Інтелектуальна власність та проблеми її комерціалізації в Україні

     Спільною  ознакою результатів цього виду творчості є їх призначення —  індивідуалізувати учасників цивільного обороту (комерційні найменування), товарів  і послуг (торговельна марка і  географічне зазначення походження товарів). Особливістю цих засобів  індивідуалізації є те, що не всі  вони є об'єктами виключного права  на використання.  
Спеціального закону для охорони комерційного (фірмового) найменування Україна поки що не має. Основні положення цієї охорони містяться лише у ЦК України.[19]

     Отже, інтелектуальна власність характеризується великою кількістю видів, класифікація яких є недосконалою і потребує чіткішої систематизації.

 

     

     1.2. Об’єкти та суб’єкти інтелектуальної власності.

     Об’єкти інтелектуальної власності –  це права власності юридичних  і фізичних осіб на результати або  прояв творчої розумової діяльності, таланту в науково-технічній, виробничій або гуманітарній сферах

     Для зручності всі об'єкти поділені на три групи:

• об'єкти промислової власності
• нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності
• об'єкти авторського права і суміжних прав
• засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу та продукції, що ними виробляються

     Об’єктами промислової власності є:

     Винахід - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Винахід може бути секретним, якщо містить інформацію, віднесену до державної таємниці. Якщо винахід створений працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше, або з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то він вважається службовим винаходом.[10]

     Корисна модель – це «малий» винахід.До неї не застосовується такий критерій патентоспроможності, як «винахідницький рівень». Простіше кажучи, корисна модель не обов’язково має бути талановитим результатом. Досить того, що вона є новою і промислово придатною.[3, c.10]

     Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

     Раціоналізаторські  пропозиції – нові, корисні технічні рішення щодо вдосконалення техніки,що використовується, продукції, яка виробляється, способів управління, контролю тощо[9, с 132]

     Нетрадиційні  об'єкти інтелектуальної власності:

• селекційні досягнення;
• комерційна таємниця;
• ноу-хау;
• захист від недобросовісної конкуренції.

     Селекційні  досягнення поділяються на сорти рослин та породи тварин:

     Сорт  рослин - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів. Під породою тварин зазвичай розуміють селекційні досягнення у тваринництві.

     Зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне  розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними визначене  законом як топографія інтегральної мікросхеми.[10]

     Комерційна  таємниця - це технічна, комерційна, організаційна  та інша інформація, що здатна підвищити  ефективність виробництва або іншої  соціальне доцільної діяльності або забезпечити інший позитивний ефект.

     Ноу-хау  – сукупність інформації, необхідна для найбільш ефективного здійснення якогось виробничого процесу або для випуску досконалого на даний момент вибору (за В. А. Рябовим). Ноу-хау являє собою секретну (в цілому або в окремих складових) на даний час сукупність інформації у вигляді незапатентованих технічних знань і досвіду, необхідних для організації на найвищому технічному рівні виробництва прогресивної і конкурентоздатної продукції (за М. Вачевським)

     Захист  від недобросовісної конкуренції також є нетрадиційним об’єктом інтелектуальної власності.[12, с 256]

     Об'єкти авторського права і суміжних прав поділяються на дві групи - власне об'єкти авторського права: твори літератури і мистецтва, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) і об'єкти, суміжні з авторськими правами, до яких відносяться виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

     З розвитком людської цивілізації  будуть з'являтися все нові й нові об'єкти права інтелектуальної власності, насамперед у галузі інформаційних  технологій, генної інженерії тощо.[10]

     Права на засоби індивідуалізації учасників  цивільного обігу товарів, послуг:

• географічне зазначення;
• фірмове найменування;
• знаки обслуговування;
• товарні знаки.

     Географічне зазначення - це назва географічного  місця, яке вживається для позначення товару, що походить із цього географічного  місця та має певні якості, репутацію  або інші характеристики, в основному  зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або  поєднанням цих природних умов і  людського фактора.

     Сутність  фірмового найменування витікає  з самої назви цього об'єкту. Але, на відміну від попередніх об'єктів, поки що не існує закону, який би охороняв права на нього.[11]

     Знаки обслуговування та товарні знаки – позначення, за допомогою якого товари і послуги одних виробників відрізняються від однорідних товарів і послуг інших виробників.

