Державне регулювання зайнятості в процесі відтворення робочої сили

- надання державою  пільгових кредитів для виплати  зарплати додатково зайнятим  на виробництві, які за розміром будуть дорівнювати зарплаті;

- легалізацію  тіньової зайнятості.

З огляду на новітні  наукові розробки та світову практику формування ефективної політики регулювання  зайнятості і безробіття в Україні, запорукою вирішення проблеми є  розробка і реалізація широкого комплексу відповідних заходів, насамперед, у соціально-трудовій сфері. Слід посилити увагу щодо оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць, зокрема, для того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної плати (з урахуванням інфляції). Це дозволить привести заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, ліквідувати фіктивні робочі місця, зменшити приховане безробіття.

Рівень безробіття в країні напряму залежить від  стану економіки країни. Проблема безробіття в країні є однією з головних. Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство – персонал. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю.

Створення розвиненої системи зайнятості в Україні, що забезпечує відтворення, розподіл та перерозподіл населення, передбачає:

- вдосконалення законодавчо-нормативної бази та адміністративно-організаційних методів її реалізації для регулювання соціально-трудових відносин ринкового типу;

- спрямування  політики зайнятості на продуктивне  використання людських ресурсів, розвиток підприємництва, інтеграцію України у глобальне економічне середовище;

- стратегія  зайнятості повинна бути найвищим  пріоритетом держави;

- державні служби  зайнятості повинні координувати  свою діяльність з розвитком  мережі недержавних агенцій зайнятості  для розширення обсягів та асортименту послуг;

- розвиток системи  професійного навчання кадрів, в  тому числі безпосередньо на  робочому місці, в першу чергу  молоді, зокрема у сільській місцевості;

- системи державного  соціального страхування мають  бути пов’язані із забезпеченням джерел існування працюючих і безробітних, стимулюванням останніх до пошуку роботи, гарантіями надання адресної допомоги.

Аналіз поточної ситуації засвідчує, що протягом останніх років значно скоротився обсяг інвестицій у людський капітал на всіх рівнях соціально-трудових відносин. При цьому, особливо актуалізується потреба розв’язання ситуації, що склалась, на регіональному рівні. Значною мірою це обумовлено тим, що реалізація механізмів державної політики регулювання зайнятості населення посилює навантаження на обласні центри зайнятості, регіональні представництва фондів соціального страхування на випадок безробіття та інші інституції у напрямі створення сприятливих умов для нарощування потенціалу зайнятості. Тому актуальним постає завдання удосконалення існуючих підходів щодо забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом модернізації та якісної трансформації механізму державного регулювання зайнятості. 

3.2 Шляхи вирішення  проблем зайнятості в Україні  

Ринок праці, як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства

З огляду на повільне зростання номінальних грошових доходів населення, позаяк рівень оплати праці в Україні надзвичайно  низький за стандартами економічно розвинених країн з кваліфікованою та освіченою робочою силою, неефективну  державну політику зайнятості населення, рівень безробіття в країні залишатиметься доволі високим – на рівні 1596 тис. осіб у 2012 році. Для забезпечення пристойного рівня життя в Україні населення і надалі шукатиме можливості для реалізації закордонного заробітчанства.  

Державна політика зайнятості населення залежить від  темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації  різних категорій незайнятого населення  до вимог ринку праці, а також  систему соціального захисту  безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Державне регулювання  зайнятості населення має ґрунтуватися на :

• забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії;
• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
• добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;
• гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;
• дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;
• підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;
• забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;
• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.

Держава має  перманентно і превентивно оцінювати  ситуацію на ринку праці на найближчу  й віддалену перспективу, здійснювати  активне реформування зайнятості населення  на основі структурних зрушень в  економіці, формуванні інвестиційно-сприятливого клімату, підтримці позитивного зовнішньоторговельного сальдо, соціального захисту незайнятого населення. 

Залежно від  стану економіки та ринку праці  передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості. До активних заходів належать:

• створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;
• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;
• організація громадських робіт;
• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;
• розвиток служби зайнятості тощо;

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Важливим компонентом  державної політики в плані зменшення  незайнятості населення має стати  всебічне стимулювання приватного підприємництва. Саме воно має більші можливості в  створенні робочих місць, ніж держава, котра в свою чергу, повинна виступати в ролі арбітра, забезпечуючи захист соціально вразливих груп населення і регулюючи вивільнення робочої сили. 

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств  у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікацій), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.

В контексті  превентивних заходів державної  політики зайнятості важливим є фокусування  уваги на когорті осіб, тривалість пошуку роботи яких є тривалою (понад  рік). Бо неминучими будуть загострення  проблеми зайнятості, насамперед, можливими є збільшення вивільнення робочої сили на підприємствах. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.  

В умовах зростання  безробіття і переростання їх в деяких регіонах і галузях народного  господарства у масове важливим засобом  активної політики держави на ринку  праці є подальше розширювання оплачувальних  громадських робіт.

Основою організації громадських робіт і довгострокові регіональні програми тимчасової  зайнятості, відповідно до яких створюються робочі місця, населення залучається до громадсько-корисної праці в період зниження попиту на робочу силу. Громадські роботи необхідно розглядати як вимушений, проте необхідний засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові робочі місця створюються переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки. Громадські роботи регулюють попит на робочу силу і пом’якшують гостроту проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого економічного розвитку вдаватися до організації громадських робіт необхідно у разі крайньої потреби, якби створюючи “запас” на той період, коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт означає не тільки зміну строків будівництва об’єктів, а й нагромадження певних фінансових та матеріальних засобів.

Державні і  територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

• сприяння розвитку і структурній перебудові економіки;
• попередження розвитку безробіття  і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
• удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації,
• захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
• формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Відповідно  до Закону України “Про зайнятість населення” створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державному і місцевому рівнях.

Основні джерела  коштів фонду:

1. кошти державного і місцевого бюджетів;
2. обов’язкові відрахування підприємств, організацій та установ;
3. добровільні внески громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм;
4. кошти служби зайнятості;
5. цільові фінансові відрахування підприємств;
6. інші надходження.

В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукту становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у країнах з розвиненою економікою.

Державний фонд сприяння зайнятості населення, як основний структурний елемент ринку праці, має диференціювати розподіл коштів між регіонами залежно від їх економічного розвитку та стану ринку праці. Формування такого фонду має здійснюватися на принципах соціального страхування. Важливо, щоб наповнення фонду зайнятості відбувалось за активної участі усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, господарювання  і фінансування. 

Слід наголосити, що створення нових постійних  і тимчасових робочих місць у  сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств  і кооперативів. Нині в Україні  на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.  Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян. Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначитися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції.

Отже, поліпшення ситуації в перспективі в сфері  зайнятості України є неможливим без належної участі держави. Важливо  на основі моніторингу реалізації завдань, що міститься в програмно-стратегічній документації, та фактичних змін зайнятості й безробіття постійно корегувати заходи, реалізація яких мала б поліпшити ситуацію на ринку праці. Доцільно продовжити дослідження змін зайнятості й безробіття в Україні на тлі формування глобального ринку праці. Адже нині саме глобальні зміни можуть стати детермінантом подальших кардинальних змін розвитку національних економік, а отже, й трансформації процесів зайнятості та безробіття.