Державне регулювання соціально–економічного розвитку країни

• прийняття і зміна законів, постанов, інших законодавчих актів, контроль за їхнім виконанням;
• визначення основ державної економічної політики, в тому числі кредитно-грошової, зовнішньоекономічної, цінової, податкової;
• затвердження державного бюджету країни тощо.

Президент -  Глава держави, управляє економікою за допомогою указів, постанов, розпоряджень.

Кабінет Міністрів – вищий виконавчий орган державної влади. Йому належить основна роль в управлінні економікою, він зобов’язаний забезпечити реалізацію законів, постанов та інших законодавчих актів.

Органи місцевої влади:

• наділені всією повнотою державної влади на своїй території;
• є самостійними учасниками зовнішньоекономічних зв¢язків;
• здійснюють розпорядження і користування природними ресурсами;
• управляють місцевими бюджетами;
• створюють умови для виконання державних і регіональних програм;
• забезпечують додержання мінімальних соціальних стандартів;
• гарантують фінансову самостійність місцевого самоврядування.

 

Тема 1.3. Фінансова політика

1. Фінансово-бюджетне регулювання.
2. Податкове регулювання.
3. Грошово-кредитне регулювання.
4. Державне регулювання ринку цінних паперів.

 

1. Державне регулювання за допомогою фінансових і грошово-кредитних інструментів є найбільш відомим і розповсюдженим у країнах ринкової економіки.

Фінансова система  країни складається з :

• державного бюджету;
• позабюджетних фондів;
• фінансів підприємств;
• місцевих фінансів.

Державні фінанси складаються з державного бюджету і позабюджетних фондів. Через них відбувається перерозподіл значної частини ВВП країни.

Державний бюджет є, з одного боку, річним планом державних витрат і джерел їх фінансового покриття, з іншого – головним важелем державного регулювання перерозподілу фінансових потоків у країні.

Консолідований  державний бюджет країни – бюджет центрального уряду і бюджети місцевих органів влади.

Основні параметри бюджету:

- абсолютні розміри;

- частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет;

- обсяг і структура джерел фінансування;

- обсяг і структура бюджетних видатків;

- співвідношення доходів і видатків бюджету.

Основні шляхи покриття державного бюджет:

- податкова емісія готівкових грошей;

- продаж державних цінних паперів;

- посилення оподаткування.

Головні суб^’єкти державного регулювання фінансово-бюджетної сфери:

- Міністерство фінансів України;

- Міністерство економіки;

- Головне контрольно-ревізійне управління;

- Державне казначейство України;

- Державна податкова адміністрація;

- Державна митна служба України.

Основна частка державних  доходів і витрат здійснюється через бюджетну систему. В Україні бюджетна система складається з державного бюджету і місцевих бюджетів. Організація і принципи побудови бюджетної системи, а також взаємозв'язок між її окремими ланками характеризуються поняттям «бюджетний устрій». Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни.

Бюджет, у загальному розумінні,— це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій певної організації. Державний бюджет — це річний план державних витрат і джерел їх фінансового покриття. Взаємозв'язки бюджету з іншими ланками фінансової системи регулюються чинним законодавством. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України.

Державні доходи — це, по-перше, грошові відносини з приводу розподілу ВВП, по-друге, частка ВВП, використовувана державою для здійснення своїх функцій. Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також надходжень з інших джерел, визначених законодавством. Платежі, утримані із суб'єктів підприємницької діяльності, перераховуються до бюджету в першочерговому й безспірному порядку.

Доходи бюджетів України  поділяються на доходи державного і місцевих бюджетів. Розмежування загальнодержавних податків між рівнями бюджетної системи здійснюється відповідно до чинного законодавства. З державного бюджету України до бюджету АР Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя передається частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на даній території. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України у законі про державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президента України з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій.

Видатки державного бюджету виконують функції політичного, соціального й економічного регулювання. Зміст бюджетних видатків зумовлений суспільним способом виробництва, політичним устроєм країни та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Планування державних  видатків є складовою бюджетного регулювання. Державні видатки, включаючи чисте кредитування, — це витрати, пов'язані з виконанням державою своїх функцій. Витрати — це платежі, що не підлягають поверненню, не створюють і не погашають фінансових вимог. Вони складаються в основному з купівель товарів, послуг, оплати праці державних службовців, соціальних виплат і обслуговування державного боргу.

Державні видатки здійснюються за статтями на підставі бюджетної класифікації. За функціональним призначенням їх можна об'єднати в п'ять груп:

1. Фінансування державних послуг загального призначення (витрати на державне управління; утримання законодавчих, виконавчих і судових органів; міжнародну діяльність, національну оборону, забезпечення громадського порядку і безпеки тощо);

2. Фінансування  виробництва суспільних товарів (витрати на науку, освіту, культуру і мистецтво, охорону здоров'я, фізичну культуру і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство, засоби масової інформації тощо);

3.  Фінансування державних послуг, пов'язаних з економічною діяльністю (видатки на розвиток галузей матеріального виробництва; на підвищення ефективності господарської діяльності, здійснення структурних перетворень в економіці, створення умов економічного зростання, на реалізацію цільових комплексних програм тощо);

4. Видатки державних цільових фондів;

5. Інші видатки (виплати процентів і витрати, пов'язані з обслуговуванням державного боргу, створення резервних фондів, трансферти загального характеру тощо).

Згідно з економічною  класифікацією видатки бюджету  поділяються на поточні видатки, капітальні видатки й кредитування за вирахуванням погашення. Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

Отже держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансування розвитку окремих галузей, регіонів і сфер діяльності. Крім прямого фінансування та прямих державних інвестицій, витрати державного бюджету здійснюються у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

У державному бюджеті  передбачається резервний фонд КМ України  у розмірі не більше 1% від обсягу видатків загального фонду бюджету  для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету.

Кошти державного бюджету  витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених законом про державний бюджет.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної  системи держави, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок (профіцит) бюджету. Перевищення видатків над доходами складає дефіцит бюджету.

Надлишок бюджету уряд може використовувати за непередбачених обставин для дострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або переведення його в дохід наступного бюджетного року.

Граничний розмір дефіциту державного бюджету і джерела його покриття визначаються Верховною Радою України під час затвердження державного бюджету. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів. Рішення про залучення позик у кожному конкретному випадку ухвалює Верховна Рада України. У затвердженому бюджеті граничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розміру видатків бюджету на розвиток.

2. Податки – це обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб до державного бюджету на умовах державного законодавства.

Виділяють дві функції податків:

• фіскальна, тобто забезпечення акумуляції коштів у державному бюджеті з метою фінансування державних витрат;
• регулююча, тобто вплив на різні аспекти діяльності платників.

А.Сміт у XVIII ст. сформулював принципи оптимального оподаткування:

• справедливість, або платоспроможність платників, тобто єдині правила для всіх і відповідність платежів доходам платників;
• еквівалентність надходжень і державних витрат;
• адміністративна простота, тобто зрозумілість для платників;
• гнучкість, тобто відповідність вимогам часу;
• фіскальна достатність, тобто відповідність усім статтям витрат;
• ефективність, тобто неможливість перешкодити ефективному розподілу ресурсів.

Класифікація податків за критеріями:

1. За об’єктом оподаткування:

• податки на доходи;
• податки на майно.

2. За рівнем податку:

• загальнодержавні;
• місцеві, або комунальні.

3. За способами стягнення:

• окладні, тобто з початковим визначенням ставок;
• розкладні, тобто початкове визначення необхідної суми зборів, зокрема з кожного платника і з подальшим визначенням ставок.

4. За напрямком використання:

• загальні без визначення пунктів використання;
• цільові, або спеціальні з конкретним напрямком використання (соціальні податки, податки на розвиток автомобільних доріг).

5. За шкалою:

• пропорційні, тобто з однаковою ставкою для будь-яких доходів;
• прогресивні з визначенням мінімуму, який не обкладається податком і зі зростанням процентних ставок в міру зростання доходів;
• регресивне оподаткування, яке, з одного боку порушує принцип справедливості, з іншого – є стимулом для легалізації великих доходів.

6. За участю у формуванні ціни або доходів:

• прямі податки, тобто винятки з фіксованого доходу, наприклад, прибутковий податок з громадян на прибуток, на майно, спадщину;
• непрямі податки, тобто податки на споживання через здійснення надбавки до ціни.

7. За порядком розрахунку:

• податки за номінальною ставкою, тобто та, яка вказана в документі;
• податки за реальною або ефективною ставкою, яка порівнюється з темпами інфляції або дефляції.

Податкова політика – це політика держави у сфері оподаткування, що передбачає маніпулювання податками, обов’язковими зборами й митом для досягнення певних цілей.

Складові податкової політики:

1. Встановлення і зміна податкової системи.
2. Визначення податкових ставок.
3. Надання пільг і контроль за подальшою дисципліною.
4. Визначення механізму обчислення і зарахування до бюджету податків.