Шляхи зниження собівартості продукції у будівельній сфері

Сутність попередельного методу полягає в тому, що прямі  витрати відображають у поточному  обліку не по видах продукції, а по переділах (стадіям) проведення. Переділ  – частина технологічного процесу (сукупність технологічних операцій), що закінчується одержанням готового напівфабрикату, який може бути відправлений у наступний переділ або реалізований на сторону. У результаті на виході з останнього переділу маємо не напівфабрикат, а готовий продукт. 

Нормативний метод  обліку припускає попереднє визначення нормативних витрат по операціях, процесах, об'єктах з виявленням у ході проведення відхилень від нормативних витрат. Фактичні витрати визначаються алгебраїчним додаванням витрат по нормах і відхиленням від них. Цей метод характеризується тим, що на підприємстві по кожному виду виробу складається попередня нормативна калькуляція, тобто калькуляція собівартості, обчислена по діючих на початок місяця нормам видатку матеріалів і трудових витрат, яка використовується для визначення фактичної собівартості продукції, оцінка браку в проведенні й розмірів незавершеного проведення. Усі зміни діючих норм відображаються протягом місяця в нормативних калькуляціях.

Основні принципи нормативного методу обліку:

1. Попереднє  складання нормативної калькуляції собівартості по кожному виробу на основі діючих на підприємстві норм і кошторисів.

2. Ведення протягом  місяця обліку змін діючих  норм ( для коректування нормативної  собівартості).

3. Облік фактичних  витрат протягом місяця з підрозділом  їх на видатки по нормах і відхилення від норм.

4. Установлення  й аналіз причин, а також умов  появи відхилень від норм по  місцях їх виникнення.

5. Визначення  фактичної собівартості випущеної  продукції як суми нормативної  собівартості, відхилень від норм  і змін норм.

Дотримання такого алгоритму обліку й розрахунків, хоча і є досить трудомістким процесом, але при цьому, дозволяє одержати достовірну інформацію про витрати, придатну для наступного аналізу й контролю.

Існує ряд інших  методів калькулювання собівартості продукції. Так, у багатономенклатурних проведеннях розповсюджений розрахунково-аналітичний метод. Його сутність укладається в тому, що прямі витрати на одиницю продукції визначаються на основі прогресивних норм видатку ресурсів, а непрямі — пропорційно ознаці, установленому в галузевих методичних вказівках. 

Для розрахунків  витрат проведення однотипних, але  різних по якості виробів застосовується параметричний метод, заснований на встановленні закономірностей динаміки витрат від зміни якісних параметрів продукції. Для вибору й обґрунтування якісних властивостей проводиться кореляційний аналіз залежності зміни витрат від зміни кожного параметра.

Коефіцієнтний і комбінований методи виключення витрат засновані на визначенні загальної  суми всіх витрат на переробку вихідної сировини й наступному її розподілі між різними видами. Ці методи використовуються в комплексних проведеннях, тобто там, де з одного вихідної сировини, у єдиному технологічному процесі одержують два або кілька різнорідних видів продукції. Метод Activity based costing (АВС) заснований на тому, що витрати утворюються в результаті виконання певних операцій. Процес розрахунків собівартості виробленої продукції (робіт, послуг) із застосуванням Activity based costing припускає калькуляцію витрат у три етапи. [8]

На першому  етапі вартість непрямих витрат на підприємстві переноситься на ресурси  пропорційно обраним драйверам  витрат (параметр, пропорційно якому  витрати переносяться на вартість ресурсів). На другому етапі розробляється  структура операцій, необхідних для створення продукції (робіт, послуг). Після цього вартість ресурсів, розрахована на попередньому етапі, переноситься на операції пропорційно обраним драйверам ресурсів (параметр, пропорційно якому вартість ресурсу переноситься на вартість операції). На третьому етапі вартість операцій «поглинається» об'єктами витрат пропорційно драйверам операцій (параметр, пропорційно якому вартість операцій переноситься на об'єкти витрат). Результатом цього є розрахована собівартість об'єктів витрат, наприклад продукції.

Для того щоб  розрахувати вартість ресурсів, рекомендується, по-перше, визначити структуру ресурсів, а також перелік витрат, що направляються  на забезпечення діяльності кожного  ресурсу, а по-друге, розподілити  витрати на ресурси.

Метод АВС дозволяє підприємству з високим ступенем вірогідності визначати вартість і продуктивність операцій, оцінювати ефективність використання ресурсів і обчислювати собівартість продукції (робіт, послуг). Часто дані, отримані таким методом, радикально відрізняються від результатів традиційних методів калькуляції. На підставі даних про реальну собівартість, що випускається продукції підприємство зможе ухвалювати розв'язки про зміну товарного асортиментів, зниженні ціни й ліквідації каналу збуту. Таким чином, метод АВС дозволяє ухвалювати обґрунтовані розв'язки у відношенні:

- зниження витрат. Реальна картина витрат дає  можливість точніше визначати  види витрат, які необхідно оптимізувати;

- цінової політики.

Точне віднесення витрат на об'єкти калькуляції дозволяє визначити нижню границю цін, подальше зниження яких щодо такої границі веде до збитковості продукту;

- товарно-асортиментної  політики.

Реальна собівартість дозволяє розробити програму дій  стосовно того або іншому продукту — зняти із проведення, оптимізувати витрати або підтримувати на поточному рівні;

- оцінки вартості  операцій. Можна розв'язати, чи  доцільно передавати ті або  інші операції підрядникам або  необхідно проводити організаційні  перетворення.

Однак варто  сказати й про проблеми, які  можуть виникнути при впровадженні цієї методики. У першу чергу це висока трудомісткість і значні витрати на впровадження методу АВС на підприємстві. Крім того, знадобляться певні тимчасові витрати: у великих компаніях на впровадження методики може знадобитися близько року, у невеликих компаніях з відносно нескладними процесами впровадження може проходити набагато швидше.

2.1 Загальна  характеристика будівельної сфери

Будівництво є  однієї з найбільш важливих галузей  вітчизняної економіки. Її стан багато в чому визначає рівень розвитку суспільства і його виробничих сил. Будівельна галузь покликано здійснювати відновлення на сучасній технічній основі виробничих фондів, розвиток, удосконалювання соціальної сфери, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння виробництва матеріальних благ.Усе це обумовлює важливість даної галузі й необхідність підтримки державою на винному рівні. Гарний стан будівельної галузі в регіоні буде сприятливо відбиватися на економіці й розвитку даного регіону в цілому, забезпечуючи приплив фінансових коштів у регіон.

У цей час, у  період становлення ринкових відносин, будівельний ринок переходить на тверду й взаємообумовлену систему  виробничих,  озяйственных, економічних  відносин. Кризовий стан економіки  повною мірою відбилося на стані  підприємств будівельної галузі, де спостерігалося згортання інвестицій в умовах прогресуючого старіння й зношування основних фондів.

Погіршення  фінансового становища підприємств  області багато в чому викликане  об'єктивними факторами. Так, висока інфляція обумовила норму відсотка за кредит передбачувану рентабельність, що набагато перевищує, більшості проектів. Це зробило недоступним середньострокові, і ще в більшій мері довгострокові кредити. Високий рівень податків, уведення передоплати за продукцію стройиндустрии, взаємна заборгованість підприємств по платежах – усе це затрудняє нормальну господарську діяльність підприємств будівельної області.

Капітальне  будівництво – сукупність усіх видів  діяльності, що забезпечує здійснення інвестиційного процесу від предпроектной стадії до введення об'єкта в експлуатацію. До складу цієї галузі входять організації, що виконують будівельні й монтажні роботи зі зведення нових будинків, споруджень і інших об'єктів народного господарства, розширенню, технічному переозброєнню й реконструкції діючих підприємств, проектно-дослідницькі організації, що обслуговують будівництво, також як і органі керування, міністерства, відомства і т.д.

Складність  вивчення економічних аспектів капітального будівництва полягає в різноманітті організаційних і господарських форм процесу будівельного виробництва, великій кількості учасників, що мають різні функціональні цілі й завдання, істотної залежності процесу будівельного виробництв від природніх природних умов. У процесі будівельного виробництва беруть участь інвестор – замовник – проектувальник – підрядник – спеціалізовані будівельні організації. Крім цих безпосередніх учасників будівельного процесу в створенні будівельної продукції беруть участь десятки заводів-виготовлювачів технологічного встаткування, будівельних машин і матеріалів. У зв'язку з таким більшим числом учасників можна затверджувати, що процес будівельного виробництва формується під впливом великої кількості організаційних факторів. Перетворення системи керування, удосконалювання її означає, у першу чергу, зміну організаційних відносин і, відповідно, організаційних форм керування.

Конкретна мета капітального будівництва на сучасному  етапі визначена його зовнішнім  середовищем (народним господарством  у цілому) – уведення об'єктів  в експлуатацію в нормативний термін з належною якістю. Тому з очевидною гостротою виникає питання про належне керування капітальним будівництвом – свідомім його регулюванні з метою підвищення ефективності, прискорення науково-технічного прогресу й росту продуктивності праці, поліпшення якості продукції й забезпечення тим самим динамічний, планомірний і пропорційний розвитку галузі.

Будівництво –  одна із провідних галузей народного  господарства, де вирішуються життєво  важливі завдання структурної перебудови матеріальної бази всього виробничого потенціалу країни й розвитку невиробничої сфери. Від ефективності функціонування будівельного комплексу багато в чому залежать як темпи виходу із кризи, так і конкурентоспроможність вітчизняної економіки.

Будівельний комплекс сьогодні – це досить роздроблене, не кероване з єдиного або декількох центрів безліч самостійна господарюючих суб'єктів, що володіють своїми специфічними особливостями й не пов'язаних із системними цілями. У рамках недостатньо розвиненого будівельного ринку, при відсутності нормальної конкуренції частина, що коли пригнічує, будівельних підрядів виходить, минаючи тендери (торги), не відбувається ніякого природнього при зробленій конкуренції вирівнювання умов функціонування й суспільних вимог до підрядників. Це визначає істотні як регіональні, так і внутрішнрегіональні відмінності в рівнях цін, зобов'язаннях сторін і інших факторів.

Неймовірно  важкі перетворення в будівельному комплексі були ускладнені загальним  кризовим станом вітчизняної економіки, спадом інвестиційної діяльності, високими темпами інфляції, кризою неплатежів і т.д. Скорочення більш ніж в 3 рази попиту на продукцію, інфляція, що з'їдає обігові кошти, порочна амортизаційна політика й багато чого іншого визначили стан виробничого апарата галузі, рівень зайнятості й спрямованість дій господарюючих суб'єктів у цій сфері.

Нинішній стан - третя позиція - характеризується, з одного боку, початком переваги недержавних  форм власності в будівельному комплексі, а з іншого - відсутністю дійсної  конкуренції на будівельному ринку, а головне - наявністю можливості для підрядників діставати незароблений прибуток шляхом обрахування й обману замовників. Функціонування системи неефективно й не відповідає суспільним вимогам.

Основний момент у сучасних підходах оцінки зроблений на якісні параметри, що описують такі характеристики, як надійність виконання договірних зобов'язань, характер і ступінь конкурентоспроможності цін стандарти, що складаються на ринку, тривалості спорудження різнорідних об'єктів, цивілізовані рівні рентабельності, характеристики дійсного стану виробничого апарата й інші подібні ринкові параметри.

За обсягом  виробленої продукції й кількості  зайнятих людських ресурсів на будівельну галузь доводиться приблизно десята частина економіки країни.

До основних вимог, пропонованих суспільством до будівельної продукції, проектних, будівельним організаціям і характеру їх функціонування при перехід до ринкових відносин, ставляться:

• істотне підвищення надійності функціонування будівельних організацій і строге дотримання договірних зобов'язань;
• забезпечення беззбиткової роботи й нормальної рентабельності будівельних організацій як основи їх існування;
• скорочення в 2 – 3 рази тривалості будівництва виробничих об'єктів і в 1, 5 рази – об'єктів невиробничого призначення;
• підвищення якості будівельної продукції й ступені готовності її до експлуатації, перехід до страхування якості;
• зміна характеру об'єктів, що споруджуються, забезпечення їх швидкої адаптації до мінливих умов виробництва;
• посилення мобільності будівельних організацій як важливого фактора їх конкурентоспроможності на вітчизняному й закордонному ринках;
• стійка ділова репутація й заможність підрядних фірм;
• вагомі гарантії підрядника (поручництва й застави);
• розвинене страхування підприємницьких ризиків;
• можливість надання підрядними організаціями комплексу професійних послуг;
• раціональне природокористування й охорона навколишнього середовища;
• забезпечення безпеки будівельних робіт.