Власність як інституційний чинник ефективного функціонування економіки України

Спочатку відносини  власності виступали у формі  певних історичних звичаїв. З виникненням  держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими  правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб'єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою).

Уся історія сучасної цивілізації - це історія розвитку приватної  власності, зміни її економічних  форм і їх закріплення за допомогою  правових норм.

 Вся багатогранність первісних відносин земельної власності зводиться до трьох основних форм:

1. азіатська (східна). В цих умовах вся земля розподілялась між общинами, а індивіди та їх сім'ї користувались земельними ділянками як особи, що належали до даного первісного колективу. Общини, в свою чергу, знаходились під владою деспотичної держави і не були самостійними власниками. Вони віддавали державі частину продукту в формі данини;
2. антична (греко-римська). Тут одна частина землі знаходилась в розпорядженні общини (держави), а інша - у вигляді дрібних ділянок, парцел - оброблялась окремими сім'ями і була їх приватною власністю;
3. німецька. При ній спостерігався більш високий ступінь відособленості землі від общини. Спільна власність на пасовища, ліси служила тільки простим доповненням приватної власності.

Антична і німецька власність  були близькі одна до одної тим, що приватна земельна власність в обох випадках базувалась на праці самого власника.

У процесі розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці  проходив розпад общини і виділення приватних власників. Розвивався обмін, росла майнова нерівність населення. З'явилася приватна власність, яка була заснована на експлуатації праці рабів і кріпаків.

Разом з розкладанням первісного суспільства і виникненням  держави і сім'ї виникає і приватна власність. Приватна власність рабовласницького типу означає привласнення рабовласниками в якості засобу виробництва не лише знарядь праці, але і людини. В цей же час формується "священне право" приватної власності, яке гарантує громадянські права вільним індивідам, не рабам.

Раби ж виступають як об'єкт приватної власності  і являються у рамках цієї історичної форми виробництва не більш як повністю безправними знаряддями", що "говорять.

Феодальна приватна власність  характеризується закріпленням селянина за феодалом, який нарівні із землею як основним засобом служить об'єктом його (феодала) експлуатації. Юридично ці виробничі стосунки виступають у формі кріпака права. 

З розвитком ринкової економіки панівного характеру  набула приватна одноосібна власність, яка поступово модифікувалась в акціонерну (корпоративну) власність. Сучасна ринкова економіка ґрунтується на таких основних формах власності: дрібнотоварна, приватна індивідуальна, акціонерна, власність трудових колективів підприємств, державна, інтегрована корпоративна і інтегрована міждержавна. Така розмаїтість форм власності свідчить, що сучасна ринкова економіка - це змішана економіка.[21]

Німецький філософ Шпенґлер вважав, що власність починається з рослинністю: рослина посідає ґрунт, у який запускає коріння, він її власність, яку вона боронить із усією силою, з усім розпачем свого єства проти чужого насіння... Для Шленґлера боротьба за ґрунт, за землю — перша форма боротьби за власність, перше усвідомлення власності. Він охоче порівнює селянське життя, що приростає до ґрунту, з життям рослинності. Але при всій своїй привабливості, хибна в тій точці, де хоче вивести власність з посідання певного ґрунту, себто з часів хліборобства, а тим часом ми знаємо, що й за часів ловецтва та скотарства люди вже мали розвинене почуття власності.

Римське право за основу й джерело власності покладало займанщину, яка відбувається при виразній, чи мовчазній згоді людей навколо і потім служить джерелом усіх інших джерел володіння — дарунку, одідичення. Спочатку власність на ґрунт і територію була колективна, родова. У скупинному, ловецькому чи скотарському, житті, ніхто не міг претендувати на виділення йому частини племінної території для його виняткового вжитку. [41]

При капіталізмі характер і спосіб з'єднання працівника із засобами виробництва здійснюється за допомогою економічного примусу через продаж робочої сили юридично вільної особи, проте позбавленої будь-якій власності, окрім робочої сили. Буржуазне суспільство як суспільство юридично вільних осіб, громадян стає цивільним суспільством, що захищає права кожного як громадянина і власника. 

