Державне регулювання соціально–економічного розвитку країни

 

2. Економічна складова державної регіональної політики передбачає:

• забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних інтересів і економічних пріоритетів з регіональними й місцевими;
• раціональне розміщення продуктивних сил, реалізацію переваг територіального поділу праці;
• створення нової системи управління комунальним сектором економіки;
• стимулювання надходження фінансових ресурсів, приватних інвестицій у найдинамічніші області, здатні прискорити зростання національної і сприяти реструктуризації власної економіки;
• активізацію розвитку депресивних регіонів;
• сприяння формуванню оптимальної структури господарського комплексу, здатної забезпечити найефективніший регіональний розвиток;
• контроль з боку держави за зміною суспільних потреб, за дотриманням загальноекономічних, соціальних пріоритетів, забезпеченням досягнень у сфері науково-технічного прогресу;
• сприяння розвитку регіонального ринку й споживчого сектора економіки регіонів;
• створення різних типів спеціальних економічних зон як засобу стимулювання господарської діяльності в регіоні.

Важливим практичним інструментом реалізації РЕП є чіткий законодавчий розподіл повноважень, відповідальності й фінансово-економічної бази між різними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним і місцевим. Визначення і закріплення повноважень між центральними і місцевими органами влади є основною передумовою підвищення ефективності прогнозування і керованості економічних процесів у державі. Компетенція у сфері управління економікою розподіляється між законодавчою, виконавчою і судовою владою.

Нормативно-правова база створює правову основу для реалізації та зміцнення відносин «центр — регіони», впливає на розвиток ринкових відносин на місцях і визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіонах. До неї належать: Закони України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (1995 р.); «Про формування місцевих органів влади» (1994 р.); «Про столицю України — місто-герой Київ» (1999 р.); «Про бюджетну систему України» (1995 р.); Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (1993 р.). Нормативно-правовою базою ДРЕП є Закони України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (1995 р.), «Про формування місцевих органів влади» (1994 р.), «Про столицю України — місто-герой  Київ»  (1999  р.),  Бюджетний  кодекс України (2001 р.) та інші нормативно-правові акти.

У прогнозі економічного й соціального розвитку регіону мають бути відображені:

- аналіз економічного і соціального розвитку за попередній період і характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;

- стан використання природного, виробничого, науково-технічного й трудового потенціалу, екологічна ситуація;

- прогноз кон'юнктури на ринках основних видів товарів (послуг);

-  можливі шляхи  розв'язання головних проблем  розвитку економіки і соціальної сфери;

- цілі й пріоритети соціально-економічного розвитку в середньостроковий період та пропозиції щодо заходів для їх досягнення;

-  основні показники соціально-економічного розвитку;

- висновки щодо тенденцій  розвитку економіки протягом  середньострокового періоду.

Програма економічного й соціального розвитку регіону розробляється щороку і на відповідний рік. У програмі мають бути відображені:

- аналіз соціально-економічного розвитку за попередній і поточний роки та характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;

- стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація;

- можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери;

-  цілі й пріоритети соціально-економічного розвитку в наступному році;

- система заходів щодо реалізації соціально-економічної політики з визначенням термінів виконання та виконавців;

-  основні показники  соціально-економічного розвитку;

-  дані про отримання та використання доходів від розпорядження об'єктами права комунальної власності та ін.

Державні регіональні  цільові комплексні програми спрямовуються на розв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме: забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів; фінансування будівництва та функціонування загальнонаціональних об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я; надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки тощо.

 

3. Управління соціально-економічним розвитком господарства регіону має забезпечувати вибір і здійснення тільки оптимальних рішень. Збитки, які приносять необґрунтовані рішення, примножено зростають і породжують низку економічних, соціальних і екологічних проблем.

З огляду на природні, економічні, соціально-демографічні й історично-етнічні  умови і фактори, що впливають на формування регіональних комплексів, для регулювання основних територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування.

В основу мезорайонування  покладено вісім економічних  регіонів:

1. Донецький (Донецька, Луганська області);
2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);
3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);
4. Центральний (Київська, Черкаська області, м. Київ);
5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);
6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);
7. Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області, АР Крим, м. Севастополь);
8. Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).

З урахуванням наявного природно-ресурсного і науково-виробничого потенціалу, необхідності структурної перебудови економіки країни й зближення соціально-економічних рівнів розвитку регіонів для кожного з економічних районів у складі РЕП визначаються основні напрями розвитку господарських комплексів регіонів на перспективу.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють регулювання соціально-економічного розвитку в регіонах, проводять політику держави на місцях, є обласні, районні й міські держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України, указів Президента, постанов Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, рішень відповідних представницьких органів регіонального самоврядування. Отже для виконавчої влади — Президента, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств — держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правових актів.

