Найбільший  вплив на розміщення вугільної промисловості  справляє сировинний фактор, який зумовлений розміщенням родовищ кам’яного  та бурого вугілля. Деякі його види нетранспортабельні і потребують переробки на місцях видобутку. Обсяги сировини перевищують масу готової продукції, тому підприємства, які переробляють таку сировину, повинні розміщуватися поблизу зон видобутку (збагачувальні комбінати).

       Для видобутку та переробки вугілля  необхідна наявність водних ресурсів. Головну роль у водозабезпеченні відіграють річки басейну Дніпра. Стік Дніпра біля Дніпропетровська становить 53,4 км³, а далі дещо зменшується у зв’язку з випаровуванням з поверхні Каховського водосховища. Обсяг стоку ж Сіверського Дінця (водної артерії Донбасу) складає 5 км³. Але в Дніпровсько-Донецькому артезіанському басейні та в західних областях України сконцентровані великі ресурси підземних вод.

       Велике  значення має транспортний фактор. Вибір району будівництва переробних підприємств визначається на основі співвідношення транспортних витрат на перевезення сировини і готової продукції. Якщо підприємство, переробляючи певні види сировини, будуть розміщені на значній відстані від сировинних зон, то для перевезень сировини необхідно більше транспорту, ніж для перевезення готової продукції, збільшаться транспортні витрати.

       В Україні, особливо у вугільно-металургійних  промислових районах (Південний  Схід), існує добро розвинена транспортна мережа залізничного, автомобільного та інших видів транспорту для перевезень сировини та готової продукції до місць переробки та споживання.

       Основним  споживачем вугілля є виробництво  енергії, металургійна промисловість  та ін., але споживчий фактор не є вирішальним у територіальній організації вугільної промисловості.

       Нафтодобувна  промисловість орієнтується на нафтові  родовища, нафтопереробна промисловість  розміщується поблизу нафтопромислів, у портах ввозу сирої нафти  або на трасах магістральних нафтопроводів. Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на транспортування її, що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну, потужності нафтоперекачувальних станцій. Будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів має ряд переваг, оскільки різко зменшується перевезення нафтопродуктів незалежно від способу транспортування сирої нафти (зберігання сирої нафти обходиться дешевше), а споживання має можливість використовувати сиру нафту, що надходить з різних районів.

       Газова  промисловість розвивається на базі газових родовищ.

       Для розвитку галузей паливно-енергетичного  комплексу необхідне устаткування, що його виробляють різні галузі машинобудування. На основі районів видобутку паливних ресурсів виникають населені пункти.

       Крім  того, на розміщення паливної промисловості  впливає географія розміщення населення. Східний район України є найбільш густонаселеним: лише в Донецькій  області проживає більше 5 млн. чол., що становить майже десяту частину усього населення України. З них 4568 тис. чол. – міське населення, що становить 90,2 %, і лише 496,4 тис. чол. проживає в сільській місцевості. Зростання чисельності міського населення служить передумовою для розвитку вугільних підприємств. Щільність населення тут найбільша в Україні – 191 чол. на 1 км².

       Населення виступає не тільки як споживач, але  і як трудові ресурси, без яких неможливий процес будь-якого виробництва. В тепловій електроенергетиці зайнята  значна кількість трудових ресурсів України, Тут чисельність зайнятого населення на 20 % більша ніж в гідроенергетиці.

       На  всі аспекти розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу  впливає науково-технічний прогрес, завдяки якому вдосконалюється  технологія виробництва електроенергії, її транспортування, підвищується рівень автоматизації виробничих процесів тощо.

       Важливе значення має екологічний фактор, адже паливно-енергетичний комплекс спричиняє  велике екологічне навантаження на навколишнє середовище – забруднює водні  ресурси, здійснює газоподібні викиди в атмосферу, земельні, біологічні ресурси. Тому екологічному фактору потрібно приділяти велику увагу.

