Державне регулювання економіки

Розглянуте переконує в тому, що вільний ринок через свої супе­речності в реальному житті не існує. Спроби побудувати його схожі на спроби сконструювати вічний двигун. Відстоювати новий ринок у сучасних умовах, за словами відомого американського економіста Д.Гелбрейта, можуть лише люди с психічними відхиленнями.[7]

РОЗДІЛ  ІV. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО

                    РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Після десяти років незалежності можна підвести деякі підсумки розвитку України як незалежної держави з позиції відсотку реалізації потенційних можливостей. Надзвичайно важко  сьогодні оцінити ті можливості, котрі мала країна на початок 90-х років. Існують діаметрально-протилежні погляди на потенціал країни та відсоток його реалізації. Оскільки під прапор незалежності ми стали під впливом прагнення швидкого об’єднання з Європою, виникає питання: наскільки ми наблизилися до мети і як державне регулювання сприяло виконанню цього завдання.[12]

Положення,  розглянуті вище, дають загальне уяв­лення про роль держави в ринковій економіці. Тепер же, необхідно   перейти   від   загального   до   конкретного   й показати, як формується система державного регулювання еконо­міки в Україні, чи відповідає вона науковим стандартам і досвіду країн, які вже пройшли цей шлях.

Система державного регулювання ринкової економіки в Україні формується в складних і нестандартних умовах. Нестандартних тому, що країни, в яких ця система діє ефективно, формували її в процесі розвитку й вдосконалення свого соціально-суспільного ладу (капіталізму). Ми ж здійснюємо це в умовах руйнування командно-адміністративного соціалізму й первісного нагромадження капіта­лу. Через відсутність аналогів неможливо таку систему в когось скопіювати (хоча деякі політики настирливо нав’язують Україні західні моделі), а тим більше створити її водночас, згідно з якоюсь, хоча й ідеально розробленою програмою.[7]

Проблемою програми стабілізації економіки України є подолання інфляції та досягнення стабільності в грошово-фінансовій системі. Проте використати досвід інших держав у її вирішенні не так легко. Тому серед економістів щодо цього нема єдиного погляду, а загальні положення розробленні для стаціонарної, тобто для випадку, коли збурення в економіці невеликі (у межах 10% інфляції). Україна ж пройшла через гіперінфляцію. Економіка її явно не стабільна.[9]

Для того, щоб Україна мала ефективну систему державного ре­гулювання економіки, необхідно: по-перше, визначити соціально-економічний статус суспільства, яке ми будуємо; по-друге, концеп­туально визначити місце держави в економічних процесах. Що стосується другого, то мається на увазі визначення мети, заради якої держава втручається в економічні процеси. Мета передбачає вибір засобів, за допомогою яких вона може бути найбільш ефек­тивно досягнута. Засоби приводяться в дію певним механізмом, який повинен бути закладений у концепцію. І, нарешті, визначити в інтересах кого, яких верств населення держава повинна здійсню­вати регулювання економіки.

На жаль, сьогодні ці принципові питання залишаються відкри­тими, тому й формування системи державного регулювання економіки носить спорадичний характер. В ній ми, наприклад, бачимо спроби застосувати майже всі можливі форми державного регулювання економіки, але не бачимо системи й ефекту. Навпаки, практично будь-яка спроба держави втрутитися в економічні процеси, що відбуваються в країні, породжує антиефект. Ситуація ускладнюється ще й тим, що економіка України переживає глибо­ку кризу.

Як же фактично ця система формується?

1. Вихідним інструментом державного регулювання економіки є планування. Ринкова економіка, як показує досвід країн Заходу, сприймає лише індикативне планування. Отже, необхідно було здійснити плавний перехід від директивного планування до індикативного. Такий план, з одного боку, є для всіх господарських суб’єктів орієнтиром при виборі пріоритетних напрямів їх діяльності, з іншого – ідеологічною платформою для переналагодження системи державного регулювання економіки.

