Праця і людський ресурс

* праця і природа взаємодіють у процесі виробництва; виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них;

* виробництво являє собою не лише процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини, а й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей;

* виробництво – це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення – засобами виробництва. Результатом виробництва є продукт. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Проте в деяких випадчах може мати місце праця,  в результаті якої продукт з якихось причин не створено. Отже  виробництво носить незавершений характер.

Сукупність галузей, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру – транспорт, торгівля, зв’язок, фінансово-кредитна сфера, інформація, реклама, консультації з управління. Галузі, які надають особисті послуги людині, задовольняють її соціальні і духовні потреби, становлять соціальну інфраструктуру.

У своєму розвитку виробництво пройшло кілька технологічних етапів:  ремісничої технології; машинної технології;сучасного автоматичного виробництва. Кожен етап має певний рівень розвитку елементів процесу виробництва. У сучасному виробництві особлива роль належить науці, яка є основою інновацій, отже –найважливішою умовою успішного функціонування всіх факторів виробництва. Суттєву роль відіграє такий фактор, як інформація.

Виробництво завжди є результатом використання ресурсів, тобто факторів виробництва, які  поділяються на речові та особисті.

До речових факторів відносять:

- землю, яка є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля – це одночасно і основний засіб праці, і предмет праці;

- капітал – тобто майно, засоби виробництва, що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимсь нагромаджений і створений;

-природні ресурси.

До особистих – працю (робочу силу). Ресурс праця – це і є робоча сила, тобто здатність людини до праці, сукупність її фізичних і розумових здібностей, які використовуються людиною в процесі виробництва. В процесі праці людина змінює не тільки  природу, а самореалізується. Трудова діяльність допомагає накопиченню знань, досвіду, навиків і підвищенню кваліфікації.

Тобто робоча сила – головний фактор виробництва. Тільки людина може бути носієм нових перспективних ідей і тільки вона може їх реалізувати. Засоби виробництва - речовий фактор і робоча сила як особистий фактор -  мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, тобто силами дії людей на природу з метою створення благ, однак з відмінними функціями: функція робітника як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці, що спрямована на зміну предметів та сил природи з метою задоволення своїх потреб; - функція засобів виробництва (речового фактору)  полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії робітника на предмети й сили природи.

Праці як економічній категорії притаманні кількісні та якісні характеристики. [14].  Сутність кількісної характеристики полягає в тому, що вона є виміром затрат певного обсягу енергії. Тобто з економічної точки зору кількісна характеристика праці виявляє себе через такі поняття як кількість зайнятих, тривалість робочого дня, трудомісткість,  інтенсивність праці тощо. Якісна характеристика праці виявляє себе в таких поняттях, як складність праці, професійна специфіка, якість кінцевого результату – продукції або послуг, ефективність затраченої праці, відповідальність за трудову діяльність тощо.

1.2.2. Зміст, характер і види праці.

Зясування механізмів взаємодії людини і засобів праці невід’ємне від розгляду понять «зміст праці» і «характер праці».

Зміст праці є складною категорією, котра охоплює цілий комплекс явищ взаємодії людини і природи [14]. Крім зазначеної взаємодії особистісних і речових чинників процесу праці, це поняття характеризує  обсяг і структуру трудових функцій людини, її професійні знання, необхідні для здійснення трудового процесу вміння та навички. 

До основних елементів, що характеризують зміст праці, відносять такі взаємопов’язані категорії, як: "продуктивна сила", "інтенсивність", "якість", "складність" і "важкість" праці:

- продуктивна сила  праці -  технічні, організаційні, культурні та інші можливості виробничої діяльності людини; це об'єктивні обставини праці (наприклад, параметри обладнання, рівень загальної та професійної культури, методи організації праці, родючість землі тощо), котрі зумовлюють дієздатність працівника та результативність зусиль. Продуктивність праці виражається в її результативності. Повнота реалізації можливостей, закладених у продуктивну силу праці, значною мірою залежить від її інтенсивності;

- інтенсивність праці - обсяг трудових витрат (фізичної та розумової енергії) на одиницю робочого часу, напруженість праці. Людина за певний проміжок робочого часу  здатна витратити певну кількість своєї життєвої енергії, і залежно від її обсягу (тобто рівня інтенсивності праці) повністю або частково реалізується наявна продуктивна сила праці. Підвищення інтенсивності праці за своїми результатами рівнозначне збільшенню тривалості робочого дня;