Подальша еволюція приватної  власності (кінець 19-20 ст.) пов'язана з процесом усуспільнення виробництва і виникнення на цій основі нових соціально-економічних форм. Так, розвиток кооперації і акціонування приводить до того, що в приватній власності розвиваються елементи колективності; власність, залишаючись за формою приватної, поступово стає об'єктом привласнення не одного суб'єкта, а декілька. Особливо яскраво це видно на прикладі акціонерних суспільств, бо власниками акцій, тобто до певної міри власниками, стають сотні і навіть тисячі індивідів.

Як економічна категорія  власність - це стосунки між людьми з приводу приналежності, розділу  і переділу об'єктів власності. При цьому первинне значення має форма власності на засоби виробництва (землю, знаряддя і предмети праці). Спосіб привласнення засобів виробництва визначає характер всієї сукупності виробничих відношенні.

Економічні стосунки власності первинні, фундаментальні, оскільки вони виникають у виробництві і розподілі об'єктів власності, яке кінець кінцем визначається участю людей в проїзводственно- господарської діяльності. Право власності вторинне, похідно, проте за допомогою законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Типи, види, форми власності

 

Форма власності - певна  організація відносини приналежності  володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності в рамках того чи іншого типу та виду власності. Так, спільний тип власності може бути організований в державну, орендну або акціонерну форму функціонування, а приватний тип власності приймає організаційні форми одноосібної або групової власності (партнерської, кооперативної, акціонерної власності, інші форми). Форми власності в історичній перспективі не є незмінними. Вони виникають, постійно розвиваються, модифікуються, вдосконалюються і зникають зі зміною умов і середовища, в яких вони існують. В основі еволюції форм власності лежить механізм постійного оновлення економічного устрою суспільства.

Тип власності - це найбільш фундаментальне її утворення, що складається  залежно від її суб'єктів (суспільство  в цілому, трудовий колектив, особистість).У  процесі тривалого історичного  розвитку людства сформувались такі чотири основні типи економічної власності: суспільна; приватна; колективна;  державна.

 

Табл. Типи, форми  та види відносин власності

Тип

Суспільна

Приватна

Змішана

Форма

Державна

Колективна

Індивідуально-трудова

З найманою працею

Вид

Загальнодержавна

Муніципальна (комунальна)

Кооперативна

Акціонерна

Партнерська

Власність громадських  організацій

Власність релігійних і  культових організацій

Одноособова

Сімейна

Індивідуальна з застосуванням  найманої сили

Монополістична

Корпоративна

Державно-колективна

Державно-приватна

Приватно-колективна

Спільна з залученням іноземного капіталу

 

Історично першим типом  власності, з якого почався розвиток людського суспільства і який тисячоліття панував у ньому, була усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінної (матріархат, патріархат), а потім общинної (сільська й міська колективна) власність. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював той факт, що люди спільно (колективами) добували засоби до існування (примітивність знарядь праці унеможливлювала виживання окремої людини в боротьбі з природою) і спільно їх споживали. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя.

Індивідуальна власність  людини характеризує продуктивну силу її праці, засоби виробництва при цьому розглядаються не тільки як результат втілення минулої праці людини, а і як продуктивна сила її першої праці. [21, с. 97]

Тобто матеріальні засоби виробництва у процесі використання їх людиною працею набувають якісно нових ознак. Вони втрачають свої суто природні характеристики і перетворюються на робочі органи людини, суспільну продуктивну силу її праці та специфічний об'єкт її індивідуальної власності. Мається на увазі, що кожна людина має право не тільки вільно користуватися, а й розпоряджатися своєю продуктивною силою, використовувати її цінності у власних інтересах.

