Праця і людський ресурс

Однак, дослідники понять людський ресурс і людський капітал все ж відзначають відсутність чітких і однозначних позицій в їх розумінні. Людський ресурс  найчастіше  вживається як синонім до людського капіталу, людського потенціалу, людського розвитку [10].

Становлення поняття. Як зазначають дослідники [23 та ін.], науковий напрям у світовій економічній думці, що розвиває систему поглядів,  виражених у концепції „людського капіталу”, перебуває і нині на стадії розвитку, пошуку, який характеризується значним рівнем конкретних наукових результатів.

У  витоків  теорії  людського  капіталу  стояли  класики  економічної  думки: В.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс, Дж.Міль. Зокрема, А.Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів(1776) стверджував, що збільшення продуктивності праці більше залежить від удосконалення вмінь працівників, ніж від покращення машин та інструментів» [10, с.188]. 

Наступні покоління економістів стверджували, що вдосконалення здібностей людини є нагромадженням капіталу: Дж.М.Кларк як капітал визнавав саму людину; І.Фішер визначав заробітну плату як відсоток на людський капітал, що може нагромаджуватись подібно до фізичного. М.Вебер акцентував на наріжності ставлення людини до праці (людський ресурс), відводячи техніці другорядну роль. Ф.Ліст також вважав найважливішим компонентом національного запасу капіталу майстерність, здібності людини і стверджував, що роль людського капіталу виявляється як у виробництві продукції, так і у її споживанні. Автором концепції «людського капіталу» є Т. Шульц («Вкладення в людський капітал: роль освіти й наукових досліджень»,1971, «Інвестиції в людей:економіка якості населення», 1981 та ін..). Визнання людини як особливого виду капіталу у 60-ті роки ХХ століття пов’язано також з іменеми  Г.Беккера, Х.Боуєном, Дж.Кендрика, Л.Туроу, М.Блауга та ін. Наприклад, М.Катц, вивчаючи вплив житлових умов на працездатність людей, показав, що забезпечені житлом працівники досягають кращих успіхів.

Поняття людського капіталу в науковий обіг ввів американський економіст у Г. Беккер, якому у 1992 році за розробку і популяризацію ідеї теорії людського капіталу присуджено Нобелівську премію («Людський капітал».1964, 1975). Г.Беккера вважають автором нових розділів економічної теорії – економіки дискримінації, теорії людського капіталу, економіки злочинності, економіки домашнього господарювання тощо. Розвитком теорії людського капіталу займались такі  російські науковці, як Ю.Толипін, Ф.Волков, М.Солодов, С.Струмилін, Р.Капелюшников, М.Критський, В.Марцинкевич, С.Дятлова, А.Добринін та ін. У вітчизняній науці - О.Грішнова, І.Каленюк, А.Чухно, О.Бородіна, Н.Голікова, В.Мандибура  та ін.

Визнаним та поширеним є визначення людського капіталу О.Грішнової: людський капітал як сукупність сформованих і розвинутих внаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистісних рис і мотивацій поведінки індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і впливають завдяки цьому на зростання доходів свого власника і національного доходу [13, с.16-17].

Науковці  виокремлюють такі основні риси людського капіталу [7]:

1 – людський капітал невід’ємний від його носіїв – працівників окремої фірми, населення регіону або країни, завжди має особистісний характер;

2 – базовою складовою людського капіталу є фізіологічні властивості і природні здібності людини, успадковані нею, а саме – капітал здоров’я. Друга частка у вигляді знань, вмінь і навичок є набутою в результаті затрат самої людини і суспільства;

3 – людський капітал, як й інші види капіталу, може  використовуватись у сфері суспільного виробництва і виступає одним з чинників підвищення ефективності останнього;

4 – людський капітал використовується його носіями для отримання прибутку, тому збільшення прибутку мотивує  індивідуумів на збільшення свого  інтелектуального потенціалу через освіту і підвищення кваліфікації.

2.2. Людський ресурс у контексті суміжних дефініцій

При характеристиці ролі людини в сучасному господарюванні використовуються поняття, пов’язані з людським ресурсом: робоча сила, особистий фактор виробництва, трудові ресурси, сукупна пропозиція праці тощо. Людський ресурс розглядається за різними соціально-економічними категоріями: населення, економічно активне населення, трудові ресурси тощо.