-якість праці – особливості витраченої робочої сили, що   визначаються професійною майстерністю, освіченістю, сумлінністю, творчістю, зацікавленістю, тощо;

- складність праці характеризується функціями працівників у виробничому процесі. Чим складніша праця, тим більшої спеціальної професійної підготовки й кращих здібностей працівника вона потребує;

- важкість праці – характеризує вплив на організм людини факторів виробничого середовища, визначається рівнем фізичних зусиль та нервової напруги, необхідних для нормального виконання роботи. Фізична важкість праці супроводжує роботи неисокої складності (наприклад, пересування вантажу), психічна важкість, навпаки,- роботи дуже високої складності й відповідальності (наприклад, складні хірургічні операції). Найважчими є роботи, в яких поєднується фізичне й психічне навантаження, в ході яких виникає небезпека для життя.

Всі вище зазначені категорії зазнають постійних змін під впливом трансформацій у змісті праці, що відбуваються в результаті науково-технічного прогресу.

Таким чином, взаємозв’язок праці і людини в сучасному виробництві виявляється в тому, що в процесі праці створюються як матеріальні так і духовні цінності, а також  і розвиваються самі робітники, які отримують нові знання, навички, розкривають свої здібності.  Узагально цей зв'язок представлено на схемі (рис.2) [за: 14]:

Рис.2. Взаємозв’язок людини і праці в сучасному виробництві.

При розгляді "характеру праці"  виокремлюється існування двох поглядів на це поняття [там само]:

1)характер праці відображає особливості процесу праці, який здійснюється в тих чи інших організаційно-технічних умовах (наприклад, ручна чи механізована праця, проста чи складна за характером праця, творча чи рутинна тощо). В цьому випадку поняття "зміст" і "характер" праці накладаються одне на одне, оскільки за їх допомогою виражаються одні й ті самі явища зі сфери взаємодії людини і природи;

2)характер праці визначається як категорія, котра відображає особливості взаємозв'язку людей у процесі їх спільної трудової діяльності, специфіку відносин між ними залежно від їх участі у процесі праці.

Д. П. Богиня, О. А. Грішнова [5]  подають схему, яка наочно демонструє логіку взаємозв’язку категорій «зміст праці» та «характер праці», яка свідчить, що характер праці значною мірою формується під впливом особливостей змісту праці (Додаток 1, Рис.3)

Різноманітність характеру і змісту праці знаходить своє відображення у різноманітності видів праці.  При  цьому слід враховувати, що  праця завжди є одночасно розумовою і фізичною діяльністю, між якими неможливо  провести чіткої межі: будь-яка професійна діяльність більшою чи меншою мірою пов’язана з інтелектуальною та фізичною напругою [18]. Поділ на духовну і фізичну працю може відбуватися з урахуванням того, наскільки людина докладає свої переважно духовні чи фізичні зусилля для розвитку своєї особистості та для одержання прибутку за виконану роботу.

Тривалий час, розглядаючи види праці, вчені посилалися передусім на К. Маркса, згідно з вченням якого праця, яка створює товар, є одночасно абстрактною та конкретною. Видатний російський вчений в галузі економіки праці Б.М. Генкін по-іншому підходить до класифікації видів праці. Кожен трудовий процес він розглядає як поєднання трьох компонент: регламентованої (а-праці), новаційної (р-праці) і духовної (у-праці).

Регламентованою (а-працею) є діяльність, за якої працівник має діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об'єктивної можливості змінити цю технологію; новаційною, творчою (р-працею) є діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці та ін. сферах. Результатом р-праці є нові ідеї та образи. Це праця винахідників, науковців, лікарів, інженерів, підприємців, митців тощо.  Виділення а-праці та р-праці достатнє для аналізу праці в галузях матеріального виробництва. У сферах нематеріальної діяльності людини (літературі, мистецтві, філософії та ін.) дедалі більшого значення набуває духовна складова діяльності людини. Духовною (у-працею) називається діяльність, метою якої є вплив на моральні основи людського існування. Б.М. Генкін доходить  висновку, що добробут і процвітання країни залежить від двох основних чинників: величини творчого та морального потенціалу населення і реалізації цих потенціалів.

У сучасній науково – економічній літературі наводяться варіанти класифікації видів праці за різними ознаками. На рис. 5А) (Додаток 2)  представлено приклад класифікації за чотирма ознаками [18,с.28]. На рис. 5Б) (Додаток 2) продемонстровано узагальнену класифікацію видів праці, запропоновану О.А.Грішновою, в якій до 4 ознак додаються ще дві – за мірою абстрагування та за регламентованістю та новаційністю.

Таким чином, працю слід розглядати як складне і багатоаспектне явище, яке є невіддільним від людського життя. Змінюючи у процесі праці навколишнє природне середовище і пристосовуючи його до своїх потреб, люди не лише забезпечують своє існування, а й створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. У такий спосіб праця виступає не тільки як свідома результативна діяльність, докладання людиною розумових та фізичних зусиль, спрямоване на одержання корисного результату для задоволення матеріальних і духовних потреб, а і як вияв людської особистості[27], як одна з найважливіших форм самовираження, самоактуалізації й самовдосконалення людини [5].

2. ЛЮДСЬКИЙ  РЕСУРС У СТРУКТУРІ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА

2.1. Поняття людського ресурсу

Оскільки творцем праці є людина, то передусім виникає питання про сутність поняття людський  ресурс, який  суспільство може використовувати у процесі виробництва матеріальних благ і послуг. Людський  ресурс найважливіший з усіх видів виробничих ресурсів. «Як фактор економічного розвитку людські ресурси – це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі [19, с. 245].

Специфіка людських ресурсів порівняно з іншими факторами економічного розвитку полягає в тому, що, як зазначалось, по-перше, люди не лише створюють, а і споживають матеріальні та духовні цінності; по-друге, багатогранність людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, а отже, щоб ефективно використовувати людську працю, потрібно завжди враховувати потреби людини як особистості; по-третє, науково-технічний прогрес і гуманізація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань, моральності, інтелектуального потенціалу та інших особистих якостей працівників, які формуються роками і поколіннями, а розкриваються людиною лише за сприятливих умов. В науково – економічній літературі вживаються  поняття  «людський ресурс» і «людський капітал». Деякі вчені вказують на необхідність розведення цих понять [15; 35 та ін.].

Так, словниковий зміст поняття «ресурс» як такий означає кількісну міру можливості виконання будь-якої діяльності; це умови, що дозволяють за допомогою певних перетворень отримати бажаний результат. Тобто, ресурс - це все, що необхідно для досягнення цілі, для задоволення потреб; ресурси можуть бути трудові, інформаційні, матеріальні, фінансові.

Капітал (від лат. capitalis — головний, головне майно)  – сукупність товарів, майна, активів, які використовуються для отримання прибутку; це джерело доходу у вигляді засобів виробництва (фізичний капітал). Грошовий капітал – гроші, за допомогою яких накопичується фізичний капітал.

Спрямування матеріальних та грошових коштів в економіку, у виробництво, є капіталовкладення, або інвестиції. Ресурси, спрямовані на споживання, капіталом не виступають.

Отже, хоча за своєю природою людські ресурси та людський капітал поняття не тотожні, все ж «людські ресурси потенційно можуть стати капіталом у тому випадку, коли знання, уміння, навики, спроможності, втілені в людині, будуть приносити реальний дохід та створювати багатство, тобто, якщо людина має можливість реалізувати себе у суспільному виробництві шляхом власноруч організованої діяльності. Для перетворення людських ресурсів в людський капітал необхідні певні умови, що забезпечити б реалізацію людського потенціалу в результатах діяльності, що мають товарну форму». Людський капітал — це система характеристик, які визначають здатність людини до творчої праці з метою створення товарів, послуг, доданої вартості, тобто якості робочої сили індивідуума, сукупного працівника підприємства, фірми, корпорації, країни, що знаходять прояв у процесі розширеного відтворення. Таким чином, чим досконалішим є людський капі­тал, виражений рівнем освіти, кваліфікації, знань, досвіду, тим більші можливості людини до продуктивної високоякісної праці [23].