Праця і людський ресурс

Отже, інвестиції у людський ресурс є важливою категорією, яка визначає і уточнює зміст людського ресурсу.

Як стверджують К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю, інвестиціями у людський ресурс вважається будь-які зусилля які підвищують кваліфікацію та здібності, а отже, продуктивність праці робітників [Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. В 2-х томах. Т. 2. / Пер. с англ. — М.: Туран, 1996. — С. 171. За: 27]. За визначенням A. M.Добриніна, С. А. Дятлова,  ІІ. Д. Циренової, інвестиції в людський ресурс — це витрати індивіда (домогосподарства, фірми, держави), які йдуть на отримання загальної і спеціальної освіти; витрати, пов’язані з пошуком роботи, професійною підготовкою на виробництві, міграцією, народженням і вихованням дітей, пошуком економічно значимої інформації, тощо [Добрынин A. M., Дятлов С. А., Цыренова ІІ. Д. Человеческий капитал в транзитивной экономике: формирование, оценка, эффективность использования. — СПб.: Наука. 1999. — 309 с. , с. 291. За:27].

На думку  І.М.Норкіної, С.М.Бухонової,  інвестиції  в людський ресурс – це витрати в соціальній сфері з метою наступного збільшення продуктивності праці, що сприяють зростанню доходів як окремих носіїв капіталу, так і суспільства в цілому [7].

За даними Всесвітнього банку в структурі національного багатства багатьох розвинених країн домінує людський капітал, який складає 2/3 від сумарної величини. В країнах Північної та Центральної Америки, Західної Європи та  Східної Азії він складає ¾ від загальної величини національного багатства. За розрахунками Всесвітнього банку, в складі національного багатства США основні виробничі фонди (будівлі, споруди, машини та устаткування) складають лише 19 %, природні ресурси – 5, а людський капітал 76 % . Тому все більша частина дослідників вважає людський капітал найціннішим ресурсом постіндустріального суспільства, набагато ціннішим, ніж природне або накопичене багатство.

Аналіз джерел економічного зростання в масштабах економіки держави свідчить: 2,1% економічного зростання забезпечується за рахунок підвищення рівня освіти працівників і зростання якості робочої сили, 0,4% зростання за рахунок зростання населення, 0,5% - за рахунок збільшення капіталу [28].

За позиціями деяких вчених інвестиції розподіляються за галузями соціальної сфери (капітал здоров’я, капітал освіти, капітал культури), за іншими – як витрати 1)на освіту, 2)медичне обслуговування, створення побутових умов і покращення довкілля, що подовжує життя , 3)підтримка млбільності трудових ресурсів, що забезпечує їх переміщення при необхідності [7].

Н.П.Марущак [23], спираючись на висновки інших вчених (В.В.Близнюк Д.П.Богиня,  О.А.  Грішнова), вказує на 4 рівні інвестування: 

а) особистісний – для формування людського капіталу окремих осіб;

 б) мікрорівень – для формування людського капіталу підприємств;

 в) мезорівень – для формування людського капіталу регіонів і галузей;

 г) макрорівень – для формування сукупного людського капіталу країни.

Виокремлюючи провідну роль інвестицій у людській ресурс та розглядаючи це як одну з головних умов розвитку інтелектуальних здібностей індивіда, вчені розрізняють ендогенне (внутрішнє) та екзогенне (зовнішнє) походження таких інвестицій [27]. Ендогенні інвестиції здійснюються безпосередньо індивідом (сім’єю). Екзогенні — є капіталовкладеннями, що зроблені за рахунок коштів держави, спеціальних фондів господарюючих суб’єктів та ін.

Однак, сам факт фінансування потреб індивіда щодо набуття освіти, отримання необхідної інформації тощо, автоматично не призводить до формування інтелектуальних здібностей у користувача такими інвестиціями. Позитивний результат досягається тільки тоді, коли в індивіда виникає, по-перше, бажання, а, по-друге, вміння скористатися інвестиціями.

Як екзогенні, так і ендогенні інвестиції є націленими на перетворення творчих здібностей людини на отримання компенсуючого ці витрати результату. Результат же капіталовкладень буде оптимальним при співпадінні інтересів сторін -  («інвестиційного донора» і «інвестиційного реципієнта»), а суб’єкт інвестицій володіє природними здібностями і бажанням сприяти їх розвитку. Лише у такому випадку суспільство  отримає  працівника певної галузі з високим ступенем творчої віддачі, результати діяльності якого будуть об’єктивовані у вигляді новітніх знань та матеріально-речових інновацій.

Таким чином, людський капітал, сформований в результаті інвестицій і накопичений людиною, визначений запас здоров’я, знань, навиків, спроможностей, мотивацій, що доцільно  використовуються в тій чи іншій сфері суспільного відтворення, сприяє зростанню продуктивності праці й ефективності виробництва і тим самим впливає на зростання матеріального добробуту людини  та економічне зростання держави.

3. РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО РЕСУРСУ В СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ РЕАЛІЯХ

3.1. Поняття про інтелектуалізацію праці як чинник ефективності економічного розвитку

Виробництво матеріальних благ, безумовно, збереже свою значимість, але його економічна ефективність буде визначаться, в першу чергу, використанням висококваліфікованих кадрів, нових знань, технологій і методів управління.

