Праця і людський ресурс

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Курсова робота

на тему: «Праця і людський ресурс»

Виконав

                                                    Науковий керівник

                                                      Київ – 2011

ПЛАН

Вступ

1.Праця як економічна категорія 

1.1..Визначення і зміст поняття «праця»

1.2. Взаємодія людини і засобів праці

1.2.1.Процес праці та його складові.

                                  1.2.2. Зміст, характер і види праці.

2.Людський ресурс у структурі факторів виробництва 

2.1. Поняття людського ресурсу.

2.2.Людський ресурс у контексті суміжних дефініцій

2.3. Інвестиції в людський ресурс як передумова розвитку економіки

3.Розвиток людського ресурсу в сучасних економічних реаліях:

3.1.Поняття про інтелектуалізацію праці як чинник ефективності економічного розвитку;

3.2.Людський ресурс як складова інтелектуального потенціалу  та його роль  у зростанні ефективності праці.

Висновки

Використані джерела

ВСТУП

Актуальність  проблеми. Праця є складним і багатоаспектним явищем, яке   постійно перебуває в колі уваги науковців, котрі досліджують її в багатьох аспектах – соціально-економічних, організаційно-правових, філософських, соціокультурних.

Так, сучасна економічна наука виокремлює  три основні рівні вивчення проблем: І – корпоративний (мікроекономіка) – охоплює питання видів праці за її характером та змістом, предметом і продуктом, засобами та умовами; розвиток і використання трудового і творчого потенціалу працівників; підвищення ефективності і доходності праці на основі удосконалення роботи з персоналом, форм організації, нормування та стимулювання праці тощо; ІІ – територіальний (мезоекономіка) – охоплює питання аналізу  та регулювання внутрішніх ринків праці підприємств при взаємодії з регіональними органами управління з метою формування регіональної політики зайнятості населення для досягнення  прогресивного соціально-економічного розвитку регіону, балансу попиту і пропозиції робочої сили, запобігання безробіттю. І, нарешті,  ІІІ рівень – національний (макроекономіка), на якому вивчаються проблеми оцінки та прогнозування трудових і соціальних показників економічного розвитку з метою розробки стратегічної соціально-трудової політики держави та її регулювання.

Невичерпність  проблем, пов’язаних з категорією праці, передусім,  повязана з   динамічною зміною економічних, політичних, соціальних реалій, яка притаманна як Україні, так і Світу, що  підтверджує актуальність вивчення й осмислення процесів праці. Тривалий час об’єктом досліджень економічно теорії, зокрема проблем праці, були матеріально – речові фактори як універсальні та визначальні фактори прогресу. В останні десятиліття в світі відбуваються глибокі зміни, повязані з формуванням постіндустріального, або інформаційного, суспільства, які, безсумнівно, торкаються й України. Причому  на сучасному етапі докорінна  перебудова і перетворення стосуються, передусім,  саме соціально-трудової сфери. Тому особливого  значення набувають дослідження соціально-економічних аспектів процесу праці. Економічна наука має відповісти на широке коло науково – практичних питань, повязаних з реаліями, які динамічно змінюються.

Беззаперечним є той факт, що сучасна діяльність людини суттєво відрізняється від праці у Х1Х і навіть ХХ ст. акцентується аспект праці як творчості. У самому понятті праці на перший план виходить вияв самої людини, її самореалізація. Невипадково, останнім часом (особливо з сер.ХХ ст.) зростає інтерес науковців до теми людського ресурсу, яка потребує детального вивчення, оскільки поки науковці не дійшли згоди щодо визначення цього поняття і суміжних з ним дефініцій.

В умовах переходу суспільства до інформаційно-інноваційної економіки вирішальним фактором розвитку виступають уже не природні, матеріально-речові ресурси, а саме людський ресурс, який, в свою чергу, є основною складовою інтелектуального капіталу. Виникнення інтелектуального капіталу, його функціонування забезпечується завдяки перетворенню знань, науки в безпосередню продуктивну силу. Він поєднує у собі науковий потенціал підприємства, інтелектуальну працю та інтелектуальну власність, культуру управління і праці робітників, організаційну структуру, кваліфікацію персоналу тощо. Отже, постає і значно актуалізується питання інвестицій в людський ресурс у сучасних соціально – економічних реаліях, зростає вагомість освіти і науки як сфери інвестицій. Актуалізується потреба  в розгляді взаємозв’язку категорій праця, людський ресурс,   структура  інвестицій в людський ресурс, інтелектуалізація праці  тощо.

Означені позиції актуальності проблем праці визначають актуальність обраної теми курсової роботи – «Праця і людський ресурс».

Відповідно, мета і завдання курсової – на основі аналізу науково – економічної літератури:

- розглянути  зміст поняття праця в соціально – економічному аспекті;

- здійснити спробу з’ясувати взаємозв’язок  поняття праці та людського ресурсу в контексті сучасних трактувань суміжних понять ;

- проаналізувати місце людського ресурсу  в інтелектуальному потенціалі та зміст інтелектуалізації праці, в тому числі окреслити сучасні проблеми економіки України в даному аспекті.

Виходячи із завдань, структура роботи відповідно складається з трьох розділів. Текст ілюстрований   5  таблицями та 7 рисунками (схемами), частина яких винесена в Додатки.

Список використаних джерел становить  37  назв.

1.ПРАЦЯ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

1.1.Визначення і зміст поняття «праця»

Поняття «праця» завжди перебувала в полі зору вчених та економістів – практиків. Класичним вважається визначення праці, дане ще К.Марксом, –як процесу, що відбувається між людиною і природою, у якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін між собою і природою.  При цьому класик наголошував, що праця має двоїсту природу: як обмін між людиною і природою і як засіб спілкування людей у процесі виробництва [22].

За визначенням А. Маршалла, праця — це всяке розумове та фізичне зусилля, що здійснюється частково чи повністю заради досягнення якого-небудь результату без урахування задоволення, яке людина дістає безпосередньо від виконаної   роботи [24].  А. Маршалл підкреслює, що більшість людей працює набагато більше, ніж у випадках, якби вони працювали заради безпосереднього задоволення, яке можна отримувати від праці, та ілюструє свою думку прикладом: селянин працює в саду для одержання матеріального зиску, а багач, виконуючи ту саму роботу, пишається, що добре її виконує, проте, мало зацікавлений в отримуваній від цієї роботи економії грошей.

У сучасних вчених також зустрічаємо характеристику праці при наголошенні на матеріальних стимулах до неї [17]. За російським вченим В. Іноземцевим  праця – це діяльність, що виконується “під прямим або опосередкованим впливом” зовнішньої матеріальної необхідності; чим більше задоволення людина отримує від праці, тим більшу участт вона бере в економічному  обміні,  що зрештою приносить користь самій людині, підприємству та суспільству взагалі [33, с.6].  

Свого часу А.Маршалл також як два основні аспекти праці виокремлював мотив і зміст [24, с.45], розуміючи зміст як зусилля людини (фізичне чи інтелектуальне), спрямоване на перетворення ресурсів природи в споживацькі блага, а мотив – як сили, що спонукають людину працювати. Виходячи з цього, А.Маршалл розглядав працю як процес перетворення ресурсів природи в матеріальні, інтелектуальні та духовні блага, який здійснюється людиною або за примусом (адміністративним, економічним), або за внутрішніми спонуками, або за обома причинами одночасно.

Сучасні вчені, зокрема В. Генкін, спираючись на погляди А.Маршалла, в аналізі поняття праці [17], також вирізняють ці два  аспекти, уточнюючи їх: зміст праці як розвиток людини і виробництво благ,  і мотиви, що збуджують людину до праці. Тобто праця визначається як діяльність, спрямована не лише на перетворення ресурсів природи в матеріальні, інтелектуальні та духовні блага, а й на розвиток людини.

Беззаперечно, в останні десятиріччя відбуваються докорінні зміни у матеріальному виробництві загаломі  у самій праці як його основі: динамічно змінюється система мотивації, яка все менше зводиться до утилітарної мети матеріальної винагороди, а найзначущими факторами мотивації все частіше виступає задоволення безпосередньо від самої діяльності та пов’язані з цим можливості самореалізації, суспільне визнання тощо.

Водночас у філософії та соціології  наголошується на визначенні праці як творчості (В.О.Кудін та ін..), що ототожнюється з діяльністю як активною взаємодією  з навколишнім світом, у ході якої людина виступає як суб’єкт, котрий цілеспрямовано впливає на об’єкт і задовольняє таким чином свої потреби.

В сучасній науково-економічній  літературі загальноприйнятим є визначення праці як фундаментальної форми діяльності людей зі створення матеріальних і духовних благ і цінностей, надання різноманітних послуг, які необхідні для задоволення потреб кожного індивідуума і суспільства в цілому. Актуалізується соціальний аспект даного економічного поняття, посилюється акцент на соціальній сутності праці, оскільки все, що є необхідним для життя і розвитку людини, створюється завдяки праці. Саме праця  - як постійна природна необхідність, без якої неможливе людське життя, - виступає основою функціонування та розвитку людського суспільства, незалежно від будь-яких суспільних форм [5].

1.2. Взаємодія людини і засобів праці.

1.2.1.Процес праці та його складові.

Праця як процес взаємодії людини з природою, в якому  людина  опосередковує, регулює, контролює обмін речовин між собою і природою, – за традиційними поглядами - містить три основних чинника: крім самої праці, це предмети праці і  засоби праці [26 та ін.]:

предмети праці — це речі, на які спрямована праця і засоби праці з метою створення благ (тобто речовина природи, сировина, напівфабрикат);

за́соби пра́ці — речі або їх комплекс, за допомогою яких людина, впливаючи на предмети праці,  виробляє блага.  Засоби, відповідно, класифікують:

1) за функціональним призначенням: а) виробничі (будівлі цеху, транспорт); б) невиробничі;

2) за речовим характером: а) інвентарні; б) неінвентарні;

3) за використанням: а) діючі; б) недіючі;в) запасні;

4) за галузями економічної діяльності: а) промисловість; б) сільське господарство; в) будівництво; г) транспорт;

5) за виробничою роллю в процесі виробництва: а) активні;б) пасивні.

6) за належністю:а) власні; б) орендовані.

До засобів праці належать знаряддя виробництва – машини і устаткування, інструменти обладнання, інструменти, будинки, споруди і виробничі будівлі, земля і дороги та інші засоби, що створюють необхідні умови для здійснення процесу виробництва.

Залежно від функцій в процесі праці певна річ може виступати і предметом, і засобом праці. Так, наприклад, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває у ремонті, — до предметів праці.

Однак, О.А.Грішнова [14] вказує, що  сучасне розуміння поняття праці охоплює процес праці у комплексі і  взаємозв’язку щонайменше п’яти елементів:

1) предмети праці – речі, дані природою, або предмети, вироблені попередньою працею, тобто те, на що спрямована праця людини з метою створення життєвих благ;

2) засоби праці – провідник продуктивної дії людини на предмети та природні запаси, тобто знаряддя або комплекс речей, за допомогою яких людина в процесі трудової діяльності впливає на предмети праці для перетворення їх у споживчі вартості; в широкому розумінні до засобів праці відносять всі матеріальні умови, без яких процес виробництва не може здійснюватись;

3) технологія діяльності – визначений порядок виробничих процесів, сукупність методів впливу на предмет праці для зміни чи надання йому нових властивостей, форми;

4)організація праці – система виробничих взаємозв’язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок організації для здійснення процесу праці;

5)сама праця (жива праця) – процес усвідомленого впливу працівника, який має відповідні знання, вміння та навички на предмети праці задля досягнення конкретного результату.

Найактивніша функція у процесі виробництва належить людині як носієві живої праці. Механізм взаємодії людини з названими елементами процесу праці представлений таким чином (рис 1 ):

Рис. 1.Взаємодія людини з елементами процесу праці.

Праця і виробництво. Як економічна категорія, праця є одним з факторів виробництва. Якщо процес праці розглядати як його результат (продукт), то він виступає процесом виробництва, а засоби і предмети праці — засобами виробництва. Тому в аналізі сутності поняття праці слід розрізняти його з поняттям виробництва, оскільки вони близькі, але не тотожні. А саме: