Державне регулювання зайнятості в процесі відтворення робочої сили

Аналізуючи  Таблицю 2. 6 ( за січень-лютий 2010 року) очевидно, що найбільше працівників потребує промисловість (16,6 тис. осіб), друге  місце займає переробна промисловість (13 тис. осіб), далі йде державне управління (7,7 тис. осіб), торгівля (7,1 тис. осіб), охорона здоров’я (5,9 тис. осіб), діяльність транспорту та зв’язку (5 тис. осіб), будівництво (3,5 тис. осіб), с/г (2,9 тис. осіб), виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (2,3 тис. осіб),освіта (2,1 тис. осіб), інші види економічної діяльності (1,7 тис. осіб), добувна промисловість (1,3 тис. осіб), діяльність готелів та ресторанів (1,1 тис. осіб), фінансова діяльність (0,9 тис. осіб).

Перехід до ринкової економіки вносить суттєві зміни в механізм зайнятості. Як свідчить досвід розвинутих країн, цінністю у сфері трудових відносин є забезпечення повної вільно обраної продуктивної зайнятості (навіть в тих країнах, де наявне безробіття). Працездатне населення поділяють на тих, хто свідомо вступає на ринок праці і бажає працювати за наймом, і тих, хто обирає інший спосіб існування і отримання доходів (самозайнятість). 

Відповідно  до Закону України «Про зайнятість населення» зайнятість визначають як діяльність громадян, пов'язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і таку, що зазвичай приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Згідно із Законом до зайнятого населення віднесені не лише працюючі за наймом впродовж повного або неповного робочого дня (тижня), але й  громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, зокрема підприємці, особи, зайняті індивідуальною справою.

Закон України  «Про зайнятість населення» – один з основних елементів, складова законодавства  України про зайнятість населення; закон, який визначає правові, економічні й організаційні основи державної політики сприяння зайнятості населення. У Законі «Про зайнятість» конкретизовано затверджені в Конституції України принципові положення.

Відображаючи  найважливішу складову соціального  розвитку людини, пов'язану із задоволенням її особистих потреб у сфері праці, зайнятість одночасно має економічний характер. Економічний ефект зайнятості – критерій оцінювання здатності систем зайнятості до досягнення максимального економічного ефекту у разі мінімізації якісного рівня зайнятості. Відповідно до цього таку зайнятість називають ефективною. Аналіз наявних поглядів щодо визначення повної зайнятості дає змогу виділити такі напрями:

• повну зайнятість пов’язують із необхідністю заміщення всіх робочих місць, які наявні у суспільному виробництві;
• повну зайнятість розглядають як забезпечення населення робочими місцями у суспільному виробництві або як задоволення потреб населення у роботі. 

Таблиця 2. 7

Склад економічно неактивного населення у 2000-2011 рр.

Роки	Економічно  неактивне населення усього, тис. осіб	У ому числі  за причинами економічної неактивності
		Пенсіонери  за віком, по інвалідності та на пільгових  умовах	Учні, студенти	Зайняті в домогосподарстві, перебувають на утриманні	Не працювали  за станом здоров’я, через хворобу	Зневірені	Не знають де і як шукати роботу	Вважають, що немає  підходящої роботи	Мають серйозний  характер роботи, сподіваються повернутися  на попередню роботу	Інші
		У відсотках  до підсумку
2000	13318,4	52,5	26,5	11,6	…	4,6	…	…	0,8	4,0
2001	13595,6	51,3	27,0	10,9	…	5,3	…	…	1,0	4,5
2002	13667,5	50,1	27,6	10,8	…	5,0	…	…	1,0	5,5
2003	13687,6	49,5	28,5	10,6	…	4,6	…	…	1,0	5,8
2004	13622,9	49,1	26,7	12,5	2,0	2,9	0,9	0,7	1,2	4,0
2005	13599,7	47,7	27,2	14,8	2,3	2,1	0,9	0,8	1,0	3,2
2006	13542,1	48,7	27,6	16,4	2,3	1,5	0,5	0,7	0,7	1,6
2007	13312,0	49,4	27,2	17,0	2,0	1,3	0,5	0,5	0,5	1,6
2008	12971,1	49,6	26,8	17,7	1,9	1,1	0,3	0,5	0,6	1,5
2009	12823,0	49,2	25,2	18,6	2,1	1,5	0,4	0,7	0,8	1,5
2010	12575,5	48,8	25,7	19,5	1,8	1,3	0,3	0,6	0,7	1,3
2011	12265,5	49,3	25,0	20,8	1,3	1,0	0,2	0,6	0,4	1,4

Отже, «повна зайнятість»  – це поняття не кількісно-статистичне, а якісне, – соціально-економічне. Вирішальну роль відіграє відповідність  суспільним і особистим потребам. Повнота зайнятості у суспільстві можлива лише за наявності цілковитого задоволення індивідуальних запитів щодо праці.

Поняття «зайнятість» отримує якісно нове наповнення, соціально  орієнтована зайнятість підвищує роль особистості як члена соціуму  в реалізації права на працю. Це право закріплюється законом як найважливіше право особи на відповідну роботу. Сучасна стратегія зайнятості повинна визначатися визнанням рівноправності, однакової соціальної значущості будь-якого виду суспільно корисної діяльності, незалежно від сфери її здійснення.

Прагнення повної, продуктивної, вільно обраної зайнятості є виправданим, оскільки відображає природне прагнення суспільства  надати кожному роботу за його можливостями й здібностями і так розподілити  працівників за робочими місцями, щоб  результатом цього був найбільший  обсяг матеріальних та духовних благ. Ця мета дає змогу виробити соціально орієнтовану політику зайнятості, спрямовану на реалізацію права на працю, а не на зменшення безробіття. Але, на мій погляд, це, радше, довготривалі стратегічні цілі для цивілізованого, розвинутого і гнучкого ринку праці, ніж реальні завдання і визначені межі перехідного періоду. 

Таблиця 2. 8

Динаміка  кількостей незайнятого населення, що перебувало на обліку в державній  службі зайнятості, за статтю у 1999-2011 рр.

Роки	Всього	За статтю
		жінки	чоловіки
1999	1204,6	744,3	460,3
2000	1188,0	746,5	441,5
2001	1028,8	655,7	373,1
2002	1055,2	674,7	380,5
2003	1003,7	635,1	368,6
2004	998,9	628,0	370,9
2005	903,5	545,7	357,8
2006	780,9	468,3	312,6
2007	660,3	393,7	266,6
2008	876,2	477,9	398,3
2009	542,8	291,3	251,5
2010	564,0	303,8	260,2
2011	501,4	274,6	226,8

 

Графічне зображення Таблиці 2. 8

 

Рис. 2. 3

Аналізуючи  данні з Таблиці 2. 8 та Рис. 2. 3 можна  зробити висновок, що на 2011 рік кількість  незайнятого населення, яке перебувало на обліку в державній службі зайнятості скоротилося в 2,4 рази порівняно з 1999 роком. З них кількість незайнятих жінок скоротилась в 2,71 разів, а чоловіків у 2,02 разів, за період 1999-2011 років.

Отже, теоретичний  аналіз категорій, які характеризують сутність і соціально-економічний  зміст ринку праці та зайнятості, дав змогу отримати цілісне уявлення щодо базових понять, що становлять основу регулювання процесу зайнятості. Це дає можливість розглядати формування ринкової концепції регулювання зайнятості в Україні та регіоні на основі базового науково-теоретичного уявлення про фундаментальні витоки цього процесу, вивчати його та аналізувати.

 

Проблеми  та перспективи державного регулювання  зайнятості в процесі відтворення  робочої сили

 

3.2 Проблеми  державного регулювання зайнятості 

 

Соціально-економічний розвиток країни, особливо у посткризовий

період, вимагає  перегляду механізмів державної  політики регулювання зайнятості населення  з метою подальшого якісного оновлення  цієї сфери. Основними чинниками, що стримують впровадження нових підходів до управління державним регулюванням зазначеними процесами на практиці і досі залишаються обмеженість фінансування (на перепідготовку кадрів та інші цілі), повільні темпи оновлення робочих місць, а також інертність щодо ініціації змін та управління ними у ринкових умовах.

Зайнятість  населення являє собою діяльність частини населення щодо створення  суспільного продукту (національного  доходу). Саме в цьому полягає  її економічна сутність. Зайнятість населення  – найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків.

Державна політика зайнятості населення залежить від  темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Залежно від  стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

 До активних  заходів належать: створення додаткових  і нових робочих місць шляхом  реструктуризації економіки, розвитку  приватного бізнесу, особливо  малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо; профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів; організація громадських робіт; посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили; розвиток служби зайнятості тощо.

 До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 рік як елемент  довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці. У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості. У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації. Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств усіх форм власності.

В нашій країні фінансова база для розв’язання  проблем зайнятості недостатня і  не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через  величезний потенціал безробіття. За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості. Доцільно запровадити порядок централізованого управління ДФСЗН з метою забезпечення перерозподілу коштів між регіонами залежно від їх економічного розвитку та стану ринку праці.

Політику зайнятості, якою вона повинна бути не можна  зводити лише до допомоги безробітним, що спостерігаються сьогодні в Україні. Теоретичною базою для такого явища напевно є дещо звужене трактування простору ринку праці як сфери, що охоплює виключно безробітних та вакансії, а не всю сукупність відносин в області зайнятості.

Найголовнішим є не аналіз зайнятості, а пошук шляхів зменшення негативних наслідків. Основні шляхи вирішення проблем безробіття мають включати цілу низку заходів, зокрема:

- приведення  законодавства України у відповідність  до міжнародних норм і принципів;

- запровадження  механізмів захисту внутрішнього ринку праці;

- реалізацію  Державної та регіональних програм  зайнятості;

- сприяння стабільній  діяльності стратегічно важливих  підприємств;

- зниження податків  для підприємств, за умови збереження робочих місць;

- забезпечення  збереження ефективно функціонуючих робочих місць та створення нових;

- створення  сприятливих умов для розвитку  малого бізнесу та підприємницької  діяльності безробітних;