Бюджетний дефіцит

Високий розмір зовнішнього боргу  України як в абсолютному, так  і в відносному виразі, велика кількість  ресурсів, які відвертаються на його обслуговування, надають особливу гостроту вирішення проблеми управління зовнішньої заборгованості. Ефективне управління зовнішнім боргом неможливе без постановки чітких цілей і створення механізму для їх реалізації. Це можна вважати однією з пріоритетних задач економічної політики, вирішення якої дозволило б зменшити навантаження на бюджет по обслуговуванню зовнішньої заборгованості і оптимізувати політику залучення нових запозичень [13. c. 17]. 

Стимулюючий вплив на розвиток економіки має залучення зовнішніх позик, оскільки в реальних термінах означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню. Такий шлях покриття бюджетного дефіциту і забезпечення виконання покладених на державу функцій є об `єктивним тоді, коли в державі плануються певні джерела доходів, за допомогою яких держава будує спроможна покрити цей борг, не погіршуючи внутрішнього становища в державі, у визначений термін, а в протилежному випадку – це не раціонально.

 Отже, досліджуючи питання сутності бюджетного дефіциту та державного боргу і їх впливу на розвиток економіки необхідно зазначити те, що ці поняття є взаємопов`язаними і значний бюджетний дефіцит є основним фактором формування державного боргу. Що ж до впливу цих процесів на розвиток економіки, то тут необхідно виділити два аспекти: позитивний, що базується на стимулюванні розвитку економіки, залученні коштів у державу;  негативний, сутністю якого є те, що держава не в змозі повністю забезпечити виконання своїх функцій, а вирішення цього питання на рівні держави призводить до виникнення певних зобов`язань перед резидентами країни, або ж не резидентами.

 

 

 

2.  Причини виникнення  й джерела фінансування бюджетного  дефіциту

В умовах ринкової економіки бюджет є основним  інструментом фінансової політики кожної держави. Україна не є винятком. Проте, на практиці часто виходить так, що держава не може профінансувати всі намічені у фінансовому плані заходи через значну невідповідність дохідної та видаткової частини бюджету.

Сам по собі дефіцит бюджету не може бути надзвичайно негативним явищем для розвитку країни і динаміки  рівня життя населення. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Навіть економічно розвинені країни, як правило, мають певний обсяг бюджетного дефіциту. Яким буде вплив цього явища, залежить від причин його виникнення і напряму витрачання бюджетних коштів. Якщо витрати здійснюються на розвиток економіки, пріоритетних галузей виробництва, то дефіцит впливає на стан в країні лише з позитивної точки зору. Якщо ж в уряду немає чіткої програми економічного розвитку і в зв’язку з цим кошти витрачаються на «латання» фінансових дір, субсидіювання нерентабельного виробництва, то логічним є негативний його вплив на ситуацію в країні і її соціально-економічний розвиток.

Досліджуючи розвиток бюджетного дефіциту, можна визначити фактори та причини виникнення цього явища, які наведені на рисунку 1 та 2.

Рисунок 1

 

 

Рис.1. Фактори, що впливають на виникнення бюджетного дефіциту

Рисунок 2

 

 

 
Рис. 2. Основні причини виникнення бюджетного дефіциту

 

Виходячи із визначення дефіциту бюджету, очевидно, що для більшого збалансування  бюджету необхідно певним чином  збільшити дохідну частину бюджету  або дещо зменшити видаткову, але  в тих межах, які б не загрожували  розвитку виробництва та не знижували б життєвий рівень населення та якість життя.

Основний обсяг операцій, пов'язаний із залученням джерел фінансування бюджетного дефіциту в ринкових економіках здійснюється на фінансових ринках. Таким чином, розкриваючи зміст фінансування бюджету як групу фінансових операцій, пов'язаних з покриттям дефіциту бюджету, ми охарактеризуємо це економічне явище, зосереджуючи увагу на його класифікації за такими ознаками:

• За типом кредитора:
• Внутрішні джерела — це надходження від сектору державного управління, тобто обсяг запозичень за рахунок емісії цінних паперів, що здійснює Міністерство фінансів України, надходження від органів грошово-кредитного регулювання і банківських установ та інші внутрішні джерела.
• Зовнішні джерела включають позики, отримані від міжнародних організацій та іноземних комерційних банків та ін.
• За типом боргового зобов'язання передбачає, що фінансові зобов'язання держави включають такі види: облігації внутрішньої та зовнішньої державної позики та інші державні цінні папери, довго-, середньо- і короткострокові позики та кредити, зміна обсягів готівкових коштів, депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування.
• За способом залучення джерела фінансування бюджетного дефіциту:
• Емісійні джерела пов'язані з додатковим залученням грошової маси для покриття державних видатків і супроводжуються емісією грошей.
• Неемісійні джерела відображають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами і не мають безпосереднього відношення до емісії грошей.
• За характером впливу на інфляційні процеси:
• Інфляційні - виступає монетизація дефіциту, яка відбувається за надання урядові позик центрального банку, купівля центральним банком державних цінних паперів, а також завдяки додатковій емісії грошей.
• Неінфляційні джерела суттєво не впливають на інфляційні процеси і включають запозичення на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках, залишки бюджетних коштів, трансферти, тощо.
• За рівнями управління розрізняють:
• Центральні джерела — це емісійні і неемісійні джерела, які використовуються урядом для покриття дефіциту державного бюджету.
• Місцеві - неемісійні джерела, які використовуються органами місцевого самоврядування для фінансування дефіцитів місцевих бюджетів.

У цілому теоретично можливі три  основних варіанти фінансування бюджетного дефіциту: продаж державних активів, державні запозичення та монетизація дефіциту [10. c. 5].

Продаж державних активів для покриття дефіциту вважається досить рідкісним явищем. Воно характерне для перехідних економік. Враховуючи обмеженість, цей метод не є універсальним, а разовим.

Державні запозичення є найпоширенішим методом покриття бюджетного дефіциту, оскільки не має інфляційного характеру, та здійснюється у вигляді зовнішнього та внутрішнього фінансування.

Зовнішнє фінансування може забезпечуватися на загальних або пільгових умовах. Держави — позичальники найбільш зацікавлені у пільговому зовнішньому кредитуванні,оскільки завдяки йому дефіцит не тільки не впливатиме негативно на економіку, а й може бути позитивним, якщо фінансування буде пов'язане з продуктивним використанням ресурсів. Загалом зовнішнє фінансування є найменш інфляційним.

Внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту часто розглядають як антиінфляційну альтернативу монетизації. Однак за його допомогою інфляцію можливо тільки віддалити, а не уникнути [18. c. 28].

В Україні джерела фінансування бюджетного дефіциту визначені статтею 15 Бюджетного кодексу України:

• Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування, а також вільний залишок бюджетних коштів.
• Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

 

• Міністр фінансів України з урахуванням вимог частини другої статті 15 Бюджетного кодексу України з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.
• Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України [1].

Отже, досліджуючи чинники виникнення бюджетного дефіциту, було зроблено висновок, що в своїй сукупності вони провокують негативні явища в економіці. Так, спад виробництва веде до згортання кредитної діяльності банків, посилення податкового тиску, та зростання його дефіциту і неможливості проведення заходів фінансової підтримки виробника, що ставить питання про відпрацювання методів погашення дефіциту бюджету. Що ж до запроваджених методів фінансування бюджетного дефіциту в Україні, то законодавством визначено, що ними виступають внутрішні та зовнішні запозичення, серед яких левова частка належить зовнішнім. Даний метод погашення бюджетного дефіциту,з одного боку, розширює фінансові можливості держави, а іншого, вони перетворюють взяті урядом позики у національний борг, витісняють частину приватних інвестицій, державний бюджет обтяжується видатками на обслуговування боргу, а критичні його розміри загрожують державі дефолтом.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Управління державним боргом та можливості адаптації зарубіжного досвіду в Україні

Управління  державним боргом — це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел погашення державного боргу. Під час управління державним боргом, передусім зовнішнім, треба шукати варіанти, які б мінімізували втрати для держави і населення [19. c. 23].

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук запозичення  коштів з точки зору мінімізації  вартості боргу;

2) забезпечення  своєчасної та повної сплати  суми основного боргу та відсотків;

  3) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

4) забезпечення  стабільності валютного курсу  та фондового ринку країни.

Основні цілі управління державним боргом в найбільш загальному вигляді можна розділити на декілька груп.

До економічних цілей відносяться перш за все мінімізація вартості зовнішніх запозичень, які привертаються, покращення умов рефінансування і, переоформлення заборгованості, зниження загальних витрат по обслуговуванню зовнішнього боргу, підвищення ефективності використання залучених ресурсів.

Політичні цілі управління зовнішнім боргом – підтримка стабільності функціонування політичної системи.

 До соціальних цілей відносяться перш за все своєчасне фінансування соціальних програм, забезпечення соціальної стабільності.

Необхідно підкреслити, що політика, яку проводить український уряд, орієнтується на значні зовнішні запозичення [12. c. 23].

Управління  розміщенням зовнішнього боргу  характеризується як ключовий активний елемент системи управління зовнішнім  боргом. Можна виділити три способи можливого використання залучених ресурсів:

• фінансове розміщення, коли із зовнішнього джерела здійснюється фінансування інвестиційних проектів і розвитку економіки. Даний спосіб є найбільш прогресивним видом використання зовнішнього боргу.
• бюджетне використання, при якому за допомогою залучених ресурсів фінансуються поточні бюджетні витрати, в тому числі на обслуговування зовнішньої заборгованості. Цей спосіб використання ресурсів, які залучаються з міжнародного ринку – найменш ефективний з існуючих;
• змішане бюджетно-фінансове розміщення, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб так і на розвиток економіки в цілому.

 В українській  практиці велике розповсюдження, на жаль, отримав найменш ефективний  спосіб – нові запозичення направляються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи і обслуговування існуючого зовнішнього боргу.

Сучасні економічні науки виділяють основні методи управління державним боргом, які  представлені у додатку А [24. c. 68].

Пролонгація боргу — форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов'язаннями боржника. Як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик на обслуговування раніше випущених є фінансово недоцільним.

Списання боргу — відмова уряду від погашення боргу. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами.

Викуп боргу з дисконтом  на вторинному ринку — скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку. Такий метод реструктуризації боргу можуть собі дозволити лише деякі країни-боржники, які мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів.

Обмін боргу на акції, національних підприємств чи національну валюту — одна із найпоширеніших ринкових схем реструктуризації державного боргу. Передбачає надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку в результаті можна придбати акції національних компаній.

Тимчасовий мораторій  на виплату відсотків або частини  основного боргу — відстрочення сплати внутрішніх або зовнішніх боргових зобов'язань, що оголошується спеціальними актами державної влади на певний строк чи до закінчення певних надзвичайних подій.

Конверсія боргу — зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше — зміна величини позикового відсотка.

Консолідація боргу — зміна умов позики щодо часу її чинності з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення недержавний кредит короткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику.

В умовах посилення  глобалізаційних процесів підвищуються вимоги до якості заходів регулювання  національних економік. Соціальні та економічні перетворення на тлі світових змін потребують значних та безпечних джерел фінансування, основними з яких, у переважній більшості країн, є зовнішні та внутрішні державні позики. На сьогодні майже не існує країни, державний бюджет якої характеризується наявністю позитивного сальдо. І розвиненим країнам, і країнам, що розвиваються, притаманна тенденція до постійного зростання абсолютної суми державного боргу. Обмеженість власних ресурсів, неефективне використання кредитів, порушення строків виконання боргових зобов'язань обумовили значне зростання обсягу світової заборгованості [25. c. 66].