Власність як інституційний чинник ефективного функціонування економіки України

Купівля акцій частиною трудящих, особливо за пільговими цінами, дає їм змогу в дуже обмежених масштабах привласнювати частину прибутку, частково долає їх відчуженість від засобів виробництва. Крім того, поширення акціонерної власності сприяє за певних умов створенню профспілкової власності, власності трудового колективу на певну частину підприємств.

Близькими до підприємств, заснованих на приватно-трудовій власності, за своїм економічним змістом є так звані партнерські фірми, якими володіють дві особи або більше.

Отже, основними рисами структури  власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є, по-перше, домінуючі  позиції корпоративної форми  власності; по-друге, все ширше залучення до акціонування працівників підприємств; по-третє, розвиток індивідуально-трудової форми власності; по-четверте, зміни у державній формі власності.

Принципово інші процеси  відбуваються у країнах колишнього СРСР, а також Східної Європи, які переживають своєрідний ренесанс приватної власності,інтенсивне відродження  різноманітних форм її функціонування. Проте теоретичного принципу історизму  приватної власності ці процеси не заперечують. Старі економічні форми не можуть зникнути доти, доки вони повністю не вичерпали своїх потенціальних можливостей. Нові, більш розвинені за своїм змістом виробничі відносини не можуть з’явитися раніше, ніж будуть підготовлені відповідні матеріальні передумови, тобто буде досягнутий певний рівень продуктивності праці людини, що є об’єктивною основою процесу формоутворення власності.

У країнах, де утвердилась  командно-адміністративна система, в структуру господарства силовим  методом впроваджувалася суспільна власність без відповідального зв’язку з станом продуктивних сил.

У країнах, які стають на шлях розвитку в напрямі постіндустріального  суспільства, посилюється конкурентна  боротьба за володіння інформацією. Відбувається процес її монополізації, перетворення на безпосередній об'єкт приватної власності, інституцію економічної влади. Відповідно формується новий соціальний прошарок людей -  власників інформації.

З іншого боку, інформація стимулює зворотній процес – не зміцнення, а, навпаки, знецінення відносин приватної власності. Це пов’язано зі специфікою споживчого використання інформації як товару.  На відміну від звичайого товару інформація у процесі виробничого споживання не зникає.[34]

Однак сьогодні для країн  з перехідною економікою нагальним є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основи реформування адміністративно-командної системи на шляху до соціально-орієнтованого ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної власності. Світовий досвід засвідчує, що роздержавлення – це загальноекономічний процес.

Процес роздержавлення та приватизацiї призводить до зрощення орендних форм господарювання з акцiонерними.

Перший процес як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як умежах державної власності, так і поза ними.

Приватизація є радикальною  складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної.

Для світового досвіду  приватизації державної власності  велике значення мав досвід Великобританії, яка на той час володіла однією з найбільш розвинених фінансових систем у світі та одночасно суворо виконувала закони, норми, правила і традиції. Приватизація у Великобританії відбувалася у три етапи: 1) в приватний сектор передавалися невеликі за розмірами компанії, 2) відбувався продаж крупних підприємств цілими, із збереженням монопольної структури галузей, але зі значним розширенням кола власників акцій; 3) процес активного продажу галузей комунального господарства з акцентом на зростання конкуренції. Загальний вплив на стан державних фінансів Великобританії трансформації відносин власності виявився в тому, що раніше в формі субсидій утримання приватизованих підприємств обходилося у 50 млн.ф.ст. на тиждень, ті ж самі компанії у до кризових умовах вносили в казну в формі податків 55 млн.ф.ст. на тиждень. Такий ефект від приватизації був досягнутий завдяки поступовості, акценті на отримання прибутку, законним та нормативним рамкам для кожного окремого випадку приватизації та ретельна підготовка кожного продажу.

Іншим прикладом ефективного  реформування інституту власності  є приватизація у Франції. Відмінною рисою французької приватизації є збереження за урядом значного контролю над приватизованими компаніями. На першому етапі приватизації французький уряд звільнив майже всіх керівників підприємств, які підлягали приватизації.

2.2. Розвиток  новітніх форм власності

Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують  усю структуру суспільно-економічних  відносин. На новому витку суспільного  прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам.

Однією з нових важливих рис таких об'єктів економічної  власності, як наука та інформація, є те, що вони, на відміну від традиційних, не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їх носіями не лише з техніко-економічного, а й із соціально-економічного боку певною мірою стають особи найманої праці.

В умовах інформаційної  економіки до об'єктів власності, крім традиційних (засобів і предметів праці, робочої сили, використовуваних людьми сил природи), належать форми й методи організації, наука, інформація.

Інформацію через її специфіку неможливо так само відокремлювати від найманих робітників і службовців, як засоби виробництва. Тому навіть у неробочий час вони залишаються носіями інформації, знають, як використовувати її в іншій компанії тощо. Таким чином, вони певною мірою стають співвласниками даного об'єкта привласнення, що є одним із найвагоміших факторів зростання вартості їхньої робочої сили, а отже й заробітної плати, а також участі у процесі придбання акцій і привласнення дивідендів.

Це стосується й інтелектуальної  власності, що формується на основі такого якісного нового елемента системи продуктивних сил, як наука. Американські науковці розрізняють три основні види інтелектуальної власності на сучасному етапі:

1) приватна власність,  що закріплюється у формі патента  або ліцензії;

2) суспільна власність,  яка існує як сума знань  та ідей, знаходиться в розпорядженні всього суспільства і не може бути закріплена за юридичною особою (за належного обміну інформацією цей вид власності може стати надбанням усього людства);

3) проміжна форма власності,  або власність, що «просочується»  і є інноваційною науково-технічною інформацією, її не можна закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі такої інформації можна створити продукцію у зміненому вигляді.

Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість – це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

Походження терміну  «інтелектуальна власність» зазвичай пов'язується з французьким законодавством кінця XVIII століття. Дійсно, традиція підходу власності до авторського і патентного права не тільки народилася у Франції, але й основувалась на теорії природного права, котра одержала свій найбільший розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гольбаха, Гельвеція, Руссо). Так, у вступній частині французького патентного закону йшлося про те, що «кожна нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця».

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію про  заснування Всесвітньої Організації  Інтелектуальної Власності, якою було визначено, що до інтелектуальної ивласності належать права на:

• літературні, художні та наукові твори;
• виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;
• винаходи у сферах людської діяльності;
• наукові відкриття;
• промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
• захист від недобросовісного суперництва;
• усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Характеризуючи поняття  інтелектуальної власності, не можна  залишити без уваги і питання  про те, що вкладається в нього  найважливішими міжнародними угодами. В конвенції Всесвітньої Організації  інтелектуальної власності вказується, що інтелектуальна власність включає права, котрі стосуються: літературних, художніх і наукових досягнень, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач, винаходів у всіх областях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

До об’єктів інтелектуальної власності можуть виступати результати інноваційної діяльності, такі як промислова власність, авторське право, конфіденційна документована інформація.

Промислова вартість об'єднує у собі ті результати інтелектуальної діяльності, які пов'язані із винахідництвом та раціоналізаторською справою і не належать до об'єктів авторського права. Інколи до промислової власності відносять також засоби індивідуалізації, що потребують спеціальної реєстрації, такі як знаки для товарів та послуг або зазначення походження товарів. Захист при цьому забезпечується шляхом отримання грамоти з питань безпеки, яка видається державним органом.

Авторське право –  це набір виключних прав, які дозволяють авторам отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. Воно є ключовою галуззю права інтелектуальної власності; воно призначене захищати лише зовнішню форму вираження ідей або інформації, тобто їх «матеріальне втілення» і не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі. В основі систематизації комплексу прав, які охоплюється поняттям «авторське право», лежить їх розподіл на майнові та немайнові.

В Україні немайнові  АП можуть належати виключно фізичній особі. В англійській мові цей вид прав має назву non-proprietary rights або moral rights. У французькій мові цьому виду прав відповідає droit moral. До немайнових прав належать права:

• бути визнаним автором твору (право авторства)
• дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно (право на ім'я)
• дозволяти або забороняти оприлюднення твору у будь-якій формі включно із правом відкликати твір у будь-який момент до оприлюднення (право на оприлюднення)
• захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора (право на захист репутації).

До майнових авторських прав належать права дозволяти та забороняти:

• відтворювати твір (право на відтворення)
• поширювати екземпляри твору будь-яким способом (право на поширення)
• імпортувати екземпляри твору у цілях розповсюдження (право на імпорт)
• здійснювати публічну демонстрацію або виконання твору (право на публічну демонстрацію або публічне виконання)
• публічно сповіщувати твір для загального доступу шляхом передання у ефір або по кабелю чи за допомогою інших аналогічних засобів або таким чином, що будь-яка особа може мати до нього доступ в інтерактивному режимі із будь-якого місця у будь-який час на власний вибір (право на публічне сповіщення)
• перекладати твір (право на переклад)
• дописувати, домальовувати, аранжувати або іншим способом переробляти твір (право на переробку).

Право промислової власності  разом із авторським правом та суміжними  правами утворюють систему права інтелектуальної власності. Однак ці дві підгалузі мають низку істотних відмінностей:

Авторське право та суміжні  права захищають зовнішнє вираження  творчості, тобто конкретну форму  вираження твору. Право промислової  власності захищає форму реалізації ідеї. Наприклад, якщо ви винайшли новий спосіб приготування яєшні, і ваш спосіб є патентоздатним, ви зможете отримати патент на цей спосіб. При цьому право промислової власності охоронятиме сам спосіб — ви зможете подати судовий позов до будь-кого, хто використає запатентований вами спосіб, а авторське право охоронятиме текст вашого патенту або текст буклету із описом цього способу — наприклад, якщо спосіб ви розробили у співавторстві з вашим колегою по роботі, але текст буклету писали лише ви самі — авторське право дозволить вам заборонити колезі використовувати написаний вами текст буклету незважаючи на те, що він може бути одним із власників патенту.