  на робочу силу та інформує  населення, державні органи управління  про стан ринку праці;

- консультує  громадян, власників підприємств,  установ і організацій про  можливість одержання роботи  і забезпечення робочою силою,  вимоги до професії та з  інших питань;

– веде облік  вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

– надає допомогу громадянам у підборі бажаної  роботи та власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим  ними органам у підборі працівників;

– організовує  за необхідністю професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі  служби зайнятості, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;

– надає послуги  з працевлаштування та. професійної  орієнтації працівникам, що вивільняються, і незайнятому населенню;

– реєструє безробітних  і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;

– бере участь у підготовці перспективних та поточних державних і територіальних програм  зайнятості, заходів із соціального  захисту різних груп населення від  безробіття.

      У реалізації державної політики  зайнятості беруть також участь підприємства, установи й організації незалежно від форм власності. Вони зобов'язані створювати робочі місця для працевлаштування людей, які потребують соціального захисту і неспроможні конкурувати на ринку праці.

          З 2001 року у зв'язку з прийняттям та введенням в дію Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" державний центр зайнятості України набув статусу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Нині державна служба зайнятості України перейшла на якісно новий етап свого розвитку. Це проявляється у тому, що в діяльність її базових ланок впроваджено розроблену групою викладачів Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України та співробітників останньої, Єдину технологію обслуговування незайнятого населення.

      Поряд з Єдиною технологією  обслуговування незайнятого населення  в центрах зайнятості була  розроблена і введена в дію  Єдина інформаційно-аналітична система служби зайнятості України (ЄІАС). Вона унікальна і визнана департаментом інтелектуальної власності України як винахід з надання соціальних послуг безробітним центрами зайнятості населення України. Єдина інформаційно-аналітична система служби зайнятості містить уніфіковану оперативну базу даних про попит на працівників певного фаху, пропозицію робочої сили і можливості професійного навчання в Україні, а також електронного взаємообміну з органами державної влади, соціальних фондів, інших структур.

         Введення в дію цієї системи  як інструменту інформаційного  супроводу Єдиної технології  обслуговування незайнятого населення  створює можливості для все  більшого залучення безробітних  до заходів політики зайнятості, подолання негативних соціально-економічних наслідків безробіття.

 

Аналіз зайнятості населення в процесі відтворення  робочої сили

 

2.1. Стан ринку  праці в Україні

 

Перехід України  до ринкової економіки, масштабні соціально-економічні зміни у всіх сферах життєдіяльності  суспільства гостро поставили питання здатності й готовності людини адаптуватися й жити в умовах непередбачуваності глобальних змін, а також змін економічних та матеріальних умов існування. Це насамперед стосується трудової сфери, оскільки державно-регульована система залучення працівників до трудової діяльності змінюється на ринкову, яка передбачає появу нових способів пошуку роботи та заміщення вакантних робочих місць, зміну ставлення до найманої праці, нові форми оплати праці тощо. 

Таблиця 2.1

Рівень зайнятості населення за статтю, віковими групами  та місцем проживання (в середньому за період, у % до загальної кількості  населення відповідної вікової  групи)

	Всього	У тому числі за віковими групами						Працездатного віку
		15-24	25-29	30-39	40-49	50-59	60-70
Все населення	59,2	33,9	72,4	78,1	79,8	62,0	24,1	66,5
Жінки	54,5	29,8	63,4	73,6	79,4	56,1	22,0	63,5
Чоловіки	64,4	37,9	81,2	82,6	80,3	69,5	27,4	69,3
Міське населення	57,6	30,4	72,8	78,8	80,0	59,8	15,9	66,1
Сільське населення	63,0	41,3	71,4	76,3	79,5	67,6	45,1	67,5

*Жінки віком 15 - 54 роки, чоловіки - 15 - 59 років. 

За даними Таблиці 2.1 можна зробити висновок, що рівень зайнятості чоловіків працездатного  віку (69,3%) переважає над жіночим (63,5%) на 5,8%. сільське населення працездатного віку (67,5%) переважає над міським населенням працездатного віку (66,1%) на 1,4%. Найбільш активна жіноча група від 40 до 49 років, вона становить (79,4%), а найменш активна група від 60 до 70 років. Найбільш активна чоловіча група від 30 до 39 років, вона становить (82,6%), а найменш активна вікова група чоловіків від 60 до 70 років, вона становить (27,4%). Найактивніша група міського населення віком від 40 до 49 і становить (80,0%), а найактивніша сільська група також від 40 до 49, вона становить (79,5%). Найменш активна міська група віком від 60 до 70 років, вона становить (15,9%),а найменш активна сільська група віком від 15 до 24 років і становить (41,3%).

Сьогодні розробка заходів соціально-економічної політики, зокрема і політики зайнятості, є  неможливою без теоретичного осмислення й обґрунтування цих заходів, що визначає актуальність теми дослідження.

 Відповідно  до поставленої мети визначено  такі завдання:

• розглянути поняття ринку праці та зайнятості населення; з’ясувати тенденції політики
• зайнятості населення; охарактеризувати ключові проблеми сучасного ринку праці;
• проаналізувати механізми реалізації політики зайнятості в Україні.

 Насправді  наймання робочої сили – це  складніший процес. Акт найму  робочої сили – лише завершальний  етап у довготривалому процесі кількісного і якісного визначення потреби підприємця у робочій силі. Рішенню працівників про продаж робочої сили також передує довготривалий процес прийняття рішень і виконання певних дій. 

Зазначу, що ринок  праці – це система суспільних відносин, пов'язаних з попитом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці й продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Ринок праці  – це, по-перше, категорія, яка характеризує систему соціально-економічних відносин, що мають товарний характер, пронизують фази відтворення індивідуальної робочої сили, всі ланки та ступені суспільного виробництва, і регулюються ринковою кон'юнктурою, системою соціального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичними нормами та національними традиціями, а по-друге – система механізмів:

а) купівлі-продажу  робочої сили: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці та соціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки;

б) забезпечення зайнятості на індивідуальному рівні  найманою працею як частини механізму  забезпечення зайнятості всього населення; 

в) соціального  захисту найманих працівників як частини механізму соціального  захисту всього населення;

г) формування та розвитку робочої сили;

д) узгодження попиту та пропозиції робочої сили тощо. 

Таблиця 2. 2

Безробітне населення (за методологією МОП) за тривалістю пошуку роботи у 2000-2011 рр. (у середньому за період)

Роки	Безробітне  населення у віці від 15-70 років, усього тис. осіб	З них особи, які мали роботу		У тому числі  за тривалістю пошуку роботи						Середня тривалість пошуку роботи, місяців
				Від 1 місяця	Від 1 до 3 місяців	Від 3 до 6 місяців	Від 6 до 9 місяців	Від 9 до 12 місяців	12 місяців і  більше
		Всього тис. осіб	У % до всіх безробітних	У відсотках  до підсумку
2000	2665,8	2176,3	81,9	3,6	11,2	11,7	8,5	9,6	55,4	10
2001	2445,0	2296,2	93,5	3,1	11,1	11,1	9,5	9,8	55,4	10
2002	2140,7	2052,9	95,9	2,7	12,6	11,6	10,1	9,8	53,2	10
2003	2008,0	1915,8	95,4	3,1	13,9	12,9	10,5	9,6	50,0	9
2004	1906,7	1808,6	94,9	8,0	17,8	15,2	10,9	5,6	42,5	8
2005	1600,8	1523,5	95,2	9,7	23,4	20,4	10,7	6,0	29,8	7
2006	1515,0	1443,8	95,3	10,9	25,4	21,7	10,7	5,5	25,8	6
2007	1417,6	1362,6	96,1	11,9	27,2	22,0	10,6	5,5	25,8	6
2008	1425,1	1347,9	94,6	14,6	30,8	19,9	9,0	5,1	20,6	6
2009	1958,8	1896,6	96,8	11,0	28,4	26,9	13,4	6,3	14,0	6
2010	1785,6	1711,8	95,9	9,8	24,3	21,8	11,2	9,2	23,6	7
2011	1732,7	1674,4	96,6	52,0	28,4	23,2	10,5	6,4	19,5	6