       Суб'єктами відносин інтелектуальної власності є: окремі особи, групи осіб, суспільство в цілому, держава, наднаціональні утворення. Суб’єкти є активною складовою відносин інтелектуальної власності.

     При цьому сучасні дослідники розмежовують:

• економічних суб’єктів, які є авторами творів (винаходів)
• економічних суб’єктів, які володіють творами (патентами на винахід)[9, с 126]

     Суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні  чи юридичні особи, до яких право авторів  перейшло за договором чи заповітом.

     Суб'єктами права на торговельні марки, зазначення походження товарів можуть бути юридичні особи, а також фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.

     Суб'єктом  правовідносин, що виникають у процесі  створення і використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична особа.

     Суб'єктом  права на раціоналізаторську пропозицію є раціоналізатор, тобто автор  раціоналізаторської пропозиції, що створив його своєю творчою працею.

     Суб'єктами права на комерційну таємницю (ноу-хау) є особи, що займаються підприємницькою діяльністю, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

     До  суб'єктів авторського права відносяться:

• автори творів;
• спадкоємці й інші правонаступники;
• організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі.

     Авторами  визнаються особи, творчою працею яких створений твір, творці похідних (залежних) творів, таких як: переклади, переробки, копії творів мистецтва тощо.

     Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці.

     Суб'єктами авторського права можуть бути також  видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням  творів.[10]

     Організації, що керують майновими правами  автора на колективній основі, не є  власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони виступають як представники авторів і діють  від їхнього імені в їхніх  інтересах. Це порівняно нове явище для України і до кінця законодавче воно не врегульовано.

     Суб’єктами права інтелектуальної власності визначаються громадяни, юридичні особи і держава. Держава може стати суб'єктом зазначення прав у чітко визначених законом випадках. Однак у Цивільному кодексі України держава як суб'єкт права не згадується. Найближчим часом це протиріччя повинно бути усунуте.[7]

 

     

1.3. Особливості розвитку інтелектуальної власності.

     Спершу  розглянемо еволюцію промислової власності.Одна з основних властивостей інтелектуальної власності полягає в тому, що вона повинна приносити матеріальну чи іншу користь. Однак для того щоб одержати ту чи іншу користь від права на об'єкт інтелектуальної власності(ОІВ), необхідно спочатку його створити, а для цього потрібно затратити фінансові, людські та інші ресурси. Тому якщо на даному підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів з використанням власного (ОІВ), а конкурент почав незаконно виготовляти ці ж вироби за цією самою технологією, то його вироби виявляться дешевшими, а отже і більш конкурентоздатними. Таким чином, творець об'єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному становищі. Вперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Уже на початку XIV століття королівською владою там надавалися виробництв. Така підтримка прийняла форму дарування особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.

     Такі  права закріплювалися документом, що називався патентною грамотою, що означало «відкритий лист». Згодом наданням такого права стали зловживати, використовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. З'явилися протести, і питання, пов'язані з патентами, стали вирішувати в судовому порядку. Щоб покінчити із зловживанням дарування особливих прав, у 1628 році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу, не мали сили всі монополії, дарування і пільги, за винятком "будь-яких патентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорівнює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і першому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот не повинен був користатися".

     Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини  століть, є торговельні марки. Такі знаки у вигляді символів зображувалися  ремісниками на товарах, що виготовлялися  ними чи стався скотарями як "клейма" на тварині в давні часи. Однак, незважаючи на поважний вік, вони реалізували  важливий елемент законодавства  про товарні знаки, що діє донині, а саме: фіксували зв'язок між  товаром і виробником.[10]

     Термін "товарні знаки" (торговельні  марки) почали вживати тільки в XIX столітті. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак чим ширше застосовували  торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання. Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені  засоби захисту проти таких порушень. Так народилася знаменита заборона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи.

     У 30-40-х роках XX століття було в основному  завершено розвиток законодавства  про торговельні марки (Німеччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США, 1946 рік). Ці закони в основних рисах не втратили чинності і на сьогодні.[19]

     Розглянемо  еволюцію авторського пара і суміжних прав. Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг продажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушує питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 р. парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт¹): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю.