Згідно  з планом електрифікації колишнього СРСР, прийнятому у 1920 році, в Україні  перша державна районна електростанція – Штерівська ДРЕС стала до ладу у 1926 році. У наступні роки кількість і потужність електростанцій зростала і вже в 1940 році діяли 93 електростанції загальною потужністю 2,1 млн. кВт. Довжина лінії електропередачі напругою 35 кВ і більше перевищувала 4 тис. км. Сформувалися великі потужні енергосистеми (“Дніпроенерго”, “Київенерго”, “Харківенерго”).

       Однією  з найдавніших галузей паливної промисловості є торфова. За нею  слідує вугільна, нафтова і наймолодша галузь – газова.

       Історія видобутку вугілля в Україні  починається з відкриття рудознавцем Г.Капустіним у 1721 році на р. Кундрючій (поблизу Сіверського Дінця) і в Оленевих горах поблизу Лисичанська кам’яного вугілля. У 1795 році у м. Лисичанську була споруджена перша кам’яновугільна шахта. А з 1796 по 1806 роки в Донбасі вже було видобуто 40 тис. т вугілля . З 1870 по 1923 роки видобуток вугілля зріс у 100 разів.

       Під час другої світової війни паливно-енергетичний комплекс України було зруйновано повністю, але в повоєнні роки за короткий час його відбудували і вже на початку 50-х років були перевершений довоєнні показники виробництва галузі. У післявоєнні роки сформувалася газова промисловість як галузь на базі розвіданих у країні родовищ природного газу.

       У 50 – 80-х роках в Україні поступово  зростав видобуток палива, особливо газу. У структурі споживання палива почала знижуватися частка вугілля й нафти і збільшуватися газу. У 80-ті роки частка газу в структурі паливного балансу поряд з нафтою також почала знижуватися.

       Загалом видобуток палива в Україні зростав  до 1987 р. Однак останніми роками абсолютні розміри видобутку палива почали знижуватися. Це пояснюється головним чином погіршенням гірничо-геологічних умов видобутку вугілля у Донбасі, нестабільністю роботи вугільної, нафтової і газової промисловості, важким фінансовим становищем країни в цілому.

       Темпи розвитку паливно-енергетичного комплексу  України за останнє десятиріччя  за всіма показниками не сприяли  підвищенню електромісткості національного  прибутку і валового суспільного  продукту (табл. 2). З 1990 по 1999 рр. Виробництво електроенергії в Україні зменшилося на 36%, видобуток нафти – 23, газу – 35, вугілля – на 49,4%.

        Таблиця 2

       Динаміка  обсягів виробництва найважливіших  видів продукції паливно-енергетичного  комплексу України

       У структурі виробництва електроенергії в Україні переважає теплоелектроенергетика (діаграма 2). 

       Діаграма 2

      Структура виробництва  електроенергії в Україні

      Таким чином, теплові електростанції виробляють 47% електроенергії в Україні і  є найбільшим джерелом електроенергії на сучасному етапі розвитку електроенергетики країни. Однак обсяги виробництва електроенергії за останні роки значно скоротилися (діаграма 3). 

      Діаграма 3

Динаміка  виробництва електроенергії теплоелектростанціями  України 

        Таким чином, виробництво електроенергії тепловими електростанціями у 90-х роках зазнало спаду, що було пов’язано з розпадом СРСР та скрутним становищем всієї промисловості України.

       Зниження  обсягів виробництва спостерігається  також у вугільній та нафтовій промисловостях (діаграма 4).

       Діаграма 4¹

        Динаміка видобутку вугілля та нафти в Україні

       Отже, видобуток вугілля скоротився з 189 млн. т в 1985 р. до 81,7 млн. т в 1999 році. У 1996 році видобуток вугілля був  найменшим і становив 70,5 млн. т, у  тому числі кам’яного вугілля  – 68,9 млн. т, бурого – 1,6 млн. т. З 1997 року спостерігається збільшення обсягів видобутку, хоча і незначними темпами, що пов’язано з цілим рядом проблем в галузі.

       Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості її видобутку можуть бути більшими. Так, у порівнянні з 1985 р. обсяги видобутку нафти скоротилися на 2 млн. т.

       Газова  промисловість найінтенсивнішого  розвитку набула у першій половині 70-х років (табл. 3).

