Шляхи зниження собівартості продукції у будівельній сфері

Міністерство  освіти і науки України

Київський національній університет  будівництва і архітектури

 

 

 

 

 

Кафедра економічної  теорії

Курсова робота на тему :

“Шляхи зниження собівартості продукції у будівельній сфері”

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                         Виконала :

                                                                                         Студентка групи МО-11

                                                                                         Будівельного факультету

                                                                                         Шаповал Ярослава

                                                                                         Перевірила :

                                                                                         Доц. Гаман .Г.В

 

 

Київ 2011

 
Шляхи зниження собівартості продукції в будівельній сфері.

 

ЗМІСТ

 
ВСТУП

 
1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ  Й КЕРУВАННЯ СОБІВАРТІСТЮ ПРОДУКЦІЇ

1.1 Собівартість продукції: поняття, структура й види.

1.2.Механізм  розрахунку собівартості продукції 

 
2. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ У БУДІВЕЛЬНІЙ  СФЕРІ

2.1 Загальна  характеристика будівельної сфери

2.2 Аналіз факторів впливаючих на собівартість продукції  
 
3. ПРОПОЗИЦІЇ ПО ЗНИЖЕННЮ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

3.1. Фактори та  можливі шляхи зниження собівартості  продукції.

3.2 Визначення розміру зниження витрат на виробництво продукції.

 

ВИСНОВОК 

 

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

          На сьогодняшній день в умовах  глобальної економічної кризи, при постійному зростанні цін на енергоносії та сировину для виробництва, особливо гостро постає питання собівартості виробництва продукції. Успішно функціонують ті виробники, які ефективно використовують свої ресурси. Із процесом наповнення ринку товарами й послугами росте конкуренція, що змушує кожного учасника ринку боротися за своє місце на ньому. Це обумовлює необхідність підвищувати якість продукції, знижувати ціну на неї, а резерв поліпшення цих двох факторів укладений у собівартості.

В узагальненому  виді собівартість продукції відображає всі сторони господарської діяльності підприємств, їх досягнення й недоліки. Собівартість є одним з основних факторів формування прибутки, однієї з основних частин господарської  діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів керування.  Зниження собівартості є чинником підвищення рентабельності, росту грошового нагромадження, досягнення економічного ефекту й, отже, успіху підприємства. На кошти економії, одержувані шляхом зниження собівартості, здійснюється значна частина витрат по розширенню й удосконалюванню проведення. Тому собівартість продукції є важливим елементом аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства.

Метою курсової роботи є вивчення поняття собівартості продукції й механізму її формування, виявлення напрямків і шляхів її зниження. Досягнення даної мети передбачає розв'язок наступних завдань:

1) розкриття сутності собівартості продукції;

2)  характеристика основних нормативно-правових документів, згідно з якими відбувається формування собівартості;

3)  визначення необхідності аналізу собівартості як елемента керування проведенням;

4)  розгляд основних методів формування собівартості;

5)  виявлення факторів і шляхів зниження собівартості продукції;

6)  розгляд порядку визначення розміру зниження витрат на проведення продукції;

7)  визначення заходів щодо зниження витрат на проведення продукції.

1. ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ АНАЛІЗУ Й КЕРУВАННЯ  СОБІВАРТІСТЮ ПРОДУКЦІЇ  
1.1 Собівартість продукції: поняття, структура й види

Собівартість  продукції є однієї з найважливіших  економічних категорій. Її рівень багато в чому визначає ефективність виробничо-господарської  діяльності підприємства.

Сукупність  витрат впливає на формування всіх фінансових показників будь-якого суб'єкта господарювання.

Собівартість  продукції в узагальненому виді являє собою вартісну оцінку використовуваних у процесі її проведення й реалізації природних, матеріальних, трудових ресурсів, основних фондів і інших витрат. Собівартість відображає розмір поточних витрат, що мають виробничий, некапітальний характер, що забезпечують процес простого відтворення на підприємстві. Вона є економічною формою відшкодування споживаних факторів проведення.

Собівартість  продукції характеризує рівень використання всіх ресурсів (змінного й постійного капіталу), що перебувають у розпорядженні підприємства.

Як економічна категорія собівартість продукції  виконує ряд найважливіших функцій:  
• облік і контроль усіх витрат на випуск і реалізацію продукції;  
• база для формування оптової ціни на продукцію підприємства й визначення прибутки й рентабельності;  
• економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій у реконструкцію, технічне переозброєння й розширення діючого підприємства;  
• визначення оптимальних розмірів підприємства;  
• економічне обґрунтування й прийняття будь-яких управлінських розв'язків і ін.

Більшу роль у плануванні, обліку й калькулюванні  собівартості, а також у ціноутворенні  відіграє структура собівартості. Під  структурою собівартості розуміється співвідношення різних елементів або статей витрат у загальній сумі витрат на проведення й реалізацію продукції.

Структура собівартості може визначатися на основі класифікації витрат по економічно однорідних елементах  і статтям калькуляції.

Заелементна структура собівартості продукції різниться по галузях промисловості. Ці відмінності визначають характер промислового виробництва залежно від переваги питомої ваги того або іншого виду витрат. У зв'язку із цим можна виділити наступні групи галузей промисловості: матеріалоємні, трудомісткі, енергоємні й фондоємні. Віднесення тієї або іншої галузі до однієї з названих груп дозволяє встановити резерви й джерела, за рахунок яких можна забезпечити зниження собівартості продукції. Слід зазначити, що розглянутий розподіл галузей промисловості по характеру проведення є відносним і динамічним, оскільки з розвитком техніки й технології змінюється співвідношення матеріальних і трудових витрат, і трудомісткі галузі стають матеріалоємними або фондоємними.

Структура собівартості по статтях калькуляції дозволяє оцінити питома вага різних статей витрат у собівартості продукції. Структура собівартості може змінюватися під впливом ряду факторів, що випливають із умов роботи окремих галузей і підприємств. На структуру собівартості продукції суттєво впливає розміщення підприємств стосовно джерел сировини й палива, зміни рівня цін на предмети й кошту праці.

У цей час  зміни в структурі собівартості йдуть у напрямку зниження питомої  ваги прямих витрат (заробітна плата  основних виробничих робітників і основні матеріали на технологічні потреби). Однак значно зросла питома вага витрат на керування й реалізацію продукції. Отже, необхідно відмовлятися від раніше діючої системи розподілу непрямих витрат на собівартість продукції на основі прямих витрат і переходити до більш широкого впровадження функціонального калькулювання собівартості продукції.

Усі показники  собівартості продукції укрупненно можна класифікувати на групи:  
• абсолютні;  
• рівневі;  
• відносні.

Абсолютні показники відображають загальні витрати, пов'язані із проведенням і реалізацією продукції. Такі показники розраховуються по даним кошторису витрат на проведення. Наприклад, собівартість випущеної продукції, собівартість відвантаженої продукції, собівартість реалізованої продукції.

До рівневих показників відносять:  
• собівартість одиниці продукції;  
• витрати на грошову одиницю  випущеної (товарної) продукції;  
• витрати на грошову одиницю обсягу продажів.

Відносні показники  характеризують зміна уровневых  показників у часі. Наприклад, відсоток зниження собівартості одиниці продукції розраховується як відношення різниці собівартості базового й звітного періодів до собівартості базового періоду, помножене на 100 %. 

У господарській  діяльності підприємства використовуються різні види собівартості. По послідовності й обсягу включення витрат розрізняють технологічну, цехову, виробничу й повну собівартість.

До технологічної  собівартості відносять тільки прямі  витрати на проведення по таких статтях  як: сировина й матеріали, поворотні відходи (віднімаються), паливо й енергія на технологичные мети, основна заробітна плата виробничих робітників.

Технологічну  собівартість часто називають дільничною, тому що витрати, що становлять її, складаються  на виробничій ділянці.

Цехова собівартість – це сума витрат усіх цехів на проведення продукції. Цехова собівартість містить у собі технологічну й загальновиробничі видатки.

Виробнича собівартість – це витрати підприємства на проведення продукції. Виробнича собівартість відрізняється від цехової собівартості на величину загальногосподарських і інших виробничих видатків, а також втрат від браку продукції. Повна собівартість містить у собі виробничу собівартість і комерційні видатки.

Крім того, розрізняють  нормативну, планову й фактичну собівартість продукції.  
Нормативна собівартість – максимально припустимі витрати на проведення й збут продукції при науково обґрунтованих нормах видатку живого й упредметненого праці. Планова собівартість може бути вище або нижче нормативної, тому що в плановому періоді у зв'язку з досягнутим рівнем розвитку техніки, технології норми видатку живої праці можуть бути вище або нижче тих, які передбачалися на стадії становлення проекту.

Фактична, або  звітна собівартість – це собівартість, певна виходячи з фактично сложившихся у звітному періоді витрат праці й матеріальних ресурсів. Розрізняють індивідуальну й середньогалузеву собівартість.

Собівартість  входить до числа особливо значимих показників ефективності господарської  діяльності. Вона являє собою витрати підприємства на проведення й обіг, є основою порівняння видатків і доходів, тобто самооплатності. Якщо не відома собівартість, то неможливо визначити прибуток, сформувати відпускну ціну. Собівартість показує, у що обходиться підприємству продукція, що випускається їм, скільки можна заробити на продажі продукції. Якщо вартість реалізованої продукції більше собівартості, то підприємство може здійснювати розширене проведення. У зворотному випадку не забезпечується навіть просте відтворення. Собівартість найбільше чуйно реагує на ситуацію, яка складається на підприємствах, у проведенні окремих видів виробів і в цілих галузях.

1.2 Методи визначення собівартості продукції

Правильне обчислення собівартості продукції має важливе  значення: чим краще організований облік, чому досконаліше методи калькулювання, тем легше виявити за допомогою аналізу резерви зниження собівартості продукції. На промислових підприємствах застосовуються чотири основні методи калькулювання собівартості й обліку витрат на проведення: простий, позаказный, попередельный і нормативний. Простий метод калькулювання застосовується на підприємствах, що виробляють однорідну продукцію напівфабрикатів, що не мають, і незавершеного проведення. На цих підприємствах усі виробничі видатки за звітний період становлять собівартість усієї виробленої продукції (робіт, послуг). Собівартість одиниці продукції обчислюється шляхом розподілу суми виробничих видатків на кількість одиниць продукції. Позаказний метод припускає облік виробничих витрат і калькулювання по індивідуальному продукту або групі однорідних продуктів, тобто в якості об'єкта калькулювання виступає окреме замовлення. Даний метод калькулювання використовується в тих галузях, де одиниця продукції має певні властивості й легко ідентифікується. Це індивідуальні й дрібносерійні типи проведення, до яких у першу чергу ставляться підприємства машинобудування. Аналогічно організує облік у будівництві, друкарнях, видавництвах, рекламних і консалтингових компаніях, ремонтних організаціях, що працюють на замовлення, що й надають послуги відповідно до вимог покупців. 

Застосування  позаказного методу калькулювання  вимагає дотримання наступного умови: продукт проводиться окремою  партією в строго певних кількостях, тобто повинні бути дотримані  відмінності в кількості, виді, розмірі або якості продукту, що тягне відмінності витрат кожної партії виробленої продукції. При цьому будь-яка спроба усреднить витрати по двом або більш партіям приведе до помилкового визначення собівартості кожної партії. 

Організація  системи калькулювання собівартості продукції на підприємстві включає наступні етапи:

- планування  витрат проведення в цілому  по підприємству й у розрізі  окремих замовлень; 

- облік витрат  на замовлення;

- аналіз фактичної  собівартості замовлення.

Попередельное калькулювання використовується в  галузях промисловості із серійним і потоковим виробництвом, коли однакові вироби проходять у певній послідовності  через усі етапи проведення. Як правило, це проведення, де застосовуються фізико-хімічні й хімічні методи переробки сировини й процес одержання продуктів складається з декількох послідовних технологічних стадій. У цих випадках об'єктом калькулювання стає продукт кожного закінченого переділу, включаючи й такі переділи, у яких одночасно одержують кілька продуктів.