Таким чином, на перший план висувається спосіб виробництва і передачі знань і, власне, сама людина – її  інтелектуальний потенціал [25, с.23]. Вже зараз у всіх країнах людський (інтелектуальний) капітал визначає темпи економічного розвитку і науково-технічного прогресу. Відповідно посилюється увага суспільства освіти як основі виробництва цього потенціалу.

Зростаюче значення людського капіталу в наші дні пов'язане з посиленням ролі освіти в економічному розвитку і з серйозними змінами у взаємодії суб'єктивного і об'єктивного чинників виробництва.

Раніше радикальні технічні зміни в суспільному виробництві відбувалися приблизно через 35-40 років, а тому знань, отриманих у вузах, вистачало майже на все подальше трудове життя фахівця і для навчання було достатньо в середньому 6-8 років. У сучасних же умовах середній період оновлення технологій і техніки скоротився до 4-5 років, а в найбільш розвинених галузях - до 2-3 років, причому необхідність оновлення диктується не стільки фізичним, скільки моральним старінням. А терміни підготовки кваліфікованих працівників зросли до 12-14 і більше років [там само].

У XIX - першій половині XX с. від переважної більшості професіоналів було потрібно в першу чергу міцно засвоїти певний круг знань, навиків і умінь, чітко виконувати свої обов'язки відповідно до певних правил. Ефективність сучасного виробництва у вирішальній мірі залежить від ініціативи і творчого ставлення до справи всіх його учасників. Кожний з них повинен не тільки  виступати кваліфікованим користувачем технічних пристроїв і технологій, які безперервно оновлюються і удосконалюються, а і постійно брати участь в їх вдосконаленні, шукати принципово нові, все більш плідні технічні, організаційні, економічні і соціальні рішення.

До найважливіших сучасних економічних закономірностей, властивих більшості країн, відноситься інтелектуалізація економічного і взагалі соціального життя.

Проявляється цей процес двояко: зростає не тільки роль таких галузей соціальної сфери, як освіта і наука, а і значення інтелектуальної діяльності усередині інших галузей господарства.

Зменшення значення чинника освіти сьогодні може викликати серйозні витрати для держави на перспективу: погана освіта і низька кваліфікація різко знижують шанси працівника на ринку, збільшують вірогідність попадання в розряд низькодоходних категорій населення, а значить, вимагають вищої частки державних витрат.      

А.С. Тельнов, В.В. Гончарук, аналізуючи концепції ітелектуалізації праці, наводять узагальнення концепції Д.Белла [32, c.241] (таблиця 2).

Таблиця 2. Порівняльний аналіз доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільного устрою за Д.Беллом

В науковій літературі [27] з формально- логічної точки зору процес інтелектуалізації праці представлений на рис.6:

Рис. 6     Етапи процесу інтелектуалізації праці

А — малий обсяг інтелектуальної праці, багаторазове домінування традиційної праці;

Б — значимий обсяг інтелектуальної праці при домінуванні традиційної праці;

В — обсяги інтелектуальної праці і традиційної праці приблизно рівнозначні, при деякому перевищенні обсягів традиційної праці;

Г — обсяги інтелектуальної і традиційної праці приблизно рівнозначні, при деякому перевищенні обсягів інтелектуальної праці;

Д — значимий обсяг традиційної праці при домінуванні інтелектуальної праці;

Е — малий обсяг традиційної праці, багаторазове домінування інтелектуальної праці:

— Традиційна праця;

— Інтелектуальна праця

Сучасні зміни в технологіях праці в «суспільстві знань» зумовлюють появу нових її змістових характеристик, серед яких слід виокремити такі:

1)найзначнішого поширення в такому суспільстві набуває феномен «телепраці» (telework) – як діяльності, що заснована на широкому використанні комп’ютерних технологій і телекомунікацій. Змінюється характер організації робочого місця, контролю і керування, процесів передачі і використання продуктів діяльності, одержання сировини і т. ін. Діяльність стає децентралізованою, роз’єднаною, безособистісною тощо;

2) трудова діяльність поступово переміщується зі спеціально створених підприємств (заводів, офісів) в індивідуальні помешкання працівників;

3)особливий характер техніко-виробничої організації (чи, точніше, технологічного боку) праці в новому суспільстві. Праця в цих умовах організовується особливим способом, створюються мережі (net-works), які є спеціальною формою кооперації праці, використання сировини, засобів виробництва і результатів діяльності;

4)в умовах розвитку постіндустріальної — «нової» економіки все більшого значення набуває й новий тип фахівця. Провідною продуктивною силою стають робітники розумової праці («brainworkers»), робітники знань («knowledge workers») [Тоффлер О. Будущее труда // Новая технократическая волна на Западе. — М.: Прогресс, 1986. — С. 255], яких відрізняють винахідливість, наявність спеціальності, професійного знання; вони володіють майстерністю та інформацією, вони  високоосвічені, мають схильність до творчої праці.

Таким чином, інтелектуалізація праці визначається як зростання частки розумової праці у суспільному виробництві, передбачає зростання рівня її інформаційного наповнення, тобто збільшення частки зусиль щодо пошуку і переробки інформації і загальній структурі трудових зусиль. Цю частку вважаюь мірою інтелектуалізації праці. Однак, інтелектуальну працю не слід ототожнювати з розумовою. Розумова праця може бути як рутинною, шаблонною, так і творчою. Інтелектуальна праця є творчою. Її можна визначити як складну розумову працю зі значною часткою творчості [12, с.148].