Власність як інституційний чинник ефективного функціонування економіки України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСТЕТ

 

 

 

 

Кафедра економічної  теорії та конкурентної політики

 

 

 

 

 

КУРСОВА    РОБОТА

 

з основ економічної  теорії, мікроекономіки та макроекономіки

 

На тему №22 «Власність як інституційний чинник ефективного функціонування економіки України»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студент

Денної форми  навчання

Факультету  економіки 

менеджменту і  права

Патріот Ігор Євгенієвич

 

 

Науковий керівник – доцент

Хрустальова Вікторія Вікторівна

 

 

 

 

 

 

Київ 2010

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Відносини власності  як основа економічної системи.

1. Поняття власності, основні теоретичні основи
2. Типи, види, форми власності
3. Роль власності у формуванні економічної системи

Розділ 2. Розвиток відносин власності в сучасній економіці.

2.1. Сучасні тенденції  розвитку форм власності в  сучасній економіці

2.2. Розвиток новітніх  форм власності

Розділ 3. Трансформація  відносин власності як основа докорінної перебудови економічної системи.

3.1. Особливості відносин  власності в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми. Власність  являє собою сукупність економічних, юридичних, політичних та інших суспільних відносин. Вона відноситься до числа  фундаментальних основ суспільних систем.

Питання реформування відносин власності дуже актуальне в транзитивній економіці України. Стан транзиції є не просто переходом постсоціалістичних країн до ринкових форм господарювання. Він характеризується складністю і різноманітністю протікаючих процесів, які створюють ситуацію невідомості відносно шляхів подальшого розвитку. Відбуваються зрушення, що складаються з постійних змін, пошуку і виявлення нових форм і комбінацій.

У сфері відносин власності  стоїть гостра необхідність відходу  від загальної державної власності, переходу до приватної, а від неї - до індивідуалізованої. Сутність транзитивних змін у відносинах власності потребує всебічного і глибокого дослідження, що дасть теоретичне обгрунтування вирішення тих завдань, які не були розв’язані в ході роздержавлення і приватизації: становлення істинного дбайливого власника, підвищення ефективності використання об'єктів власності в ході розвитку виробництва і зростання доходів від власності.

Орієнтиром при проведенні реформ повинне стати прагнення  до соціокультурного типу розвитку, при якому на перший план виходить розвиток та реалізація здібностей індивіда, його творча праця, тобто виникає питання про становлення і реалізацію індивідуалізованої власності.

Ступінь наукової розробленості  проблеми. Проблема відносин власності завжди перебувала в центрі уваги дослідників соціально-економічних процесів. Аналіз її економічної природи, місця і ролі в суспільстві є в роботах А.Сміта, Д.Рікардо, Д.Юма, Д.С.Мілля, Т.Мора, Т.Кампанели, О.Сен-Симона, К.Менгера. Проблема відносин власності звучала як вивчення багатства і засобів його примноження у Т.Мана, П.Л.Буагильбера, А.Р.Ж.Тюрго та інших.

Великий внесок в розвиток теорії власності зробив К.Маркс, до спадщини якого в своїх розробках  зверталися багато дослідників цієї проблеми. У радянській економічній літературі питанням аналізу відносин власності приділяли увагу такі автори, як О.Бузгалін, А.Єрьомін, О.Колганов, Я.Кронрод, А.Пашков, В.Радаєв, В.Черковець та інші.

У той час, як більшість  наших авторів розглядала економічний  зміст власності (виключення складає В.Шкредов, який відстоює позицію про юридичний зміст власності), на Заході широке поширення отримала теорія прав власності, розробка і розвиток якої здійснювалися О.Вільямсоном, Х.Демсецем, Р.Коузом, Д.Нортом, А.Оноре, Р.Познером, Дж.Уоллісом та ін. Серед західних авторів, які в тій чи іншій мірі розглядають проблеми власності, потрібно виділити Дж.Гелбрейта, П.Друкера, О.Тоффлера, Ф.Хайєка, П.Хейне.

Питання дослідження  відносин власності підіймають сьогодні такі автори, як В.Іноземцев, Р.Капелюшников, В.Козаченко, В.Корняков, Ю.Кочеврін, В.Холодков та ін. У вітчизняній літературі цій проблемі присвячені роботи таких вчених, як В.Базилевича Д.Богиня, О.Бойко, Г.Волинський, В.Голіков, О.Гош, А.Гриценко, Г.Задорожний, В.Кудряшов, І.Лазня, В.Логвиненко, Я.Максименко, С.Мочерний, М.Павловський, В.Рибалкина М.Хохлов, В.Юрчишин та ін.

Мета і завдання дослідження. Курсова робота має за мету критичне осмислення розвитку відносин власності  в Україні, яка знаходиться у стані адаптації після переходу до ринкової економіки з урахуванням загальносвітових тенденцій розвитку суспільства, а також розробку основних напрямків і шляхів реформування відносин власності в транзитивній економіці.

Для досягнення цієї мети було поставлено і вирішено ряд завдань:

- розкрити економічний  зміст і правові форми відносин  власності;

- проаналізувати сучасні  форми функціонування розділено-сумісної  власності;

- на рівні з визначенням ролі і місця відносин власності в транзитивній економіці України показати тенденції розвитку відносин власності в країнах, що знаходяться в процесі переходу до постіндустріальної стадії свого розвитку;

- обгрунтувати необхідність  чіткої специфікації прав власності  як основи оптимального функціонування  приватного привласнення в перехідних економіках;

- виявити проблеми  приватизації в Україні і запропонувати  способи їх розв’язання;

- розкрити особливості  реалізації відносин власності  через економічну владу і управління.

Об'єкт і предмет  дослідження. Об'єктом дослідження  виступає економіка України.

Предметом дослідження  є система відносин власності, її особливості і процес реформування в транзитивній економіці України.

Загальна методика дослідження. Методологічною і теоретичною основою  дослідження стали системний  підхід до аналізу економічних явищ, наукові методи загального та особливого, сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез категорій і явищ та ін., набутки світової і вітчизняної економічної думки (в тому числі, використання нової методології аналізу розділено-сумісних відносин при дослідженні відносин власності).

Інформаційною базою  послужили Конституція України, Закони і законодавчі акти, постанови  Верховної Ради, укази Президента, в тому числі: закони України “Про власність“, “Про державний бюджет на 1999рік“, “Про приватизацію майна державних підприємств“, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)“, “Про приватизаційні папери“, постанова Кабінету міністрів “Про порядок призначення уповноважених осіб, здійснення ними управління державними корпоративними правами і контролю за їх діяльністю“, укази Президента “Про урегулювання деяких питань, пов'язаних з процесом управління об'єктами державної власності“, “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності“ та ін., статистичні збірники, періодична преса. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  1. Відносини власності як основа економічної системи.

1.1.  Поняття власності, основні теоретичні основи

 

Відносини власності  виникають між людьми з приводу  привласнення матеріальних і духовних благ.

Для повнішого уявлення про власність слід визначити те місце, яке належить їй в системі суспільних отноше-ній.

 По-перше, власність  - це основа, фундамент всієї системи суспільних стосунків. Від характеру форм власності, що затвердилися, залежать і форми розподілу, обміну, вжитку. Так, в ринковій економіці переважає приватна власність.

По-друге, від власності  залежить положення певних груп, класів, шарів в суспільстві, можливості їх доступу до використання всіх чинників виробництва.

По-третє, власність є  результат історичного розвитку. Її форми міняються із зміною способів виробництва. Причому, головною рушійною силою цієї зміни є розвиток продуктивних сил. Виробництво, що втілюється вітряним млином, писав Ф.Енгельс, дає суспільство з сюзереном на чолі, парова машина висуває на перший план промислову буржуазію.

По-четверте, хоча в межах  кожної економічної системи існує  якась основна специфічна для  неї форма власності, це не виключає існування і інших її форм, як старих, таких, що перейшли з колишньої  економічної системи, так і нових, своєрідних паростків переходу до нової системи. Переплетення і взаємодію всіх форм собс-твенності надає позитивна дія на весь хід розвитку суспільства.

По-п'яте, перехід від  одних форм власності до інших  може йти еволюційним дорогою, на основі конкурентної боротьби за виживаність, поступовим витісненням всього того, що відмирає, і посиленням того, що доводить свою життєздатність у відповідних умовах. В той же час мають місце і революційні дороги зміни форм власності, коли нові форми насильницький затверджують своє панування.

Власність охоплює відносини  привласнення і відчуження.

Привласнення благ означає, що окремий індивід, група людей чи держава здобуває права на володіння, користування й розпорядження конкретними благами. Цей процес означає відношення людей до певних речей, як до своїх. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.

Володіння означає, що конкретний об'єкт власності належить конкретному  суб'єктові необмежено в часі, тобто  має повний фізичний контроль над благом.

Користування означає  використання у виробництві чи споживанні корисних властивостей об'єкта власності.

Розпорядження - ухвалення  управлінських рішень щодо функціонування і реалізації об'єкта власності, яке  робить власник або інші економічні суб'єкти, яких він уповноважив.

Відчуження – процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності об'єктів на об'єкти економічних відносин.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про власність" право власності - це врегульовані законом  суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. [4]

Соцiально-економiчною основою  функцiонування економiчної системи  є вiдносини власностi. [41] Відносини власності - це певна система відносин з приводу володіння, розпорядження, користування, привласнення і споживання людьми як засобів виробництва, так і результатів праці.

Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення.

Об’єктами власності  може служити все розмаїття національного  багатства, включаючи землю з  її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.

Суб’єкти власності  — це індивіди, фізичні особи, які  в процесі відчуження—привласнення  матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини  з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо. [35]

Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище  і соціально-економічний процес, характеризується поліфункціональністю і полірезультативністю.

Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і  до цього часу проблема власності  до кінця не вирішена. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є  певним зліпком даної економічної системи суспільства.

Власність в економічному сенсі являє собою складну  систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин:

а) відносини з приводу  привласнення умов виробництва і  його результатів;

б) відносини господарського використання майна;

в) економічні форми реалізації відносин власності.

Для наочної характеристики права власності можна навести  економічний приклад: чоловік купує  земельна ділянка і, при цьому, отримує  право власності на нього, тепер вони їм законно володіє; він використовує його для здачі в оренду сільськогосподарському підприємству, отримуючи з цього вигоду у вигляді ренти; по закінчення терміну оренди, він може продати ділянку, таким чином розпорядившись ним.

В юридичному розумінні власність відтворюється системою зв’язків “людина-річ”. Власність відображає майнові відносини , свідомі, вольові взаємозв’язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріплюється системою відповідних прав власності.

Власність складає серцевину системи економічних відносин суспільства. Стабільність розвитку економічної системи залежить від наявності у ній таких форм власності, які б у найбільшій мірі сприяли розвитку продуктивних сил. Тому зміна форм власності відкриває нові горизонти розвитку економічної системи.