Проте ця робота знаходиться в найпочатковішій стадії. Так, розроблений на 1993р. індикативний план залишився документом лише для вузького кола спеціалістів і міністерських структур. Ступінь впливу його на економіку не міг бути суттєвим й тому, що, по-перше, його пріоритети й мета недостатньо пов’язувалися з системою економічних показників. По-друге, проект його був поданий з великим запізненням (квітень 1993р.). По-третє, при плануванні державної власності директивне планування ще не вичерпало своїх можливостей. По-четверте, на 1994-1997 pp. навіть такого плану не було.

2. Серед  економічних  регуляторів  центральне  місце  посідає
державний   бюджет.   Через   бюджетний   механізм   держава   має
можливість безпосередньо брати участь у перерозподілі національ­ного  доходу,   а  отже   вирішувати  соціально-економічні  та   інші проблеми, які не вирішує ринок.

На жаль, слід констатувати, що цей важливий інструмент не вмонтовано в єдину систему державного регулювання економіки через те, що, по-перше, не відпрацьований досі механізм розробки й виконання державного бюджету, по-друге, величезний бюджет­ний дефіцит робить його просто недійовим.

3. У тісному зв’язку з бюджетом повинна працювати податкова система.    При   її   формуванні   враховується   здатність   податків виконувати дві взаємопов’язані функції: фіскальну й стимулюючу. Держава    через    рівень    оподаткування,    порядок    підрахування податкової бази й систему податкових пільг та обмежень визначає, з одного боку, величину доходів державного бюджету, з іншого, спрямовує ділову  активність господарських суб’єктів і окремих громадян   у   відповідності  з   цілями  й   пріоритетами   соціально-економічного розвитку країни.

Нині в Україні законодавче встановлено податкову систему, яка передбачає поділ податків на центральні й місцеві. Проте відсутність чіткої податкової концепції породжує, по-перше, часту зміну ставок податків, баз оподаткування, податкових, пільг, що негативно впливає на розвиток підприємництва, по-друге ,в умовах наростаючої соціальної напруги й дефіциту державного бюджету тенденцію до розширення фіскального характеру оподаткування.

В особливо складних умовах формується грошово-кредитна система України. Створення національного банку, системи комер­ційних банків, страхових компаній та інших кредитно-фінансових установ  поки що  не  привело  до  нормалізації  грошового  обігу, зниження інфляції. Навпаки, отримавши свободу, нові комер­ційні фінансові та кредитні установи, націлившись на прибуток будь-якою ціною, посилили нестабільність економіки.

З низькою ефективністю працює система державного регу­лювання цін. Чому? Тому, що, по-перше, було переоцінено саморе­гулюючу  здатність  ринку  і  з  самого  початку  була  послаблена регулююча роль держави. В результаті форсована лібералізація цін вилилася в звичайнісіньку конфіскаційну грошову реформу. По-друге, державне цінорегулювання спрямоване не на усунення
факторів, що породжують ціновий вибух, а на боротьбу з його наслідками, головним чином на запобігання соціальним конфлік­там, тобто державне   цінорегулювання носить регіструючий  (в основному  популістський)  характер.   Корені  ж  цінового  вибуху знаходяться в базових галузях економіки. Тому, щоб приборкати інфляцію, необхідно цінове регулювання починати  з продукції саме таких галузей, як основні види сільгоспсировини, паливно-енергетичні ресурси, метал, тісно пов’язуючи його з механізмом оплати праці.

Формування ринкової економіки гостро ставить проблеми соці­ального захисту населення. Викликано це, в основному; двома факторами. По-перше, ринок, про що мова йшла раніше, сам по собі є байдужим до соціальних питань. По-друге, непродумана й поспішна капіталізація економіки України породила додаткові ускладнення цієї проблеми.[7](рис. 4.1)

Рисунок 4.1 - Фактори загострення проблеми соціального захисту населен­ня в Україні.

Чи потребує економіка України державного регулювання та реформування економіки? Оскільки метою її є перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки, а розвинена ринкова економіка передбачає певну регулюючу роль держави, то вже зараз треба посилювати цю роль і формувати механізм її здійснення.

Мета реформування економіки України – створення соціально орієнтованої ринкової економіки, яка б на основі розвитку національного конкурентноздатного виробництва забезпечила гідний рівень життя населення, добробут нації в цілому.[11]

Важливим чинником, що посилює необхідність державного регулювання української економіки, є той, що перехід здійснюється, від економіки з тотальною державною власністю на засоби виробництва, в якій усі працівники були найманою робочою силою держави. В цих умовах тривалий час зберігатиметься відносно велика частка державних підприємств в економіці та вплив держави на економічні процеси.

Тепер також лише формується і ще довго буде відсутня певною мірою у підприємців і населення ринкова культура, ринкове мислення, психологія, цивілізована етика бізнесу, зріла соціальна відповідальність підприємців. У розвинених країнах ці чинники мають важливе значення в регулюванні економічних відносин людей. За відсутності системи цих чинників в українській економіці регулювання економічних відносин значною мірою перекладається на державні законодавчі, виконавчі та судові органи.

Отже, досить обгрунтованою є орієнтація на державно регульовану соціально спрямовану ринкову економіку. При цьому мається на увазі опанування принципово нової моделі діяльності держави, докорінно відмінної від адміністративної економіки.[6]

ВИСНОВКИ

У підсумку я дійшов висновку, що стабільний розвиток економіки будь-якої країни неможливий без державного регулювання економіки. Держава може впливати на господарство як безпосередньо, так і за допомогою опосередкованих методів. Але ці методи не повинні переходити у жорсткий адміністративний контроль всіма галузями господарства, тому що такі методи порушують стабільність економічного розвитку ринку вільної торгівлі. Все ж таки, тільки держава може створювати умови для розвитку науки і техніки, забезпечувати грошовий обіг, валютне і митне регулювання, проводити податкову політику, вирішувати макроекономічні і соціальні проблеми, боротися з монополізацією, проводити антиінфляційну політику, забезпечувати макроекономічну рівновагу та зайнятість, проводити заходи захисту навколишнього середовища від забруднення та ін. Тому проблема ефективного державного регулювання дуже актуальна у наш час.

Незважаючи на те, що централізоване і ринкове регулювання за свою суттю є антиподами, вони постійно взаємодіють між собою. Це сприяє забезпеченню економічної та політичної стабільності всієї суспільної системи. Головна мета державного втручання в економічний розвиток – забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні. Її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.

Для того, щоб вивести економіку України на ефективно новий рівень, перш за все необхідно переглянути економічну політику держави, бо сьогодні Україна не має ефективної системи державного регулювання. Необхідно врахувати досвід інших країн, які теж пережили економічну кризу і зараз займають провідні позиції на світовому ринку. Тільки створивши нову дієву модель державного регулювання економіки наша країна зможе вирішити соціальну демографічну проблему, яка дуже гостра саме зараз.

ЛІТЕРАТУРА

1.      Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М.Чистов, А.Є.Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. – К.:КНЕУ, 2000. – 316 с.

2.      Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2003. – 592 с.

3.      Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 1998. – 544 с.

4.      Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К.: Вища шк., 2001. – 743 с.

5.      Політекономія: Підручник / За заг. ред. Ю.В. Ніколенка. – Київ: ЦУП, 2003. – 412 с.

6.      Основи економічної теорії: Підручник / А.А. Чухно, П.С. Єщенко, Г.Н. Клімко та ін.; За ред. А.А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001.- 606 с.

7.      Г.І. Башнянин (кер.), Л.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. Політична економія: Підручник. Київ: Ніка-Центр, 2000. – 528 с.

8.      Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. Посібник. – К.: МАУП, 2000. – 176 с.

9.      І.Михасюк, А.Мельник, М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки/ За ред. д-ра екон. наук І.П. Михасюка/. – Львівський нац. Університет ім. І.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640 с.

10. Гриньова В.М., Новікова М.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – Х.: Видавничий Дім “ІНЖЕК”, 2004. – 756 с.

11. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 209 с.

12. Скрипник А.В. Державне регулювання економіки (податки, бюджет, корупція, вибори). Курс лекцій. – Київ: ЦУЛ, 2002. –296 с.

13. Воробйов Є.М. Економіка. Довідник старшокласника та абітурієнта. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – 400 с.

14. Баб’як М.М., Пешенкова Л.А., Рибчук А.В. Економічна теорія. Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 208 с.

15. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.