       Отже, на розміщення підприємств паливно-енергетичного  комплексу впливає ряд факторів головними з яких є сировинний та споживчий. Також мають вплив транспортний, демографічний, екологічний фактори та науково-технічний прогрес. Лише врахування вирішальних та допоміжних факторів розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу забезпечує територіальну організацію виробництва.

       4. Сучасна територіальна організація паливно-енергетичного комплексу

       Розміщення  галузей паливно-енергетичного комплексу  має свої особливості.

       Вугільна  промисловість

       Найбільшим  в Україні центром видобутку  кам’яного вугілля є Донбас. Вугленосні площа на Лівобережжі становлять понад 150 тис. квадратних кілометрів, що дорівнює приблизно четвертій частині площі країни. Тут зосереджено приблизно 92 % її запасів кам’яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля (56 %). Основні його запаси зосереджені в Луганській області. У Донбасі знаходиться найглибша в Україні шахта “Глибока” (1405 м), загальна кількість коксівних шахт тут складає 81.

       Коксівне  вугілля становить 44 % від загальних  запасів і залягає переважно  в Донецькій області. Тут зосереджено  найбільше шахт і сформувалися найпотужніші центри видобутку вугілля: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез, Красноармійськ. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі та Придніпров’ї. Найбільшими виробниками вугілля є тут об’єднання: Антрацит, Красноднвугілля, Лисичанськвугілля, Стахановвугілля, Донбасантрацит, Первомайськвугілля, Макіїввугілля, Павлоградвугілля. Діють шахти: Дніпровська, Західно-Донбаська, Новодонецька, Павлогарадська, Степова, ім. Стаханова, ім. Сташкова, ім. Димитрова, Білореченська, Княгинінська, Краснолуцька, Суходільсько-Східна, ім. Артема, ім. Мельникова та багато інших.

       В районі діє багато коксохімічних  заводів. Найбільші центри коксохімії: Алчевськ, Стаханов, Авдіївка, Горлівка, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Донецьк, Єнакієве, Запоріжжя, Кривий Ріг, Макіївка, Маріуполь.

       Коксохімічна  промисловість Донбасу виробляє 50 % усього коксу України. Серед коксохімічних заводів найбільші в Авдіївці, Донецьку, Горлівці, Маріуполі, Єнакієвому.

       Другим  важливим кам’яновугільним басейном України є Львівсько-Волинський басейн – важлива паливно-енергетична  база на заході країни. Басейн розташований у західній частині країни на території Львівської (північна частина) і Волинської (південна частина) областей.

       Площа басейну незначна, близько 10 тис. квадратних кілометрів. Потужність пластів невелика. Але розвиток цієї вугільної бази сприяв поліпшенню паливного балансу Західного регіону України і країни в цілому, формуванню нових промислових комплексів, виникненню нових поселень. Тут виникли міста Червоноград, Нововолинськ, Соснівка, декілька шахтарських селищ. У цілому собівартість львівсько-волинського вугілля нижча за донецьке. Його використовують переважно як енергетичне паливо, в тому числі на Добротвірській і Бурштинській теплових електростанціях. Крім того, вугілля басейну є важливою хімічною сировиною, оскільки придатне для одержання кам’яновугільної смоли, напівкоксу.

       Основним  районами видобутку бурого вугілля  є Дніпровський буровугільний басейн, а також Тернопільська і Закарпатська області.

       Дніпровський  буровугільний басейн розташований переважно на Правобережжі України  й об’єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Басейн поділяють на 12 буровугільних районів, в яких налічується понад сто родовищ.

       Буре  вугілля має значно меншу теплотворну  здатність від кам’яного, високий вміст сірки, значну зольність. Вугілля району без брикетування не придатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою вологістю, використовується здебільше для місцевих потреб. Запаси вугілля, що його можна видобувати відкритим способом , розподіляються у 58 родовищах. Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровській (19) та Черкаській (5) областях. Основним центром буровугільної промисловості є Ватутіне на Черкащині та Олександрія в Кіровоградській області.

