Зайнятість та відтворення робочої сили в Україні

 

 

 

 

 

 

 

Курсова Робота

з дисципліни «Макроекономіка»

на тему: «Зайнятість  та відтворення робочої сили в  Україні»

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТА МОЖЛИВОСТІ ВПЛИВУ НА НЕЇ

1.1.Сутність, види  та значення зайнятості

1.2. Регулювання зайнятості населення

1.3. Проблеми відтворення робочої сили

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ БЕЗРОБІТТЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

2.1. Суть та рівень безробіття

2.2. Види безробіття та їх характеристика

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Динаміка  безробіття в Україні і сучасний стан

3.2. Державна політика  щодо забезпечення зайнятості  в Україні

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

  На сучасному етапі ринкової трансформації економіки України важливим фактором її стабілізації і розвитку є науково-практичне обґрунтування питань зайнятості та відтворення робочої сили з урахуванням регіональних і галузевих особливостей розвитку ринку праці України. У зв’язку з цим актуальність теми дослідження визначається широким спектром досі невирішених науково-практичних проблем щодо категорії "зайнятості та відтворення робочої сили" та адекватного визначення та формування повного обсягу витрат, які повинна нести держава, місцева влада або підприємство на відтворення робочої сили. Особливо актуальною проблемою для сучасної економіки України є врахування інфляційних чинників при обчисленні витрат на відтворення робочої сили, а також ще досі вагомих витрат держави із так званих “суспільних фондів споживання”, які мають функцію соціальних компенсаторів подолання деструктивних чинників економічного розвитку і суттєво впливають на визначення реальної вартості робочої сили.

Метою даної роботи є дослідження проблеми зайнятості і відтворення робочої сили в Україні.

Завданням даної  курсової роботи є дослідження і  вивчення:

- поняття зайнятості, її сутності, видів;

- ринку робочої  сили та факторів, що впливають  на ціну робочої сили;

- питань регулювання  ринку робочої сили в Україні; 

- безробіття та  його видів;

- принципів державної політики регулювання зайнятості населення;

- соціального захисту  безробітних в Україні.

Об’єктом дослідження є зайнятість населення та відтворення робочої сили в Україні.

Предметом дослідження є визначення ефективних форм і методів процесу щодо вирішення проблеми зайнятості в економіці країни.

Джерельна база курсової роботи складає статистичні дані розвитку ринку праці за 2010 – 2011 роки, кількості вільних робочих  місць та вакантних посад за 2011 рік, а також динаміки безробіття в Україні за 1991 – 2011 роки. Ці дані є корисними для об’єктивного підтвердження проблем зайнятості та відтворення робочої сили в Україні.

При написанні  курсової роботи були використані наступні принципи та методи дослідження, а саме: принцип проблемного викладення матеріалу, який допоміг визначити  основи зайнятості та відтворення робочої  сили, принцип хронологічної послідовності, що допомогло визначити основні  етапи формування трудового потенціалу, принцип системності, за допомогою  якого матеріал дослідження розподілено  по розділам, принцип науковості та інші. Крім того, в дослідженні використано  методи аналізу та синтезу матеріалу (кількісний та якісний аналіз безробіття).

Практичне значення роботи полягає в аналізі показників, тенденцій, напрямків та інших особливостей зайнятості і відтворення робочої сили на сучасному етапі в Україні, застосовуючи теоретичну і нормативну  базу.

Курсова робота складається зі вступу; 3 розділів, в яких розглядаються теоретичні та методологічні основи зайнятості та відтворення робочої сили, загальні умови зайнятості, регулювання зайнятості населення, проблеми безробіття та політика держави щодо регулювання зайнятості; висновків та пропозицій; списку використаних джерел із 35 найменувань; 3 додатків. А також в дослідженні певних питань були посилання на статистичні дані, Закони України та Укази Президента України. Загальний обсяг – 43 сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТА МОЖЛИВОСТІ ВПЛИВУ НА НЕЇ

1.1. Сутність, види  та значення зайнятості

Розвиток ринку  безпосередньо пов'язаний з такою  категорією, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними  процесами, як соціальна поляризація  суспільства, безробіття. Поняття „зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається  як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору суспільства – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій – це такий вид корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст  зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства.   

