Зайнятість та відтворення робочої сили в Україні

3) Фаза використання  передбачає використання економічно  активного населення на підприємстві, в організаціях і в економіці  загалом.

 Чисельність  молоді, що є основним джерелом  поповнення трудових ресурсів, залежить  від режиму її відтворення,  яке в свою чергу буває:

• Розширене - перевищення кількості народжених над числом померлих на 1000 осіб населення;
• Просте відтворення – відсутність приросту чисельності населення, де кількість народжених дорівнює числу померлих на 1000 осіб населення;
• Звужене відтворення – коли не лише відсутній природній приріст, а й відбувається депопуляція.

Наприкінці грудня 2011 року на обліку в Держслужбі зайнятості перебувало 635,6 тис людей за потреби  підприємств в працівниках на заміщення вільних робочих місць  і вакантних посад  – 79,2 тис  людей (місяцем раніше – відповідно 610,3 тис і 68,5 тис). В той же час навантаження на 10 вільних робочих місць (вакантні посади) в грудні становило 87 людей (у січні – 89) [35].

Рис 1.3. Кількість вільних робочих місць та вакантних посад в Україні за 2011 рік [31, с. 5]

Чисельність та динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на характер розвитку виробництва  та економіку (інтенсивний чи екстенсивний тип розвитку). Скорочення приросту трудових ресурсів обмежує можливість екстенсивного розвитку виробництва й збільшує залежність економічного зростання від підвищення продуктивності праці на базі науково-технічного прогресу та створення високоефективного трудового потенціалу.

Трудовий потенціал  – сукупність працездатного населення  з врахуванням інтелектуального розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму. Управління ефективним використанням трудового  потенціалу повинно виходити із оцінки його якості та забезпечувати її покращення.

Збереження та відтворення  трудового потенціалу повинно здійснюватись  за такими напрямками:

• постійне відслідковування визначальних показників стану трудового потенціалу в галузях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити і на цій основі розробляти відповідні заходи на державному та регіональному рівнях;
• впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати;
• обґрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної та міжпосадової диференціації заробітної плати;
• застосування цілеспрямованої, суворо вибіркової підтримки висококваліфікованих трудових колективів та окремих категорій спеціалістів;
• перехід до нової моделі відтворення робочої сили, яка б забезпечила відповідність трудового потенціалу вимогам, пов'язаним з процесом входження України в світовий економічний простір.

Отже, можна зробити  висновок, що процес відтворення робочої  сили - це надзвичайно складний, суперечливий і водночас цілісний процес. Виокремлення в ньому спеціальних трьох  фаз з цього погляду є певною мірою умовним, бо кожна фаза може включати також елементи відносин, які є сутністю іншої фази. Так, на фазі споживання відбувається процес формування робочої сили, коли має  місце професійне навчання, набуття  нових навичок тощо. Але попри  це, виділення окремих фаз дозволяє чіткіше бачити й аналізувати процес відтворення робочої сили і більш адресно пристосовувати регулятивні і контрольні дії держави щодо цього процесу.

РОЗДІЛ 2

ПРОБЛЕМИ БЕЗРОБІТТЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ  РЕСУРСАМИ

2.1. Суть та рівень безробіття

Безробіття вважається великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але  ні одній ще не вдалося ліквідувати  його повністю. Навіть в таких країнах  з розвинутою соціально орієнтованою економікою, як Японія, США, Німеччина  та інші, кількість безробітних не була меншою 0,6% загальної кількості  робочої сили. Взагалі ж експерти Міжнародної організації праці (МОП) вважають, що в наступні роки в середньому в світі рівень безробіття досягне 10% і повністю ліквідувати його не зможе ні одна країна [18, с.136].

Рівень безробіття визначається за формулою:

             Рівень безробіття =                     (2. 1.)

Для вимірювання  безробіття, крім цього показника, користуються ще показниками абсолютної кількості  безробітних (тисяч чоловік) та кількістю  працівників, що претендує на одне вакантне місце.

Спробу математичними  розрахунками визначити рух рівня  безробіття і зайнятості залежно  від відхилення фактичного валового національного продукту від потенційного зробив американський вчений Артур  Оукен. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального  ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість  безробітних на постійному рівні. Кожні  додаткові два проценти приросту реального ВНП зменшують кількість  безробітних на один процент. Аналогічним чином – кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на два проценти викликає зростання норми безробіття на один процент.

Закон Оукена дозволяє визначити рівень нормального безробіття, який, як встановлено, підвищується у  зв'язку з розвитком ринкової економіки. Із данного закону випливає, що певна величина приросту ВНП необхідна для того, щоб не було можливості росту безробіття. У зв'язку з ростом працездатного населення і продуктивності праці необхідно 2,5 – 3% щорічного приросту реального ВНП направляти на створення нових робочих місць, здатних тримати безробіття на певному рівні.

Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

До 90-х років ХХ ст., у всіх постсоціалістичних країнах безробіття офіційно не визнавалось. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям закону „Про зайнятість населення” законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних  в Україні відносяться особи, що досягли 16 років і старші і  які в період, що розглядається:

• не мали роботи (доходного заняття);
• займались пошуками роботи, тому звертались у державну або комерційну службу зайнятості;
• шукали роботу через засоби масової інформації, безпосередньо звертались до адміністрації підприємств (роботодавця), використовували особисті зв'язки та інші способи;
• здійснювали кроки до організації власної справи [1].