Робоча сила визначається вченими як  сукупність фізичних, розумових, психологічних і духовних здатностей людини до найманої праці з виробництва товарів і послуг. Цю здатність і продає на ринку її носій. Здатність до праці властива не тільки найманим працівникам, а й власникам землі і капіталу.

Традиційне поняття — трудові ресурси. Це частка населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. Чисельність трудових ресурсів характеризує потенціальну масу людської праці, котру в даний момент має суспільство для виробництва товарів і послуг. Термін «трудові ресурси» охоплює як реальних працівників, які уже зайняті в господарстві країни, так і потенційних, які не зайняті, але можуть працювати.

Як зазначають автори праці «Основи економічної науки» [27], для визначення  «трудових ресурсів», важливо також врахувати зміст понять «працездатне населення», «працездатний вік». «підлітки, що працюють», «пенсіонери, що працюють».

Працездатний вік визначається системою законодавчих актів. Кожна країна має свої критерії. В Україні таким на сьогодні вважається вік для жінок 16-54 роки, для чоловіків – 16-59 років включно. В багатьох розвинених країнах встановлено верхню межу працездатного віку на 5-10 років вищу, ніж в Україні, але і середня тривалість життя там значно перевищує аналогічні показники нашої країни. Це свідчить про кількісно відносно низький трудовий потенціал в Україні.

Для деяких видів трудової діяльності, що пов'язані з роботою у несприятливих умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет), пенсійний вік настає раніше на 5-10 років і більше. Найчастіше такі люди продовжують працювати і залишаються в складі трудових ресурсів.

Трудові ресурси і є робочою силою в Україні. На сучасному етапі вважається, що трудові ресурси є відмираючою економічною категорією, яка поступово буде замінена на «економічно-активне населення».

Населення – це сукупність людей, що проживають на визначеній території,  незалежно від віку, статі, зайнятості і т.ін. До наявного населення відноситься населення, яке перебуває на момент перепису на даній території, враховуючи тимчасово проживаючих. До постійного – населення, яке постійно проживає на даній території, враховуючи тимчасово відсутніх. Населення - це всі люди незалежно від характеристик, тобто це найширше поняття для означення людських ресурсів. Разом з тим населення - це те джерело, "матеріал", з якого утворюються всі інші групування людей (наприклад, ті, що в економіці праці позначаються економічно активним населенням, трудовими ресурсами). Економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносин і як споживача, що формує попит.

В Україні кількість наявного населення зростала до 1991 р., коли кількість населення досягла 51,9 млн, чол., проти 35,2 млн. чол., у 1913 р. У наступні роки в Україні розпочався процес демографічної кризи, наслідком якого є зменшення населення України до 46,4 млн. чол. [30, с. 342]. Це свідчить про те, що джерело ресурсів праці в Україні поступово зменшується.

Економічно активне населення – це населення обох статей віком від 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицією робочої сили для виробництва товарів та послуг. При цьому економічними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні. Розподіл населення України за економічною активністю на початок 2011 р. у динаміці з 2000 наведено в таблиці 1 (Додаток 3), з якої видно певні несприятливі тенденції [31, с.358; 34].

За міжнародними нормами, економічно активне населення – це всі зайняті і ті, хто шукає роботу, бажає працювати, тобто безробітні, причому бажаючі працювати — громадяни віком від 15 до 70 років включно незалежно від працездатності, крім недієздатних громадян.

В економічній теорії та в статистиці більшості держав економічно-активне населення і робоча сила є тотожними поняттями.

МОП не обмежує працездатність і пенсійний вік, не позбавляє людину права на трудову діяльність. Законодавство нашої країни гарантує зайнятість лише особам працездатного віку.

До економічно-активного населення не відносяться ті, хто в даний час не може виявити трудову активність: військовослужбовці за призовом; студенти, аспіранти, курсанти і школярі, ті, хто зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або хворими; особи, які зневірилися знайти роботу, інші особи, що не мають необхідності у працевлаштуванні, а також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Всі ці перелічені громадяни, а також ті, хто з будь-яких причин не бажає працювати, відносяться в Україні до економічно-неактивного населення.

З цієї точки зору поняття "трудові ресурси" ширше, ніж поняття "економічно активне населення", оскільки включає ще і працездатних непрацюючих людей та тих, що навчаються з відривом від виробництва. Реально за поняттям "трудові ресурси" стоїть чисельність населення, яке фізично здатне працювати. Поняття ж "економічно активне населення" - це та реальна частина трудових ресурсів, що добровільно працює або хоче працювати.

