Інтелектуальна власність та проблеми її комерціалізації в Україні

     Розвинені країни, країни-інноватори зацікавлені  у високому рівні захисту прав інтелектуальної власності.В розвинених країнах інтелектуальна власність сприяє економічному зростанню, зниженню рівня бідності, залученню іноземних інвестицій та трансферу технологій завдяки стимулюванню винахідництва та нових технологій. Так, у США 15% фонду заробітної плати призначається для думаючих людей. У Німеччині розроблено державний «зразковий покажчик» заохочень винахідникові, в Австрії з людини, котра винаходить в галузі екології й енергетики, знімають усі податки. Напрацьовано багато цікавого в Японії й інших країнах.[22]

     Водночас країни з низьким рівнем економічного розвитку, держави, якы виступають споживачами інтелектуального продукту або імітаторами інновацій, не зацікавлені у вжитті жорстоких заходів щодо охорони прав інтелектуальної власності.

     Загальновизнано, що вдосконалення технологій відтворення  та передачі інтернаціональних продуктів  інтелектуальної діяльності у вигляді  цифрових даних, збільшення користувачів на нових ринках, та доступність  піратського програмного забезпечення, зокрема через інтернет і файлообмінні мережі, сприяють швидкому поширенню  піратства та контрафакції, які є  глобальною проблемою сьогодення. За оцінками міжнародних експертів, обсяги щорічнох світової торгівлі контрафактною  продукцією становлять 500 млрд євро.

     Незважаючи  на те, що США рівень піратства найнижчий  у світі, ця країна лідирує за збитками від контрафакції, яку становлять 6,5 млрд дол., 3,8 млрд дол.. щорічно втрачає  Китай, 2,3 млрд – Франція, 1,9 млрд –  Німеччина, 1,6 млрд – Японія, 1,1 млрд – Росія. Таким чином, визначальним фактором розміру збитків є не стільки рівень піратства, скільки  обсяг ринку програмного забезпечення в країні. Наприклад, 91% програмного  забезпечення, встановленого в Україні  у 2003 р., було піратським, що завдало  збитків на суму 92,1 млн дол.[21]

     На  сьогодні інтелектуальна власність  є об’єктом багатьох міжнародних  угод, найважливіша з яких – Конвенція  про заснування Всесвітньої організації  інтелектуальної власності (ВОІВ), підписана  в Стокгольмі 14 липня 1967 р.

     ВОІВ  – спеціалізований заклад в системі ООН, міжурядова організація, що регулює міжнародну систему охорони прав інтелектуальної власності та здійснює адміністративні функції щодо багатосторонніх угод з приводу її правових та економічних аспектів. Союзи держав, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, засновані на конкретних договорах, які визначають інституційні засади розвитку міжнародного співробітництва у 21 столітті(див додаток 2). При цьому розрізняють договори 3-х категорій:

• Договори, які формують міжнародну систему охорони Інтелектуальної власності;
• Договори, які лежать в основі практичного забезпечення міжнародної охорони інтелектуальної власності;
• Договори, які створюють класифікаційні системи та процедури їх удосконалення й оновлення.

Діяльність  ВОІВ охоплює три основні напрями:

• Реєстраційна діяльність;
• Забезпечення міжурядового співробітництва щодо адміністративних питань інтелектуальної власності;
• Програмна діяльність.

     Важливу роль у регулюванні міжнародних  відносин у сфері інтелектуальної  власності відіграє Світова організація  торгівлі (СОТ).Між СОТ та ВОІВ була укладена угода про співробітництво  з метою приведення національного  законодавства у відповідність  до вимог угоди TRIPS.[1, c 319]

     Відповідно  до вимог частини III Угоди TRIPS "Захист прав інтелектуальної власності" країни-учасниці зобов'язу ються забезпечити на своїй території дію таких процедур, які дозволяють здійснювати заходи, що запобігають пору шенню законодавства у сфері охорони прав інтелектуаль ної власності та їх недопущення.

     Ст. 41 Угоди TRIPS зазначає, що законодавство кожної країни повинно мати норми, що дозволяли б удати ся до ефективних дій, спрямованих проти будь-якого по рушення прав інтелектуальної власності, включаючи тер мінові заходи для запобігання порушень і правові санкції на випадок подальших порушень.

     Угода TRIPS передбачає захист прав інтелектуальної власності за допомогою адміністративних процедур, цивільно-правові способи захисту прав, а також карні про цедури і штрафи, що можуть бути застосовані до порушників прав.[10]

     Угода TRIPS:

• Є торговельною угодою
• Вперше включає інтелектуальну вланість у контекст світової торгівлі
• Детально регламентує процес забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності
• Уніфікує судові процедури захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності
• Передбачає заходи, спрямовані на попередження порушень прав інтелектуальної власності
• Регламентує відповідальність на зловживання правами інтелектуальної власності

     Основне призначення Угоди про торговельні  аспекти прав інтелектуальної власності  – сприяння заохоченню технічних  нововведень, передачі та поширенню  інновацій на основі взаємовигідного  співробітництва виробників та споживачів інтелектуальних продуктів, гармонійного поєднання іх прав та обов’язків, підвищення соціально-економічного добробуту  населення.[1, c. 321] 

3.3 Комерціалізація інтелектуальної власності в Україні: стан, проблеми та шляхи їх вирішення.

     Після проголошення незалежності й державотворення  України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює  правовідносини у сфері інтелектуальної  власності.

