Державне регулювання соціально–економічного розвитку країни

Державна політика у сфері патентів і ліцензій спрямована на регулювання відносин, пов'язаних з набуттям і використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності. Автори інтелектуальної власності отримують частину доходів від використання їхнього продукту в бізнесі. У такий спосіб створюється ефективна система заохочення науково-технічних робітників в інтенсифікації досліджень і розробок, підвищення якості науково-технічного і технологічного продукту, його практичної спрямованості.

Необхідною умовою практичного  використання науково-технічних досягнень є державний захист права інтелектуальної власності на науково-технічну продукцію. Результати науково-технічної діяльності є об'єктом власності створювачів (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором.

Складовою державної  політики у сфері НТП є підтримка міжнародного науково-технічного співробітництва. Суб'єктам науково-технічної діяльності надається право брати участь у виконанні міжнародних програм і укладати угоди з іноземними організаціями і фірмами, брати участь у діяльності іноземних та міжнародних наукових товариств, асоціацій та союзів на правах їхніх членів, здійснювати взаємний обмін науково-технічною інформацією, проводити обмін науково-технічними і викладацькими кадрами, студентами й аспірантами, а також спільну підготовку фахівців.

4. Інноваційний потенціал країни – це здатність фундаментальної і прикладної науки забезпечити нововведеннями процес оновлення продукції.

Інноваційні процеси – створення і впровадження нової техніки, технології, розробка нових матеріалів, розвиток нових галузей, виробництв тощо.

Інноваційна діяльність має на меті впровадження інновацій у виробництво.

У країнах з розвинутою ринковою економікою інноваційною діяльністю займається 70-80% підприємств, в Україні  цей показник в останні роки становить 15-20%.

Інноваційна політика – це форма структурної політика, що передбачає такі головні складові:

• державна пряма й непряма підтримка фундаментальної і прикладної науки;
• різноманітні форми стимулювання досліджень, насамперед, надання пільг;
• сприяння інноваційного бізнесу, зокрема малого. 

Визначимо основні методи й інструменти інноваційної політики:

• пряме і непряме стимулювання інноваційної активності усіх суб’єктів економіки;
• удосконалення податкового, грошово-кредитного, патентно-ліцензійного законодавства;
• амортизаційна політика, насамперед надання режиму прискореної амортизації, що підвищує сукупні витрати, зменшує прибуток для оподаткування і, головне, сприяє більш швидкому вибуттю основного капіталу;
• система регулювання передачі технологій, зокрема за кордон;
• встановлення системи відповідальності у контрактних взаємовідносинах;
• зняття обмежень щодо природоохоронного й антимонопольного законодавства;
• підтримка науково-технічної, освітньої і виробничої кооперації, малого інноваційного бізнесу тощо.

Світовий досвід дає  дуже багато принципових організаційних інноваційних заходів, зокрема:

• підвищення витрат державного бюджету на НДДКР;
• створення спеціальних державних органів, державних компаній, інколи міністерств або відомств, незалежних агентств, серед яких найбільш відоме НАСА – Національне агентство з аеронавтики й дослідження космічного простору;
• прийняття загальнодержавних програм і спеціальних законів;
• посилення державного і суспільного контролю за якістю досліджень, наприклад, гуртки якості в Японії, які створені фактично на кожному підприємстві;
• створення так званих “бізнес-інкубаторів” для малих, насамперед так званих венчурних (найбільш ризикованих з точки зору вкладень) підприємств;
• створення технологічних парків, тобто комплексу освітніх, науково-дослідних і виробничих суб’єктів з метою виконання інноваційних проектів, розробки й втілення наукомістких, високотехнологічних і конкурентоспроможних на світовому ринку продуктів.

Наша країна має певні  науково-виробничі досягнення світового рівня, що створює засади для поширення її участі в міжнародній кооперації. Йдеться, наприклад, про діяльність Інститутів електричного зварювання ім. Є.О Патона і напівпровідникових технологій та матеріалів у Києві,  монокристалів у Харкові, на базі яких створені відповідні технологічні парки.

Україні для подолання  відсталості в науково-технологічному й соціально-економічному розвитку потрібно не тільки підвищити темпи економічного зростання, а й здійснити перехід на інноваційний шлях розвитку. 

Законодавчою базою  для інноваційних перетворень є Закони “Про інноваційну діяльність”, “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” та деякі інші.

5. Інноваційна політика держави має на меті об’єднання науково-технічної та інвестиційної політики.

Цілі інноваційної політики Української держави:

• орієнтація розвитку пріоритетних виробництв на створення і широке використання нових високопродуктивних технологій, машин, матеріалів; постійне оновлення і модернізація виробництва;
• забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення і ефективного використання науково-технічного потенціалу;
• забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці;
• синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів;
• формування умов, за яких упровадження НТП та інновацій було б життєво необхідним для виробників;
• прискорення процесу формування ринку науково-технічної продукції і підвищення ринкового попиту на науково-технологічні досягнення.

 Механізм макроекономічного регулювання науково-технічних та інноваційних процесів передбачає:

• нормативно-правове забезпечення;
• систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень,  у тому числі їх пряме фінансування;
• визначення пріоритетів у сфері науки і техніки, їх всебічну підтримку та заохочення;
• диверсифікацію джерел мобілізації коштів на науково-технічний розвиток;
• максимальне стимулювання малого інноваційного, венчурного підприємництва;
• науково-технічне прогнозування і програмування;
• систему фінансових, кредитно-грошових, амортизаційних, інших пільг і преференція;
• організаційну підтримку і забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності;
• підготовку наукових кадрів.