Індивідуальна власність  людини на її продуктивну силу не може бути відокремленою від продуктивної праці. Вона формується і реалізує себе лише у цьому процесі.

Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності - приватної. Приватна власність - привласнення окремим індивідуумом, максимум однією сім'єю, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення.  Приватна власність на засоби виробництва була історично першим типом власності, який породив право індивідуального розпорядження товаровиробників продуктами своєї праці і їх економічне відокремлення (на цій основі) один від одного й від суспільного виробництва. Об'єктами цього типу власності в Україні є:

1. індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;
2. приватні капіталістичні підприємства, засновані на власності окремого громадянина, який експлуатує найманих працівників;
3. підприємства, засновані на власності окремих іноземних громадян;
4. сімейні підприємства, засновані на власності та праці громадян - членів однієї сім'ї, які проживають разом;
5. селянські (фермерські) господарства, засновані на власності та праці членів однієї сім'ї;
6. селянські (фермерські) господарства, засновані на експлуатації найманих працівників. Проміжною між двома останніми формами власності є селянські (фермерські) господарства, де використовують працю членів сім'ї та найманих працівників, праці яких внаслідок їх незначної кількості недостатньо, щоб звільнити від неї членів сім'ї;
7. майно громадян, у тому числі тих, хто займається підприємницькою діяльністю без наявності юридичної особи. До нього належать житлові будинки, квартири, садові будинки, дачі, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки та насадження на них, засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, інші цінні папери, майно виробничого призначення, відкриття, винаходи, промислові зразки, твори науки, літератури, мистецтва, предмети особистого користування та домашнього господарства, майно споживчого призначення.

Існують також такі підвиди  приватної власності:

1. одноосібна власність - форма організації приватної власності, що характеризується приналежністю умов виробництва окремому індивіду, який здійснює виробництво на основі як своєї, так і чужої (найманої) праці;
2. особиста власність - відносини щодо приналежності, володіння, розпоряджання та використання засобів особистого (невиробничого) споживання;
3. групова власність - форма організації приватної власності, яка характеризується сумісною частковою (дольовою) приналежністю умов виробництва групі осіб (фізичних, юридичних) та відповідної участі у прибутках. На основі групової власності створюються та функціонують підприємства (фірми) різних організаційно - правових форм: товариства (партнерства) з необмежено та обмеженою відповідальністю, кооперативи, акціонерні товариства та ін.
4. кооперативна власність - форма організації групової власності, її сутнісна риса полягає у тому, що майно (капітал) кооперативу, яке формується за рахунок вступних та пайових внесків його членів, належить, з одного боку, членам кооперативу як їх спільна власність, а з іншого, є дольовою приналежністю кооператорів пропорційно до паю кожного в майні кооперативу.
5. акціонерна власність - найбільш розвинена організаційна форма групової власності, сутність якої становить асоційована (спільна) приватна власність; вносить суттєві корективи у спосіб взаємодії робочої сили з засобами виробництва. Відбувається процес наближення до тотожності праці й власності, робітник стає працюючим власником. Основними рисами акціонерної власності можна відмітити: приналежність капіталу акціонерного товариства усім його акціонерам, що обумовлює асоційований, спільний характер акціонерної власності; кожен акціонер є власником певної кількості акцій акціонерного; акція свідчить, що той, хто купив акцію акціонерного товариства , вніс до його капіталу певну суму грошей і як акціонер має право на управління (володіння, розпоряджання та використання) капіталом та отримання доходу від прибутку у формі дивіденду. Акціонерна власність - це така форма власності, яка заперечує та скасовує капітал як приватну власність в рамках самого капіталістичного способу виробництва і тому є перехідною формою до суспільної власності.

Колективна власність - організаційна форма групової власності, її сутнісною рисою є те, що майно (капітал) колективного підприємства належить усім його членам як їхня спільна (а не дольова) власність.