Державне регулювання економіки

Найменше відповідає сутності явища такий поширений тер­мін, як “державне втручання в економіку”. Він породжує уяв­лення про насильницьке втручання, навіть з добрими наміра­ми, однієї самостійної системи (держави) в іншу, як хірургічне втручання в організм людини. Насправді держава є не зовніш­ньою системою щодо економіки, а її складовою частиною.

Економічна політика держави є елементом загальної державної політики, яка включає соціальний, гуманітарний, оборонний, еколо­гічний та інші напрямки. Якою б не була державна політика за своїми напрямами, характеристиками та пріоритетами, вона має бу­ти комплексною, охоплювати всі сфери суспільного життя. Навіть ті, хто визнає базисний характер економіки, не заперечують велико­го впливу на неї політичних, соціальних, моральних, духовних, пси­хологічних та інших факторів. Забувати це – значить позбавляти себе можливості ефективно впливати на економічні процеси.

Існує багато визначень поняття “державна економічна політика”. Беручи загалом – це є цілеспрямований вплив на економічні про­цеси на макро- і мікрорівні, створення й удосконалення умов еко­номічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. У багатьох економічних дослідженнях поняття “державна економічна політика” та “державне регулювання економіки” ототожнюються. Однак ближчим до істини буде твердження, що економічна політи­ка є тією засадною основою, що на ній базується державне регулю­вання економіки.

Державне управління економікою – це організуючий і регу­люючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основ­ними функціями управління є організація, планування, регулю­вання, кадрове забезпечення, контроль.

Управління будь-яким процесом починається з того, що цей процес відокремлюють як певний об’єкт. Для впливу на нього з метою реалізації потрібних цілей створюється відповідна ор­ганізація. Організація здійснює планування заходів, спрямова­них на досягнення цілей. Коли створено організацію та визна­чено плани її діяльності, встановлюються правила поведінки кожного члена організації в межах планових заходів. Підбира­ється персонал, здатний здійснити намічене. Виникає динаміка управління, яка потребує постійного контролю. [1]

Реформи, що здійснюються у країні, покликані змінити характер участі держави в господарській діяльності, зменшити частку державної власності, створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Будь яка масштабна акція потребує скрупульозної підготовки та виваженості. Мета державного регулювання економіки – створити  таку господарську систему, яка б орієнтувалась на вибір найефективніших варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих  соціально-економічних  умов життєдіяльності. [8]

2.2 Суб’єкти і об’єкти державного регулювання

Державне регулювання економіки представляє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого ха­рактеру, які здійснюють правомочні державні установи і суспіль­ні організації з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

При здійсненні державного регулювання економіки необхідно знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим механізмом. Напрямки і обсяги регулюючих заходів, які виконують держава і ринок, постійно змінюються. Це зале­жить від рівня розвитку продуктивних сил, господарської ситуа­ції, політичної розстановки сил, стану соціальної структури, на­ціональних особливостей, інституційного порядку загальнодер­жавного і місцевого управління.[5]

Основним суб’єктом державного регулювання виступає людина (громадянин), яка конкретизується в органах і посадах державної влади, - президентові, парламенті, уряді, представниках місцевих адміністрацій.[10]

Влада держави повинна використовуватися для узгодження економіч­них інтересів різних груп виробників і населення країни; спряму­вання їх трудової активності на досягнення відповідних єдиних цілей. Державне регулювання економіки утворює відповідну ієрархічну систему. На найвищому державному рівні відбу­вається розмежування функцій між законодавчою і виконавчою гілками влади. Характер розподілу цих функцій залежить від ор­ганізаційно-політичного типу держави.

В сучасних правових державах існують деякі близькі до держа­ви структури, які також виступають суб’єктами економічної політики. До них належать інститути, які мають суспільно-право­вий статус. Самостійними суб’єктами вони не являються, але і не є складовою частиною державного апарату управління, їм пере­даються відповідні функції управління, які вилучаються із сфери діяльності державних управлінських структур.(Наприклад, регіональні управління по страхуванню в ФРН).

Серед суб’єктів державного регулювання економіки існують також інститути, які мають наддержавний характер, їх функціо­нування пов’язане з системою міждержавних угод. Національні органи влади передають їм частину своїх управлінських функцій. (Наприклад, діяльність Європейського союзу).

До недержавних суб’єктів державного регулювання економіки належать різні об’єднання, які виражають інтереси відповідних прошарків і груп населення (профспілки, союзи підприємців, релігійні і культурні організації).

Роль цих суб’єктів визначається можливістю потужного впли­ву, групового тиску на ті владні структури, які визначають еко­номічну політику і проводять її в життя. Інтереси недержавних суб’єктів державного регулювання економіки можуть не співпа­дати з цільовою орієнтацією держави, яка ставить головною ме­тою своєї діяльності – добробут всього суспільства. Тому між недержавними суб’єктами і державою нерідко виникає відкрита боротьба за практичну реалізацію їх економічних інтересів. Ви­ходячи з цього, держава повинна постійно враховувати всю су­купність групових інтересів, яка існує в суспільстві.

Об’єкти державного регулювання економіки – це умови, проце­си, відносини, елементи і сектори народного господарства, функціонування яких ринковий механізм забезпечує неза­довільно або не забезпечує взагалі.

Тобто, об’єкти державного регулювання економіки це “боль­ові точки” ринкової економіки, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно.

Класифікація об’єктів державного регулювання економіки за рівнем задач, які вони вирішують:

- підприємства (фірми);

- галузі;

- регіони;

- сектори економіки (промисловість, сільське господарство);

- загальногосподарські процеси і відносини (економічні цикли, грошовий обіг, зайнятість, інфляція, ціни);

- глобальні процеси (соціальні відносини, екологія);

- зовнішньоекономічні зв’язки;

- наднаціональні і світогосподарські відносини (інтеграційні процеси, участь в міжнародних економічних організаціях).

Об’єкти державного регулювання частково переплітаються між собою. Так, економічний цикл як об’єкт регулювання немож­ливо відокремити від зайнятості та інфляції, а регіони від галузей і секторів економіки.[5]

Державне регулювання економіки є складовою частиною процесу відтворення. Його об’єктивна необхідність пояснюється потребою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічних функцій держави. Державне регулювання є чистим суспільним товаром, споживачем якого є всі члени суспільства, суб’єкти господарювання. Цей товар перетворюється у суспільне благо в тому разі, коли державне регулювання забезпечує економічну ефективність і соціальну справедливість.

2.3 Функції держави

Сутність держави розкривається та реалізується в її взаємо­дії із суспільством. Що і як держава робить для впорядкування та вдосконалення суспільної, колективної та приватної життє­діяльності людей характеризується поняттям “функції держа­ви”. Слово “функція” походить від лат. “functio” і означає: ви­конання, обов’язок, коло діяльності.

Нині держава виконує політичну, соціальну, міжнародну та економічну функції.

Політична функція держави полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, формою якого є ця держава, у створенні умов для спокійного та гармонійного йо­го розвитку. Якщо держава не підтримує такого стану, дозволяє окремим політичним силам провокувати різного роду соціальні конфлікти, то вона не виконує своєї суспільної функції, не випра­вдовує свого існування. За таких умов про будь-яке державне управління не може бути й мови.

Соціальна функція держави полягає в забезпеченні на всій тери­торії країни прав і свобод кожної людини і громадянина. Свобода людини реалізується в суспільстві, у спілкуванні та співпраці лю­дей. Окремі особи використовують те саме середовище для досяг­нення різних цілей, у тому числі і злочинних. За таких обставин тільки державна влада здатна бути гарантом захисту прав і свобод. Виконання соціальної функції передбачає: створення державою умов для відтворення й розвитку людини (демографічна політика, освіта, виховання тощо); формування соціокультурного простору, сприятливого для самореалізації кожної людини; стимулювання творчого зростання людини; утілення в життя принципів соціальної справедливості тощо.

Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає в підтримуван­ні свободи, суверенітету та історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства. Зовнішня політика має враховувати геополітичні обстави­ни, які визначають долю народів, а також одвічні національні інте­реси. Держава повинна здійснювати міжнародну функцію в стратегі­чних параметрах, налагоджувати нормальні взаємини з іншими країнами вздовж своїх кордонів, зберігати й зміцнювати співробітництво з якомога більшою кількістю держав, сприяти розвитку міжнародних організацій.

Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспі­льства. Усі функції держави тісно взаємопов’язані. Але, на ду­мку економістів, економічна функція є найважливішою, тому що брак належного економічного потенціалу або низька ефек­тивність його використання перешкоджають реалізації інших суспільних функцій.

Держава як суб'єкт макроекономічного регу­лювання виконує багато функцій, їх можна поєднати за такими п’ятьма напрямками.

1. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей У
цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості
покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення
цього попиту держава здійснює грошово-кредитну політику.

2. Формування правових, засад функціонування економіки. З цією
метою держава визначає правовий статус окремих форм власності,
узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює
відносини між виробниками та покупцями товарів, регламентує
здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяль­ності, визначає обов’язки підприємств перед державою і т. д. Спи­раючись на економічне законодавство держава виявляє випадки незаконної діяльності та вживає відповідних заходів до порушників.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання. Неспроможність ринку забезпечити ефективний розподіл ресурсів ком­пенсується державним втручанням в економіку. З цією метою держава здійснює захист конкуренції, забезпечує людей суспіль­ними товарами, реагує на можливість виникнення негативних екстерналій, бере участь у розв’язанні проблем неповноти ринків, формує інформаційну інфраструктуру ринку, здійснює стабіліза­ційну політику.

Для захисту конкуренції та обмеження монополістичних тенден­цій держава здійснює антимонопольну політику. Вона реалізується на підставі антимонопольного законодавства, яке дає правову оцінку таких явищ, як зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірність деяких угод між підприємцями, дискримінація під­приємців органами влади й управління, недобросовісна конкуренція.

Однією з найважливіших функцій держави є забезпечення чистими й змішаними суспільними товарами. Чітко розмежувати суспільні, змішані та приватні товари – складне завдання, розв’язання якого залежить від багатьох факторів: історичних, політичних, економічних, демографічних, ідеологічних і т. п. Од­нак таке розмежування є необхідним з двох причин. По-перше, сфера чистих суспільних благ приблизно відповідає мінімально можливим межам суспільного сектору. По-друге, сфера змішаних суспільних благ є ареною конкуренції суспільного та приватного секторів. На відміну від інших суб’єктів економічних відносин держава має законне право вилучати доходи через оподаткуван­ня. Саме податки і є джерелом фінансування виробництва суспі­льних товарів. Отже, відшкодування витрат на виробництво су­спільних товарів здійснюється за рахунок платників податків.

У сучасному світі держава як суб’єкт економічних відносин забезпечує надання таких суспільних благ: державне управлін­ня (у тому числі державне регулювання економіки), оборона, безпека (людини, держави, суспільства), соціальний захист, охорона здоров’я, фізична культура, спорт, освіта, фундамен­тальні наукові дослідження, культура, мистецтво, охорона нав­колишнього природного середовища та ін.

Держава реагує на можливість виникнення негативних екс­терналій різними способами. У деяких випадках вона намагаєть­ся регламентувати права і обов’язки суб’єктів ринку. На практиці це досягається за допомогою законотворчої і контролюючої ак­тивності держави. Так, держава встановлює норми вмісту шкід­ливих речовин у вихлопних газах, а також обмеження щодо за­бруднення повітря, води тощо.

Держава бере активну участь у розв’язанні проблем неповноти ринків. Для цього вона здійснює координацію дій потенційних виробників і споживачів. Найбільш поширеними формами такої координації є макроекономічні плани, державні цільові комплексні програми.

Звичною практикою для індустріальне розвинутих країн є участь держави у формуванні інформаційної інфраструктури ринку. Інформація здебільшого є суспільним товаром. Надання інформації будь-якій особі не зменшує її кількості для інших. Ефективність потребує безкоштовного поширення інформації або, точніше, плата за інформацію має покривати витрати на її надання.