       Таблиця 3

       Динаміка  видобутку природного газу в Україні

       Отже, починаючи з другої половини 70-х  років і до цього часу видобуток  газу знизився більше ніж у 3 рази.

       В цей же час в галузі відмічається цілий ряд проблем. Однією з головних є застаріле обладнання та відсталі технології. Десятками років комплекс не переоснащувався. Тому близько 90 % обладнання фізично і морально спрацьовано. У період спаду виробництва та складної економічної кризи в Україні майже не відбувається технічне й технологічне переозброєння паливно-енергетичного комплексу, що негативно позначається на техніко-економічних показниках.

       Економічний механізм реалізації інвестиційної  політики має бути спрямований насамперед на розширене відтворення розвитку науково-технічного прогресу. З цією метою доцільно здійснювати активну амортизаційну політику, постійно підвищувати роль і значення амортизації у створенні необхідних передумов для власного виведення з експлуатації морально і фізично застарілого обладнання.

       Крім  того, українське вугілля в основному має високу собівартість. У кам’яновугільних басейнах це пов’язане з глибоким заляганням пластів та невеликою їхньою потужністю. Буре вугілля невигідно перевозити на далекі віддалі, тому що він має низьку теплотворну здатність, сипучість, підвищену вологість.

       Одним з провідних чинників, що обмежує  розвиток енергетики в Україні, є  екологічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30 % всіх твердих  часток, що надходять в атмосферу  внаслідок господарської діяльності людини. За цим показником теплові електростанції зрівнялися з підприємствами металургії і випереджають всі інші галузі промисловості. Вони є основними джерелами кислотних дощів в Україні та парникового ефекту на нашій планеті.

       Негативного екологічного впливу завдає Україні  гідроенергетика. Будівництво гідровузлів на Дніпрі призвело до затоплення великих площ. Водосховища підвищили рівень навколишніх ґрунтових вод. В районах шахтного видобутку вугілля значні площі зайняті териконами. В Донбасі 1270 відвалів. Понад 500 з них горять, забруднюючи повітря.

       Таким чином, всі ці та інші проблеми доводять необхідність розгляду особливостей та факторів розміщення паливно-енергетичного  комплексу України з метою  більш ефективної територіальної організації  галузі.

      3. Особливості і  фактори розміщення паливно-енергетичного комплексу

       Перш  ніж дати характеристику особливостей і факторів розміщення паливно-енергетичного  комплексу, необхідно відмітити, що під факторами розуміють сукупність нерівнозначних для різноманітних  районів територіальних і ресурсних умов, облік і реалізація яких дозволяють домогтися найбільших результатів з найменшими затратами.

       У розвитку й розміщені електроенергетики  в Україні визначальними є  такі принципи: концентрація виробництва  електроенергії внаслідок будівництва  великих районних електростанцій, що використовують дешеве паливо і гідроенергоресурси, комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст та індустріальних центрів.

       Розміщення  електроенергетики залежить в основному  від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Нині майже третини електроенергії виробляється в районах споживання і понад 2/3 споживається в районах її виробництва. Поки що місце будівництва теплових електростанцій (ДРЕС) вибирають на основі порівняння економічних показників транспортування палива та електроенергії з урахуванням екологічної обстановки. Технічний прогрес може різко змінити географію електростанцій. Якщо вчені вироблять високоефективні методи транспортування електроенергії на великі відстані, то будівництво ДРЕС здійснюватиметься здебільшого в східних районах України.

       Атомні  електростанції за характером використовуваного  палива не пов’язані з родовищами його видобування, що забезпечує широкий  маневр розміщення їх. АЕС орієнтовані винятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та гідроенергії.

       Розміщення  гідроелектростанцій повністю залежить від природних умов, а виробництво  енергії має сезонний характер. Гідроелектростанції  працюють на базі гідроенергоресурсів. Гідроенергоресурси являються важливою складовою частиною водних ресурсів. Це запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. ГЕС доцільно будувати в гірських районах, на річках із великим падінням і витратою води.

       Електронний транспорт в електроенергетиці  має не останнє значення. Сукупні  транспортні витрати на транспортування  електроенергії мають важливе значення у визначенні загальних витрат на виробництво і доведення продукції  до споживача. Це в кінцевому випадку  впливає на кінцеву ціну продукції на ринку. Розвиток електронного транспорту розширює територіальні межі промисловості.