При віднесенні працівників  до безробітних повинні бути дотримані  перераховані критерії. До безробітних, зареєстрованих в органах державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості. Важливо підкреслити, що до безробітних відносять не тільки звільнених за різноманітними причинами, але й осіб, які добровільно залишили роботу з метою знайти нову, відповідну професійному рівню.

У ситуаціях, коли ринок  праці організований погано або  обмежений, коли пропозиція праці перевищує  попит, коли ненаймана сила більша найманої, стандартне визначення безробіття може бути і без критерію пошуку роботи.

Таким чином, безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його ріст створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство – персонал. Зростає ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних.

2.2. Види безробіття та їх характеристика

Сучасні теорії ринку  праці розрізняють, переважно, три  типи безробіття: фрикційне, структурне й циклічне. Фрикційне безробіття виникає внаслідок того, що:

• ринкам праці притаманний динамізм (постійно відбуваються звільнення та працевлаштування; випадкові коливання попиту спричиняють, з одного боку, банкрутства і звільнення, а з іншого, створення нових підприємств і робочих місць; на ринку праці постійно з'являються нові люди, які займаються пошуком роботи, в той час як інші можуть виходити зі складу робочої сили);
• інформаційні потоки про стан ринку праці є недосконалими;
• потрібен певний час для того, щоб безробітні й роботодавці, які мають вакансії, знайшли один одного.

Отже, фрикційне  безробіття пов'язане з пошуками або очікуванням роботи, що відповідає кваліфікації безробітних, їхнім уподобанням  щодо умов праці.

Різновидом фрикційного  безробіття є сезонне безробіття, яке виникає тоді, коли причини, що мають кліматичний характер, призводять до тимчасових, але таких, що повторюються, коливань.

Структурне безробіття є наслідком змін у структурі споживчого попиту і в технологіях, що, у свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Означене безробіття виникає тому, що робоча сила реагує повільно на вказані зміни і її структура повністю не відповідає новій професійній та регіональній структурам робочих місць.

Фрикційне й структурне безробіття мають більш-менш сталий характер і разом утворюють природне безробіття, що віддзеркалює реальні  адаптаційні можливості в економіці. Навіть якщо в цілому попит дорівнюватиме  пропозиції праці, завжди існуватимуть фрикційне і структурне безробіття. Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень називається природним.

Циклічне безробіття спричиняється спадом виробництва, тобто тією фазою економічного циклу, що характеризується недостатністю сукупного попиту. Коли, незважаючи на можливості виробництва, сукупний попит на товари та послуги скорочується, зайнятість зменшується і безробіття зростає.

Слід зазначити, що на практиці непросто розмежувати  фрикційне, структурне й циклічне безробіття. В класичній теорії існує поняття „класичного безробіття”, яке є результатом дуже високої реальної заробітної плати по відношенню до тієї, яка б врівноважувала попит на робочу силу та її пропозицію, зафіксованої, наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

 В ринковій  економіці обов'язково має існувати  оптимальний резерв працівників  і підтримуватись природна норма  безробіття, тобто перевищення пропозиції  над попитом, отже, не може бути  як повної зайнятості, так і  масового безробіття. Природна норма  безробіття характеризує найкращий  для економіки резерв робочої  сили, здібної досить швидко здійснювати  міжгалузеві і міжрегіональні  переміщення в залежності від  попиту і пропозиції робочої  сили.

В економічно розвинених країнах природна норма безробіття знаходиться на рівні 5–12%. Слід зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі і нашої, довгий час були направлені на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо тому, що існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотне. Дж. Кейнс писав: „Найбільш значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість” [5, с. 94].

В залежності від  причин вивільнення робочої сили безробіття є добровільним та вимушеним. До добровільного відносять фрикційне  та інституційне безробіття.

Інституційне безробіття створюється інститутом соціального захисту безробітних (чим більші виплати по безробіттю, тим триваліший час пошуку нового місця роботи), а також таким фактором, як підвищення гарантованого мінімуму заробітної плати. Це безробіття пов'язане також з недосконалістю податкової системи. Так, чим вища ставка податку і менші доходи працівників, тим менша різниця між доходами і соціальними допомогами, тому менше бажання працювати і триваліший час пошуку роботи.

До вимушеного безробіття відносяться такі його види: технологічне, структурне, конверсійне, економічне, маржинальне і молодіжне.

Технологічне безробіття виникає в результаті переходу до нових поколінь техніки, технології, коли частка ручних робіт стає меншою, а нові технології потребують більш високого рівня кваліфікації і перепрофілювання працівників.

Структурне безробіття спричиняється масштабним перетворенням економіки, закриттям неперспективних підприємств, скороченням чисельності управлінського персоналу. До цього виду безробіття дуже близьке конверсійне, яке виникає в результаті скорочення армії і персоналу у галузях військової економіки.

Економічне безробіття викликається кон'юнктурою ринку, недостатнім попитом на товари і послуги і веде до згортання виробництв і звільнення працівників. Цей вид безробіття зникає в період зростання виробництва.