Для виконання функцій  управління територією, реалізації загальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих державних адміністрацій створено відповідні економічні служби — управління економіки. Основними завданнями управлінь економіки місцевих державних адміністрацій є: реалізація РЕП на відповідній території; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону; сприяння проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів; методичне керівництво економічною роботою в регіоні.

 

4. Важливою ланкою бюджетної системи є місцеві бюджети.

Головними функціями  місцевих бюджетів є формування грошових фондів для забезпечення діяльності місцевих органів влади; розподіл і використання грошових коштів між галузями економіки; контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств (установ, організацій), підвідомчих органам місцевого самоврядування.

У межах регіональної політики держава здійснює регулювання міжбюджетних відносин, метою якого є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, і бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Інструментом регулювання міжбюджетних відносин є міжбюджетні трансферти. Для розподілу міжбюджетних трансфертів використовується фінансовий норматив бюджетної забезпеченості. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг.

Основними видами міжбюджетних трансфертів є дотації вирівнювання; субвенції; кошти, що передаються до державного бюджету і місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

Бюджетним кодексом України  визначено склад доходів і  видатків місцевих бюджетів.

Певні особливості формування бюджетів мають АР Крим і міста Київ і Севастополь. їх надходження і витрати формуються в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України, з урахуванням Конституції АР Крим, Закону України «Про столицю України — місто-герой Київ» і закону, що визначає особливий статус міста Севастополя.

Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних виконавчих органів і органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом відповідних рад самостійно розглядати й затверджувати бюджети.

Місцевими податками й зборами в Україні є готельний збір; збір за паркування автотранспорту; ринковий збір; збір за участь у перегонах на іподромі; збір за виграш на перегонах; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; податок з реклами; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; комунальний податок; збір за проїзд по території прикордонних областей з автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та ін.

 

Тема 2.4. Суспільний сектор економіки як об’єкт державного регулювання

1. Регулювання суспільного сектора економіки.
2. Кошториси бюджетних установ.
3. Державні закупівлі як засіб задоволення державних потреб.
4. Механізм державних закупівель.

 

1. Суттєву роль в економіці відіграє суспільний сектор. За цієї обставини державний бюджет є одним з основних інструментів макроекономічної політики. Держава бере на себе зобов'язання надавати чисті й змішані суспільні товари та послуги, які приватний сектор не продукує або виробляє в недостатній кількості.

Згідно із системою національних рахунків до сектора загального державного управління  відносять державні установи й організації, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів. До їх складу входять установи й організації загального управління, фінансів, регулювання економіки, науково-дослідної діяльності, охорони навколишнього природного середовища, оборони, підтримування внутрішнього порядку, безкоштовного або пільгового обслуговування населення у сферах освіти, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, культури і мистецтва, соціального забезпечення.

Функціонування організацій  та установ державного сектора економіки пов'язане з використанням багатьох видів матеріальних ресурсів і грошових коштів, необхідних для надання послуг окремим особам і суспільству в цілому. Для зазначених установ, як і для інших секторів економіки, є об'єктивним відшкодування здійснених витрат, їх суспільний облік і контроль. З одного боку, ці установи є споживачами результатів праці інших секторів економіки, а з іншого — своєрідним постачальником різних послуг. Отже вони включаються в систему суспільного поділу праці, а їхня діяльність набуває фінансово-господарського характеру.

Основними показниками, що характеризують стан і завдання розвитку сектора, є:

• питома вага загальної суми державних доходів і витрат у ВВП;
• питома вага державних видатків на освіту, охорону здоров'я, національну оборону, правоохоронну діяльність, охорону навколишнього природного середовища і т. д. у державному бюджеті або у ВВП;
• обсяг державних видатків за відповідними напрямами на душу населення; нормативи, що визначають мінімальні стандарти споживання суспільних благ (прожитковий мінімум, розмір мінімальної заробітної плати, пенсії, гарантований мінімум послуг у галузі освіти, охорони здоров'я тощо);
• показники рівня життя населення.

2. Використання різних джерел фінансування діяльності установ та організацій СЗДУ значною мірою залежить від характеру суспільних товарів. Державні фінанси забезпечують надання чистих суспільних (гарантованих Конституцією України) товарів і змішаних суспільних товарів у межах нормативного рівня споживання. Кошти підприємств, громадських організацій і населення забезпечують фінансування змішаних суспільних товарів у тій частині, що перевищує встановлений державою нормативний рівень споживання, а також фінансування приватних товарів, що виробляються установами сектора державного управління.