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей  в суспільному виробництві і  пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в  суспільно корисну працю, з процесами  формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення  забезпечене робочими місцями в  системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту  в реалізації права на працю.

 

 

 

 

 

 

 

Рис 1.1. Сутність зайнятості

Виходячи з сутності зайнятості ми можемо сказати, що до демографічних  факторів формування трудових ресурсів можна віднести інтенсивність відтворення  населення, що залежить від рівня  народжуваності, а також міграційних  процесів.

Очевидно, якщо існує  використання робочої сили, то обов’язково  має бути і відтворення .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис 1.2. Відтворення  робочої сили

Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються в змісті поняття  „зайнятість”, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності [5, c. 78].

Відповідно до Закону України „Про зайнятість населення”, зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і право власності на засоби виробництва для її здійснення [2]. Держава сприяє зайнятості через проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на створення робочих місць та розвиток підприємницької діяльності.

До зайнятого  населення сучасне законодавство  відносить громадян України, які  проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
• громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;
• обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
• громадян, які служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;
• направлених для виконання платних громадських робіт;
• громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;
• зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;
• працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій [1].

Зайнятість населення  можна розглядати з точки зору суспільства, окремих соціальних груп, в цілому по державі і окремих  регіонах. Вивчення зайнятості показує: які соціальні групи зайняті  в народному господарстві, яка  міра їх участі в ньому, а також  відповідність між трудовими  ресурсами та робочими місцями.   Зайнятість населення в будь-якій країні, а тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти вважають, що за рівнем зайнятості населення можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави. Оскільки зайнятість населення виходить на перший план як результативний показник функціонування економіки в цілому, потрібно з цієї позиції проводити макроекономічну політику, складовими частинами якої є фінансово-кредитна, податкова, розподільча та інвестиційна політика. Зайнятість населення має економічне і моральне значення, створює не тільки економічні цінності, але умови збереження психічного й фізичного здоров'я особистості, всебічного її розвитку.

Концептуально виділяють  такі види зайнятості: повну, ефективну  і раціональну.

Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які б забезпечили можливість працевлаштування працездатного населення.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць та професійно-кваліфікаційної робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Поєднання повної і  ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами. За формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

• економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності по створенню валового продукту й національного доходу;
• службову зайнятість, пов'язану з службою в армії, роботою на вибраних, назначених посадах;
• соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (це творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, похилими людьми та інвалідами).

Зайнятість доцільно розглядати з режимом повного  робочого дня і зайнятість з режимом  неповного робочого дня. Регламентована тривалість дня в даний час  для роботи в нормальних умовах праці  складає 40 годин в тиждень. Повним робочим днем необхідно вважати  передбачений законодавством скорочений робочий день для окремих категорій  працівників: для працівників і  службовців віком від 15 до 16 років  – 24 години; від 16 до 36 років – 36 годин  в тиждень. Одним з важливих моментів, що дозволяє реалізувати робочу силу, є гнучка зайнятість з режимами неповного  робочого часу. В більшості індустріально розвинутих країн світу робочий тиждень складає 35 годин. Високий темп росту зайнятих за схемою гнучкої зайнятості властивий для таких країн, як Німеччина, Англія. В структурі зайнятих жінок в цих країнах 44% працюють за гнучким графіком і неповним робочим часом. Завдання управління полягає у вивченні якісних аспектів зайнятості, тобто відповідності фізичних, професійно-кваліфікаційних здібностей людини технічним характеристикам робочого місця і виконуваних нею функцій. По мірі розвитку економіки змінюється структура зайнятості, в кожний даний момент частина зайнятих працівників звільняються з виробництва, разом з тим постійно, через певний час, інша частина, що раніше вивільнилась, повертається в сферу виробництва, пройшовши підготовку і перепідготовку. Такий постійний рух контингентів працівників і визначає особливості зайнятості в ринковій економіці.