     Початком  становлення законодавства України  про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України "Про власність", тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України.[10]

     Україна входила до тридцятки країн світової інтелектуальної еліти, успадкувала  від СРСР значний науково-технічний  потенціал. За даними досліджень ООН, на початку 21 ст., Україна посідала одне з перших місць у світі за кількістю  наукових співробітників, займала 75-те місце серед 175 країнза індексом розвитку людського потенціалу. При  цьому рівень освченості українців  перевищував середній індекс країн  Східної Європи та СНД.[16]

     На  сьогодні Україна залишається серед  світових лідерів за такими напрямами  фундаментальної науки, як фізика, математика, інформатика, хімія, фізіологія, медицина, має піонерні напрацювання та прикладні  розробки у сфері лазерної, кріогенної, аерокосмічної техніки, засобів  зв’язку і телекомунікацій, програмних продуктів.

     Проте, на відміну від розвинених країн, в яких 85-90 % приросту ВВП забезпечується за рахунок виробництва та експорту наукомісткої продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється у 2,5 – 3 трлн дол. США, становить приблизно 0,05 – 0,1 %.

     Отже, на відміну від розвинених враїн, вітчизняна інноваційна система  поки що не відповідає вимогам сьогодення. Вона характеризується структурною  реформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних та соціально-ціннісних аспектів і механізмів інноваційної діяльності[4, с.39]

     За  результатами сьомого щорічного  міжнародного дослідження рівня  комп'ютерного піратства, проведеного BSA у партнерстві з компанією IDC, втрати галузі від комп'ютерного піратства  в Україні в 2009 році становили 272 млн. дол. 
При цьому, незважаючи на глобальну економічну кризу, на багатьох ринках відзначено зниження рівня піратства (54 країни), тоді як збільшення – всього у 19 із більш як 100 охоплених дослідженням країн світу. 
Проте, глобальний рівень піратства піднявся з 41% до 43%, переважно в результаті активного зростання ринків з високим показником піратства, таких як Китай, Індія, Бразилія.[23]

     Суттєвими перешкодами на шляху формування національної інноваційної системи  є такі:

• стабільне скорочення реальних обсягів фінансування науково-технологічного комплексу;
• недосконалість нормативно-правової системи регулювання інноваційної діяльності, фрагментарність і декларативність інноваційного законодавства, його неузгодженість з інвестиційною, фіскальною, менетарною та соціальною політикою;
• нагромадження структурних диспропорцій, пов’язаних із консервацією застарілих енергоємних технологій;
• стратегічно програшна структура зовнішньої торгівлі та міжнародної конкурентоспроможності;
• надмірна зовнішньоекономічна залежність країни;
• неготовність країни брати участь у глобальних процесах інформатизації;
• відсутність істотних зрушень у створенні інноваційної інфраструктури;
• низький рівень правової культури суспільства та нестача кваліфікованих фахівців.[9, с 608]

     Процес  формування інституту інтелектуальної  власності пов'язаний з низкою проблем(відсоток експертів, котрі відзначають пріоритет проблеми):

• відсутність спеціалізованого патентного суду – 63%
• недосконала система забезпечення виконання законів – 61,6%
• недосконала законодавча база – 60,3%
• пануюча у суспільстві зневага до захисту прав інтелектуальної власності – 45,2%
• відсутність належного інформаційного забезпечення – 42,5%
• брак коштів у держави – 32,9%
• високі прибутки, одержувані від недотримання прав інтелектуальної власності – 27,4%
• неефективність діяльності судів і корупція – 20,5%
• інше – 15,1%

     На  думку експертів, створенню в Україні ефективної системи охорони інтелектуальної власності перешкоджають передусім недоліки правової системи країни . Значну роль відіграє і пануюча в суспільстві зневага до охорони прав інтелектуальної власності, відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності. Водночас навіть серед експертів спостерігається певна недооцінка соціально-економічних механізмів охорони інтелектуальної власності.[5]

     Найважливішими  напрямами розв’язання зазначених проблем є такі:

1. Подальша трансформація вітчизняного законодавства у сфері інтелектуальної власності з урахуванням кращого світового досвіду, його гармонізація з міжнародними нормами та стандартами.
2. Удосконалення національної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності з урахуванням міжнародно визнаних норм і принципів упровадження дієвого механізму реалізації цих норм та запобігання несанкціонованому використанню обєктівінтелектуальної власності.
3. Створення необхідних передумов для функціонування цивілізованого ринку для об’єктів права інтелектуальної власності, впровадження ефективного механізму комерціалізації інтелектуальної власності та новітніх форм її використання, нормативного забезпечення оцінки вартості нематеріальних активів.
4. Стимулювання створення та швидкого введення до господарського обігу нових об’єктів права інтелектуальної власності, комерціалізація запатентованих науково-технічних досягнень; державна підтримка винахідництва, новаторства та творчої інтелектуальної праці.
5. Інформаційне забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності, розвиток патентно-інформаційної бази, комплектування фондів національної патентної документації в регіонах, створення національної системи підготовки та перепідготовки фахівців у сфері інтелектуальної власності.
6. Активізація процесів створення недержавних організацій з питань охорони прав інтелектуальної власності, сприяння громадським ініціативам правовласників, зацікавлених в охороні та захисті своїх прав, формування у населення правової культури, поваги до прав на об’єкти інтелектуальної власності.

     Комерціалізація українських технологій має і  ряд переваг:

1. Низька активність в області комерціалізації українських технологій дозволяє говорити про значний невикористаний потенціал у цій сфері.Україна традиційно вважається країною з високим рівнем розвитку науки й утворення. У багатьох галузях знань зберігається світовий пріоритет українських наукових шкіл.
2. В останнє десятиліття в Україні відбувається найцікавіший процес переходу ряду технологічних розробок з військової області в цивільну - конверсія. Результатом конверсії стала приступність для комерціалізації безлічі унікальних винаходів і технологій, що раніше застосовувалися при виробництві військової техніки.
3. Дешевина інтелектуальної власності в Україні. [4]