Наглядно  розміщення паливно-енергетичного  комплексу в Україні представлено на картосхемі 1.

       Таким чином, по території України галузі паливно-енергетичного комплексу  розміщені нерівномірно. Найбільша  концентрація підприємств по видобутку  і переробці вугілля, нафти і  газу спостерігається у Південно-Східному та Західному районах України. Найбільшими вугільними басейнами є Донецький та Львівсько-Волинський, на які припадає більше 90 % загальнодержавного видобутку вугілля. Найбільшими районами нафто- і газовидобутку є Лівобережжя, Передкарпаття і причорноморський регіон.

 

       5. Продукція паливно-енергетичного комплексу у зовнішній та внутрішній торгівлі

       Доведення продукції від виробника до споживача  відбувається через ринок (торгівлю). Торгівля є галуззю господарства, що реалізує товари шляхом купівлі-продажу. Вона поєднує виробництво, розподіл, обмін і споживання. Торгівля здійснює економічні зв’язки між усіма галузями народного господарства, забезпечує неперервність процесу розширеного відтворення, обмін між окремими економічними районами, сприяє поглибленню спеціалізації виробництва і вдосконаленню територіального поділу праці.

       Споживання  окремих видів палива наведено в  таблиці 4.

       Таблиця 4

       Споживання  окремих видів палива

 

       Отже, в Україні споживається значна кількість  палива, незважаючи на тенденцію до зменшення обсягів споживання. При  цьому у структурі споживання палива переважає природний газ (43,6%) та вугілля (20,9%). Найбільшим споживачем палива є промисловість 89,6 %. І лише незначна частка припадає на транспорт (0,7 %), сільське господарство (0,5 %), житлово-комунальне господарство (0,4 %) та будівництво (0,2%). Продаж палива також здійснюється населенню. Це головним чином, вугілля, природний газ, автомобільний бензин та дизельне пальне. Останнім часом відбулося зниження споживання усіх видів палива населенням України, що пов’язано з економічною кризою в державі.

       Через зниження внаслідок інфляції попиту на внутрішньому ринку актуальним є  розвиток зовнішньоекономічних зв’язків. Загальновідомі форми зовнішніх  економічних зв’язків – зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація  і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг, міжнародне спільне підприємництво, науково-технічне співробітництво тощо.

       У 90-ті роки запаси вугілля в світі  становили понад 15х10⁶ млн. т. Видобуток вугілля – майже 5 млрд. т., у т.ч. Китай – понад 1 млрд. т, США – понад 950 млн. т, Німеччина – біля 500 млн. т, Росія – 353,5 млн. т, а також в Австралії, ПАР, Індії, Польщі і Великобританії – більше 100 млн. т в кожній. За видобуванням бурого вугілля перше місце в світі займає Німеччина.

       Україна має експортний потенціал. Тут є  значна сировинна база, багаті родовища корисних копалин (в т.ч. вугілля), але  надмірний експорт за дешевими цінами не приносить їй належних прибутків.

       Особливістю експорту України є його сировинна направленість. Але проблема полягає не у самому факті експорту сировини, а в тому що наша держава мало експортує промислових товарів і технологій.

       Україна мала тісні зв’язки з союзними республіками та країнами, що розвиваються, але все це відбувалося під егідою колишнього Союзу, який міцно тримав всі валютні надходження у Москві. Широким потоком випливали такі багатства України, як залізна і марганцеві руди, прокат чорних металів, вугілля, мінеральні добрива, природний газ тощо. Частка України в експорті вугілля колишнього Радянського Союзу становила 65%.

       Після набуття Україною незалежності були порушені виробничі зв’язки з  країнами колишнього СРСР, що негативно  відобразилося на стані вугільної  промисловості України. Однак незважаючи на це обсяги експорту вугілля перевищують імпорт (діаграма 5). 
 
 
 

       Діаграма 5

        Структура експорту-імпорту вугілля  в Україні у 1999 році 

       З діаграми видно, що експорт продукції  вугільної промисловості перевищує  її імпорт на 16 %. Це зумовлює необхідність більш ефективного та повного використання ресурсного потенціалу країни.

       У структурі експорту-імпорту нафти  і газу переважає імпорт. Україна  повністю не забезпечує себе цими видами палива. Тому вони імпортуються у значній  кількості.

       Серед торговельних партнерів України  провідне місце у зовнішній торгівлі посідає Росія, Білорусь, Туркменистан і Молдова. Серед країн далекого зарубіжжя – Туреччина, Китай, Італія, Німеччина, США, Польща і Угорщина, Індія. Стійкими залишаються зв’язки з країнами Європи – 21,5% експорту і 31,5 % імпорту.

       Без інтеграції у світову економіку  і без виходу на зовнішній ринок  Україна буде відставати від стрімко  змінюваних технологій видобутку і  переробки, технічних, екологічних  та інших стандартів та критеріїв  конкурентоспроможності. На перспективу  в регіональному аспекті для України традиційним і найбільш містким ринком залишиться ринок країн СНД.

      6. Перспективи розвитку  і розміщення паливно-енергетичного  комплексу України

       Перспективи розвитку та розміщення паливно-енергетичного  комплексу пов’язані з багатьма чинниками. Це збільшення масштабів геологічних і географічних досліджень на території України традиційних видів палива – нафти, газу в Донецько-Придніпровській западині, Причорноморській низовині, Прикарпатті і Закарпатті. В старопромислових районах збільшення видобутку можна досягти за рахунок застосування сучасних технологій вилучення нафти з надр.

       У Донбасі можна освоювати 78 розвіданих ділянок із можливим сумарним видобутком 127 млн. т вугілля на рік. Оскільки в Донбасі шахтний фонд значно застарів, необхідно технічно переоснастити і реконструювати його підприємства.

       Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінками спеціалістів, тут  можливі відкриття родовищ світового  масштабу. Насамперед, це стосується шельфу Чорного моря.

       Слід  проводити реконструкцію атомної електроенергетики на новій технологічній основі, створювати енергоблоки, які використовували б уран низького збагачення, що його виробляють наші збагачувальні фабрики. Придніпров’я та Прикарпаття. Доцільно будувати нові блоки середніх за потужністю атомних електростанцій під землею з багатократним рівнем техніки безпеки, як це робиться за рубежем. Їхнє захоронення після закінчення експлуатації не потребує багато часу та коштів.

       Найважливіша  тенденція в розвитку електроенергетики  – об’єднання електростанцій в енергосистемах, які здійснюють виробництво, транспортування і розподіл електроенергії між споживачами. Створення енергосистем зумовлюється потребою ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, виробництво якої має не тільки сезонні, а й добові коливання.

       Енергосистеми дають можливість маневрувати виробництвом електроенергії як у часі, так і  в просторі. Незбігання пікових навантажень  в окремих ланках енергосистем уможливлює в разі потреби перекидання електроенергії в зустрічних напрямках із заходу на схід і з півночі на південь.

       При транспортуванні електроенергії на значну відстань її втрати неминучі, і  вони збільшуються при зростанні  відстаней, проте можуть зменшуватися при підвищені напруги передачі. Отже, будівництво високовольтних ліній – питання дуже актуальне.

       Перспективним є виробництва електроенергії з  нетрадиційних джерел. Доцільно переробляти  буре вугілля на рідке паливо, використовувати  термальні води, що рентабельно для  Карпат і Криму, де на глибинах 1000 і 2000 м температура термальних вод досягає 70⁰С і 100⁰С. Варто використовувати енергію малих річок, морських хвиль, сірководню вод Чорного моря, силу вітру, енергію сонця, метану шахт Донбасу тощо.

       Структурна  перебудова народного господарства, економне використання різноманітних видів палива та енергії і впровадження економічних стимулів сприятимуть зменшенню енергоємності національного продукту. Сьогодні в Україні не має механізму стимуляції зменшення споживання енергоносіїв, який має включати державну систему збереження енергоносіїв на тривалу перспективу, систему стандартів і нормативів витрат паливно-енергетичних ресурсів, звітність про енергозбереження.

       Потрібно  на макроекономічному рівні визначити  пріоритети енергозабезпечення споживачів на період відродження економіки, прийняти рішення щодо повного зупинення збиткових, енергоємних неперспективних підприємств і виробництв, вирішити питання фінансування об’єктів життєзабезпечення.

       Існує чітко налагоджений зв’язок –  без усунення негараздів в енергетиці неможливо досягти ні економічного, ні суспільного прогресу. Як відомо, найбільшим злом економіки перехідного періоду стало порушення внутрішніх і міждержавних економічних взаємовідносин через обвальне падіння платоспроможності споживачів за товари і послуги, викликаного як об’єктивними факторами, так і їх безвідповідальністю. І якщо в будь-якій сфері матеріального виробництва у відносинах з ненадійним партнером можна запровадити схему “гроші-товар”, то в енергетиці, де процеси виробництва і споживання не розділені ні складом, ні часом, цього зробити неможливо.

       Вирішення основних проблем паливно-енергетичного  комплексу  та його стабілізація дасть  значний поштовх у напрямку покращання ситуації у всій економіці країни, тим більше, що ця умова є однією з основних на шляху до стабілізації суспільного розвитку країни.

 

       ВИСНОВКИ

       Таким чином, паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль у народногосподарському  комплексі України, так як є базовою  галуззю для стратегічних виробництв: металургійного комплексу, коксохімічної промисловості, які забезпечують життєдіяльність будь-якої країни.

       Паливно-енергетичний комплекс складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і  газова, торфова) та електроенергетики. Від розвитку паливно-енергетичного  комплексу значною мірою залежать динаміка, масштаби і техніко-економічні показники суспільного виробництва, насамперед промисловості.

       В Україні склалися достатньо сприятливі соціально-економічні та природні передумови для розвитку паливно-енергетичного  комплексу.

       Відмічається нерівномірність розміщення галузей по території України: найбільша концентрація вугільних підприємств спостерігається на Південному Сході та в Карпатському регіоні, де розташовані вугільні басейни; видобуток нафти і газу сконцентровано на Лівобережжі, Передкарпатті та Криму; основні теплові електростанції розміщенні в Донбасі, гідроелектростанції – у Придніпров’ї.

       Стан  внутрішнього ринку в останні  роки зумовлюється переважно заходами уряду по його регулюванню, а також  загальною економічною кризою в  країні. У зовнішній торгівлі частка експорту продукції вугільної промисловості є досить значною, що зумовлено наявністю багатої сировинної бази. Також відмічається переважання імпорту нафти і газу.

       Крім  екологічних існують також інші проблеми, які потребують комплексного вирішення на рівні держави: масові неплатежі, несвоєчасна та неповна виплата заробітної плати, страйки працівників галузі, а також інші проблеми, але їх вирішення залежить від перспектив зовнішньоекономічного розвитку нашої держави.

 

       СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Долгоруков  Ю., Гончаров Ю. Антикризові заходи у  вугільному комплексі України. // Економіка  України. – 1997. - № 8. –С.12 – 16.