       Нафтова  і газова промисловість

       Нафту і природний газ в Україні  видобувають у Передкарпатті, на Лівобережжі та в причорноморському  нафтогазоносному регіоні. Провідне місце  належить Лівобережжю. Тут є родовища високоякісної нафти. - у Чернігівській (Гнідинцівське і Прилуцьке родовища), Сумській (Охтирське і Качанівське родовища) та Полтавській (Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища) областях. Вони мають значну кількість попутного природного газу, який використовується для газифікації навколишніх міст і сіл. Є невеликі родовища нафти й на півдні країни.

       Нафтопереробна  промисловість України представлена Лисичанським, Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобицьким, Львівським і Надвірнянським нафтопереробними заводами.

       Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед яких особливо відоме Шебелинське (80% усіх запасів газу в Україні). Також в області розташовані Хрестищенське, Кегичевське, Дружелюбівське і Західнохрестищенське родовища. У сумській області – Рибальське, Качанівське, у Полтавській – Солохо-Диканське, у Дніпропетровській – Перещепинське та в Чернігівській області – Гнідинцівське родовище. Менше п’ятої частини видобутку природного газу України зосереджено в Прикарпатті. Це Дашава і родовища Івано-Франківської області. Доволі значні родовища природного газу на півдні країни і передусім у Криму (Голоцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське родовища). В останні роки зростає видобуток газу з дна Чорного моря.

       В Україні склалася густа мережа газопроводів, які ведуть від родовищ Харківської області, Передкарпаття і Криму до великих індустріальних центрів: Полтави, Києва, Львова, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Одеси, Харкова, Сімферополя, Севастополя, Ялти тощо.

        Торфова промисловість

       Основні родовища торфу зосереджені в  Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий.  У вигляді  брикетів і шматків торф використовується як паливо.

       Електроенергетика

       Найпоширенішими в державі є теплові електростанції, які за характером обслуговування є районними (ДРЕС).

       Найбільша кількість теплових електростанцій знаходиться у Донбасі: Луганська, Миронівська і Вуглегірська (обидві біля Артемівська), Старобишевська (на південь від Макіївки), Слов’янська, Кураїівська, Зуївська та інші. У Придніпров’ї найпотужнішими ДРЕС є Криворізька-1, Криворізька-2 (біля Апостолового), Придніпровська (м. Дніпропетровськ), Запорізька. Дві великі ДРЕС є у Харківській області: Зміївська і Готвальдська. На заході України також є ряд ДРЕС, які працюють на вугіллі Львівсько-Волинського вугільного басейну, місцевому мазуті і газі. Найбільші з них – у Добротворі (Львівська область), Бруштині та Калузі (Івано-Франківська область). Великі ДРЕС є і в ряді інших областей України: Ладижинська у Вінницькій області, Трипільська – у Київській області та інші.

       Крім  електроенергії підприємства електроенергетики  України виробляють значну кількість  пари і гарячої води. Значну частку тепла і електроенергії виробляють теплоелектроцентралі (ТЕЦ), які обігрівають великі та ряд малих міст (понад 25 міст) України. Найбільшими ТЕЦ на Україні є шість київських, зокрема Київська ТЕЦ-5, Київська ТЕЦ-6, Дарницька, а також Одеська, Роздольська, Лисичанська, Черкаська, Чернігівська, Жидачівська (Львівська область), Кременчуцька, Львівська, Харківська ТЕЦ, Калузька, Краматорська та інші.

       В Україні працюють кілька потужних атомних  електростанцій – Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська (працювала до останнього часу).

       Основні гідроелектростанції розташовані на Дніпрі. Це – Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська і Київська. На Дністрі збудована Дністровська ГЕС-ГАЕС, у Закарпатській області – Тереблю-Ріцька ГЕС. Крім них, на малих річках діють біля сотні електростанцій невеликої потужності, більші з них належать до державної енергосистеми. Збудовано каскади ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг.