Праця і людський ресурс

3.2 Людський ресурс як складова інтелектуального потенціалу  та його роль  у зростанні ефективності праці.

Людський капітал (ресурс) розглядається як складова більш широкого поняття «інтелектуальний капітал» (рис.7) [20]:

Рис 7. Структура інтелектуального капіталу

Концепції людського капіталу і інтелектуального капіталу тісно пов’язані.  Інтелектуальний капітал стає фактором, що визначає основне втримування всіх напрямів ділової активності. Без нього втрачають свою практичну значимість і виявляються непридатними інші види капіталу. Таке позиціонування інтелектуального капіталу пов’язано з тим, що сучасні економічні процеси, зокрема  міжнародної економічної інтеграції, об’єктивно самі є продуктом інтеграції знань, причому знань суперсучасних і динамічно оновлюваних.

У структурі трудової діяльності зростає частка працівників, що мають середню професійну чи вищу освіту, у той час коли частка некваліфікованих працівників зменшується. Хоча, за деякими даними [9], незважаючи на дану тенденцію, спостерігається нестача висококваліфікованих працівників: у Німеччині з такою проблемою зіткнулись близько 38% підприємств, США та Великобританії – 36%, Азії – 42%.

В науковій літературі відображено складність поняття інтелектуального капіталу, що відображається в різних його тлумаченнях: за одним з підходів інтелектуальний капітал розглядається як суто нематеріальний елемент: за іншими в це поняття вкладаються й елементи матеріальних засобів виробництва (табл.3):

Таблиця 3.

*Гудвіл — нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

Отже, узагальнено, інтелектуальний капітал - це не тільки формалізовані знання, укладені в результатах досліджень, патентах, ліцензіях, а й нагромаджений людиною та сформований на основі інвестицій запас знань конкретних технологічних прийомів, управлінських рішень, організаційного досвіду, навичок практичного характеру, творчих здібностей, який зумовлює створення продукту нової якості й за умов використання в суспільному виробництві забезпечує індивіду отримання доходу та сприяє зростанню суспільної продуктивності праці, прогресу й відповідним якісним перетворенням у межах соціальної економічної системи. Інтелектуальний капітал — це інтелектуальний ресурс, який активно використовується у процесах економічного розвитку, дає змогу економити техніку, заощаджувати кошти і товарно-матеріальні засоби, вивільняє фінанси, підвищує життєздатність учасників економічного процесу, сприяє зростанню прибутковості економічної діяльності [11; 35,с.22].

Структура інтелектуального капіталу. Елементами інтелектуального капіталу є людський та технологічний (структурний) капітал, результатом взаємодії яких є інтелектуальний продукт, результат інтелектуальної діяльності в процесі використання інтелектуальної технології (Ю.В.Гава та ін.).О.Б.Бутнік-Сіверський [6] розрізняє поняття інтелектуального ресурсу, або потенціалу, та споріднених з ним понять інтелектуальний капітал, інтелектуальна праця тощо.  з позиції вартості  інтелектуальний капітал складається з людського капіталу (заробітна плата, винагорода) та інтелектуальних активів (нематеріальних активів, щодо вартості об’єктів права інтелектуальної власності).  Інтелектуальний капітал це інтелектуальний потенціал (ресурс), який складається з людських ресурсів (інтелектуальної сили) та інтелектуальних ресурсів ( інтелектуальний продукт).

Інтелектуальний продукт є результатом розумової, інтелектуальної праці, інтелектуальної інноваційної діяльності, що має змістове значення для певного інтелектуально підготовленого кола осіб, втілений на матеріальному носії.

Інтелектуальна праця – сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту і відтворення інтелектуального капіталу.  Інтелектуальна праця  є також основою інтелектуальної економіки, яку ще називають “економікою знань”, “новою економікою”.

Ключовим моментом є інноваційна діяльність, яка спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, винаходів та інших прав інтелектуальної власності. Тобто йдеться про конкурентоспроможний продукт у вигляді не лише нових технологій, відкриттів, винаходів, товарів, послуг тощо, а й оригінальних підходів (парадигм, концепцій, ноу–хау) в підприємництві, політиці, культурі, мистецтві, медицині, духовній сфері.

Ю.В.Гава [9] подає особливості інтелектуального виробництва: процеси поширення інформації та знань, інтелектуалізації виробництва, інтеграції науки та виробництва призвели до появи нових понять, швидкого зростання їх ролі в суспільно-економічному розвитку. Інтелектуальна власність відображає логічний процес проникнення інтелектуальної творчої праці у формі наукових, маркетингових досліджень та розробок у всі сфери господарювання людини. Так фізичний вклад в процес виробництва зменшується до 10 – 14%, а іноді навіть до 2% вартості продукту.

Інтелектуальна власність складається з результатів інтелектуальної діяльності, яка в свою чергу є наслідком творчості.

Матеріальні продукти є корисними лише в процесі споживання, невеликого проміжку часу, крім того вони зношуються, використовуються людським організмом, поступово втрачаючи здатність задовольняти потреби людини. У той час інтелектуальна власність, що виражається в інтелектуальному продукті, особливо твори науки, літератури, мистецтва можуть слугувати людині та суспільству протягом багатьох років, навіть століть. Зміст інтелектуальної власності становить нематеріальна сутність інтелектуального продукту.

Якщо матеріальні продукти повністю відчужуються, тобто вільно переходять від одного власника до іншого, то інтелектуальний продукт не може бути відчужений. Передаватися може лише матеріальний носій, сам же продукт може використовуватись багато разів. Його корисність, споживна вартість невичерпна.

Виникає необхідність у кількісному вимірі інтелектуальної творчої діяльності, інтелектуального капіталу, що були задіяні у виготовленні інтелектуального продукту. Традиційні способи оцінки не спроможні визначити ціну, що формується на основі корисності, потребується аналіз не лише матеріально-речових витрат, а й інтелектуальних, розумових дій працівників. Творча праця реалізується в якісних характеристиках речей та послуг. Ціна визначається не вартістю, а корисністю речі, не матеріальними затратами, а втіленими в них здібностями творця.

Вплив інтелектуального капіталу на розвиток економіки. Приклад розвинених країн свідчить, що залучення у виробництво людей з вищою освітою не лише прискорюють економічний розвиток, а й забезпечують конкурентоспроможність. У більшості країн Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) за останні 15 років зростання доданої вартості в галузях, що базуються на знаннях, у середньому становило 3 %, що стабільно переважало темпи загального економічного зростання в традиційних галузях, яке не перевищувало 2,3 %. Тому частка галузей, що базуються на знаннях, у сукупній доданій вартості закономірно збільшилась: у Німеччині з 51 до 60%, у Великобританії з 45 до 51%, у Фінляндії – з 34 до 42%.

Місце інтелектуального ресурсу в економіці України. Дослідження українських реалій показує, що в Україні є всі умови для зростання інтелектуального потенціалу і збільшення його частки в зростанні ефективності праці і розвитку економіки загалом. Інноваційні процеси за економічною суттю є складовою інституціональної державної політики на рівнях

-    загальнодержавному

-    регіональному

-    при створенні виробничих систем нового покоління, яка орієнтується на реалізацію саме інноваційно-цільової стратегії.

Для оптимального розвитку інтелектуального капіталу на основі національних інноваційних систем  необхідним визнається повноцінне функціонування  організаційно-правової, фінансової (інвестиційної), інноваційної складових, які забезпечують процес трансформації інтелектуальної власності в інноваційних продукт на основі здійснення інноваційного процесу, який проходить стадії генерування нової ідеї – експериментальну реальну реалізацію нової ідеї – освоєння у виробництві – масовий випуск – споживання [6].

Структура національного багатства України доводить, що потужний потенціал розвитку економіки міститься в розвитку саме людини її розумових можливостей (таблиця 4):

Таблиця 4

Втім, деякі сучасні статистичні дані свідчать скоріше не про досягнення, а про недоліки в розвитку інтелектуального потенціалу та його використання в економічних процесах. Так, наприклад, за даними 2004 р. Україна  займала 18-місце серед країн-експортерів послуг з новітніх інформаційних технологій, традиційно високі місця у літакобудуванні, приладобудуванні, аерокосмічній та інших галузях. Лише в ракетно-космічній галузі Україна володіє 17 базовими технологіями з 22 відомих у світі. Однак, в економіці України існує істотний розрив між темпами витрат на освіту, етапом “виробництва” знань та їх використання з причини уповільнення та недостатнього фінансового забезпечення всіх стадій створення, нагромадження та реалізації знань.  Так, в Україні законодавчо витрати на освіту встановлено на рівні, нижчому від 10% ВВП, тоді як фактично вони коливаються у межах від 4% до 5,6% ВВП, а щодо НДДКР відповідні показники становлять 1,7% і 1,36%.

Аналітики також [4] відзначають, що параметри інноваційнності та конкурентоспроможності української економіки залишаються на низькому рівні у контексті міжнародних порівнянь. Однією з суттєвих є проблема з комерціалізацією знань, яка має призводити до зростання конкурентоспроможності країни. Одним з показників виступає момент практичного застосування знань, а саме – через кількість використаних патентів. Однак, з 1000 патентів, зареєстрованих в Україні, до стадії виробництва доходить лише 6. У Фінляндії, наприклад, в середньому реалізується 30% патентів. В економічно розвинених країнах до виробничих процесів залучено 80% науковців, в Україні – 0,2%. Для порівняння - дані країн, які ще 20 – 25 років тому не входили до впливових інноваційно – технологічних держав, втім на сьогодні наздогнали лідерів:

Таблиця 5  Динаміка кількості використаних патенів США за 20 років