Власність як інституційний чинник ефективного функціонування економіки України

Більшість об'єктів промислової  власності потребують реєстрації у  країні, де зацікавлена особа прагне отримати правовий захист, для того, аби особа, якій належать права на ці об'єкти, могла захищати свої інтереси посилаючись на положення національного законодавства. Авторське право не потребує виконання жодних формальностей збоку зацікавленої особи, включно із необхідністю реєстрації для того аби його об'єкти отримали юридичний захист збоку держави. Це, однак, не означає, що об'єкти авторського права можуть реєструватись на добровільних засадах із метою спростити процес доведення авторства у суді.

До конфіденційної документованої інформації належать такі поняття як «ноу-хау», промислові та комерційні секрети, інші об’єкти. Захист від недобросовістної конкуренції забезпечується шляхом співставного аналізу наслідків, котрі були викликані певними діями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Трансформація  відносин власності як основа докорінної перебудови економічної системи.

3.1. Особливості  відносин власності в Україні

 

Трансформацію відносин власності в Україні не можливо  розглядати виключно як економічний  феномен. Оскільки, як показав досвід трансформації, зокрема приватизація має відносний характер як інструмент підвищення ефективності економіки. Проте, з точки зору соціальної стратифікації суспільства приватизація виявилась високоефективним інструментом.

В рамках трансформації економіки України розглядається суть процесів формального і фактичного переходу, що відбуваються в країні, від суспільної до приватної власності з відділенням основної маси працівників від засобів виробництва. При цьому виділяються два засоби накопичення капіталу в наших умовах - приватизація, яка реально, економічно зайшла набагато далі, ніж це представлено формально-правовому вираженні, і інфляція, що дозволила за короткий час скопити крупні грошові стани і перерозподілити багатство

Аналізуючи вітчизняні процеси, важливо враховувати принципи історизму, на підставі яких відбувається еволюційний процес розвиток відносин власності на Заході та інших країнах з розвиненою ринковою економікою. Перетворення, що проводяться у нас у згаданій сфері, мають корелювати з відповідними принципами. Йдеться про декілька аспектів цієї проблеми.

  Перший аспект  – узгодження змін у відносинах  власності з логікою цивілізаційного  процесу, його гуманізацією, підпорядкованістю  інтересам людини, його всебічним  якісним розвитком. 

Другий аспект – необхідність урахування іншої цивілізаційної тенденції  в розвитку відносин власності, пов’язаної зі зміною домінуючого об’єкта власності. На відміну від індустріальної цивілізації, де домінуючий об’єкт власності - створені людиною предмети виробничого призначення, передусім знаряддя праці, у постіндустріальній цивілізації таким домінуючим об’єктом стає інформація, що вміщує витрати переважно інтелектуальної робочої сили і є основою власності людини на інтелектуальний продукт.

Третім аспектом, що визначає логіку еволюційних змін інституту  власності, виступає демократизація відносин власності. При цьому інституціональний  процес демократизації власності є  багатоаспектний за своїм змістом. Він пов’язаний, передусім, із всебічним  розвитком вищої форми усуспільнення капіталу – корпоративної власності [42].

В Україні, як і в інших  республіках колишнього Радянського  Союзу, тривалий час, аж до початку 90-х  років, перевага надавалася суспільній власності в її двох основних формах - державній і колгоспно-кооперативній. Кількість господарських питань, що вирішувалися на рівні держави, неухильно зростала, а трудові колективи дедалі більше відсторонялися від них. Економічні зв'язки між підприємствами могли встановлюватися лише на державному рівні.

Сьогодні в Україні  за умов демократизації економіки і  формування ринку відбуваються істотні  зміни у відносинах власності. Вони ґрунтуються на прийнятих Верховною  Радою України законах "Про  власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актах. Дані закони передбачають певні заходи для здійснення переходу від монополії держави на привласнення засобів і результатів виробництва і на управління ним до різноманітних форм власності.

Економічне відродження  відбувається в Україні на тлі  істотних викривлень в інституціональному секторі економіки і сфері  реального привласнення, гострих  соціальних протиріч та інших інверсій. На це неодноразово вказували провідні вітчизняні економісти-практики та науковці. Головним чинником протиріч вони одноголосно називають недоліки процесу приватизації, внаслідок якої не була досягнута основна мета роздержавлення власності – значне підвищення ефективності функціонування народногосподарського комплексу України. Окрім того, рівень вирішення багатьох проблем сутності, змісту та форм прояву приватизаційних процесів не завжди адекватний вимогам завдань соціально-економічної політики у господарських системах індустріального типу.

Власність в Україні виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна, інтелектуальна. Всі форми власності є рівноправними і держава створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Індивідуальна форма власності громадян формується за рахунок індивідуальної праці, участі в суспільному виробництві, ведення підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також майна, одержаного внаслідок успадкування. Громадяни можуть мати в індивідуальній власності житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, предмети домашнього господарства, продуктивну і робочу худобу, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

До колективної форми  власності в незалежній Україні  належать:

a) власність колективу  орендарів - це вироблена продукція,  одержані доходи та інше майно,  придбане на підставах, не заборонених законом;

b) власність колективного  підприємства - це форма власності,  яка виникає у тому випадку,  коли все майно державного  підприємства, вироблена продукція,  одержані доходи переходять у  власність трудового колективу;

c) власність кооперативу  - це будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ними продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу;

d) власність акціонерного  товариства - це майно, придбане  за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності;

e) власність громадських  організацій. Вони можуть мати  у власності будинки, споруди,  грошові кошти та інше майно,  необхідне виключно для забезпечення  виконання статутних функцій;

f) власність релігійних організацій: культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, житлові будинки, грошові кошти.

Державна власність:

a) загальнодержавна власність - майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів служби безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; кошти державного бюджету; національний банк; інші державні банки; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; страхові, резервні та інші фонди та майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток;

b) комунальна власність - майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевого бюджету; житловий фонд; місцеві енергетичні системи; комунальне господарство;

c) майно державних підприємств - це те майно, яке закріплене за державним підприємством і яким воно може розпоряджатися.

Інтелектуальна власність - це є твори науки, літератури і  мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати наукових досліджень.

Сучасне українське законодавство, і міжнародні угоди розуміють під інтелектуальною власністю сукупність виключних прав як особистого, так і майнового характеру на результати інтелектуальної і у першу чергу творчої діяльності, а також на деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких установлюється законодавством відповідної країни з обліком прийнятих його міжнародних зобов'язань.

Спільні підприємства з  участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території  України у власності майно, необхідне  для здійснення діяльності, визначеної установчими документами.

Іноземні держави мають  право на території України у  власності майно, необхідне для  здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин, у  випадках і порядку, встановлених міжнародними договорами і законодавчими актами України.

Закон України "Про  власність" передбачає існування  приватної власності. В Законі зазначається: праця громадян є основою створення  і примноження їх власності. Власник  має право на договірній основі використовувати  працю громадян. Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.[20]

Одержавлення власності, що здійснювалося в нашій країні, не мало наукового підґрунтя і  суперечило потребам суспільного розвитку. Об'єктивною необхідністю є існування різноманітних форм господарювання, а отже, і форм привласнення. По-перше, сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще зберігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні на окремих підприємствах, у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо. Недарма інколи говорять про технологічну багатоукладність сучасної економіки. Все це неминуче зумовлює різноманітність форм господарської діяльності, ускладнює структуру відносин власності.

Особливістю вітчизняної  економіки є те, що вона (про що мова йшла вище) протягом тривалого  часу формувалася як державна. В Україні враховуючи суцільний (тобто в усіх сферах) монополізм, зумовлений пануванням державної власності, в поняття роздержавлення вкладається дещо інший зміст. А саме: ліквідація монополії держави. Тобто, перетворення її із засобу придушення недержавних форм розвитку суспільства в орган, який гарантує: а) різноманітніеть форм розвитку економіки, соціально-політичної, духовної та інших сфер; б)передачу власності з державного сектору в приватний (юридичним і фізичним особам). А це означає, що однією з суттєвих сторін роздержавлення є перетворення самої держави.

Пд час роздержавлення та приватизації в Україні переважного розвитку набула корпоративна форма власності. Корпоративний сектор став домінуючим в українській економіці.

За умов демократизації економіки і формування ринку  відбуваються істотні зміни у  відносинах власності. Ці зміни ґрунтуються на прийнятих Верховною Радою України законах "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційні папери".

Зазначені закони передбачають конкретні заходи для здійснення переходу від монополії держави на привласнення засобів і результатів виробництва і на управління ним до різноманітних форм власності, передусім йдеться про широке роздержавлення власності і приватизацію підприємств. [15]

Економічне відновлення  відбувається в Україні на тлі  істотних викривлень в інституційних  основах економіки, структурних  перекосів у галузевому та регіональному  розвитку, гострих соціальних суперечностей.

Одним із головних чинників цього є недоліки процесу приватизації, у результаті якої не було досягнуто основної мети роздержавлення власності – відокремлення її від влади, політики від підприємництва. Досить хаотичний і нерідко протиправний процес первинного нагромадження приватного капіталу (власності) призвів до утворення потужних фінансово-промислових груп, тісно пов’язаних із владними структурами і значною мірою залежних від близькості до діючої влади.

За 1992–2005 роки роздержавлено 90,5 тис. об'єктів. На підприємствах недержавної  власності цих років вироблялося більш як 80% промислової продукції. Відбувався розвиток малого підприємництва. У 2003 році функціонувало 326 тис. малих підприємств, 47,4 тис. фермерських господарств, діяло 1056 тис. приватних підприємців.

За оперативними даними Фонду державного майна України за січень-вересень 2008 року по Україні роздержавлено 224 об’єкти державної власності. В основному це об’єкти групи А – 177 підприємств. А вже за 2009 рік по Україні роздержавлено 250 об’єктів державної власності.

В Україні, яка завершила третій квартал 2009 року із майже 15% зменшенням реального ВВП (по відношенню до відповідного показника 2008 року), та офіційним рівнем безробіття 9,4% (за методикою МОП) за 9 місяців 2009 року [52], вкрай важливо виявити основні шляхи поліпшення ефективності функціонування інституту власності. (див. додаток 5).

Процес ринкової трансформації, що відбувається в Україні з моменту  проголошення її державної незалежності одним з найважливіших напрямків  мав реалізувати завдання кардинальної зміни відносин власності на основі роздержавлення і приватизації тотальної державної власності. Основна мета роздержавлення власності полягала у значному підвищенні ефективності функціонування всього національно-господарського комплексу України. На приватизацію покладались надії прискореного формування потужного класу приватних власників, які реально зацікавлені у максимізації економічних результатів своєї господарсько-комерційної діяльності, що реалізується  на засадах підвищення продуктивності праці, зниженні матеріальних і фінансових  витрат на виробництво товарів (послуг), високої норми нагромадження капіталу як власної бази розширеного відтворення та активного залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій [42].