Визначимо пріоритетні напрямки науково-технологічного й інноваційного розвитку країни:

• створення і масове впровадження екологічного прийнятних енерго- і ресурсозберігаючих технологій;
• використання перспективних інформаційних і електронних технологій, засобів інформатики й систем зв^’язку вітчизняного виробництва;
• розробка нових біотехнологій для сільського господарства, галузей легкої і харчової промисловості, виробництво ліків;
• створення наукових основ охорони здоров^’я населення, розробка нових методів профілактики, діагностики й лікування захворювань;
• створення і практичне застосування нових речовин і матеріалів із заданими властивостями;
• розвиток конкурентоспроможних технологій у літакобудуванні, ракетно-космічному комплексі, судно- й автомобілебудуванні, у виробництві військової техніки.

Тема 1.6. Державне регулювання підприємництва

1. Підприємництво як об’єкт державного регулювання.
2. Роль держави у процесі становлення підприємницького середовища в   України.
3. Механізм державного регулювання підприємництва.
4. Фінансові важелі державної підприємницької політики.
5. Основні напрямки регуляторної політики.

1. Підприємництво, або  підприємницька діяльність – це особливий творчий вид діяльності людини з поєднання інших чинників виробництва на власний страх і ризик з метою отримання прибутку.

Р. Кантільон  (1680 – 1734) першим визначив підприємця як людину, здатну до виваженого ризику.  Й. Шумпетер (1883 – 1950) називав підприємця економічним лідером, творцем інновацій.

Успіх підприємництва залежить від зовнішніх і внутрішніх чинників. До перших відносять роль держави, насамперед законодавство, природні ресурси, поведінку інших людей, до других – достатній рівень стартового капіталу, ефективність чинників виробництва.

Організація ефективного  господарювання передбачає наступні моменти:

• всебічне дослідження ринку своїх товарів за рахунок розвинутої системи маркетингу;
• чітко налагоджене постачання факторами виробництва при достатньому рівні внутрішньої організації за рахунок системи виробничого менеджменту;
• постійний контроль за бюджетом підприємства за рахунок досконалого фінансового менеджменту;
• розвинута робота з кадрами за рахунок системи менеджменту з персоналу;
• постійний контроль за станом ліквідності, тобто спроможності своєчасно виконувати свої зобов’язання перед контрагентами за рахунок менеджменту з обліку і контролю.

Підприємництво – це багатопланове явище, яке можна характеризувати з різних поглядів: економічного, правового, психологічного та ін. Закон України «Про підприємництво» визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг торгівлі з метою одержання прибутку.

       Підприємництво  відіграє особливу роль в національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто  стаючи тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації, бережливості та постійного оновлення. Досвід індустріально розвинутих країн показує, що розвиток підприємництва – необхідна умова економічного зростання.

Для нормального функціонування підприємництва мають бути забезпечені  такі основні умови :

• стабільна національна грошово-кредитна система;
• пільгова системи оподаткування;
• активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності;
• державна фінансова і матеріально-технічна підтримка підприємництва;
• ефективний захист інтелектуальної власності;
• спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів;
• правовий захист підприємства;
• формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва;

2. Державне регулювання підприємництва – це система правових, організаційних і регулятивно-контролюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища й управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентоспроможності національної економіки.

Підприємницьке  середовище – сукупність умов, що впливають на формування і розвиток підприємництва. Воно складається з таких елементів:

1. Економічні умови  визначають умови розподілу ресурсів і ступінь активності підприємницької діяльності – ступінь економічної свободи; обсяг сукупного попиту; рівень розвитку ринків; конкуренції; стабільність національної валюти; податкову політику; рівень доходів населення.
2. Політична ситуація обумовлює характер взаємодії суспільства і підприємницьких структур, їхню соціальну інтегрованість.
3. Правове середовище створює умови для розвитку цивілізованих ринкових відносин – стан розвитку ринкового законодавства; характер регулюючого втручання держави в діяльність суб^’єктів економіки; захист інтересів підприємців.
4. Соціально-культурне і демографічне середовище виявляє вплив на формування потреб споживачів, обумовлює специфіку попиту; формування типу економічної культури у суспільстві; кількість населення; рівень його освіти, культури; моральні норми; традиції; релігійні погляди; домінуючі соціально-культурні цінності тощо.
5. Технологічне середовище обумовлює не тільки характер виробництва, а й способи підприємницької діяльності – рівень індустріального розвитку країни; рівень науки, техніки; наявність технологій і їх впровадження у виробництво тощо.
6. Природно-географічне середовище визначає галузеву, територіальну, зовнішньоекономічну структуру економіки; види підприємницької діяльності; наявність природних ресурсів; їхню якість; клімат; географічне положення країни тощо.
7. Інституційно-організаційне середовище  характеризує систему органів державного управління, їхню взаємодію з суб^’єктами підприємницької діяльності, способів та інструментів державного впливу на підприємство, розвиток інститутів ринкової інфраструктури.

Суб^’єкти державного регулювання підприємницької діяльності в Україні:

• Міністерство економіки;
• Міністерство фінансів;
• Державний комітет України з питань регулятивної політики й підприємництва;
• Державна податкова адміністрація;
• Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації;
• Антимонопольний комітет України.