Реальними ж людськими ресурсами для праці (і це визнано на міжнародному рівні) є економічне активне населення. Однак і поняття "трудові ресурси" має право на існування, оскільки показує максимально можливу (за екстремальних умов) кількість трудоактивного населення. Трудові ресурси суспільства в контексті людського ресурсу – це головне його багатство. Чим вища якість робочої сили (освіта, кваліфікація, вмотивованість, розумові здібності, стан здоров’я та ін.) тим краще розвивається суспільство. За оцінками експертів, підвищення кваліфікації робітників на 1% забезпечує приріст продуктивності праці на 0,2-0,4%. В розвинених країнах 40% економічного зростання забезпечується за рахунок підвищення кваліфікації кадрів.

Трудовий потенціал - це гранична величина можливої участі працюючих у виробництві, інтегральна оцінка кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, галузі, території, суспільства. Трудовий потенціал вимірюється за кількістю працездатних осіб та робочого часу (у людино-роках, людино-днях, людино-годинах) і залежить також від якісних характеристик: здоров’я, освіти, активності, професіоналізму, моральності, вмотивованості, вміння працювати в колективі, творчого потенціалу, активності, організованості та ін.

Уточнюючи означені поняття, Давидюк вказує, що поняття «трудовий потенціал» є ширшим, ніж «трудові ресурси, оскільки відображає не лише чисельність працездатного населення, а й якісні характеристики, що формуються у певних умовах відтворення. Людський капітал є реалізованою частиною трудового потенціалу. А найважливішим завданням функціонування системи розвитку людського капіталу є формування трудового потенціалу [15, с.33].  

Сукупна пропозиція праці. В науковій літературі існує два погляди на сукупну пропозицію праці: вузький, який полягає в тому, що пропозицією праці є кількість незайнятих і бажаючих трудитися працездатних осіб працездатного віку, і широкий погляд, який охоплює всю робочу силу (сукупна пропозиція праці)— і працюючу і здатну працювати, тобто трудові ресурси. Вчені виокремлюють ряд факторів людського ресурсу, які впливають на сукупну пропозицію праці:

1) заробітна плата,

2) статево-вікова структура населення: із збільшенням чисельності населення за рахунок вступу молоді в працездатний вік пропозиція праці збільшується. Зі зростанням частки непрацездатних вона зменшується. Зі зниженням життєвого рівня населення підвищується пропозиція жіночої праці, пенсіонерів і підлітків;

3) рівень життя і податкова політика. При низькому рівні життя  і обтяжливій податковій  політиці  зростає пропозиція праці, тривалішим стає трудовий стаж; люди шукають  роботу на засадах вторинної зайнятості. Це притаманно ринку праці України;

4) освітній, культурний рівень населення і національні традиції. З підвищенням освітнього та культурного рівня збільшується пропозиція кваліфікованої праці. Приклади щодо національних традицій: у мусульманських країнах існують значні обмеження жіночої праці, в Донбасі — традиційна тяга до професій важких галузей, а в Криму, навпаки, — до обслуговуючої сфери.

2.3. Інвестиції в людський ресурс як передумова розвитку економіки

Визнання людського капіталу як основного стратегічного ресурсу означає такий вимір життя суспільства, в якому людина (індивід) як виробник і споживач перебувають у центрі соціально-економічної системи. Виведення на передній план проблем соціального прогресу суспільства і самої людини як кінцевої і головної мети розширеного відтворення, може забезпечити сталий соціально-економічний розвиток, який базується на відтворенні творчого, найбільш ефективного і постійно зростаючого ресурсу  - людського. Саме цей ресурс є визначальним, бо сприяє формуванню, використанню і розвитку всіх інших.

Тобто людський капітал є єдиним активним капіталом, тоді як всі інші капітали є пасивними, оскільки вони всі без винятку підпорядковуються людині й діють відповідно до її волі. З огляду на цю позицію інвестування в інші види капіталу, минаючи людський, виявляються не досить результативними.  Таким чином, інвестиції в людський ресурс — це джерело економічного зростання, не менш важливе, ніж капіталовкладення в матеріально-речові фактори виробництва та землю [23].