Державне регулювання зайнятості в процесі відтворення робочої сили

МІНІСТЕРСТВО  ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА  ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ  І ПІДПРИЄМСТВА

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Мікроекономіка

на тему: «Державне регулювання зайнятості в процесі відтворення робочої сили»

 

 

 

 

 

Виконала студентка:

групи ФК-11-2

Карпюк О. І 

Перевірила: викладач кафедри економіки і підприємства

Карягіна 

 

 

Дніпропетровськ – 2011

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ	4
1. Теоретичні засади державного  регулювання зайнятості	6
Поняття зайнятості населення та її форми	6
1.2 Державна  політика зайнятості	10
2. Аналіз зайнятості населення  в процесі відтворення робочої  сили	15
2.1. Стан  ринку праці в Україні	15
2.2. Аналіз  зайнятості, як елемент відтворення  робочої сили	23
3. Проблеми та перспективи державного регулювання зайнятості в процесі відтворення робочої сили	31
3.1 Проблеми  державного регулювання зайнятості	31
3.2 Шляхи  вирішення проблем зайнятості  в Україні	35
Висновки	42
Бібліографічний список	44

 

 

Вступ

Тема даної  роботи є актуальною, оскільки проблема безробіття, як свідчить історичний досвід, у сучасних умовах не може бути вирішеною тільки за рахунок стихійної дії ринкових сил. Без втручання держави регулювання безробіття і реальне його зменшення неможливі. При цьому держава повинна підходити у своєму втручанні в економіку на цьому напрямі комплексно, адже безробіття є моментом відтворення робочої сили. Отже, розробка і реалізація заходів зі зменшення або ліквідації безробіття повинна включати й усю сукупність дій держави щодо забезпечення всього процесу розширеного відтворення робочої сили.

Метою роботи є  розробка системи заходів, які держава  має провести для вирішення проблем  безробіття в Україні.

Завдання полягає  в розгляді та аналізі ринку праці  в Україні та розробці необхідних висновків.

Наші вітчизняні економісти здебільшого схиляються до того, що активна участь держави  в процесах, що відбуваються на ринку  праці, є необхідною в умовах нашої  економіки. Державне регулювання ринку  праці є завжди специфічним і  залежить від тих умов і факторів, які притаманні конкретній країні.

            Правову основу державного регулювання  ринку праці визначає Закон  України "Про зайнятість населення" (1991 р.) та інші правові акти. Згідно  з цим законом суб'єктом державного  регулювання зайнятості є Міністерство праці і соціальної політики. У його безпосередні функції входить розробка нормативних актів, які стосуються трудового законодавства і вирішення тих питань, що пов'язані з проблемою зайнятості. Безпосередню організацію із здійснення розроблених названим міністерством програм зайнятості забезпечує Державна служба зайнятості. Вона складається з національного центру і мережі обласних та міських центрів зайнятості.

Державне регулювання  зайнятості включає різноманітні заходи, спрямовані на забезпечення повної зайнятості й підвищення ефективності функціонування ринку праці на основі науково розробленої державної політики зайнятості. Уряд спрямовує свої зусилля на створення додаткових робочих місць, організацію громадських робіт, на допомогу тим громадянам, які прагнуть до самозайнятості. На державі лежить і відповідальність за професійну орієнтацію, підготовку й перепідготовку кадрів. Важливу роль відіграє держава і в підвищенні мобільності робочої сили. Це досягається не тільки за рахунок чітко організованої системи підготовки й перепідготовки кадрів, а й за рахунок формування ринку житла, створення необхідних умов для облаштування тієї робочої сили, яка переміщується з інших регіонів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теоретичні  засади державного регулювання зайнятості

 

1. Поняття зайнятості населення та її форми 

 

Розвиток ринку  безпосередньо пов'язаний з такою  категорією, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними  процесами, як соціальна поляризація  суспільства, безробіття.

Поняття „зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору суспільства – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

 У відповідності  до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Відповідно  до Закону України „Про зайнятість населення”, зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і право власності на засоби виробництва для її здійснення.

Держава сприяє зайнятості через проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої  на створення робочих місць та розвиток підприємницької діяльності.

До зайнятого  населення сучасне законодавство  відносить громадян України, які  проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
• громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;
• обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
• громадян, які служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;
• направлених для виконання платних громадських робіт;
• громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;
• зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;
• працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

Зайнятість населення можна розглядати з точки зору суспільства, окремих соціальних груп, в цілому по державі і окремих регіонах. Вивчення зайнятості показує: які соціальні групи зайняті в народному господарстві, яка міра їх участі в ньому, а також відповідність між трудовими ресурсами та робочими місцями.

Зайнятість  населення в будь-якій країні, а  тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти  вважають, що за рівнем зайнятості населення можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави. Оскільки зайнятість населення виходить на перший план як результативний показник функціонування економіки в цілому, потрібно з цієї позиції проводити макроекономічну політику, складовими частинами якої є фінансово-кредитна, податкова, розподільча та інвестиційна політика. Зайнятість населення має економічне і моральне значення, створює не тільки економічні цінності, але й умови збереження психічного й фізичного здоров'я особистості, всебічного її розвитку.

Концептуально виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і раціональну. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які б забезпечили можливість працевлаштування працездатного населення. Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць та професійно-кваліфікаційної робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці. Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

За формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

• економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності по створенню валового продукту й національного доходу;
• службову зайнятість, пов'язану з службою в армії, роботою на вибраних, назначених посадах;
• соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру.

Зайнятість  доцільно розглядати з режимом повного  робочого дня і зайнятість з режимом  неповного робочого дня. Регламентована тривалість дня в даний час для роботи в нормальних умовах праці складає 40 годин в тиждень. Повним робочим днем необхідно вважати передбачений законодавством скорочений робочий день для окремих категорій працівників: для працівників і службовців віком від 15 до 16 років – 24 години; від 16 до 36 років – 36 годин в тиждень.

Одним з важливих моментів, що дозволяє реалізувати робочу силу, є гнучка зайнятість з режимами неповного робочого часу. В більшості індустріально розвинутих країн світу робочий тиждень складає 35 годин.

Завдання управління полягає у вивченні якісних аспектів зайнятості, тобто відповідності фізичних, професійно-кваліфікаційних здібностей людини технічним характеристикам робочого місця і виконуваних нею функцій.

По мірі розвитку економіки змінюється структура  зайнятості, в кожний даний момент частина зайнятих працівників звільняються з виробництва, разом з тим постійно, через певний час, інша частина, що раніше вивільнилась, повертається в сферу виробництва, пройшовши підготовку і перепідготовку. Такий постійний рух контингентів працівників і визначає особливості зайнятості в ринковій економіці.

 

2. Державна політика зайнятості

 

        Державна політика зайнятості  визначається цілями і завданнями, поставленими державою у цій  сфері: що треба зробити, чого  досягти і як це зробити,  якими засобами, методами, способами.  Вона має кілька рівнів: федеральний, регіональний і локальний (місцевий).

        Кожна держава визначає власну  політику в галузі зайнятості  населення. Виділяють наступні  моделі політики зайнятості в  розвинених країнах.

         Американська модель орієнтується  на розподіл низьких доходів за допомогою створення робочих місць, не вимагають високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. Безробіття формально зменшується, але з'являється ризик збільшення кількості людей з низькими доходами.

         Скандинавська модель  передбачає  практично для всіх трудящих  гарантії зайнятості з задовільними  умовами оплати праці за допомогою  створення робочих місць у  державному секторі. Така політика  пов'язана з ризиком виникнення  інфляційного тиску і виснаження державних фінансових коштів.

         Європейська модель передбачає  скорочення числа зайнятих при  підвищенні продуктивності праці  і зростання доходів працюючих.  Така політика передбачає дорогу  систему допомоги для досить  великий і продовжує збільшуватися групи безробітних.

         Політика зайнятості підрозділяється  на активну і пасивну.

         Активна політика зайнятості  - сукупність заходів, що проводяться  державою, спрямованих на зниження  рівня безробіття. Пріоритетні напрями  такої політики: заходи, пов'язані з попередженням (профілактикою) звільнення працівників для збереження робочих місць, сприяння в працевлаштуванні, професійна орієнтація, професійне навчання, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації, фінансування створення нових робочих місць і так далі